У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукового розроблення обраної теми, її зв'язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі ”Теоретичні основи реформування системи лісового господарства на засадах збалансованого розвитку” досліджено теоретичні засади реформування лісового господарства на засадах збалансованого розвитку, обґрунтовано концептуальні положення реформування системи лісового господарства в умовах трансформації земельних відносин.
Нині в лісовому господарстві відбуваються процеси, які характеризуються скороченням масштабів виробництва, поступовою втратою господарських зв'язків і падінням рівня фінансових показників, зростанням впливу науково-технічного прогресу і розвитку ринку. Тому необхідним є посилення організаційної діяльності і, насамперед, оптимізація управління виробництвом. За таких умов органи влади змушені були почати процеси реформування, щоб пристосуватися до вимог ринку. Але реформа лісової галузі, що проводиться нині, не тільки не здатна розв’язати проблеми, що накопичилися, а скоріше навпаки – створює значну кількість нових проблем. Унаслідок реформування лісового сектора відбулося розмежування управлінських і господарських функцій щодо лісових ресурсів. Планування лісогосподарської діяльності стало здійснюватися знизу вгору, від лісгоспу, але саме лісівництво перейшло на ринкові засади і фактично не змінилося. Все це поставило перед урядом нові питання, від вирішення яких залежить майбутнє лісового господарства України. Реальні перспективи розвитку галузі бачаться в реалізації принципів сталого управління лісами як складової частини політики збалансованого розвитку. Основи такої лісогосподарської діяльності закладено в загальнодержавних нормативних документах. Проте в них відсутні механізми ведення та реалізації політико-правових механізмів щодо впровадження основних засад реалізації положень збалансованого ведення лісівництва в Україні. Зважаючи на це, принципи лісової політики повинні формуватися на основі сучасної екологічної політики. Вони є ефективними тоді, коли базуються на загальновизнаних наукових принципах. До останніх можна віднести такі: багатоцільове використання лісів; стале лісівництво; рівноправність лісової політики щодо лісів різних форм власності; врахування національних традицій лісокористування; стимулювання збереження біологічного та генетичного різноманіття, зростання комплексної продуктивності лісів та раціонального використання лісових ресурсів.
Вирішальна роль в ієрархії цінностей системи реформування належить тій системі пріоритетів, які передусім узгоджуються із суспільними інтересами. З огляду на це необхідно, по-перше, чітко ідентифікувати систему пріоритетів, що реалізуються останніми роками, зрозуміти наскільки вона відповідає вимогам сьогодення і, по-друге, визначити напрямки модернізації всіх галузевих структур економіки. Тому реальна ієрархія пріоритетів реформування лісового господарства матиме такий вигляд: інституціональні реформи; імплементація європейських принципів лісогосподарювання, гармонізація еколого-економічних інтересів. Адже ефективність лісоуправління істотно залежить від інституційної політики, структури інститутів, основне місце серед яких займає власність, а відповідно й механізм надання прав володіння і користування лісовими ресурсами та відповідальність згідно з наданими правами, економічні відносини у сфері використання та відтворення лісів.
Другим важливим пріоритетом є зміна підходів до лісоуправління, забезпечення гнучкого регулювання використання лісів екосистемними методами. Це потребує реалізації трьох етапів реформування галузі відповідно до пан’європейських вимог: визначення принципів, критеріїв та індикаторів сталого лісоуправління і лісокористування; розроблення та прийняття нової лісової політики, орієнтованої на гармонізацію соціальних, економічних та екологічних напрямів розвитку з пріоритетом останніх; відповідний перегляд законодавчо-нормативної бази галузі; організація лісового господарства відповідно до орієнтирів на ландшафтно-екологічних засадах з використанням сучасних інформаційних та еколого-економічних технологій лісоуправління та лісокористування, сертифікації лісів. Необхідним є також переорієнтування лісового господарства з антропоцентричних принципів раціонального споживання лісових ресурсів на еколого-економічний напрям розвитку як підсистеми «суспільство – природа» на засадах теорії ноосфери, екосистемної організації діяльності. Управління лісами та іншими ресурсами необхідно організовувати не за адміністративно-територіальним принципом, а в межах відповідних наявним екологічним проблемам водозбірних басейнів, системно гармонізуючи галузеві стратегії розвитку секторів економіки з урахуванням природоохоронних принципів.
У сучасних умовах ринкового господарювання поняття «природокористування» стає дуже містким, та не завжди однозначно трактується, постійно супроводжується численними ускладненнями й узагальненнями. Таке становище не відповідає вимогам конкретизації власне природних об'єктів, до того ж ідентифікації господарювання на землі, вимогам економічної збалансованості. Згідно з визначенням терміну, природокористування – це сукупність усіх форм використання природного ресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження. Проте воно не є повним, оскільки об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсів до виробничої діяльності потребує конкретизації об'єктів, їх вимірювання, екологічних та економічних показників. Зокрема, у аграрному виробництві основним природним об'єктом є земля, її ділянки, які характеризуються певною природною продуктивністю і постійно потребують відновлення їх родючості та охорони. Продукція у аграрному секторі економіки виробляється внаслідок поєднання трьох принципово відмінних чинників: кліматичних ресурсів, земельних ресурсів, людської праці. Отже, саме земля, її ділянки є природним об'єктом (ресурсом) загальнодержавного значення. Проте у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» як природні ресурси визначено також «лісові ресурси державного значення», що змінює як сам об'єкт природокористування, так і стратегічні напрями формування агроекосистем, принципи економічних відносин між власником природних ресурсів і землекористувачами.
Лісове господарство, як цілісна система і підсистема національної економіки України, спрямоване на забезпечення трьох груп завдань: забезпечення соціальних функцій відтворення, збереження і примноження лісів і лісових земель України як природних ресурсів – її національного багатства; здійснення виробничо-господарських функцій з метою раціонального використання лісосировинних ресурсів; забезпечення екологічної функції лісів та лісових ресурсів. Перший аспект дає змогу визначати землі лісогосподарського призначення як природний ресурс держави і у цьому вимірі оцінювати ресурсний потенціал лісового фонду країни. Другий аспект досліджень стосується питань, пов'язаних зі здійсненням виробничо-господарської діяльності, спрямованої на збереження ресурсного потенціалу лісового фонду і його раціонального використання. Отже, ресурсно-виробничий потенціал є узагальнюючим показником, який характеризує рівень економічного розвитку і органічно поєднує в собі природні, виробничі, науково-технічні та культурні потреби усього суспільства
