РОЗВИТОК МЕГАПОЛІСІВ В СТРУКТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання дослідження, його предмет і об’єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Методологія дослідження розвитку мегаполісів у глобальній економіці» з’ясовані суть і значення мегаполісів в умовах посилення економічної глобалізації. Проаналізовано особливості еволюції теорій економічного лідерства міст та розроблено методичні основи ідентифікації та оцінки постіндустріальних факторів розвитку мегаполісів.

З’ясовано, що сучасні глобальні процеси локалізуються в селективних місцях глобального економічного простору, при цьому 80 % світового ВВП продукується в містах, галузеву структуру господарства яких утворюють переважно (понад 80 %) невиробничі види діяльності. Гіперконцентрація інформаційних технологій у провідних містах світу сприяє зменшенню індустріальної їх складової, яка ще у ХІХ—ХХ ст. вважалась основною містоутворювальною функцією, однак за сучасних умов вона втратила своє колишнє значення через переміщення значної частки промислового капіталу в країни, що розвиваються. Установлено, що в теперішній час національні економіки дедалі більше залежать від характеру локалізації діяльності міст-лідерів, унаслідок чого формується нова глобальна система взаємозв’язків та взаємовідносин між найвпливовішими мегаполісами.

У дисертації виявлені сутнісні ознаки сучасного етапу розвитку міст: зростання чисельності та економічної впливовості міських поселень у глобальному економічному просторі; збільшення кількості великих міст та ускладнення форм їхньої організації; зосередження діяльності ТНК у головних мегаполісах світу; підвищення ролі міст як агентів світових економічних відносин через перебирання ними на себе функції управління світовими потоками фінансів, інформації та міграції високопрофесійних працівників; суттєва переорієнтація місцевих економік переважно на невиробничі функції («третинний» та «четвертинний» сектори послуг).

Було з’ясовано, що група невиробничих постіндустріальних чинників постійно посилює свій вплив на розвиток міст та глобальної економіки в цілому, натомість традиційні чинники (кількість населення, виробничі потужності тощо) втрачають колишню значущість. Деякі з мегаполісів набувають завдяки своїй впливовості значної економічної та політичної автономізації, що дозволяє їм як гравцям світової системи господарювання виходити на провідні позиції порівняно з державою-нацією. Автором уточнена сутність категорії «глобальне місто»: це — мегаполіс, який відіграє у світовому господарстві роль командно-контрольного вузла розподілу і перерозподілу глобальних факторів виробництва, діяльність та внутрішня структура якого більшою мірою залежить від стратегічних рішень ТНК та ТНБ, аніж від діяльності міських органів влади. Доведено, що глобальні міста виконують також специфічну роль у світовій економіці, адже саме в них концентруються високопрофесійні бізнес-послуги, зокрема юридичні, облікові, рекламні, фінансові, страхові, які є результатом діяльності креативного класу працівників, якому нині відводиться домінантна роль нетократії в постіндустріальній парадигмі, а отже, господарство глобальних міст дедалі більше набуває рис високої інтелектуалізації з притаманною їхній діяльності специфікою формування попиту та пропозиції на креативні товари на міжнародних ринках. Зазначено, що у створюваних сьогодні нових парадигмах роль факторів локального зосередження зменшується, а значущість чинників функціональної спеціалізації та мережного інформаційного суспільства суттєво зростає (табл.1).

Показано, що глобального економічного лідерства досягають лише ті мегаполіси, які використовують динамічні ефекти агломерації у вигляді переливу знань, а також активно розвивають види нематеріальної індустрії, насамперед креативні. Чимало фахівців (Дж. Хоукінс, Ч. Лендрі, Р. Флорида) пов’язують дальший розвиток мегаполісів з наявністю в них оригінального творчого потенціалу працівників, які здатні капіталізувати нематеріальні активи міста, такі як традиції, культура, мистецтво, архітектура, та створювати на цій основі його додаткову вартість. Автором розроблений індекс креативного розвитку (ІКР) мегаполісу, який являє собою інтегральну оцінку розвиненості трьох найважливіших факторів, які у визначеній послідовності становлять морфологічні рівні формування креативної функції мегаполісу задля досягнення ним глобального економічного лідерства.

Методологічною особливістю запропонованого індексу ІКР є те, що він найбільш інформативно відображає міру розвиненості креативної функції мегаполісу та віддзеркалює три компоненти наукової категорії «розвиток»: закономірність, спрямованість та незворотність змін. У такому контексті закономірність креативного розвитку мегаполісу забезпечує розвиненість першого фактора — креативного базису (КБ), тобто наявність умов для акумуляції міжнародного мультикультурного креативного класу, його згуртування, взаємодії та генерації оригінальних ідей. Другий та третій фактори

[традиційного креативного комплексу (ТКК) та новітнього креативного комплексу (НКК)] репрезентовані двома типами індустрії, в яких безпосередньо відбувається комерціалізація ідей та перетворення їх на креативні товари й послуги з тією різницею, що розвиненість фактора ТКК (індустрії культури, науки, бізнес-послуг) не є достатньою умовою для забезпечення глобального лідерства мегаполіса, а лише спрямовує економічний розвиток у високопродуктивні динамічні сфери креативної економіки, в яких задіяний відповідний клас працівників. При цьому фактор НКК (індустрії створення наповнення інформаційних продуктів та управління глобальними потоками ТНК й ТНБ) забезпечує незворотність креативного розвитку мегаполісу завдяки зосередженню в ньому потоків міжнародного креативного класу, інформації та капіталів. У довгостроковій перспективі це стимулює конкурентне зростання мегаполісів та їх нове позиціонування в глобальній ієрархії міст.