| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету й завдання, часові й територіальні межі, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.
У першому розділі „Історіографія проблеми, характеристика джерел та методологія дослідження” містяться три підрозділи, в яких висвітлюються відповідні аспекти дисертації.
В історіографічній частині дослідження відображено ступінь і глибину здобутків науковців у розкритті проблеми, стан і рівень її висвітлення у радянській і сучасній вітчизняній та закордонній науковій літературі. Всю наявну літературу авторка умовно поділила на групи за проблемно-хронологічним принципом. Першу групу складають праці, присвячені загальним питанням розвитку вугільної промисловості у СРСР та Донбасі.
У радянські часи праці, присвячені розвитку вугільної промисловості, в основному мали технічне спрямування й орієнтувалися на поточне вивчення галузі. До таких праць насамперед належать дослідження П.Карліна, Ю.Качко та ін. дослідників.
У наукових колах незалежної України розгляд питань, пов’язаних з розвитком вугільної промисловості в СРСР, природно набув ретроспективного характеру. Найбільш повно стан вугільної промисловості протягом другої половини ХХ ст. простежується у колективній монографії «Вугільний Донбас у другій половині ХХ ст.» під редакцією З.Лихолобової. Характерною рисою цієї праці є те, що в ній уперше в сучасній українській історіографії простежується динаміка рівня та умов життя шахтарів протягом півстоліття. Крім зазначеної монографії, в основному питання розвитку вугільної промисловості Донбасу представлені у вигляді статей, причому більшість із них опублікована у наукових виданнях Донецького національного університету «Нові сторінки історії Донбасу» (З.Лихолобова, К.Кузіна, М.Сергєєва та ін.) й «Історичні і політологічні дослідження» (В.Бондаренко, О.Бровар, А.Бобровський та ін.).
Другу групу складають роботи, які висвітлюють соціальну політику держави щодо робітничого класу загалом і шахтарів як соціальної групи зокрема. Найбільш змістовними та фундаментальними працями, присвяченими робітникам, є колективні монографії «История советского рабочего класса» у шести томах і більш наближена до тематики дисертації «История рабочих Донбасса» у двох томах. У згаданих дослідженнях детально розглядаються економічні, соціальні та культурні умови існування робітників, а також різноманітні аспекти їхнього повсякденного життя.
Починаючи з 90-х років ХХ ст., вітчизняні науковці видали чималу кількість монографій, присвячених соціальному забезпеченню робітників. Так, проблемам соціального розвитку Донбасу присвячені роботи В.Нікольського та А.Бобровського, К.Кузіної, Н.Шевченко, у яких розглядаються матеріальне становище мешканців регіону, стан житлово-комунального господарства, соціальний захист населення. У численних наукових працях В.Докашенка, у більшості своїй присвячених проблемам функціонування робітничих профспілок, також частково знаходимо інформацію про шахтарську повсякденність.
Окремо слід виділити ґрунтовні дослідження А.Саржана, присвячені новітній історії Донбасу. Автор звертає увагу не лише на загальні урбанізаційні та соціально-економічні процеси в регіоні, а й частково торкається повсякденного життя гірників, наголошує на існуванні специфічного донбаського менталітету.
Третю групу формують праці, присвячені загальним питанням і проблемам функціонування родини у радянському суспільстві. Зокрема, слід виокремити роботу А.Харчева «Быт, семья, досуг». Незважаючи на невеличкий розмір, ця робота характеризується серйозними обґрунтуваннями питань організації родинного побуту та дозвілля, містить ємний цифровий матеріал.
Серед великої кількості наукових робіт радянського періоду, присвячених побуту радянської родини, слід виокремити низку таких, що мають суто соціологічний характер і написані за допомогою майже виключно соціологічних методів дослідження – анкетувань, опитувань, інтерв’ювання. Радянські соціологи В.Ружже, С.Голод, І.Дементьєва, Е.Васильєва у своїх працях вивчали способи життя радянських родин, особливості ведення ними господарства і виховання дітей, досліджували прояви девіантної поведінки у родинах. Зокрема, В.Ружже акцентувала увагу на функціонуванні сімейних груп, Е.Васильєва – на міських родинах, І.Дементьєва – на життєдіяльності молодих родин.
Проблемам функціонування родини присвятили багато праць і закордонні дослідники. Зокрема, життєвий цикл і функції родини вивчали американські соціологи В.Елдер, М.Мерфі, П.Глік та ін. У своїх роботах вони детально описували основні етапи розвитку родини та особливості виконання родинних функцій на кожному з цих етапів. Питанням взаємодії подружжя з батьками присвячена стаття Г.Стрейба «Old Age and The Family: facts and forecasts», питанням виховання дітей – праця Ф.Арісеса «Centuries of childhood». Існує чимало праць, присвячених ролі жінки у родині. Цим питанням присвятили свої дослідження С.Вальчевська, Д.Хубер та ін. дослідниці.
Четверта група представлена дослідженнями, присвяченими організації повсякденного життя загалом і радянського суспільства зокрема та окремим його аспектам – побуту, дозвіллю тощо. Зокрема, велику увагу радянські дослідники приділили позаробочому часу, при чому дуже часто об’єктом дослідження виступали саме родини робітників важкої промисловості, що пояснюється підвищеною увагою держави саме до цієї галузі виробництва. Теоретико-методологічні засади цього питання ґрунтовно розроблені у колективній монографії «Культура досуга».
Велику увагу радянські дослідники приділяли питанням організації побуту населення СРСР. Найвідомішими дослідниками цієї важливої складової повсякденності є О.Зуйкова та І.Труфанов.
Цікаві факти містить робота М.Приходька «Житло робітників Донбасу». Автор вивчив та проаналізував основні види житла робітників регіону, починаючи з дореволюційних часів, детально описав зовнішній і внутрішній вигляд шахтарських будинків і подвір’їв. На окрему увагу заслуговують також праці Л.Артюх, у яких авторка вивчає найбільш популярні повсякденні, святкові страви та обрядову їжу мешканців різних регіонів України, пояснює причини превалювання тих чи інших продуктів харчування, наголошує на особливостях української кулінарії, підкреслює її традиційність і багату історію.
Серед сучасних досліджень історії повсякдення слід зазначити статті російських істориків В.Сирова, І.Наливайко, Л.Бєловінського, присвячені методологічним, соціологічним та культурологічним аспектам дослідження історії повсякдення. Серед робіт сучасних молодих українських науковців слід назвати дослідження М.Герасимової та О.Ісайкіної, присвячені повсякденню населення відповідно Донбасу та України в повоєнні роки.
Таким чином, аналіз наукової літератури виявив відсутність комплексного узагальнювального дослідження з проблеми повсякденного життя шахтарських родин Донбасу у середині 1960-х – середині 1980-х рр., що дає достатньо підстав для її подальшого вивчення.
Основу наукового дослідження складає джерельна база, репрезентована двома великими групами джерел – офіційного й особового походження, які, у свою чергу, поділяються на кілька підгруп.
Першу підгрупу офіційних джерел складають нормативні документи законодавчих і виконавчих органів влади. Серед документів законодавчого характеру найважливішими є основні закони держави – Конституції СРСР 1977 року та УРСР 1978 року, а також Основи законодавства СРСР і союзних республік про шлюб і сім`ю від 27 червня 1968 р. і Кодекс про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 р. Документи виконавчої влади представлені в дослідженні постановами Ради Міністрів СРСР стосовно економічних та соціальних питань розвитку союзних республік. Зокрема, це постанови, які стосувалися житлово-комунального господарства та побуту населення.
До другої підгрупи належать документи поточного справочинства вищих органів влади СРСР та УРСР – декрети, укази, розпорядження Рад Міністрів СРСР та УРСР, а також профільних міністерств і комітетів, які відображають стан справ у професійній і соціально-побутовій сфері не лише для населення Донбасу загалом, але й для гірників зокрема. Що ж до документів поточного справочинства профільних міністерств, то найчисленнішу групу джерел складають документи Мінвуглепрому УРСР. Ці документи являють собою численні звіти про роботу міністерства, документи, рішення, положення, довідки та інформації, що стосуються поточних питань діяльності міністерських підрозділів і відділів, аналізи виконання трудових показників на вугільних підприємствах, книги обліки стану техніки безпеки, стенограми міністерських засідань і доповідей міністерських працівників на численних профільних конференціях тощо.
Третя підгрупа офіційних джерел представлена документами громадських об’єднань. Насамперед це партійні документи ЦК КПРС, ЦК КПУ та їхніх місцевих осередків. У цій підгрупі слід також виокремити документи професійних спілок, зокрема документи Донецького обласного комітету профспілок робітників вугільної промисловості. Документація профспілок містить цікаві матеріали, що відповідають тематиці нашого дослідження, а саме інформацію про стан техніки безпеки на вугільних підприємствах, про кількість аварій і нещасних випадків на шахтах, їхні причини, винуватців і постраждалих, дані про порушення трудового законодавства та стан роботи товариських судів, про стан захворюваності на шахтах.
Статистичні матеріали репрезентують четверту підгрупу офіційних джерел. Вони представлені статистичними збірками, опублікованими як для широкого загалу користувачів, так і для службового використання. Опубліковані статистичні щорічники присвячені головно економіці СРСР та УРСР загалом, а також економіці Донецької і Луганської (Ворошиловградської) областей: «Народное хозяйство Украинской ССР», «Народное хозяйство Донецкой области», «Народное хозяйство Ворошиловградской области». Детальнішу інформацію подають тематичні збірники під грифом «Для службового користування»: «Население и трудовые ресурсы Донбасса», «Денежные доходы и расходы населения Донецкой области», «Основные показатели деятельности медицинских учреждений Донецкой области за 1965-1973 гг.», «Жилищно-коммунальное хозяйство Луганской области».
Матеріали офіційної преси, які складають п’яту підгрупу офіційних джерел, представлені газетами регіонального та місцевого значення. Зокрема, у газетах «Радянська Донеччина», «Соціалістичний Донбас» і «Вечірній Донецьк» представлена надзвичайно різноманітна інформація, яка стосується житлово-комунальної, культурно-освітньої та професійної сфер життя гірників, а також сфер побуту, дозвілля і навіть інтимної сфери життя – сімейних стосунків і родинних почуттів. Велику наукову цінність становлять також газети окремих вугільних підприємств – «Больше угля стране», «Голос горняка», «Горловский шахтер», «Горняк», «Горняцкая правда», «Горняцкая слава», «Донецкий горняк» та ін. видання, які містять інформацію про сімейне життя гірників, шахтарську дружбу та взаємодопомогу, цікаві зразки шахтарської музичної і літературної творчості, специфічний шахтарський фольклор, випадки девіантної поведінки вдома й на роботі тощо.
Окремою, шостою підгрупою офіційних джерел є кінодокументи з Центрального кінофотофоноархіву України ім. Г.С.Пшеничного. Дослідницею використано документи трьох фондів зазначеного архіву. Численні кіноматеріали висвітлюють різні аспекти шахтарського життя – роботу в забої, недільні обіди в колі родини, відвідування ними закладів культури, народження дітей, отримання нової квартири, святкування, проведення вихідних і відпусток та багато інших моментів повсякдення.
Джерела особового походження у дослідженні представлені спогадами, художніми творами, фотодокументами з особистого архіву родини авторки та матеріалами усної історії. Також були використані листи громадян до газет і державних установ.
Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, і її всебічний аналіз дозволяють реалізувати окреслені дослідницею завдання та досягти поставленої мети.
Теоретико-методологічна база дисертації спирається на принципи історизму, об’єктивності, всебічності та системності. Авторкою використані як загальнонаукові, так і спеціальні історичні методи дослідження: ретроспективний, порівняльно-історичний, історико-системний, герменевтичний, статистичний, а також методи аналогії та екстраполяції, мікроісторичного аналізу, усної історії.
Другий розділ дисертації під назвою «Побутові умови життя шахтарських родин» складається з двох підрозділів. У першому з них «Вирішення житлової проблеми та інтер’єр шахтарського житла» висвітлюються процеси забезпечення житлом шахтарського населення Донбасу протягом 60-х – 80-х років ХХ ст. і формування особливого внутрішнього інтер’єру в оселях гірників. Зокрема, у зазначений період житлові умови шахтарських родин значно покращилися. Суттєве зростання обсягів і темпів будівництва житла (відомчого, кооперативного та індивідуального) давало змогу родинам гірників безкоштовно отримати власне житло від держави; забезпеченість житловою площею на одного члена родини повільно, але неухильно зростала (від 7,3 кв. м. у 1965 р. до 10,5 кв. м. у 1985 р. у Луганській обл. та відповідно від 7,8 до 10,9 кв. м. у Донецькій обл.), відбулося значне покращання благоустрою осель. Одночасно житлова проблема не була вирішена остаточно. Станом на 1985 рік залишалися довгі черги на отримання житла та на покращення житлових умов, житлово-комунальні господарства були не в змозі забезпечити шахтарів та їхні родини комунальними вигодами у повному обсязі (так, у Луганській обл. станом на 1985 рік було газифіковано лише 47% шахтарського житла, у Донецькій – 89%).
Що ж до інтер’єру, то на його формування впливали такі фактори, як тип житла, рівень його комфортабельності та тип мислення родини, яка проживала в помешканні. Ретельний аналіз наведених факторів дав авторці змогу виділити дві основні моделі інтер’єру в шахтарських домівках. Перша з них – так званий сільський інтер’єр, характерними ознаками якого були затишність й естетичність – переважала серед шахтарів, які мешкали у шахтарських поселеннях індивідуальної забудови, тобто у будинках із земельною ділянкою. Така модель пояснюється тим, що у 1960-ті роки більшість шахтарів були вихідцями з сільського населення, тобто міськими жителями у першому поколінні. А отже, у свої нові, міські по суті будинки, вони привносили елементи сільської культури, того життя, до якого вони звикли.
Протягом досліджуваного періоду під впливом урбанізації предмети інтер’єру та культурно-побутового інвентарю в шахтарських житлах поступово уніфікувалися, що призводило до формування іншого типу інтер’єру – напівміського, який переважав серед шахтарських сімей, що жили у багатоквартирних будинках. Характерними рисами такого інтер’єру були простота, зручність, практичність і функціональність.
Другий підрозділ «Ведення хатнього господарства у шахтарській родині» присвячений особливостям організації хатнього господарства серед шахтарів Донбасу. До таких особливостей належать велика завантаженість жінки хатніми справами через властивий шахтарським родинам патріархальний характер (чіткий поділ господарських обов’язків на чоловічі й жіночі), значні витрати часу на обслуговування чоловіка та його потреб (у 1985 р. дружина шахтаря витрачала на хатню працю 27 год. 20 хв. на тиждень, тоді як її чоловік – 11 год. 40 хв.), переважна роль «кухонних» справ у родинному повсякденні (10-11 год. на тиждень), зумовлена виключною важливістю якісного домашнього харчування для гірників, активна участь у хатніх справах молодої родини літніх батьків подружжя
Третій розділ дисертації «Дозвілля, його організація та форми проведення у родинах гірників» складається з трьох підрозділів. Перший з них «Пасивне та суспільно-культурне родинне дозвілля» присвячений найбільш поширеним серед шахтарів формам дозвілля – пасивній і суспільно-культурній, тобто заняттям, які не потребували значних фізичних зусиль. Для шахтарських родин найбільш характерним типом дозвілля був пасивний відпочинок. Ця особливість пояснюється важкими фізичними навантаженнями для шахтарів, зумовленими специфікою їхньої праці, браком вільного часу на активний відпочинок (позмінна праця), порівняно низьким рівнем освіти та культури тощо. Взагалі, з декількох десятків способів використання вільного часу у домашніх умовах більш-менш регулярними для більшості шахтарських родин були лише кілька найпростіших видів дозвілля – читання, перегляд телепередач, прослуховування радіо і грамзаписів (приблизно 2 год. 27 хв. на тиждень) тощо. Активні форми дозвілля були властиві шахтарям лише періодично – походи у кіно або прогулянки з дітьми у вихідні, туристичні подорожі під час відпустки тощо.
У другому підрозділі «Позародинні форми дозвілля» мова йде про дозвілля шахтарів в іншому «полі спілкування», не обмеженому родиною. Серед позародинних форм дозвілля, найбільш характерних для гірників, авторка виділила такі: 1) приймання гостей і відвідування рідних та знайомих; 2) прогулянки без дітей, спілкування з друзями (відвідування парків, танцювальних майданчиків, клубів, ресторанів, закладів культури тощо); 3) неспортивні ігри – доміно, лото, карти, шахи тощо (приблизно 40% гірників віддавали перевагу неспортивним іграм).
Найпопулярнішими серед шахтарського населення Донбасу були прогулянки без дітей, причому чоловіки витрачали на них більше вільного часу, ніж жінки, а неодружена молодь більше, ніж сімейні пари (приблизно у 2-4 рази).
Позародинне дозвілля також включало походи у гості та приймання гостей. На відміну від інших, ці форми дозвілля менше залежали від стадії існування шахтарської родини. Ходили у гості та приймали у себе найчастіше родичів подружжя з обох сторін, а також «друзів дому» (колег, власне друзів, сусідів).
Третій підрозділ – «Традиції відзначання свят у шахтарських родинах»– присвячений особливостям святкування шахтарями родинних, календарних та професійних свят. Зокрема, родинні свята (дні народження, новосілля, річниці подружнього життя) часто святкувалися по кілька разів – з родиною, з колегами, з друзями, з іншими родичами тощо. Що ж до календарних свят, то, крім регламентованого державою порядку календарних свят від 1 жовтня 1980 року, у шахтарських родинах святкували також народні та релігійні свята – Різдво, Великдень, Масляну, Івана Купала тощо. Збереження традицій святкування народних та релігійних свят можна пояснити кількома причинами: по-перше, останні дуже сильно вросли у повсякденну культуру населення Донбасу, і, хоча здебільшого не були пов’язані у свідомості населення з православною вірою, не втратили своєї привабливості; по-друге, збереженню календарної святковості сприяла естетична причина – прагнення прибрати та прикрасити оселю, створити затишок; по-третє, любов до святкування у шахтарських родинах була зумовлена психологічною причиною, тобто, самою можливістю гостювання та застілля. Навіть відсутність цілісності свята, незнання, нерозуміння і невміння тлумачити ті чи інші обрядові та ритуальні дії не позбавляли свято атмосфери радості та піднесення.
Найголовнішим святом для шахтарських родин було їхнє професійне свято – День Шахтаря, яке припадає на останню неділю серпня і святкувалося, починаючи від 1948 р., не лише у межах окремої шахтарської родини, але й у межах всього Донбасу та інших вуглевидобувних регіонів СРСР.
Четвертий розділ дисертації «Розподіл внутрішньосімейних ролей та особливості родинного спілкування» складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі «Специфіка шахтарської праці і її вплив на статус шахтаря у родині» дослідниця доводить, що професійне життя шахтаря суттєво впливало на його місце і роль у сфері родинних відносин. Так званий «шахтарський характер» починав формуватися на виробництві як під впливом радянської ідеології праці, частиною якої була системна героїзація шахтарської праці, так і під впливом об’єктивних чинників (фізичне і психічне навантаження, бригадний характер праці) й остаточно оформлювався у позаробочій повсякденній буденності. Щоденна загроза життю і здоров’ю хоча й давала змогу шахтарю забезпечувати гідний рівень життя для власної родини та зумовлювала величезну любов і повагу до нього з боку рідних, однак подекуди призводила до розповсюдження пияцтва, авторитарної поведінки в родині, адміністративних та кримінальних правопорушень.
Другий підрозділ «Шахтарська дружина: феномен чи «типова жіноча доля»?» присвячений дослідженням соціального та внутрішньосімейного становища дружини шахтаря і її ролі у родинному повсякденному житті. Соціальна роль шахтарської дружини формувалася в умовах патріархальної моделі сімейного спілкування між подружжям, адже саме чоловік-гірник за негласним правилом вважався головою родини, за яким завжди залишалося останнє слово при вирішенні будь-яких важливих проблем чи питань. Проте це абсолютно не означає, що жінка у шахтарській родині відігравала другорядну роль, просто її важливість полягала в іншому. Шахтар підтримував свій родинний авторитет працею не вдома, а «поза житлом»: на робочому місці, у колективі, у колі друзів, тобто, в таких місцях, які були фактично закритими для жінки і знаходилися «за межами її розуміння». Тобто, шахтар репрезентував родину у суспільстві, а жінка «керувала» вдома. Таким чином, економічні, політичні й соціальні питання або, якщо сказати метафорично, «зовнішні» проблеми родини вирішував безпосередньо гірник, а «внутрішні» справи, підтримка «домашнього вогнища» були цілком на плечах шахтарської дружини. Саме вона, проводячи вдома більше часу, фактично відповідала за організацію родинного спілкування й за підтримку морально-психологічного клімату в родині на нормальному рівні. Шахтарська дружина також домінувала у вирішенні фінансових справ родини: визначала, куди і на що витрачати гроші, скільки і на які потреби відкласти, яким чином і на чому можна зекономити тощо.
На перший погляд, повсякденне життя шахтарської дружини суттєво не відрізнялася від типової жіночої долі. Хатня праця, забезпечення родини їжею, догляд за чоловіком і дітьми – це обов’язки, які, згідно з «контрактом працюючої матері», виконували майже всі заміжні жінки. Але особливість, соціальний феномен шахтарської дружини полягає в тому, що вона, виконуючи, здавалося б, такі ж самі сімейні функції, як і кожна жінка у будь-якій родині, отримувала значно більше психологічне навантаження; багато мужності треба було мати жінці, щоб, по-перше, погодитися стати дружиною шахтаря, знаючи про його важку й небезпечну професію, а по-друге, день за днем усвідомлювати, що одного разу може не дочекатися чоловіка зі зміни.
Третій підрозділ «Особливості спілкування між батьками та дітьми: діалог поколінь» присвячений стосункам між батьками та дітьми у шахтарських родинах і особливостям виховання молодшого покоління. Виховання дітей у шахтарських родинах підпорядковувалося властивому для них духу патріархальності. Батько для дітей був беззаперечним авторитетом, хоча часто шахтар в силу різних причин не міг стати для своєї дитини другом, який міг би дати необхідну мудру батьківську пораду. Шахтар у вихованні орієнтувався на власний внутрішній розпорядок і соціальну дисципліну, котрі створювалися вихованням, самоповагою і дотриманням протягом життя певної програми розвитку особистості. Крім того, ролі батька й матері у вихованні дітей суттєво відрізнялися. Спілкування з матір’ю часто відбувалося лише в межах обслуговування – одягти, нагодувати, перевірити уроки тощо, тоді як батьки найчастіше проводили з дітьми саме години дозвілля – грали в ігри, навчали чомусь новому, відвідували заклади культури, просто разом спілкувалися або дивилися телевізор. Проте, сфера покарання у шахтарських родинах також майже цілковито знаходилася у владі батька. Натомість авторитет матері для дитини порівняно з батьківським хоч і не був вищим, але був набагато глибшим і змістовнішим. Саме мати часто ставала взірцем для наслідування, з нею діти були більш відвертими. Саме з матір’ю, а не з батьком, діти (навіть підлітки) обговорювали більшість проблем, які їх хвилювали – школу, товаришів, фільми, моду, а також питання стосунків чоловіка та жінки (питання дружби, кохання, вибору супутника життя). Часто саме мати мала вирішальний вплив на дитину при обранні останньою майбутньої професії; вона залюбки ділилася з дітьми власним життєвим досвідом, розповідала про свою роботу, історію родини тощо, тобто сприяла успішній соціалізації дитини і, фактично, особисто відповідала за весь процес виховання.
Четвертий підрозділ «Стосунки з літніми членами родини» присвячений ролі літніх батьків подружжя у повсякденному житті молодої родини.
Виокремлюються такі мотиви контактів з літніми членами родини: догляд за дитиною і її виховання, догляд за хворими членами родини, допомога у хатньому господарстві, спільний відпочинок, надання та отримання порад і обмін інформацією, виконання окремих доручень. Допомога літніх батьків у догляді за дітьми у шахтарських родинах, як правило, була досить значною. Можна сказати, що ця функція для літніх шахтарів була найголовнішою. Як правило, ця функція реалізовувалася у комплексі з іншими: так, догляд за дітьми і виховання дітей були нерозривними й могли вільно поєднуватися з приготуванням їжі та прибиранням. Особливість спілкування літніх батьків з онуками пояснюється тим, що, як правило, шахтарі рано виходили на пенсію (на відміну від, наприклад, педагогів, які мали змогу працювати ще тривалий час після досягнення пенсійного віку) а отже, мали ще достатньо сил для того, щоб взяти на себе більшу частину догляду за онуками. До того ж, спілкування з онуками давало шахтареві змогу заповнити вільний час, кількість якого різко зростала після виходу на пенсію, дозволяло йому реалізувати себе у виховній сфері, відчувати себе потрібним і корисним. Це було дуже важливо для людини, яка звикла до щоденного усвідомлення своєї значущості, свого місця у колективі бригади, відповідальності за свою працю тощо. Цими ж причинами пояснюється превалювання у шахтарських родинах спілкування саме з дідусями, тоді як у інших категорій населення переважало спілкування з бабусями. Ще однією особливістю шахтарських родин був чіткий поділ обов’язків між бабусями та дідусями. Якщо в середовищі інтелігенції бабусі та дідусі часто виконували в сімейній групі однакові функції з догляду за дитиною, то у шахтарів дідусі брали на себе обов’язки щодо організації відпочинку онука та безпосередні виховні процедури, тоді як бабусі здебільшого займалися господарсько-побутовими справами і були більш орієнтовані на обслуговування дитини. Дідусі проводили з онуками більше часу, ніж батьки; часто саме від дідуся дитина отримувала цікаву інформацію про навколишній світ, дідусь розповідав їй казки і цікаві байки з шахтарського життя, навчав читати та рахувати, водив на прогулянки, читав перед сном тощо.
|
