ЧИННИКИ ДОВІРИ В ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, методи, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача, апробацію та публікації результатів дисертації.

У першому розділі «Довіра в економічних відносинах як наукова та соціальна проблема» здійснено системний аналіз об’єкта дослідження — довіри в економічних відносинах. Тобто визначено теоретико-методологічні засади дослідження явища довіри в економіці, з’ясовано функції довіри в економічних відносинах та її стан в сучасному українському суспільстві.

Передусім на підґрунті реінтерпретації теоретичного економіко-соціологічного доробку В. Тарасенка, А. Арсеєнка, Т. Заславської і Р. Ривкіної окреслено зміст основних різновидів економічних відносин ― виробничих, розподільних, обмінних відносин та відносин споживання. На основі аналізу підходів Н. Нечітайло, Д. Данлопа (J. Dunlop), Х. Вудса (H. Woods), П. Мейєра (P. Meyer) та А. Крейґа (A. Craig) виокремлено та увиразнено суб’єкт-об’єктну структурованість соціально-трудових відносин, що виникають між найманими працівниками, працедавцями, профспілками, об’єднаннями працедавців та державою. Констатовано, що багатогранні за предметними ділянками свого прояву економічні відносини суспільства охоплюють багато видів взаємин між економічними суб’єктами, націленими на втілення як власних інтересів останніх, так і інтересів соціального загалу. За умов постійного дефіциту різноманітних життєвих засобів задоволення людських потреб економічні відносини можуть набувати характеру як конкуренції, експлуатації та панування, так і еквівалентного обміну товарами та послугами, взаємодопомоги, партнерства, співіснування і співпраці їх суб’єктів. Виникнення та усталення економічних відносин на засадах взаємовигоди та злагоди передбачає наявність довіри між суб’єктами. Саме вона є основою побудови міцних й сталих відносин, для яких характерні злагода, взаємодопомога, свобода дії та креативність.

На підставі узагальнення трактувань довіри, запропонованих Н. Смелзером Ф. Фукуямою, Н. Соболєвою, П. Штомпкою та ін., останню загалом визначено як прихильну налаштованість на позитивні взаємовідносини із іншими суб’єктами з огляду на впевненість у їхній порядності, добросовісності та доброзичливості, пов’язану водночас із усвідомленням ризику з огляду на свободу дій інших суб’єктів відносин, здійсненням раціонального вибору за умов інформаційної невизначеності на користь взаємодії із ними попри імовірні ризики. З огляду на це визначення довіра в економічних відносинах суспільства трактована як довіра громадян різним їхнім економічним контрагентам та соціальним інституціям, соціальним верствам приватних підприємців та працедавців державного сектору економіки, колегам тощо.

На основі вивчення досвіду соціологічного теоретизування класичної та сучасної доби у працях А. Сміта, К. Маркса, Ф. Енгельса, Ф. Тьоніса, Ґ. Зіммеля, М. Вебера, Н. Лумана, Дж. Коулмена, П. Бурдьє, Р. Патнама, Е. Ґіденса, Ф. Фукуями та ін. виявлено та узагальнено основні трактування соціальної функціональності довіри в економічних відносинах. З’ясовано, що теоретики зауважують низку вкрай важливих функцій довіри, серед яких передусім: а) соціальна інтеграція, тобто сприяння згуртуванню та кооперації економічних суб’єктів; б) сприяння соціальній та економічній морфогенезі, тобто виникненню нових економічних і соціальних зв’язків та структур; в) соціальна леґітимація, тобто визнання та прийняття соціальним загалом різних економічних інституцій та верств; г) забезпечення економічної та соціальної ефективності господарських відносин; д) уможливлення інноваційного розвитку економіки суспільства. Наголошено, що за умов, коли сучасний стан економіки України зумовлює ризики її незворотного відставання від економічно розвинених країн світу, неабиякої соціальної значущості набуває інноваційна функція довіри. Ця функція реалізується за рахунок виникнення завдяки довірі найрізноманітніших типів соціальних контактів, що сприяють інноваційному розвитку. Таким чином, наявну соціологічну типологію зазначених функцій довіри доповнено виокремленням у її рамках інноваційної функції довіри (сприяння виникненню та упровадженню інновацій). При цьому довіру в економічних відносинах трактовано як складову соціального потенціалу інноваційного розвитку економіки.

Аналіз досвіду емпіричних досліджень довіри в економічних відносинах сучасного суспільства у працях М. Міщенка і І. Бурова Є. Головахи і Н. Паніної, Н. Соболєвої, Т. Петрушиної та ін. показав, що дослідники діагностують дефіцит довіри у різних сферах життя та в економічних відносинах зокрема. Йдеться не лише про кризу довіри, а також, за оцінкою Н. Соболєвої, ― й про «зневіру і безвір’я». Зокрема, такою вкрай негативною налаштованістю обтяжені відносини між соціальними верствами найманих працівників, профспілкових лідерів, представників органів влади та роботодавців. Такі обставини, природно, не є сприятливими для реалізації соціальних функцій довіри в економічних відносинах сучасного українського суспільства. Тобто недостатньою мірою відбувається соціальна інтеграція у межах економічних відносин, не прискорюються процеси соціальної та економічної морфогенези, недостатньою є соціальна легітимація економічних інституцій та верств, не забезпечується економічна та соціальна ефективність, не створюються можливості для інноваційного розвитку економіки суспільства та ін. Водночас генерування недовіри має наслідком її соціальні дисфункції в економічних відносинах — соціальну дезінтеграцію, перепони соціальній та економічній морфогенезі, соціальну делеґітимацію, унеможливлення економічної та соціальної ефективності, унеможливлення інноваційного поступу економіки суспільства та ін. Створення у суспільстві атмосфери довіри можливе за умови з’ясування чинників її зумовлювання, які необхідно задіяти.

У другому розділі «Теоретичні, гіпотетичні та методичні засади аналізу зумовлювання довіри» здійснено системний теоретичний аналіз предмету дослідження – чинників зумовлювання довіри в економічних відносинах суспільства, теоретичну, емпіричну та операціональну інтерпретацію головних понять дослідження, висунуто гіпотези про чинники зумовлювання довіри в економічних відносинах сучасного українського суспільства.

Передусім внаслідок аналізу та узагальнення різних теоретичних підходів до пояснення феномену детермінації довіри, наявних у працях П. Штомпки, В. Мішлера та Р. Роуза, М. Вебера, В. Зомбарта, Н. Лумана, Е. Ґіденса, Р.Патнама, Ф. Фукуями, А. Селігмена, Ю. Пахомова, Н. Соболєвої, І. Мартинюка, С. Макеєва, Ю. Свєженцевої, О. Куценко та ін., розглянуто концепти різних детермінант довіри та з’ясовано їх зміст. На цьому теоретичному підґрунті гіпотетично виокремлено імовірні чинники зумовлювання довіри в економічних відносинах перехідного суспільства: а) культурні чинники (соціальні орієнтації економічної культури, культура недовіри); б) структурні чинники (аномія, локалізація особи у межах соціальної структури суспільства за статтю, віком, освітою, доходом, типом поселення, регіоном, сектором зайнятості); в) особистісні чинники (довірливість, позитивне сприйняття об’єкта довіри, позитивна соціальна ідентифікація суб’єкта із ним, позитивне соціальне самопочуття, задоволеність соціальних потреб, авторитаризм, самооцінка, екстернальність або інтернальність, оптимізм, тривожність та інші економіко-психологічні особливості); г) інтеракційні чинники (позитивний досвід взаємодії із соціальним об’єктом); д) ситуативні чинники (соціальні та економічні ризики, покращення/ погіршення економічної ситуації). Тобто загалом йдеться про культуру як соціальну пам'ять суспільства та підґрунтя спільної ідентичності, солідарності, згуртованості та довірчості, соціальну структуру як усталену або неусталену неоднорідність суспільства за різними соціальними ознаками, соціальні за змістом і психічні за формою внутрішні механізми регуляції поведінки особистості, накопичені доладні взаємні комунікативні практики, різноманітні соціальні та економічні ситуативні ризики і загрози або сприятливі обставини як чинники довіри, що у сукупності можуть спонукати суб’єктів до довіри чи недовіри в економічних відносинах суспільства.

На підставі аналізу методичних напрацювань Є. Головахи, Н. Паніної, С. Макеєва, О. Вишняка, Дж. Еделенбос (J. Edelenbos) та Е.-Х. Клійн (E.-H. Klijn) обґрунтовано можливість використання даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України для емпіричної верифікації висунутої сукупності гіпотез. Відтак основні концепти, що фігурують у гіпотетичних припущеннях, операціоналізовано за допомогою відповідних моніторингових емпіричних індикаторів. Йдеться про концепти довіри громадян різним соціально-економічним інституціям та контрагентам, із якими вони вступають в економічні відносини. Серед останніх фігурують державні інституції як регулятори економіки (парламент, уряд, суди, місцеві органи влади, податкова інспекція), суб’єкти, із якими громадянам доводиться вступати у соціально-трудові відносини (керівники державних підприємств, приватні підприємці, колеги, профспілки) та контрагенти громадян у фінансових відносинах (банки, страхові компанії, податкова інспекція).

Узагальнення методичних розробок Г. Блейлока (H. Blalock), С. Новака (S. Nowak), В. Паніотта, А. Горбачика, Т. Теличко, К. Урсуленко та ін. стосовно причинного аналізу та математичних регресійних моделей уможливило обґрунтування доцільності застосування у перебігу емпіричної верифікації висунутих гіпотез статистичної моделі множинної лінійної регресії, яка уможливлює одночасно стислий і вичерпний опис характеру та потужності сукупного та поодинокого впливів різних соціальних чинників на довіру.

У третьому розділі «Чинники довіри соціально-економічним інституціям та контрагентам в Україні» наведено результати спроби емпіричної верифікації гіпотез про чинники довіри в економічних відносинах сучасного українського суспільства, тобто за допомогою застосування методу множинної лінійної регресії безпосередньо досягнуто мету дисертації. Гіпотези перевірені на масивах даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України за вказані вище роки.

Встановлено, що чинники зумовлювання довіри в економічних відносинах перехідного суспільства за соціальним масштабом своєї дієвості поділяються на: а) специфічні чинники, що зумовлюють довіру здебільшого соціальним суб’єктам у межах певного різновиду економічних відносин або окремому такому об’єкту у межах останніх; б) загальні чинники довіри громадян, тобто чинники, що зумовлюють довіру більшості контрагентів громадян у межах економічних відносин суспільства загалом.

Доведено, що специфічним чинником недовіри громадян державним регуляторам економіки (парламенту, уряду, судам, органам місцевої влади та державній податковій інспекції) є свавілля відповідних інституцій державної влади, тобто схильність їх очільників та представників діяти на власний розсуд, без огляду на чинне законодавство та мораль, на волю й думку громадськості. Натомість специфічним чинником довіри, дієвість якого обмежена соціально-трудовими відносинами, є погіршення гарантій зайнятості. Ускладнення можливостей працевлаштування може створювати умови для зловживань працедавців державного та приватного сектору економіки у їхніх відносинах із найманими працівниками, що, природно, викликає недовіру останніх. Натомість покращення гарантій зайнятості уможливлює більш незалежне становище найманих працівників, які за необхідності чи бажання можуть змінити місце найму або відстояти свої права на таке поточне місце. За цих умов працедавцям доводиться більше рахуватися з інтересами найманих працівників, що сприяє довірі останніх своїм економічним контрагентам. Зрештою, верстви приватних підприємців та керівників державних підприємств за умов забезпечення гарантій зайнятості сприймаються соціальним загалом як компетентні та дієві розпорядники виробничих активів, що розвивають і розширюють виробництво, створюють нові та забезпечують наявні робочі місця, сприяють піднесенню економіки, а відтак ― користуються довірою громадськості.

Виявлено, що довіра судам неабияк залежна від задоволеності соціальної потреби громадян у юридичній допомозі, а їхня довіра місцевим органам влади ― від задоволення роботою цих органів та від самооцінки громадянами їх власної змоги опиратися неприйнятним рішенням цих органів. Тобто коли права та інтереси громадян юридично захищені завдяки ефективній роботі судової системи у складі судів різних рівнів та інстанцій, вони довіряють останнім. І навпаки, коли особа має негативний досвід взаємодії із судом, зокрема, досвід марного звернення до суду, чинник цього негативного досвіду зменшує довіру судам. Аналогічним чином якісне виконання місцевими органами влади властивих їм та очікуваних громадянами функцій у межах конституційно визначених повноважень, а також дійсні можливості громадян опиратися сумнівним рішенням цих органів, які обмежують або утискають їхні законні громадянські права та інтереси, ― усе зазначене виступає підґрунтям громадської довіри.

Встановлено, що у межах соціально-трудових відносин недовіра громадян керівникам державних підприємств та колегам по роботі зумовлена комунікативним чинником конфліктності із цими їхніми контрагентами. Натомість довіра громадськості приватним підприємцям спричинена структурно (зайнятістю перших у приватному секторі економіки) та мотивована особистими інтенціями (позитивним ставленням до приватного підприємництва, вдоволеністю своєю роботою загалом та готовністю до працевлаштування у приватного підприємця). Разом із тим недовіра громадян керівникам державних підприємств пов’язана із такою їхньою економіко-психологічною особливістю, як особиста заповзятливість, що виявляє себе у бажанні відкрити власну справу. Імовірно в даному випадку дається взнаки потенційна економічна конкуренція приватних та державних підприємців.

Зауважено вкрай низький рівень довіри громадян своїм контрагентам у фінансових відносинах. Висловлено припущення, що передумовами недовіри громадськості у даному випадку виступають процеси становлення та розвитку фінансової системи України на тлі супутніх економічних криз та інфляції упродовж останніх 25 років. Унаслідок ринкових реформ та приватизації роль банків, фіскальних органів та страхових компаній в економіці суттєво зросла. За сучасних умов їх діяльність відбиває суперечливі інтереси різних форм власності, характеризується непередбачуваністю. Природно, що значна частина громадян наразі не опанувала усіх наявних новітніх фінансових практик. Таким чином, негативний досвід фінансових відносин та дефіцит функціональних спроможностей до залучення у технологічно сучасні фінансові практики має наслідком уникання різних фінансових установ та недовіру їм.

Доведено, що одним із загальних чинників недовіри в економічних відносинах сучасного українського суспільства є культура недовіри (цинізму), тобто узагальнена підозрілість громадян стосовно своїх контрагентів та інституцій як негативний історичний набуток. Зауважено, що розширення соціального ареалу носіїв культури недовіри може мати вкрай негативні наслідки для суспільства ― поширення серед громадян соціально-руйнівних схильностей до заперечення будь-яких альтернатив суспільного розвитку, раціонально невмотивованої невдоволеності та негативізму, неприйняття та опору будь-яким спробам вивести суспільство із кризи, зокрема, економічним реформам.

Встановлено, що неабиякий вплив на довіру в економічних відносинах в Україні здійснюють такі загальні чинники зумовлювання довіри як: а) соціальний оптимізм громадян, тобто позитивне сприйняття ними соціального довкілля, характерне вірою в економічний успіх і добробут, оперте на упевненість в наявності потенційних можливостей втілення особистих економічних домагань, сподівань та надій, що відображає міру адаптивного потенціалу суспільства; б) сприйняття громадянами загальної економічної ситуації в країні, тобто поточного стану процесів суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання, зростання рівня і темпів розвитку національної економіки, нарощування економічного потенціалу суспільства, збільшення його національного багатства, що суб’єктивно пов’язуються із певними соціальними інституціями та верствами.

Виявлено, що довіра громадян України більшості їхніх економічних контрагентів зумовлена також загальними соціальними чинниками, серед яких ― різні види їхньої локалізації у межах соціальної структури суспільства. Зокрема, відповідна статева локалізація виявила себе тим, що зміни гендерних позицій на ринку праці упродовж останніх десятиліть, пов’язані із втрачанням панівних гендерних позицій та обмеженням умов для втілення традиційних гегемонно-маскулінних уявлень чоловічої статті, спричинили більш вибагливе ставлення чоловіків (порівняно із жінками) до державних інституцій, роботодавців, профспілок та інших економічних контрагентів, а відтак зумовили більшу недовіру чоловіків останнім.

Простежено позитивний вплив віку суб’єкта на довіру державним інституційним регуляторам економіки, зокрема, більшу схильність старших поколінь довіряти та молодших поколінь ― відповідно недовіряти. Ця тенденція пояснена: а) соціалізацією перших за умов одержавленої економіки, а других ― за умов ринкової економіки; б) більшою фрустрацією молодших поколінь з огляду на значно більші їхні нереалізовані соціальні домагання. Водночас у фінансових відносинах старші люди через втрату своїх заощаджень та незвиклість до фінансової нестабільності довіряють менше, а молодші ― більше. Проаналізовано особливість впливу поселенської локалізації громадян на їхню довіру в економічних відносинах і встановлено, що мірою підвищення рівня урбанізації населеного пункту рівень довіри їх жителів державним регуляторам економіки та контрагентам у соціально-трудових відносинах натомість знижується.

Виявлено, що позитивний або негативний вплив регіональної локалізації громадян на їхню довіру державним інституційним регуляторам економіки (парламенту, уряду, судам) визначається фактом наявності/відсутності контролю над відповідними інституціями держави з боку політичних сил, найбільш популярних у межах їхнього (громадян) регіону. Водночас регіональною особливістю зумовлювання довіри у соціально-трудових відносинах є те, що жителі західних і центральних областей здебільшого не довіряють, а жителі південних та східних областей відповідно переважно довіряють керівникам державних підприємств. Мотивація недовіри/довіри тут пов’язана швидше за все із руйнуванням державних промислових підприємств на Заході і в Центрі України та їх збереженням на Сході та Півдні. В окремих випадках чинниками довіри громадян своїм контрагентам в економічних відносинах виступають економічний лібералізм як соціальна орієнтація економічної культури громадян, їхня екстернальність / інтернальність як психологічна особистісна характеристика та ін.