КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ У ЗМІСТІ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ Автореферат

У «Вступі» обґрунтовано актуальність і необхідність звернення до обраної теми, окреслено її зв'язок з науковими програмами. Визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення. Наведено дані про особистий внесок здобувача, апробацію отриманих результатів, публікації, структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади сталого розвитку» – досліджені особливості сучасних уявлень про взаємодію людства і природного довкілля, окреслені обриси моделі сталого (екобезпечного) розвитку у ХХІ ст. Виявлено тенденцію кількісного переважання песимістичних прогнозів щодо майбутнього людства. Запропоновано авторське пояснення цього феномену – неувага до продуктивних можливостей сучасних точних наук, необізнаність щодо можливості заміни індустріальних технологій екобезпечними, які здатні значно зменшити негативне техногенне навантаження біосфери.

Для оцінки внеску філософських наук у розробку проблеми «сталого (екобезпечного) розвитку» був проведений контент-аналіз захищених в Україні дисертацій, який доповнено даними про відповідні пошуки в інших науках. Виявлено недостатню увагу до філософсько-методологічного та світоглядного значення створення екобезпечних технологій. Серед пропозицій щодо шляхів відвернення екологічної катастрофи у дисертаційних дослідженнях домінують засоби підвищення людського потенціалу (в аспекті засад поведінки) і використання скерованого на ефективніше природокористування соціального і економічного менеджменту. Як одну з небезпечних тенденцій слід відзначити звинувачення науковців і технологів у створенні ними загроз для людства.

Серед захищених в Україні дисертацій курс «Концепції сучасного природознавства» не розглядався, зокрема, в аспекті його використання для формування у молоді нового світогляду.

Центральним для усього другого розділу «Екологічно зорієнтований світогляд як чинник сталого розвитку» є питання пошуку реальних шляхів відвернення всепланетарної екологічної катастрофи і запобігання колапсу людської цивілізації. Досліджено зв’язок «природознавства» (чи «концепцій природознавства») і «світогляду» в аспекті формування нової системи цінностей, нового бачення ролі людини в Природі, що багатьма науковцями світу визнається як пріоритетне завдання не лише у когнітивно-філософському, а й у практичному ракурсах.

У першому підрозділі «Онтологічні чинники формування екологічного світогляду» проаналізовано сучасний стан української філософської думки в аспектах її скерування на вирішення проблеми сталого розвитку. Акцентована увага на еволюції світоглядно-філософських уявлень стосовно особливостей розвитку взаємодії між людиною та природним середовищем її перебування у другій половині ХХ століття. Розглянуті когнітивні та критично-ментальні аспекти необхідності відмови від споживацького ставлення до природного довкілля, що були висловлені на початку 1970-х років науковцями Римського клубу та австрійським етологом К. Лоренцем, та мали форму негативного лінійного прогнозу. Ці матеріали акцентували увагу на екологічних проблемах, викликаних тодішніми технологіями, але не містили пропозицій ефективних і надійних шляхів виходу людства з кризи та усунення цілком реальної загрози колапсу.

Здійснений нами огляд багатьох праць українських і зарубіжних філософів, в яких досліджено проблему екологічної кризи людства, засвідчив їх переконаність щодо обмежених можливостей природничих наук і технологій ХІХ-ХХ ст. забезпечити сталий розвиток. Не випадково і науковці в своїх працях, і керівники держав світу на екологічних форумах 1992 і 2002 років пропонували обмежити зростання населення, заборонити продовження індустріальної та шкідливої для довкілля виробничої експансії, через освіту і виховання змінити світоглядні пріоритети людини і сформувати поважне ставлення до біосфери та здатність до самообмеження своїх споживацьких індивідуальних потреб.

Для забезпечення у ХХІ ст. руху людства до сталого (екобезпечного) розвитку в більшості проаналізованих праць йшлося про встановлення пріоритетного виховного завдання – формування нового світогляду. Це поняття стало для нас особливо важливим і вартим детального дослідження.

Його аналіз виконаний у другому підрозділі в контексті трансдициплінарного підходу Філософською думкою ХХ-го ст. було сепаровано декілька загальних й евристично продуктивних варіантів розуміння терміну «світогляд» та засад формування «нового світогляду» ХХІ століття. Аналіз текстів виявив значні відмінності в оцінці значення цього поняття у нас, у США та більшості розвинених держав. В Україні та Росії воно вважається дуже важливим і рідко не фігурує в енциклопедіях, словниках чи монографіях, а от філософи США лише у виняткових випадках виокремлюють поняття «світогляд» й аналізують його.

Порівняння вітчизняних і зарубіжних досліджень структури і змісту поняття «світогляд» засвідчило, що перші значно повніші і досконаліші, їх легше застосовувати на практиці, зокрема, у навчально-виховному процесі. Проаналізовано і виявлено головні відмінності між поглядами на світогляд молоді та його формування в СРСР і сучасній Україні. Запропоновано скерувати процес модернізації національної вищої освіти на шлях отримання сучасних знань в інтегрованому вигляді, формування екобезпечного світогляду, створення та застосування нано- і ноотехнологій.

У заключному підрозділі досліджено ті об’єктивні і суб’єктивні ускладнення у формуванні нового світогляду, які виникли в Україні у початковому періоді відновлення незалежності і не подолані в їх головних аспектах до сьогодні. Виконано ретроспективний аналіз еволюції провідних видів світогляду, відзначено явище збереження елементів міфологічного світогляду в наш час, а також вказано головні причини труднощів сприйняття новітніх знань та наслідків наукових революцій.

Розглянуто світоглядно-філософські особливості головних наукових революцій і відзначено, що з 2000-го року людство заглиблюється у нову, що пов’язана із якісним стрибком у технологіях. Акцентовано факт квантової природи нано-, піко- і фемтотехнологій та неможливість їх аналізу засобами класичних природничих наук. Підкреслено, що серед множини нанотехнологій вперше в історії людства з’явилися ноотехнології, що не шкодять біосфері і людині.

Наприкінці здійснено узагальнений аналіз труднощів, які заважають формуванню у молоді нового світогляду в специфічних умовах сучасного навчального, виховного та інформаційного поля в Україні. Розглянуто і проаналізовано деструктивну роль групи чинників (відсутність державних засобів наукового інформування, антинауковий характер багатьох матеріалів ЗМІ, скорочення частки точних наук у школі, ліквідація вступних екзаменів з цих наук для абітурієнтів багатьох ВНЗ), які суттєво знижують науково-технічний потенціал нашої держави. Вказані можливі заходи для мінімізації дії цих деструктивних факторів.

У розділі 3 «Освітньо-філософські засоби забезпечення сталого розвитку» у філософсько-освітньому ракурсі досліджено досягнення російських та українських науковців у використанні нових інтегративно-природознавчих і філософських дисциплін. Окреслено коло освітніх та світоглядних проблем, що виникли в період прискореної індустріалізації європейських країн. Акцентовані на швидке отримання прибутку підходи до наукових досліджень зумовили абсолютизацію прагматизму, захопленість технічними досягненнями, що спричинило втрату частини морального і духовного спадку Відродження і Просвітництва.

Ми вважаємо, що теми дисертації стосується і нещодавно розпочата в Україні дискусія про так звані «небезпечні знання». Їх визначають як ту нову наукову інформацію про людину й довкілля, негативні наслідки застосування якої суспільство на даній фазі свого розвитку неспроможне ефективно контролювати. Аналіз публікацій з цієї проблематики показав, що знання стають «небезпечними» далеко не завжди і не автоматично. Це може відбутися через низький рівень відповідальності перед соціумом, відсутність світоглядно альтруїстичних пріоритетів у намірах власника новітніх технологій. Знання можуть стати «небезпечними» і через їх неточність або недостатню перевіреність. Не маючи точних даних і вимірів, дослідник може бути скерований помилковими гіпотезами і хибними припущеннями. Відзначено, що у даний момент рівень дискусії у цій гострій темі недостатній, адже найбільш активні учасники здебільшого оперують вузькодисциплінарними (медичними і біологічними) даними, не звертаючись до досягнень багатьох інших сучасних наук-лідерів. Ліквідувати цілком реальну небезпечність подібних помилок можна шляхом покращення підготовки висококваліфікованих наукових кадрів, надання їм новітніх знань, у поєднані зі збільшенням суспільних зусиль для подолання негативних аспектів ліберально-бізнесової моделі розвитку суспільства. Для підтримки цих завдань в освітній сфері одним із відповідних засобів може стати застосування філософської дисципліни «Концепції сучасного природознавства (КСП)».

У підрозділі 3.2 «Освітньо-світоглядний потенціал курсу КСП» досліджено головні особливості появи і порівняно широкого використання в Росії нової навчальної філософсько-світоглядної дисципліни: законодавче забезпечення модернізації вищої освіти і місце «Концепцій сучасного природознавства» в офіційних документах у цьому процесі; рекомендації щодо створення і скерування нової філософської дисципліни з боку фахівців Міністерства освіти і науки Російської Федерації та ін. Вказано на те, що в Росії ця дисципліна передбачена для бакалаврських програм усіх гуманітарних профілів. Під час викладання курсу рекомендується акцентувати увагу студентів на провідних ідеях, методах і підходах, якими послуговуються науки про природу в наш час. Вказано причини складності втілення цього «концептуального підходу»: слабку світоглядну підготовку молоді у школах, малу кількість навчальних годин у ВНЗ, перевантаження дисципліни застарілою інформацією та ін.

У підрозділі 3.3 «Досвід викладання курсу КСП в Росії та Україні і його освітньо-світоглядні перспективи» здійснено порівняльний аналіз програм і великої кількості доступної навчальної літератури Росії та України з цієї дисципліни.

У рамках дослідження акумульовано і здійснено аналіз текстів більшості підручників і навчальних посібників з філософського курсу «Концепції сучасного природознавства», які вийшли з друку в Росії та Україні в 1995-2011 роках (загалом понад 80). Вивчено різноманітні програми викладачів російських й українських університетів та інших ВНЗ щодо їх оригінальності, дотримання положень філософії науки і філософії освіти, доцільності залучення не лише історичної, а й новітньої природознавчої інформації. Для збільшення внеску цього курсу у забезпечення сталого (екобезпечного) розвитку слід акцентувати у ньому НТР-ХХІ і висвітлити досягнення нано-, піко і фемтонаук (вивчення явищ у межах м), а також потенціал ноотехнологій.

Створено деталізовані таблиці для зіставлення головних характеристик понад 80 російських та українських підручників. Виявлено і проаналізовано причини появи найбільш виразних недоліків книг з Росії – використання і наведення у списках лише російськомовної і далеко не найновішої літератури, ігнорування перспективних новітніх відкриттів в аспекті їх спроможності забезпечити сталий розвиток, застарілість ілюстрацій та їх надто мала кількість, відмова від створення і використання практичних робіт і виконання завдань підвищеної складності та ін.

Після аналізу російських видань наведено результати вивчення українських програм, навчальних посібників і підручників з «Концепцій сучасного природознавства», підкреслено їх переваги і недоліки.

З проведеного контент-аналізу було отримано висновок про значний філософсько-світоглядний та інтеграційно-культурний потенціал нової філософської дисципліни «Концепції сучасного природознавства», який полягає в можливості впливу на формування позитивно-есхатологічного світогляду шляхом надання сучасної інформації про стан і тенденції розвитку всієї сфери природничих наук в аспекті відвернення глобальних загроз і гарантування екобезпечного розвитку людства. У заключному підрозділі та у висновках вказано, що відповідний вибір змісту і належні методи викладання «Концепцій» дають змогу вирішити одразу кілька важливих завдань:

- ліквідувати (чи значно послабити) розрив суспільного сприйняття, протиставлення природничо-математичних і гуманітарних знань та уявлень, показати їх несуперечність та доповнювальність, переконати соціум у безпечності і надійності сучасних наукових знань та у необхідності широкого їх використання;

- привернути увагу суспільства до відкриттів і досягнень нано- та інших провідних наук разом з акцентом на результативності використання синергетичних підходів до аналізу подій у природному і соціальному довкіллі. Це дасть змогу вплинути на становлення наукового світогляду, підвищити цікавість студентів до новітніх наукових знань, і згодом перетворити їх в інструмент прийняття важливих рішень не лише у сфері загальних світових проблем, а й у професійно-дисциплінарній, зокрема освітній діяльності.