РОЗВИТОК ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

summary

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об'єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи розвитку системи соціального захисту населення» досліджено методологічні основи формування соціального захисту населення; проаналізовано сутність системного підходу в реалізації соціального захисту населення; визначено місце охорони здоров’я як об’єкта управління в системі соціального захисту населення.

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується посиленням уваги до питань забезпечення соціального захисту населення. У результаті дослідження теоретико-методологічних основ формування системи соціального захисту населення (А. Яременко, Е. Холостовой, А. Савинов, П. Павленок, Г. Сачко, Т. Романова, В. Юдін, Д. Богиня, І. Бондар та ін.), забезпечення соціального захисту (А. Кравченко, М. Комаров, С. Фролов, В. Добреньков, Т. Заславська, В. Отрут, В. Черняк, І. Сахань та ін.), економічних проблем соціального захисту (Д. Бондар, В. Лагутін, С. Пирожков, В. Черняк, А. Чухно та ін.), особливостей формування системи соціального захисту на сучасному етапі (П. Шевчук, Д. Танатов, Є. Жильцов, Л. Якушев та ін.), природи й основних закономірностей формування соціального захисту як важливого напряму соціальної політики (С. Григор'єв, В. Жуків, В. Іванов, В. Ковальов, В. Луків, Г. Осадча, А. Пригожин, В. Попов, Ж. Тощенко й ін.) зроблено висновок, що, виходячи з позиціонування України як соціально орієнтованої держави, провідним завданням соціального захисту населення повинен стати захист від соціальних ризиків. Підкреслено, що оскільки забезпечення соціального захисту не може відбуватись відокремлено від внутрішньої політики соціально орієнтованої держави, систему соціального захисту слід розглядати в контексті відповідної соціальної політики.

На засадах концепції людського розвитку визначено перелік соціальних ризиків, на мінімізацію негативного впливу яких має бути спрямована система соціального захисту населення: історико-культурні ризики (модернізаційні заходи, які проголошуються у програмних документах переважно полягають у копіюванні досвіду інших країн); економічні ризики (пов’язані з домінуванням у суспільстві «логіки накопичення багатства», яка супроводжується поширенням ризиків у зв’язку з глобалізаційними змінами, через що держава втрачає здатність підтримувати на гідному рівні критерії життєзабезпечення населення);  соціальні ризики (обумовлені руйнуванням існуючих соціальних принципів, «вимиванням» середнього класу, послабленням мотивації та погіршенням якості трудової етики та ін.).

На основі проведеного дослідження визначено методологічні засади формування системи соціального захисту