ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ СУБ’ЄКТАМИ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН Автореферат

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, з’ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені її мета й завдання, об’єкт і предмет, методологічне підґрунтя, аргументуються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеного дослідження, визначаються його структура й обсяг.

Розділ 1. «Теоретичні засади категорії «зловживання правом»» містить 3 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Причини та умови зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин у сучасних умовах реформування законодавства про працю» аргументується, що новий ТК України має ґрунтуватися на сучасних демократичних засадах взаємовідносин між працівниками, роботодавцями й державою, а його прийняття є одним з першочергових заходів з подолання негативних явищ у правовому регулюванні відносин у сфері праці. Цей кодифікований акт повинен відбити баланс інтересів працівників і роботодавців, визначити такі новітні категорії, як «зловживання правом» і «добросовісність».

Це надзвичайно актуально, адже в сучасних умовах існує низка несприятливих явищ і негативних тенденцій у взаємовідносинах між працівниками й роботодавцями, як от зменшення державних гарантій у царині праці, руйнування трудового потенціалу тощо. В останні роки зростають негативні тенденції зловживань з боку роботодавців: (а) збільшується число випадків несвоєчасної виплати заробітної плати, (б) свавільно встановлюється режим робочого часу, (в) порушуються права працівників на відпочинок, (г) значно збільшилися зловживання і порушення трудового законодавства при оформленні, зміні та припиненні трудових відносин та ін. Це зумовлено невідповідністю деяких норм трудового законодавства новим суспільним та економічним реаліям, значним послаблення нагляду й контролю з боку держави за дотриманням трудового законодавства.

Обстоюється позиція, що вивчення причин та умов зловживання правом сприятиме підвищенню рівня гарантій сторін трудового договору. Доводиться, що при зловживанні правом суб’єктами трудових правовідносин задіяні економічні, правові, й моральні причини. Однією з основних причин такого зловживання є прогалини в законодавстві, бракує в ньому й поняття «зловживання правом», а також принципів, що визначають алгоритм прийняття рішень судовими органами при вирішенні питань, пов’язаних зі зловживанням правом зазначеними суб’єктами.

У підрозділі 1.2. «Принцип свободи праці, договору і принцип добросовісності як загальні засади визначення меж зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин» відмічається, що в чинному КЗпП України і в проекті ТК України межі реалізації трудових прав майже не визначені. Зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин посягає на права, свободи й інтереси іншої сторони трудового договору, призводить до конфліктних ситуацій і виступає підґрунтям збільшення кількості трудових спорів. Визначення прав та обов’язків цих суб’єктів ґрунтується на принципах трудового права, з урахуванням яких сторони трудового договору повинні бути добросовісними при реалізації своїх прав та обов’язків.

Розглядається міркування щодо закріплення принципу добросовісності як одного з фундаментальних у трудовому праві. Він прямо стосується до зловживання правом: якщо суб’єкт діє добросовісно, усвідомлено й сумлінно реалізує своє суб’єктивне право й виконує обов’язки то зловживанню правом місця немає. Якщо ж цього не спостерігається, то він явно зловживає своїм правом та порушує інтереси іншої сторони трудового договору.

Категорія «добросовісність» належить до об’єктивної сторони поведінки учасників трудових правовідносин, тобто характеризує обов’язок особи діяти відповідним чином. Принцип добросовісності у трудовому праві повинен характеризувати прагнення суб’єкта належним чином і сумлінно здійснювати надані трудові права й виконувати взяті на себе обов’язки.

Спроба діяти у протилежний спосіб при реалізації трудових прав є недобросовісною поведінкою, бо при цьому ігноруються законні інтереси іншої сторони трудових правовідносин. З метою попередження у правозастосовній практиці зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин є сенс закріпити у ст. 3 «Основні засади регулювання трудових відносин» проекту ТК пункт про забезпечення добросовісної реалізації прав цих суб’єктів.

Одна з форм забезпечення суспільних інтересів у сфері праці – це встановлення відповідних меж реалізації суб’єктивних прав і закріплення обов’язку кожної особи, наділеної такими правами, розуміти свою поведінку не тільки відповідно до вимог закону, а й з дотриманням норм моралі, критеріїв розумності й добросовісності, з призначенням права і співвідношенням своєї поведінки з інтересами інших осіб. Слід виділяти загальні й спеціальні межі здійснення суб’єктивних прав, вихід за які доцільно кваліфікувати як зловживання правом учасниками трудових відносин. До загальних відносимо конкретні права, передбачені Конституцією й законами України, а також договорами про працю. Спеціальні межі: (а) не повинні порушуватися права й охоронювані законом інтереси суб’єктів трудових правовідносин; (б) суб’єкти мають діяти розумно й добросовісно при реалізації наданих їм прав і виконанні покладених на них обов’язків.

У підрозділі 1.3. «Сучасні концептуальні підходи до поняття й сутності «зловживання правом»» розглядаються різні підходи вчених до визначення поняття «зловживання правом». Але ні чинне законодавство про працю, ні наука трудового права, ні судова практика так і не виробили одностайного погляду на розуміння цього поняття.

Розглядається позиція, що найважливішими завданнями сучасного трудового права є створення умов для узгодження інтересів учасників соціально-трудових відносин, а також захист прав і законних інтересів суб’єктів цих відносин. Вирішення таких завдань досягається шляхом закріплення в законодавстві й застосування потім на практиці правових норм, що забезпечують як підтримку й охорону правопорядку, так і попередження в майбутньому можливого зловживання правом суб’єктами трудових відносин.

Суттєвим недоліком теорії трудового права є те, що в ній бракує загальних критеріїв кваліфікації таких дій, як зловживанням правом. Ось чому наводиться їх класифікація.

Сьогодні існують різні підходи до розуміння поняття «зловживання правом». Одні вчені розглядають його як правомірну поведінку, що не порушує заборон, і вважається, що суб’єкт користується належним йому правом. Інші ж, навпаки, стверджують, що зловживання правом – це протиправна дія, виражена в заборонених законом формах поведінки, яка породжує завдання шкоди будь-якому суб’єктові відносин.

У зв’язку з тим, що закріплення на законодавчому рівні легального визначення категорії «зловживання правом» бракує, у правовій літературі спостерігаються різні підходи її тлумачення. З огляду на це можна виокремити декілька концептуальних позицій науковців у визначенні розглядуваного поняття: (а) зловживання правом розглядається як конструкція, що здійснюється за межами права і всупереч йому; (б) віддзеркалює вчення про зловживання; (в) це підхід з урахуванням позицій права Федеративної Республіки Німеччини щодо віднесення зловживання правом до категорії «шикана».

Обстоюється пропозиція про виділення концепції зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин, у якій воно є самостійним правовим явищем, до якого входять 4 елементи – сутність, суб’єкти, об’єкти і правові наслідки.

Розділ 2. «Зловживання правом – самостійне явище трудового права» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Генезис і становлення категорії зловживання правом» акцентується увага на тому, що виникнення й розвиток уявлень про зловживання правом зумовлені тим, що факт існування у правовій дійсності цього явища має викликати відповідну реакцію з боку держави, метою якої повинна стати його недопустимість.

«Зловживання правом» належить до термінів, запозичених вітчизняною наукою з досвіду законодавства зарубіжних країн. Становлення цього поняття має давню історію. У різні періоди історичного розвитку питання, пов’язані зі зловживанням правом, зазнавали реформування; ця проблема або визнавалась і була заборонена відповідними нормами, або до неї ставилися взагалі байдуже.

Перші згадки про зловживання трудовими правами визначені в наукових статтях 1988 р. На сьогодні існують окремі згадки про це явище у сфері праці. Зміна політичних, економічних і соціальних реалій життя достатньо вплинула на реалізацію права, що потребує нових підходів до розуміння заборони зловживання правом. Наводяться переконливі аргументи, що такий підхід сприятиме врахуванню інтересів як працівника, так і роботодавця, а також поліпшенню реалізації прав у сфері праці.

У підрозділі 2.2. «Розмежування категорій «правопорушення» і «зловживання правом» у трудових правовідносинах» відмінність між правопорушенням і зловживанням у трудовому праві розглядається через склад їх елементів: за суб’єктом і об’єктом посягання, за ознаками суб’єктивної й об’єктивної сторони.

Суб’єктами зловживання правом є роботодавець і працівник, тобто вповноважена особа наділена певними суб’єктивними правами. Якщо в особи немає певних прав, вона (що абсолютно логічно) не може зловживати ними.

Суб’єктивна сторона зловживання правом визначає вину як обов’язкову ознаку, мотив, мету та інші чинники як факультативні ознаки. Із суб’єктивної сторони дане явище завжди умисне.

Об’єктом зловживання правом є майнові й особисті немайнові права працівника й інтереси роботодавця. Ним виступають соціальні цінності, суспільні відносини й інтереси у сфері праці.

Ознаки об’єктивної сторони зловживання правом: (а) ним формально не порушуються ні норми законодавства, ні межі реалізації права, а дії суб’єкта виходять за рамки добросовісності й розумності, створюється невідповідність діяння його призначенню; (б) наслідки у вигляді заподіяння шкоди працівникові, роботодавцеві або інтересам держави загалом; (в) причинний зв'язок між ними.

Підкреслюється, що в процесі зловживання правом будь-яка особа має діяти чітко в межах закону (й у спосіб, ним передбачений), оскільки в іншому випадку її дії вважатимуться правопорушенням. Зловживання правом відрізняється від правопорушення у трудовому праві за такими ознаками: (а) у зловживанні правом бракує такої ознаки правопорушення, як протиправність; (б) його наслідком є завдання шкоди або реальна загроза її завдання; (в) зловживання вчиняється з прямим умислом.

Установлено, що основними ознаками зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин є: (а) засіб зловживання, яким виступає наявність суб’єктивного права, й реалізація його в межах норм законодавства; (б) поведінка особи, яка не повинна виходити за межі наданих суб’єктові прав; (в) шкода або реальна загроза її настання; (г) отримані необґрунтовані переваги перед іншими суб’єктами трудового права; (д) відповідальність, що може як настати, так і не настати.

Доведено, що зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин – це самостійне соціально шкідливе явище у формі дії або бездіяльності, засноване на реалізації суб’єктом свого суб’єктивного права, що не виходить за межі визначені законодавством, учинене з прямим умислом нанести шкоду іншій стороні трудового договору з метою отримання необґрунтованих переваг, за які відповідальність настає в кожному конкретному випадку.

Розділ 3. «Правове регулювання відносин, в яких можливе зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин» містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Зловживання правом працівником у трудовому праві» наголошується, що працівник має достатньо великий обсяг суб’єктивних прав. У зв’язку із цим виникає все більше можливостей для використання суб’єктивного права виключно з вигодою для себе та ігнорування інтересів іншої сторони, що призводить до зловживання цим правом, яке виступає як порушення вимог добросовісності в його реалізації і становить собою загальну проблему правової науки. Зловживання правом у трудових правовідносинах з боку працівника може мати місце як при прийнятті на роботу, так і при звільненні з ініціативи роботодавця, а також при виконанні трудових обов’язків.

Аналізуються матеріали судової практики, визначаються найбільш поширені форми зловживання працівником своїми правами. При встановленні судом факту такого зловживання суд може відмовити йому в задоволенні позову про поновлення на роботі, про відшкодування матеріальної шкоди, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки роботодавець не повинен відповідати за несприятливі наслідки, що настали внаслідок недобросовісних дій з боку працівника.

Для попередження зловживання з боку працюючих було б доцільно законодавчо закріпити правило, за яким працівник, який володіє спеціальним статусом для отримання пільг і гарантій, має своєчасно про це інформувати роботодавця при заповненні особової справи.

Запропоновано у проекті ТК передбачити правові наслідки для працівника, який зловживає своїми правами, а саме зобов’язати відшкодувати нанесену ним роботодавцеві шкоду, а також надати право роботодавцеві звільнити особу, яка недобросовісно реалізує надані права, не виконує належним чином свої трудові обов’язки, що тягне несприятливі наслідки.

Щоб запобігти зловживанню правом з боку працівника у трудовому законодавстві належить установити такі додаткові умови при укладенні трудового договору, як: повідомлення особою правдивої інформації про себе, особливо з приводу інвалідності, вагітності, наявності дітей. Також працюючий має повідомляти роботодавцеві про свою відсутність на роботі і про її причини, якщо він має спеціальний статус (є інвалідом або донором).

У підрозділі 3.2. «Зловживання правом роботодавцем у трудових правовідносинах» звертається увага на те, що роботодавець, наділений широким колом повноважень (які пронизують всі інститути трудового права) щодо працівника, при реалізації своїх прав може діяти недобросовісно. У недобросовісного роботодавця є підстави щодо (а) зловживання своїми правами у процесі виникнення трудових правовідносин, (б) встановлення їх змісту, (в) їх зміни і припинення, (г) матеріального забезпечення працівників у процесі розгляду трудових спорів та ін.

Розглядаються приклади зловживання правом роботодавцем при введенні в оману претендента на роботу про розмір заробітної плати, надбавки, компенсації, матеріальну допомогу, соціально-економічні переваги, надзвичайно сприятливі умови праці, щодо відхилення від нормальних умов праці, нормування робочого часу, надурочних робіт, необхідності працювати у вихідні дні, довготривалих відряджень тощо.

Виявлено різні форми зловживання правом з боку роботодавця при зміні існуючих умов праці та її оплаті, наприклад, звільнення працівника із займаної посади на підставі скорочення чисельності або штату працівників, а через деякий час прийняття на його місце іншої особи; неврахування роботодавцем факту віддаленості роботи від місця проживання; звільнення за критичне зауваження; фактичне переведення працівника на інше робоче місце, що оформлюється наказом як вид переміщення, довільне встановлення режиму робочого часу й відпусток та ін.

Прогалини й колізії в законодавстві про працю створюють підстави для недобросовісної реалізації роботодавцем своїх прав, у зв’язку з чим виникають несприятливі наслідки для працівника. Існує надзвичайно велика кількість питань, що стосується зловживання правом з боку роботодавця, які виникають при припиненні трудових правовідносин (скорочення штату, скороченні посад, створення несприятливих умов для роботи тощо).

У підрозділі 3.3. «Відповідальність за зловживання правом суб’єктами трудових правовідносин» висловлюється думка, що при зловживанні правом працівником як суб’єктом трудових правовідносин для нього настають такі негативні наслідки, як відмова в поновленні на роботі, в задоволенні позовних вимог, у захисті права. Наслідками при зловживанні правом роботодавцем є відновлення порушеного права працівника й відшкодування грошових компенсацій. Кваліфікацію дій чи бездіяльності як зловживання правом належить вирішувати суду або іншому юрисдикційному органу, що розглядає трудовий спір.

Відмова в захисті права має певні особливості: (а) особа повинна бути суб’єктом трудових правовідносин, а також здійснювати свої суб’єктивні права; (б) суд може відмовити в задоволенні позову лише у випадку, якщо за захистом порушеного права звернулась особа, яка допустила зловживання правом і цей факт доведено в судовому засіданні; (в) застосування цієї санкції судом не є обов’язком; він може як відмовити, так і не відмовляти в захисті права, оскільки законодавство не містить положення, за якого суд може не застосовувати відмови в захисті права.

Наводяться аргументи, що відповідальності за моральну шкоду, нанесену при зловживанні правом, характерні такі ознаки: (а) вона має регулюватися нормами трудового законодавства; (б) шкода повинна відшкодовуватися як працівникові так і роботодавцеві, оскільки душевні, психічні й фізичні страждання можуть бути нанесені обом сторонам трудових правовідносин; (в) відповідальність за нанесену шкоду має носити компенсаційний характер; (г) факт відшкодування немайнової шкоди має позитивний характер, зміцнює віру особи у справедливості; (д) постраждалий суб’єкт вправі вимагати усунення негативних наслідків, а також звернутися до компетентних органів з приводу вирішення питання компенсації нанесеної моральної шкоди; (е) дані дії повинні мати попереджувальний характер.