ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЖИМУ СЕКРЕТНОСТІ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також публікації, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 «Розвиток та існування правових режимів в органах внутрішніх справ», що складається з трьох підрозділів, присвячений з’ясуванню сутності поняття правового режиму в органах внутрішніх справ, а також аналізу стану досліджуваної проблеми у її методологічному, методичному та прикладному аспектах.

У підрозділі 1.1 «Історичний розвиток та становлення режиму секретності в органах внутрішніх справ» простежено становлення режиму таємності в системі МВС України, який сформувався на основі системи режиму таємності колишнього СРСР, обґрунтовано необхідність удосконалення норм законодавства, розглянуто порядок та забезпеченням охорони державної таємниці в Україні в правоохоронних органах.

Наукові пошуки у сфері охорони державної таємниці розпочалися у 20-ті роки ХХ сторіччя і ґрунтувалися на статистичному аналізі. З розвитком держави державна таємниця пов’язується з об’єктом укривання (наміри щодо захоплення території, майна). Подальше становлення держави і права зумовило формування структури та визначення диференційних ознак державної таємниці. Однак цей процес ускладнювався відсутністю національної законодавчої бази у цій сфері, що зумовило необхідність прийняття відповідних законів. Так, протягом 1992–1993 рр. формується нормативно-правова база охорони та захисту державної таємниці. Охорона державної таємниці полягає у запровадженні на всій території країни комплексу конкретних правових, політичних, соціально-економічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на своєчасне виявлення й усунення причин і умов витоку секретної інформації. Захист державної таємниці реалізується в межах системи забезпечення державної безпеки і підпорядкований його цілям та завданням.

Режим таємності в системі МВС України встановлений на основі законодавчих і нормативно-правової актів та вищих органів державної влади, відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю» та Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 р. № 1561-12 «Порядок організації забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях», головною метою яких є захист і забезпечення таємної інформації.

Таким чином, діяльність органів внутрішніх справ, їхніх підрозділів і співробітників пов’язана зі складанням, виготовленням, вивченням, збереженням, використанням і знищенням, у встановленому порядку, документів, у тому числі й таких, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Діяльність правоохоронних органів внутрішніх справ України щодо збереження і захисту державної таємниці виступає однією з умов реалізації цієї функції.

У підрозділі 1.2 «Поняття та характеристика правового режиму» розкрито поняття правового режиму на підставі аналізу нормативно-правових актів, юридичної літератури та наукових досліджень таких вчених, як В. Авер’янов, О. Андрійко, О. Бандурка, Д. Бахрах, Ю. Битяк, В. Гриценко, Р. Калюжний, С. Ківалов, Л. Коваль, С. Маклян, В. Малков, В. Плішкін, І. Розанов, В. Рушайло, Ю. Тихомиров, В. Шестак, Є. Шорін, С. Хазанов, М. Якимчук, О. Ярмиш.

Кожній галузі права та сфері діяльності притаманний специфічний режим регулювання, яким обумовлюється юридична особливість певних галузей. Правовий режим тісно пов’язаний з правовим регулюванням. Правовий режим завжди має визначену мету правового регулювання, яка і визначає напрям регулювання, впливає на характер і побудову правового режиму. Окрім того, важливу роль у встановленні конкретного правового режиму відіграють принципи доцільності та справедливості, відповідно до яких встановлено режим. На сьогодні законодавець не дає чіткого визначення правових режимів, використовуючи багатозначні мовні конструкції на позначення одного й того ж терміна. Ці явища перешкоджають правозастосовній практиці, знижують ефективність дії відповідних норм права, а також викликають багато дискусій з приводу поняття, структури та змісту правового режиму. У підрозділі визначено авторське розуміння поняття та особливостей правового режиму.

У підрозділі 1.3 «Правовий режим державної таємниці в органах внутрішніх справ» досліджено правовий режим державної таємниці та запропоновано розроблення і затвердження Кабінетом Міністром України типових документів, що мають забезпечувати її охорону державної таємниці в системі МВС України з метою запобігання витоку секретної інформації.

За результатами дослідження сформульовано поняття правового режиму державної таємниці, під яким пропонується розуміти особливий порядок правового регулювання діяльності суб’єктів правових відносин, врегульованих відповідно до вимог закону, з приводу обігу таємної інформації, реєстрації інформаційних ресурсів, що її містять, обмеження доступу до них, а також їх правового захисту. Головним призначенням правового режиму державної таємниці в системі МВС України є запобігання витоку секретної інформації, створення умов для попередження та ускладнення злочинної та іншої протиправної діяльності у сфері охорони державної таємниці. Необхідно зауважити, що не зовсім вірно вбачати у цьому режимові лише адміністративно-наказові, примусові елементи, обмеження або небажану з погляду демократизації, регламентацію діяльності, що призводить до обмеження права громадян. В умовах правової держави інститут правового режиму охорони державної таємниці стає також інструментом захисту інтересів юридичних осіб, прав та свобод громадян, діяльність яких пов’язана з державною таємницею.

Розділ 2 «Адміністративно-правове та організаційне забезпечення режиму секретності в органах внутрішніх справ» складається із трьох підрозділів і присвячений дослідженню організаційного забезпечення правового режиму секретності в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 2.1 «Адміністративно-правове забезпечення режиму секретності в органах внутрішніх справ» розглядаються основні нормативно-правові акти, що регулюють питання забезпечення режиму таємності у вказаних органах. Базові законодавчі акти є правовою підставою для забезпечення режиму секретності діяльності органів внутрішніх справ. Правову основу у сфері охорони державної таємниці становить система правових норм, за допомогою яких держава забезпечує охорону таємної інформації, визначає її суб’єктів, параметри і компетенцію їхньої діяльності. Внесено пропозиції щодо розроблення і прийняття нормативних документів, які регламентують діяльність, пов’язану з державною таємницею, що полягають у внесенні змін і доповнень до Закону України «Про державну таємницю», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 р. № 1561-12, якою закріплено «Порядок організації забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях». Це зумовлено насамперед відсутністю чітко визначених конкретних завдань, заходів, методів та засобів щодо подолання й усунення загрози для державної безпеки. Охорона державної таємниці повинна бути представлена у відповідних сферах діяльності, та спрямовуватись на захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборони України, законних інтересів держави і прав громадян під час оперативно-розшукової діяльності, запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу національній безпеці України.

У підрозділі 2.2 «Організаційне забезпечення режиму секретності в органах внутрішніх справ» розглядається діяльність органів внутрішніх справ, яка пов’язана зі складанням, виготовленням, вивченням секретних документів, а також організаційні заходи, що здійснюються в органах внутрішніх справ з метою забезпечення охорони державної таємниці. Одним із важливих заходів щодо охорони державної таємниці є забезпечення збереження секретних документів у процесі діловодства. Діловодство в органах внутрішніх справ України поділяється на нетаємне і таємне залежно від характеру інформації. На підставі аналізу організаційно-правового забезпечення режиму таємності в системі МВС України запропоновано покращити систему технічного захисту секретної інформації, яка б відповідала сучасній інформаційній безпеці, а також спеціальні умови роботи працівників режимно-секретної частин для забезпечення державної таємниці.

Оперативні служби органів внутрішніх справ потребують удосконалення захисту інформації в комп’ютерних та автоматизованих системах. Основні недоліки забезпечення режиму секретності в органах внутрішніх справ пов’язанні з порушенням режимних умов при розробці та зберіганні секретних документів та матеріалів: недостатня кількість спеціально обладнаних приміщень, сейфів, відсутність охоронної сигналізації, що не гарантує надійного зберігання документації обмеженого користування, а також секретності робіт, що виконуються співробітниками оперативних служб органів внутрішніх справ України. Окрім того, одним із проблемних моментів перевезення таємної документації є недостатнє забезпечення практичних підрозділів службовими автомобілями. З огляду на викладене, запропоновано розробити і затвердити Інструкцію «Про порядок доставки секретної інформації», в якій доцільно було б передбачити пункт щодо супроводження працівниками ДАІ транспортування таємної документації.

У підрозділі 2.3 «Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими державними органами у забезпеченні режиму секретності в органах внутрішніх справ» висвітлено питання взаємодії в органів внутрішніх справ з державними органами, яка заснована на законах та підзаконних актах. Виходячи із основних повноважень, які покладаються на органи внутрішніх справ, можна констатувати, що основою метою такої взаємодії є забезпечення додержання встановлених правил порядку організації режиму таємності. Взаємодія МВС України з державними органами полягає в координації дій щодо усунення недоліків у сфері охорони державної таємниці, вжиття відповідних заходів реагування.

СБ України належить провідна роль у цій системі, на неї законодавцем покладено контроль за забезпеченням охорони державної таємниці та нагляд за додержанням законодавства про державну таємницю. СБ України у межах своєї компетенції виконує відповідні завдання, регламентовані нормативно-правовими актами, передусім, Законом України «Про Службу безпеки України». Виконання завдань, покладених на СБ України у сфері забезпечення охорони державної таємниці, здійснюється шляхом застосування комплексу визначених у Законі України «Про державну таємницю» організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів. На СБ України покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальної та іншої протиправної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. Метою діяльності СБ України у сфері охорони державної таємниці є організація повного і якісного виконання покладених завдань із раціональними витратами сил, засобів, часу щодо створення ефективної системи заходів (гласних та негласних оперативно-розшукових, контррозвідувальних та розвідувальних) із забезпечення охорони державної таємниці.

Прокуратура здійснює перевірки відповідно до правової основи режиму таємності. Головною метою її діяльності є нагляд за здійсненням оперативно-розшукової діяльності з моменту заведення оперативно-розшукової справи, законністю її заведення та продовження строків ведення справи, проведення оперативно-технічних заходів, які тимчасово обмежують права й свободи людини. Законодавець зобов’язує органи дізнання, слідства, суду й прокуратури встановлювати істину при розслідуванні правопорушень і розгляді справ. Нагляд прокуратури за виконанням законів органами внутрішніх справ являє собою одну з істотних гарантій швидкого розкриття правопорушення.

Розділ 3 «Напрями удосконалення режиму секретності в органах внутрішніх справ» складається із трьох підрозділів, в яких розкриваються теоретичні та практичні напрями удосконалення режиму секретності в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 3.1 «Контроль за режимом секретності в органах внутрішніх справ» здійснено аналіз праць учених-юристів стосовно поняття контролю у сфері охорони державної таємниці, наведено авторське визначення дефініції контролю за додержанням державної таємниці. Контроль в органах внутрішніх справ у сфері охорони державної таємниці реалізується органами СБ України у певних видах (загальний та спеціальний контроль; попередній, поточний і підсумковий контроль), за допомогою сукупності методів, обумовлених характером державно-правових відносин між суб’єктами і об’єктами контролю. Серед розмаїття методів контролю органами СБ України у сфері охорони державної таємниці найбільш широко застосовуються такі: спостереження, обстеження й експеримент. У дослідженні визначені періодичність контрольних заходів, суб’єкти, наділені правом здійснювати контроль, організація їх діяльності, різноманітність форм і методів, що використовуються для контролю за станом режиму таємності й дозволяють належним чином забезпечити збереження державної і службової таємниці в системі МВС України.

У підрозділі 3.2 «Відповідальність працівників органів внутрішніх справ за порушення режиму секретності» розглянуто порушення законодавства про державну таємницю, визначено їх суспільну шкідливість, що полягає у створенні можливостей для розкриття інформації, яка може становити загрозу громадській безпеці, державі, суспільству чи окремим громадянам. З огляду на викладене, запропоновано удосконалити законодавство про державну таємницю шляхом внесення пропозицій з питань адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю та рекомендацій для посадових осіб, органів виконавчої влади України щодо документування та процесуального оформлення порушень законодавства про державну таємницю.

У підрозділі 3.3 «Міжнародний досвід забезпечення режиму секретності» розглядається регламентація порядку обміну конфіденційною інформацією в управлінській сфері відповідно до міжнародного законодавства. Основні принципи такого обміну були сформульовані у 1978 році Радою Європи в Конвенції № 100 «Про отримання за кордоном інформації і свідоцтв з адміністративних питань». Конвенція координує діяльність державних інституцій щодо міжнародного інформаційному обміну з адміністративних питань, що мають статус відділу міністерства або іншої офіційної установи. Відповідно до конвенції, забезпечується конфіденційність відомостей, одержаних стороною, якщо вони мають таку властивість, і відмова в наданні інформації, якщо її розкриття є небажаним. Основною метою цього документа, визначеною в його преамбулі, є спрощення системи отримання інформації з управлінських питань. Конвенція не регулює відносини з отримання інформації в кримінальній і фінансовій сфері, проте не перешкоджає поширенню її положень і на ці правовідносини, якщо це ініціюється учасником Конвенції відносно інформації, якою він володіє. В Україні захист державної таємниці, на нашу думку, потребує удосконалення з метою забезпечення відповідних умов її функціонування щодо охорони державної таємниці, захисту інформації з обмеженим доступом, а також сприяння закриттю можливих каналів витоку секретних відомостей, запобіганню втрати матеріальних носіїв секретної інформації. Аналіз міжнародного законодавства, що регламентує технічний захист відомостей, які становлять державну таємницю, свідчить, що неузгодженими є деякі норми, які регламентують порядок створення підрозділів і служб технічного захисту інформації. Це зумовлює необхідність прийняття нових державних стандартів у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, які регламентували б такі явища, як життєвий цикл інформаційних систем, ефективність системи охорони і захисту інформації, а також містили чіткий перелік критерій оцінки рівня безпеки інформації в інформаційній системі. З огляду на досвід країн із розвиненою демократією, в яких охорона державної таємниці відповідає інтересам не лише держави, суспільства, а й конкретних осіб, нагальною є потреба у закріпленні у вітчизняному законодавстві норм щодо забезпечення досягнення балансу інтересів громадян і держави.