ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, акцентовано увагу на її недостатньому дослідженні як цивільного договору; визначено мету і задачі дослідження, сформульовано його предмет і об’єкт; визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; вказано апробацію та оприлюднення результатів дослідження.

Перший розділ «Перестрахування як цивільно-правове явище» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Особливості виникнення і формування фінансової послуги перестрахування» визначено та обґрунтовано, що формування фінансової послуги перестрахування пов’язане із вдосконаленням страхових правовідносин переважно в сфері морських вантажоперевезень. Встановлено, що основними факторами, які сприяли не лише створенню, але й розвитку перестрахування були: збільшення інтенсивності та обсягів морських вантажоперевезень, їх великий ризиковий характер та неможливість запобігання страховиками великих збитків внаслідок сплати страхового відшкодування іншими, ніж фінансовими методами.

Виникнення перестрахування інших категорій ризиків було пов’язане із поступовим вдосконаленням процедури укладення договорів перестрахування, фактичною можливістю запровадження перестрахування не лише в сфері морських вантажоперевезень, виникненням нових видів об’єктів страхування та страхових ризиків, науково-технічним прогресом, визнанням страховиками перестрахування як можливої незалежної професійної діяльності.

В умовах сьогодення світовий розвиток перестрахування характеризується виникненням нових форм і методів перестрахових правочинів, запровадженням та/або вдосконаленням правового регулювання укладення договорів перестрахування та професійної перестрахової діяльності, виникненням нових видів страхових ризиків, що згодом перестраховуються.

У підрозділі 1.2 «Характерні риси розвитку перестрахування як правового явища в Україні» встановлено, що розвиток перестрахування в Україні відбувався під значним впливом соціальних та політичних обставин (належність сучасних українських територій різним державам протягом історичного шляху, наявність ідеологічного впливу на побудову національної економіки, досягнення незалежності лише близько 20 років назад і т.д.). Відповідно до сучасних міжнародних вимог страхової та перестрахової діяльності, в Україні настала змога здійснювати незалежне правове регулювання перестрахування лише із набуттям незалежності та обранням ринкового курсу побудови економіки. Зважаючи на ці обставини, перестрахування як фінансова послуга розвивалося не стабільно і за умов відсутності власного значного напрацювання усталеної практики укладення таких правочинів. З цієї причини, як практика укладення договорів перестрахування, так і сучасний стан його правового регулювання в Україні потребують значного вдосконалення і запровадження набутків міжнародного перестрахового досвіду. Необхідним для цього є внесення змін до існуючих нормативно-правових актів в сфері страхування та перестрахування і створення нових правових джерел у цій сфері. Окрім цього, враховуючи актуальний стан показників економіки України як наслідку світової економічної кризи, розвиток перестрахування є важливим і необхідним, зважаючи на його гарантійний та убезпечувальний характер.

У підрозділі 1.3 «Правове регулювання перестрахування за законодавством іноземних держав» з’ясовано, що при загальному однаковому або подібному розумінні цивільно-правового змісту перестрахування, в світі існує багато варіантів правового регулювання цієї фінансової послуги. Методи правового регулювання перестрахування в світовому співтоваристві залежать від правової системи, до якої входить конкретна держава, стану розвитку перестрахування як економічного явища, наявності чи відсутності державної монополії на здійснення перестрахування і т.д. При цьому, перестрахування є однією з фінансових послуг, яка згідно міжнародної практики має значний вплив неписаних правових джерел: правових, торговельних звичаїв, усталеної практики укладення договорів. Окрім цього, в країнах англо-американської правової сім’ї найбільш розповсюджене регулювання перестрахування за допомогою судових прецедентів.

Зважаючи на проведене дослідження правового регулювання правовідносин перестрахування в окремих країнах світу, під час вдосконалення правового регулювання перестрахових правовідносин в Україні доцільно використовувати досвід держав, які мають найбільш розвинутий ринок перестрахових послуг, а також його відповідне законодавче регулювання.

Другий розділ «Договір перестрахування» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Договір перестрахування: співвідношення нормативно-правових та наукових дефініцій» встановлено, що перестрахування як цивільно-правове явище сприймається науковцями в кількох проявах: як форма страхування, його вид або незалежне від страхування зобов’язання. Український законодавець однозначно не пристав до окремої з вказаних думок, визначаючи перестрахування лише як страхування окремої категорії ризиків – страхових ризиків за іншими договорами страхування. Обґрунтовано правовий прояв перестрахування саме як особливого виду страхування, спираючись на законодавство України та дослідження категорій «вид» і «форма» страхування.

В цілому, зміст поняття перестрахування розуміється у всьому світі ідентично, не зважаючи на широкий спектр варіантів формулювань визначення цього поняття у наукових та нормативних джерелах. При цьому, суттєвими факторами, що впливають на формулювання дефініцій перестрахових договорів є правова сім’я, до якої належить досліджувана країна, рівень розвитку перестрахування як цивільного правочину і економічного інституту та інші фактори. Окреслено основні спільні елементи дефініцій перестрахування у світі.

У підрозділі 2.2 «Форма, умови, сторони договору перестрахування» визначено, що зважаючи на міжнародну усталену практику укладення договорів перестрахування, а також вимоги цивільного законодавства України, питання форми даного правочину вирішується однозначно: всі договори перестрахування повинні укладатися у письмовій формі шляхом укладення окремого договору.

За загальним правилом, договори страхування і перестрахування мають спільний перелік істотних умов. Окрім цього, перестрахування може передбачати і низку умов, що залежать від кожного конкретного комплексу особливостей перестрахованих страхових ризиків. При цьому особливими умовами договорів перестрахування є перестрахові застереження. Вони є узагальненими міжнародною практикою перестрахування розповсюдженими ситуаціями під час виконання договорів перестрахування, що вимагають свого попереднього узгодження сторонами договору. Перестрахові застереження не можуть виступати істотними умовами такого роду правочинів, оскільки застосування застережень завжди залежить від волі сторін договору.

Суб’єктний склад договору перестрахування відповідно до українського цивільно-правового регулювання визначено з урахуванням історичних передумов формування цієї фінансової послуги, що також знайшло своє відображення у ліцензійних вимогах щодо здійснення професійної страхової діяльності в нашій державі. Згідно вказаних умов, сторонами договору перестрахування в Україні можуть виступати лише юридичні особи – страховики (страхові компанії) як у ролі перестрахувальника, так і в ролі перестраховика. Особливістю правовідносин перестрахування є широко розповсюджена участь в них суб’єктів, що відіграють роль посередників – перестрахових брокерів. Їх діяльність відбувається відповідно до укладеного із перестрахувальником договору sui generis, що може містити ознаки представництва, (в тому числі комерційного представництва (агентського договору)), договору комісії, договору доручення, при цьому не являючись повною мірою жодним із цих видів правовідносин.

У підрозділі 2.3 «Класифікація договорів перестрахування» встановлено, що перестрахування як економічне та фінансове явище має складну, розгалужену класифікацію за різноманітними критеріями. Але, для перестрахування як цивільного правочину суттєвими є не всі критерії класифікації перестрахування, що застосовуються в економічній та фінансових сферах, а лише ті, які є значущими для регулювання цього явища в правових джерелах. На нашу думку, критеріями класифікації договорів перестрахування, що повинні міститися у новій редакції статті 987 ЦК України повинні бути:

1. Кількість укладених договорів перестрахування щодо конкретного страхового ризику. Тобто, окрім визначення поняття «договір перестрахування», стаття 987 ЦК України повинна містити обов’язкове зазначення про те, що предметом договору перестрахування може бути не лише договір страхування, що не піддавався перестрахуванню, але й страховий ризик, що раніше вже був перестрахований один і більше разів (ретроцесія).

2. Встановлена конкретним договором систематичність перестрахування (договори перестрахування можуть бути факультативними (перестрахування одного страхового ризику) та облігаторними (розрахованими на перестрахування в майбутньому страхових ризиків за визначеними перестраховиком і перестрахувальником ознаками ).

3. Наявність встановленого договором коефіцієнту або ліміту страхових відшкодувань, що підлягають перестрахуванню: договори пропорційного та непропорційного перестрахування.

У підрозділі 2.4 «Особливості укладення, виконання і припинення договору перестрахування» досліджується укладення договору перестрахування, що відбувається або шляхом погодження майбутніми сторонами договору всіх умов договору і його підписання, або шляхом акцептування перестраховиком перестрахової оферти: «сліпа», що повинен містити всі істотні умови майбутнього договору. Сліп є видом оферти, характерним правовідносинам перестрахування.

Виконання договору перестрахування цілком залежить від способу, обраного сторонами. Під час факультативного перестрахування перестраховик перестраховує конкретний страховий ризик шляхом зобов’язання відшкодувати або всю суму страхового відшкодування, або лише його частину. Під час облігаторного перестрахування перестраховиком перестраховуються страхові ризики перестрахувальника, що відповідають нормативам, визначеним у генеральному договорі перестрахування (спосіб перестрахування, квота або ексцедент, відповідно яких здійснюється перестрахування, попередньо встановлюються договором).

Припинення договору перестрахування відбувається на загальних засадах цивільного права України: шляхом виконання сторонами своїх прав і обов’язків. Зазвичай припинення перестрахування відбувається із сплином строку, встановленого договором, або у випадку взаємної згоди (що в такому випадку окремо визначається у договорі). У випадку розірвання або визнання недійсним договору страхування, порядок припинення договору перестрахування спеціально обумовлюється сторонами.

Договір перестрахування є: пойменованим, двостороннім, консенсуальним, оплатним, алеаторним, каузальним. Може бути строковим або безстроковим, в залежності від виду перестрахування, узгодженого сторонами.

Пов’язаними із перестрахуванням є явища фронтування та франтингу, що за своєю суттю не є окремими цивільно-правовими зобов’язаннями, але базуються на фінансовій послузі перестрахування. Окрім цього, в науковому середовищі інколи трапляється невірне розуміння правовідносин перестрахування, що призводить до ненавмисної підміни понять. Прикладом цього є ототожнення перестрахування та страхування цивільної відповідальності. Також, доволі часто в наукових джерелах перестрахова послуга позначається як «надання страхового захисту», «забезпечення перестрахового покриття», що в правовому контексті є невірним. Більш вдалим замінником вказаних формулювань можуть виступати такі словосполучення як «перестрахове зобов’язання» або «надання фінансової послуги перестрахування».

У другому розділі дисертаційного дослідження запропоновано нову редакцію статті 987 ЦК України із врахуванням досліджених недоліків діючої редакції.

Третій розділ дисертації «Актуальні цивільно-правові питання перестрахування в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Характерні риси перестрахування окремих категорій ризиків» досліджується перестрахування різних категорій ризиків, а також договорів перестрахування за участі особливих і/або додаткових суб’єктів (нерезидента, перестрахового брокера). Встановлено, що незалежно від виду страхового ризику, для його перестрахування можливе застосування будь-якого методу перестрахування, що напрацьовані багаторічною практикою міжнародного ринку страхових послуг. В той же час, професійна діяльність учасників страхового ринку напрацьовує більш і менш розповсюджені ознаки та умови досліджених видів договорів перестрахування.

В розділі окреслено низку основних чинників, що є значимими для правового регулювання і класифікації договорів перестрахування. Такими чинниками є: особливі умови договорів – застереження (що якнайкраще відображають специфіку страхування окремих об’єктів), характерні методи перестрахування (досліджені у підрозділі 3 розділу 2 даного дисертаційного дослідження), взаємозв’язок договорів перестрахування з іншими видами цивільних правочинів, можливі форми взаємодії кількох перестраховиків під час перестрахування одного страхового ризику, особливий правовий статус сторін договору перестрахування або третіх осіб, що сприяють його укладенню.

Окремого застереження під час класифікації перестрахування заслуговують договори за участі нерезидента в якості сторони договору (для українських умов – особливо перестраховика), а також договори, укладені за участі перестрахового брокера. І хоч такі договори неможливо виділити за ознакою предметного виду страхового ризику, тим не менш ці види правочинів доцільно виокремити з причини їх особливого регулювання відповідно до українського законодавства.

Підрозділ 3.2 «Вдосконалення законодавства України в сфері перестрахування» містить дослідження українських нормативно-правових актів у сфері перестрахування, що вказує на необхідність вдосконалення цивільно-правових джерел цієї категорії. У підрозділі відображені результати соціального дослідження серед професійних учасників ринку перестрахових послуг – представників українських страхових компаній. Дослідження мало на меті з’ясування найбільш значущих правових проблем у сфері перестрахування, які найбільш відчутні під час діяльності з укладення і виконання таких договорів. У дисертаційному дослідженні окреслено перелік необхідних дій задля побудови належного цивільно-правового регулювання цього типу правочинів:

1. Внесення змін до статті 987 ЦК України з метою створення її нової редакції за змістом, визначеним у підрозділі 4 розділу 2 даного дисертаційного дослідження. Це дозволить ліквідувати наявні прогалини в цивільних правових джерелах цього виду правочинів і окреслити найбільш суттєві ознаки договору перестрахування аналогічно до інших видів цивільних договірних зобов’язань, зазначених у ЦК України.

2. Внесення змін та доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента» від 4.02.2004 р. за № 124. Нова редакція вказаної Постанови не повинна обмежуватись лише окремими формальними вимогами до укладення договорів перестрахування і стосуватися лише взаємодії українських страховиків і перестраховиків з іноземними перестраховиками і перестрахувальниками. Такий нормативно-правовий акт не повинен розповсюджуватися лише на договори перестрахування за участі іноземних осіб (але, при цьому містити окремі застереження щодо особливостей надання такої фінансової послуги нерезидентами і нерезидентам). Також, така постанова повинна містити основну класифікацію можливих договорів перестрахування із розкриттям змісту кожного виду (за критеріями, дослідженими у підрозділі 2 розділу 2 даного дисертаційного дослідження). Це дозволить у поєднанні із рейтинговою системою перестраховиків в подальшому більш ефективно протидіяти злочинній діяльності під видом укладення договорів перестрахування.

На такий підзаконний нормативно-правовий акт повинна бути покладена важлива функція – окремі застереження і нормативи для страховиків з метою уникнення використання перестрахування в неправомірних цілях. Тобто, Постанова повинна доповнювати визначення цивільно-правового статусу сторін договору перестрахування зважаючи на їх значимі правові особливості. Це дозволить суттєво доповнити норми ЦК України і ЗУ «Про страхування» цивілістичним регулюванням порядку укладення і виконання перестрахових правочинів.

3. Вдосконалення існуючих підзаконних нормативно-правових актів уповноважених органів державного регулювання страхової діяльності з метою побудови належного і всебічного правового забезпечення і нормування професійної діяльності у сфері перестрахування. Тобто, таким чином усунути прогалини у регулюванні тих аспектів перестрахування, які недоцільно відображати у ЦК України, ЗУ «Про страхування» і профільній Постанові Кабінету Міністрів України.