ПРАВОВА КОНСТРУКЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ НОРМ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ                             

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь дослідження проблеми; визначено зв’язок роботи з державними науковими програмами, планами і темами, а також мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну; висвітлено теоретичну та емпіричну бази роботи, практичне значення одержаних результатів; подано відомості про їх апробацію та впровадження.

Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика правової конструкції норм адміністративного права» складається з чотирьох підрозділів, у яких з’ясовано поняття, будову, призначення та особливості правової конструкції; види норм адміністративного права та форми їх реалізації.

У підрозділі 1.1 «Вихідні засади дослідження поняття адміністративно-правової норми» на основі аналізу праць українських і зарубіжних учених зазначено, що адміністративно-правові норми виступають дієвим засобом охорони та захисту суб’єктивних прав і свобод фізичних та юридичних осіб, що зумовлено застосуванням імперативних, владних методів регулювання суспільних відносин, відповідністю адміністративних правозастосовних процедур конституційним принципам поваги прав і свобод людини та громадянина. Ця позиція особливо актуальна для соціально-правової політики держави у зв’язку з тенденцією переходу від жорстких заборонних заходів до правового менеджменту. Використання основоположних категорій загальної теорії держави і права обґрунтовують зміст багаторівневої системи засобів пізнання норм, у якій головними визначено динамізм і багатогранність об’єктів адміністративно-правового регулювання, що забезпечує пріоритет публічних інтересів.

У підрозділі 1.2 «Побудова, призначення та особливості правової конструкції адміністративних норм» зазначено, що у правовій системі держави адміністративні норми по­сідають особливе місце. Це зумовлено колом суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку відповідно до об’єктивних потреб суспільства. До конструкції адміністративно-правової нор­ми входить три елементи: гіпотеза, диспози­ція, санкція (за винятком норм-дефініцій і норм-презумпцій), але на відміну від норм інших галузей права, зміст елементів яких не впли­ває на повноваження правозастосовних органів, зміст та вира­ження того чи іншого елементу адміністративної норми значно впливає не тільки на повноваження органу, який застосовує цю норму, а й на обов’язки осіб, які перебувають у сфері впливу цього органу. Специфіка адміністративного права полягає в тому, що елементи норми часто містяться не в одному, а в різних актах законодавства та не мають санкцій.

У підрозділі 1.3 «Види норм адміністративного права» відповідно до теоретичних засад юридичної науки визначено найбільш практично значущу класифікацію адміністративних норм за критеріями: способу правового регулювання поведінки суб’єктів (норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми установчі, норми загальнокомпетенційні, норми-вказівки, норми-доручення, норми-стимули, норми договірні, норми-заборони, норми-санкції, норми-рекомендації, норми-стандарти, нормативи); спрямованості – матеріальні та процесуальні; юридичного змісту – зобов’язувальні, заборонні, уповноважувальні, заохочувальні, рекомендаційні. Види адміністративних норм різняться за: спрямованістю змісту; визначенням форм і методів управлінської діяльності; встановленням прав і обов’язків державних службовців; визначенням способів і порядку забезпечення законності в управлінні; регулюванням управління окремими галузями; встановленням прав і обов’язків громадян у сфері ви­конавчої та розпорядчої діяльності держави; межею дії у просторі та часі; ступенем загальності та юридичною силою.

У підрозділі 1.4 «Форми реалізації адміністративно-правових норм» вказано, що реалізація означає практичне втілення правил поведінки в діяльність суб’єктів суспільних відносин, що перебувають у сфері регулювання. У процесі реалізації норм правові приписи втілюються в життя всіма суб’єктами суспільних відносин, але роль кожного суб’єкта в цьому процесі визначається відповідно до його адміністративно-правового статусу. Реалізація адміністративних норм має визначену процедуру. Це зумовлено тим, що розвинене правове регулювання виражається не тільки у встановленні для його учасників суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а й у визначенні порядку втілення їх у життя. Процес реалізації адміністративної норми передбачає три складові: провадження, стадії, режим. Розподіл реалізації адміністративних норм на форми (виконання, використання, дотримання) здійснено відповідно до характеру правореалізаційних дій, що визначаються способами правового регулювання (заборона, дозвіл, припис) і становлять зміст правової норми.

Розділ 2 «Динаміка і статика нормативно-правових визначень в адміністративному законодавстві України» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто правову конструкцію адміністративно-правових норм з позиції суб’єктів застосування, впровадження норм Європейського Союзу та логіко-структурної побудови.

У підрозділі 2.1 «Особливості повноважень суб’єктів застосування норм адміністративного права» зазначено, що дослідження повноважень суб’єктів застосування норм доцільно здійснювати у контексті категорій «владність» і «компетентність». Між ними немає ієрархічності, це еквівалентні категорії у визначенні повноважень суб’єкта застосування адміністративної норми, що забезпечує змістовність управлінського впливу, взаємозв’язки учасників управлінських відносин, розподіл між ними завдань, чіткість визначення компетенції та відповідальності. Компетенція у сфері застосування норм визначається як правова категорія, що зумовлена повноваженнями суб’єктів, встановленими і регламентованими в матеріальних і процесуальних адміністративних нормах. Реалізація компетенції здійснюється за допомогою норм усіх галузей права, встановлюється і чітко регламентується у правових актах статутного характеру, не припускає компетенції суб’єктивного змісту, що визначає особливості повноважень суб’єктів застосування адміністративно-правових норм та дає змогу підвищити раціональність правового регулювання.

У підрозділі 2.2 «Імплементація норм адміністративного права зарубіжних країн у систему адміністративного законодавства України» проаналізовано реалізацію міжнародних зобов’язань та конкретний спосіб уведення міжнародно-правових норм у національну правову систему. Головна вимога імплементації – суворе додержання цілей і змісту міжнародного встановлення. Способами імплементації є: інкорпорація, трансформація, загальне, приватне або конкретне відсилання. Механізм імплементації норм адміністративного права охоплює: правові способи застосування договірного міжнародного та звичаєвого адміністративного права; конституційні спеціальні та процесуальні гарантії; компетенцію Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення норм міжнародного звичаєвого права та казуального тлумачення міжнародних договорів; правотворчість, яка характеризується стадіями, суб’єктами, способами здійснення. Особливість імплементації норм зумовлена організаційно-правовим механізмом, що охоплює нормативні акти, за допомогою яких здійснюється імплементація норм зарубіжного права у внутрішнє адміністративне право.

У підрозділі 2.3 «Місце та значення адміністративно-правових дефініцій у логіко-структурній побудові норм адміністративного права» наголошено, що особливість викладу дефініцій як правових засобів полягає в тому, що вони застосовуються і призводять до юридичних наслідків не самі собою, а в рамках і спільно з нормою права або нормативним правовим актом, до складу якого вони входять. При цьому норма, тобто її зміст, конкретизує те, що визначено в дефініції, а дефініція стає стрижнем норми, який визначає спрямованість правового впливу, його ефективність. Функції дефініції зумовлюють її роль. На відміну від більшості самостійних регулятивних та охоронних приписів адміністративного законодавства, дефініція, як правило, безпосередньо нічого не регулює і не охороняє, вона спрямована на розмежування, розрізнення та ідентифікацію понять, у результаті чого з’ясовується зміст норми. Європеїзація адміністративного права призвела до змін у структурі адміністративних актів, за якими адміністративно-правові дефініції, орієнтовані на специфіку окремої сфери соціального регулювання, стають частиною кодифікації з тенденцією до поширення в інші сфери  юридичної практики.

Розділ 3 «Порядок загальноправового та галузевого застосування адміністративно-правових норм органами виконавчої влади» містить два підрозділи, у яких обґрунтовано основні напрями підвищення ефективності правового регулювання в контексті застосування норм адміністративного права.

У підрозділі 3.1 «Особливості застосування адміністративно-правових норм органами виконавчої влади» зазначено, що за своїм змістом застосування норм є діяльністю, об’єднаною єдиною метою та завданнями щодо ефективного управління, з урахуванням механізму практичної реалізації. Функціонально зміст застосування норм виявляється через об’єктивно необхідні, стійкі групи спеціалізованих дій щодо планування, прогнозування, регулювання, координації та контролю у сфері управління. Організаційна сутність застосування норм має статичну і динамічну основу. З одного боку, це впорядкування нормативно-правової бази, побудова системи органів управління та встановлення правового статусу всіх структурних елементів, а з іншого – застосування норм підпорядковане безпосередньому здійсненню завдань управлінської діяльності. Політико-правовими основами застосування адміністративних норм органами виконавчої влади виступають загальні конституційні вимоги до організації влади та функціонування управлінської діяльності.

У підрозділі 3.2 «Засоби підвищення ефективності застосування адміністративно-правових норм органами виконавчої влади» відзначено, що ефективність адміністративного правозастосування може бути забезпечена тільки за умови реалізації юридичних (нормування, гарантування, техніко-юридичні прийоми) і неюридичних (організаційних) засобів у їх взаємозв’язку та взаємодії. Нормування відображає практику цілеспрямованого державно-владного регулювання, що сприяє ефективному застосуванню юридичних інститутів, механізмів і процедур за допомогою їх закріплення і регламентації нормами позитивного права. Юридичні гарантії постають як передбачені нормами позитивного права інструменти, реалізація яких на практиці забезпечує фактичну дію створених у процесі нормування юридичних інститутів, механізмів і процедур. Юридична техніка функціонально спрямована на забезпечення найефективнішої, з погляду практичної доцільності, методики і технології правозастосовної діяльності. Організаційні засоби виступають основою застосування права структурами й інститутами органів виконавчої влади.