УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ДЛЯ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження; охарактеризовано використані методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації та впровадження в практику результатів, кількості публікацій за темою дисертації, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі “Науково-теоретичні основи екологічного управління” визначено науково-теоретичні підходи до аналізу взаємозалежності між соціальною, екологічною та економічною складовими сталого розвитку, як визначальних основ екологічного управління. Розкрито суть та зміст базових понять екологічного управління.

У дисертації досліджено науково-теоретичні підходи до аналізу взаємозалежності між соціальною, економічною та екологічною складовими сталого розвитку як вихідної основи, на якій повинно ґрунтуватись екологічне управління. Автором показано, що вирішення цієї проблеми залежить, перш за все, від того, яке місце займає екологічна складова в системі управління суспільними процесами. Для вирішення протиріччя між суспільством і природою необхідна переорієнтація усієї системи природокористування на нових засадах. Важливим є авторський висновок, що екосистема і соціум мають спільні риси і закономірності розвитку, які повинні враховуватись при здійсненні екологічного управління. Екологічне управління має стати своєрідним стабілізатором у відносинах суспільства і природи.

У дисертації виконано структурно-функціональний аналіз базових понять екологічного управління: “сталий розвиток”, “екологічне управління”, “державне екологічне управління”, “екологічний менеджмент”, “екополітика”. Визначення суті та змісту цих понять, характеру взаємозв’язків між ними, дозволить формувати ефективні інструменти вирішення екологічних проблем.

Проаналізовано праці вітчизняних і зарубіжних науковців, в яких досліджено проблеми екологічного управління і доведено, що в Україні ще не було сформовано єдиної концепції екологічного управління. Більш поширені сьогодні поняття “управління в галузі охорони навколишнього природного середовища”, “управління природокористуванням”. Підтверджено, що ці поняття, разом з екологічною політикою, є невід’ємними складовими екологічного управління.

Автором обґрунтовано необхідність виділення регіонального рівня державного екологічного управління. У роботі регіональне екологічне управління розглядається як складова екологічного управління, яка функціонує згідно з чинним законодавством України і спрямована на реалізацію регіональної екологічної політики та гармонізацію взаємовідносин суспільства та природи на регіональному рівні, що дозволить підвищити пріоритетність регіонального рівня екологічного управління.

У другому розділі “Аналіз формування та реалізації державного екологічного управління в Україні та Європейському Союзі” виконано аналіз підходів, які визначають базові засади формування та реалізації екологічного управління в Європейському Союзі. Обґрунтовано ефективність застосування інструментів екологічної політики і міжнародного співробітництва для формування засобів реалізації екологічного управління, проаналізовано особливості реалізації державного екологічного управління в Україні; визначено основні напрямки удосконалення державного екологічного управління на основі досвіду Європейського Союзу.

Проведене у роботі дослідження дозволило визначити базові принципи, на яких ґрунтується Європейська система екологічного управління і політики, і які є основою сучасного соціально-екологічного розвитку ЄС.

Обґрунтовано положення про те, що вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, відповідних ресурсів, ефективного міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладання офіційних договорів та угод, прийняття природоохоронних конвенцій, розробка і реалізація міжнародних екологічних програм та проектів. Ефективність використання таких інструментів, пояснюється неможливістю вирішення більшості сучасних екологічних проблем шляхом односторонніх дій.

Аналіз існуючих в Україні екологічних проблем засвідчив необхідність вирішення системи завдань, пов’язаних з вимогами оптимізації природокористування та оздоровлення стану природного середовища. Це в свою чергу потребує ефективного державного екологічного управління. Комплексна оцінка ідентичності екологічного управління в Україні і Європейському Союзі полягає в оцінці його складових: державного, громадського та корпоративного екологічного управління, їх цільової і функціональної збалансованості. Автором доведено, що в Україні, екологічне управління в такій цілісніості складових не сформовано і законодавчо не визначено.

Перехід України до сталого розвитку вимагає від центральних органів управління, перш за все, розробки реальних стратегії, планів дій та дієвих засобів втілення їх у життя, створення системи попередження кризових явищ, а не діяльності, яка існує сьогодні і спрямованої на усунення завданої шкоди. В Україні діє велика кількість нормативно-правових актів та угод, які регулюють питання охорони довкілля та використання природних ресурсів. Суттєвою проблемою є те, що ухвалені стратегічні державні документи є швидше декларативними заявами, ніж концептуальною основою для розроблення національної екологічної політики, норми багатьох документів уже не відповідають новим екологічним вимогам і політиці євроінтеграції. Тому, автором узагальнено основні складові, що сприятимуть розвитку та реалізації державного екологічного управління в Україні (табл. 1)