У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі дисертації «Теоретико-методологічні засади забезпечення ліквідності банківської системи»проведено науковий аналіз сутності понять «ліквідність банку», «ліквідність банківської системи», визначено загальні тенденції впливу кризових явищ і фінансової нестабільності на ліквідність банківської системи, розкрито методологічні основи побудови системи забезпечення її ліквідності.
Опрацювання і теоретичне узагальнення вітчизняних і зарубіжних наукових джерел щодо дослідження форм, механізмів і методів забезпечення ліквідності дозволило розглядати банківську ліквідність як багаторівневу систему категорій, яка об`єднує поняття: ліквідність банку, ліквідність балансу банку та ліквідність банківської системи.
У дисертації уточнено поняття «ліквідність банку» як можливості використовувати активи в межах наявних коштів, або швидко перетворювати їх в такі. Банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Відтак у роботі зазначено, що ліквідність балансу - це такий його стан, при якому банку за рахунок швидкої реалізації активів вдається покривати термінові зобов'язання пасивом. Щодо сутності економічної категорії «ліквідність банківської системи», то наголошено, що це її здатність швидко та без зусиль, динамічно та з мінімальними витратами виконувати свої зобов`язання перед кредиторами, вкладниками, державою з метою виконання покладених на неї функцій.
У роботі існуючу класифікацію ліквідності доповнено новими ознаками та притаманними їм характеристиками, а саме:
·за ступенем стійкості (незалежна від впливу на неї змінних факторів всередині банківської установи; стійка до впливу внутрішніх чинників; нестійка до впливу – легко піддається впливу чинників всередині банківської установи і динамічно на них реагує);
·за ступенем залежності від макроекономічних показників (суттєво залежна – безпосередньо залежить та швидко реагує на їх вплив; з середнім рівнем залежності – реагує на їх зміну незначними коливаннями; з низьким рівнем залежності – реагує, або не реагує на їх зміну залежно від величини та динаміки конкретного макропоказника);
·за рівнем керованості (легко керована - легко піддається методам впливу з боку адмінперсоналу чи органів влади; стійка до впливу - піддається керуванню лише за певних умов);
·залежно від ступеня прогнозованості (прогнозована – легко піддається прорахунку та прогнозуванню; непрогнозована – може бути прорахована за існуючими методами, але не піддається прогнозуванню у зв’язку з впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників; недоступна для прорахунку – не може бути прорахована, а отже і прогнозована у зв’язку з певними обставинами).
Така класифікація ліквідності дозволяє враховувати особливості розвитку банківської системи, які виникають в умовах фінансової нестабільності.
У роботі фінансову нестабільність визначено як розбалансованість економічних, політичних, соціальних явищ в межах як світового співтовариства, так і окремої країни, яка при необґрунтованих діях урядів держав та інших суб’єктів господарювання може призвести до фінансової кризи.
Поглиблене дослідження наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених показало, що у багатьох випадках поняття фінансової нестабільності та фінансової кризи ототожнюється. У дисертації кризу визначено як наслідок фінансової нестабільності і акцентовано, що фінансова нестабільність здатна спровокувати фінансову кризу, бо супроводжується розбалансованістю економічних процесів як в межах світового господарства в умовах глобалізації, так і в окремій держави. При цьому зазначено, що фінансова криза – це порушення рівноваги у функціонуванні фінансової системи, яке проявляється в нестабільності фінансових інститутів та фінансово-кредитних установ і виражається в різкому падінні ВВП, що дестабілізує процес формування та розподілу централізованих фондів держави. Водночасбанківська криза - це глибоке розбалансування банківської системи як на рівні окремої країни, так і в глобальному масштабі, що проявляється через неспроможність суб’єктів системи ефективно виконувати свої функції та супроводжується виходом фінансових параметрів економічних процесів за нормальні межі. У роботі визначено чинники, які впливають на виникнення та перебіг банківських криз.
Розглядаючи питання методології формування системи забезпечення ліквідності банківської системи, у роботі виокремлено три основні підходи до її побудови та особливості оцінювання: мікроекономічний, макроекономічний і глобальний. Зміст мікроекономічного підходу полягає в розгляді системи забезпечення ліквідності як сукупності дій окремих банків, направлених на дотримання основних норм, нормативів, показників і коефіцієнтів банківської діяльності. Сутність макроекономічного підходу полягає у формуванні єдиного комплексу заходів та дій уповноважених органів державного регулювання (центральних банків), спрямованих на підтримання достатнього рівня ліквідності, виявлення та усунення наслідків негативного впливу макроекономічних чинників на ліквідність банківської системи. Глобальний підхідґрунтується на оцінюванні стану та здатності фінансової системи ефективно реагувати на коливання, спричинені зовнішніми шоками і дисбалансами, з урахуванням впливу світових фінансових інститутів і організацій, що відіграють важливу роль у її формуванні та розвитку.
Відтак система забезпечення ліквідності банківської системи є сукупністю складових елементів, які підпорядковані єдиній меті, працюють за єдиними принципами відповідно забезпечуючи виконання визначених функцій, цілей і завдань, сформованих для мікро-, макро- та глобального підходів, та мають єдине організаційно-економічне, фінансово-кредитне, інституційне та нормативно-правове забезпечення (рис. 1).
Головними заходами, які сприятимуть розвитку системи, визначено: формування обґрунтованої державної політики і створення програми підтримки функціонування банківських структур; удосконалення методології та методики оцінки діяльності банків; впровадження новітніх технологій обслуговування клієнтів та нових інноваційних продуктів; надання консультаційних послуг при виборі банками стратегій розвитку; зміцнення зв’язків між універсальними та спеціалізованими банками I-IV груп; удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації банківських працівників тощо.
