УПРАВЛІННЯ ТРАНСФЕРОМ ТЕХНОЛОГІЙ НА МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Статья

Актуальність теми дослідження. Процеси глобалізації, інтеграції, інтелектуалізації та інформатизації, що особливо активізувалися на початку ХХІ ст., вимагають принципово нових підходів до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. На даний час в Україні набуває розвитку нова економічна модель, зорієнтована на побудову суспільства знань. Одним із першочергових завдань її втілення є створення режиму найбільшого сприяння пріоритетним напрямам інноваційного розвитку, провідна роль серед яких належить машинобудуванню, що становить основу високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва. Нині рівень інноваційної активності вітчизняних машинобудівних підприємств залишається низьким і складає лише 17%, а частка України на світовому високотехнологічному ринку коливається в межах 0,05–0,1%. З цих причин управління трансфером технологій на вітчизняних машинобудівних підприємствах набуває особливої актуальності. Саме трансфер інноваційних технологій дозволить прискорити технологічний розвиток підприємств. Впровадження та комерціалізація конкурентоспроможних передових технологій, ефективний технологічний обмін розширить можливості високотехнологічного експорту та імпорту, сприятиме налагодженню техніко-економічного співробітництва між Україною та зарубіжними державами, запровадженню єдиних високих стандартів економічного розвитку.

Проблеми забезпечення ефективного трансферу технологій як невід’ємної складової інноваційної діяльності знайшли своє відображення у працях багатьох вітчизняних науковців-економістів, таких як А. Амоша, О. Андросова, Г. Андрощук, Л. Антонюк, Ю. Бажал, І. Дахно, М. Дороніна, К. Зузік, П. Іжевський, Ю. Капіца, Г. Крижний, О. Лапко, О. Пічкур, П. Перерва, О. Саліхова, Л. Саломатіна, В. Соловйов, Л. Федулова, Н. Чумаченко, Н. Чухрай, М. Шингур, А. Шпак, Т. Щедріна.

Тенденції світового технологічного розвитку та ефективні підходи до реалізації технологічного трансферу в університетах, на підприємствах були предметом особливої уваги провідних зарубіжних вчених: Д. Бенкета, М. Богуславського, С. Валдайцева, О. Гранстранда, М. Кондо, Е. Ліхтенхалера, К. Маскуса, В. Мухопада, Б. Санто, Д. Тііса, Н. Фонштейна, Д. Форда, І. Френкеля, Т. Халіла, І. Хіпкіна, Й. Шумпетера.

Незважаючи на значний внесок вищезазначених науковців у розробку цієї тематики, багато питань досі залишаються недостатньо висвітленими. Подальшого дослідження потребують, насамперед, теоретичні засади управління трансфером технологій на рівні промислового підприємства, оскільки в більшості досліджень основна увага зосереджена на забезпеченні ефективності окремих етапів трансферу технологій (виборі організаційних форм трансферу, комерціалізації технологій, впровадженні інноваційних технологій), реалізації міжнародного технологічного обміну. Недостатньо уваги присвячено шляхам залучення та комерціалізації технологій на підприємстві в контексті забезпечення його технологічної конкурентоспроможності, організування трансферу технологій, визначення кола та функцій осіб, відповідальних за здійснення технологічного обміну на підприємстві. З огляду на це актуальною є розробка концептуальних підходів до управління трансфером технологій на промислових підприємствах.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри менеджменту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» у межах теми «Управління інноваційною діяльністю промислових підприємств» (реєстраційний номер 0701U002106). Особисто дисертанту належать рекомендації щодо формування теоретичних та практичних підходів до управління трансфером технологій на промислових підприємствах як інструменту підвищення ефективності інноваційної діяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є систематизація теоретичних засад, розробка науково-методичних та науково-практичних рекомендацій щодо управління трансфером технологій на машинобудівних підприємствах.

Відповідно до мети дослідження необхідно було вирішити такі основні задачі:

- дослідити термінологічний апарат «технологія», «трансфер технологій», «управління трансфером технологій», розкрити концептуальні основи управління трансфером технологій на промислових підприємствах;

- узагальнити світовий досвід управління трансфером технологій та визначити можливості його трансформації в українських умовах;

- проаналізувати сучасний стан та проблеми управління трансфером технологій на українських машинобудівних підприємствах, виявити зовнішні та внутрішні чинники впливу на управління трансфером технологій;

- дослідити особливості державного регулювання трансферу технологій в Україні;

- розробити науково-методичні підходи до формування стратегії трансферу технологій на підприємстві;

- обґрунтувати науково-практичні рекомендації щодо удосконалення системи управління трансфером технологій на машинобудівних підприємствах;

- проаналізувати методичні підходи до визначення ефективності управління трансфером технологій на машинобудівному підприємстві.

Об’єктом дослідження є трансфер технологій в сучасних умовах господарювання.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні засади управління трансфером технологій на машинобудівних підприємствах.

Методи дослідження. Для досягнення мети і розв’язання завдань дисертаційної роботи використовуються методи: наукової абстракції та системного підходу (для уточнення сутності категорій «технологія», «трансфер технологій» – підр. 1.1); порівняння, аналізу та синтезу (використані для узагальнення світового досвіду у сфері управління трансфером технологій – підр. 1.3); економічного, системного і статистичного аналізу (для виявлення зовнішніх чинників впливу на управління трансфером технологій на підприємстві – підр. 2.1); методи експертних оцінок та соціологічних спостережень (дослідження проблем трансферу машинобудівних підприємств, технологічних центрів – підр. 2.3; а також при виявленні та оцінюванні ризиків трансферу технологій – підр. 3.1); логічного узагальнення (при формулюванні висновків).

Інформаційною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних економістів у сфері інноваційної теорії, технологічного розвитку, технологічного менеджменту, управління інтелектуальною власністю, матеріали Державного комітету статистики України, Державного департаменту інтелектуальної власності України, національні законодавчі та нормативно-правові акти у сфері регулювання трансферу технологій, інноваційної діяльності, публікації в періодичних виданнях, інформація з мережі Inte
et, матеріали практичної діяльності машинобудівних підприємств, результати анкетних опитувань та інших досліджень, проведених автором.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних положень і методичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення управління трансфером технологій на машинобудівних підприємствах. До найбільш суттєвих наукових результатів, які отримано в дисертації, належать наступні:

вперше:

- розроблено концептуальні положення управління трансфером технологій на підприємстві на засадах процесного підходу, які полягають у формуванні мети та задач управління, визначенні принципів, процесів трансферу технологій та їх інтеграції в систему стратегічного управління, що забезпечує комплексне, зорієнтоване на споживача управління трансфером технологій на вітчизняних машинобудівних підприємствах;

удосконалено:

- методичні підходи до формування стратегії технологічного трансферу підприємства, які, на відміну від існуючих, передбачають оцінювання потенціалу трансферу технологій, встановлення пріоритетів трансферу, формування технологічного портфеля, визначення типу стратегії трансферу, що надає можливість спрогнозувати, спланувати та обрати оптимальний спосіб трансферу технологій;

- принципові засади та алгоритм створення центру трансферу технологій, які, на противагу чинним напрацюванням, розкривають цілі, функції, методи його діяльності, що спрямовані на реалізацію процесу управління трансфером технологій на машинобудівному підприємстві;

дістали подальшого розвитку:

- категоріальний апарат трансферу технологій, а саме тлумачення понять «технологія», «трансфер технологій», «управління трансфером технологій» на основі уточнення сутнісних ознак термінів «знання», «інформація», «інновація», «трансфер», «управління» з огляду на завдання, які вирішуються у процесі забезпечення технологічного розвитку підприємства;

- визначення та обґрунтування чинників забезпечення ефективного управління трансфером технологій на вітчизняних машинобудівних підприємствах, серед яких виокремлено складові потенціалу трансферу технологій, що дає можливість оцінити рівень спроможності підприємства до трансферу та виявити напрями удосконалення системи управління трансфером технологій;

- методичні рекомендації щодо управління ризиками трансферу технологій на машинобудівному підприємстві, які, на противагу існуючим напрацюванням, передбачають оцінювання інтегрального показника ризику трансферу технологій як сукупності соціально-політичних, маркетингових, технологічних, виробничих, інвестиційно-фінансових, договірних, арбітражно-судових факторів, що дозволить розробити заходи запобігання їх негативному впливу.

Практичне значення результатів дослідження полягає у розробленні теоретичних, методичних і прикладних положень щодо удосконалення управління трансфером технологій на машинобудівних підприємствах з урахуванням процесного підходу до управління. Отримані результати впроваджені на підприємствах: ЗАТ «НКМЗ» (акт впровадження № 023/32 від 11.03.2008 р.), ЗАТ «Концерн Алекс» (акт впровадження № 1/14 від 14.03.2008 р.), що засвідчило їх прикладну цінність та можливість використання одержаних результатів на підприємствах. Результати, обґрунтовані у дисертації, використовуються у навчальному процесі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» як матеріал для навчально-методичного забезпечення дисциплін «Інтелектуальна власність», «Трансфер технологій», «Інноваційний менеджмент» (для студентів напрямів підготовки «Менеджмент», «Специфічні категорії»), а також у дипломних і курсових роботах студентів економічних спеціальностей (акт впровадження № 49 від 20.03.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею, рекомендації та пропозиції розроблені автором особисто й наведені у його наукових працях. З опублікованих у співавторстві наукових працях, в дисертації використано лише ті ідеї та положення, які отримані самим дисертантом.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися та дістали схвального відгуку на таких науково-практичних конференціях: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку» (м. Івано-Франківськ, 2002 р.), ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми управління» (м. Київ, 2003р.), Всеукраинская научно-практическая конференция «Формирование регионального механизма управления народнохозяйственным комплексом Украины» (м. Сімферополь, 2003 р.), ІІІ Міжнародна конференція студентів, аспірантів і молодих вчених «Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління» (м. Київ, 2004 р.), ІІ Науково-практична конференція студентів та молодих вчених вищих навчальних закладів України (м. Київ, 2004 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Теорія і практика управління в суспільстві знань» (м. Львів, 2005 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Держава та ринок: стратегія внутрішнього розвитку промислових регіонів» (м. Маріуполь, 2006 р.), Inte
ational scientific dual-conference «Towards knowledge-based economy»&«Enterprise management: diagnostics, strategy, effectiveness» (Riga, 2007), Міжнародна науково-практичної конференція «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 17 роботах. У тому числі 8 у провідних наукових фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основної частини дисертації складає 177 стор. Робота містить 33 таблиці, 8 з яких розміщено на окремих сторінках; 31 рисунок, з яких 7 розміщено на окремих сторінках та додатки на 68 стор. Список використаних джерел нараховує 236 найменувань на 22 стор.