АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНЕ ПРАВО ЯК ПІДГАЛУЗЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зазначається її зв’язок із науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративно-спортивного права як підгалузі адміністративного права України» складається з чотирьох підрозділів, в яких розкрито сутність адміністративно-спортивного права та межі його правового регулювання, охарактеризовано основні риси та основні джерела адміністративно-спортивного права, а також напрямки його систематизації.

У підрозділі 1.1 «Публічне право та адміністративне право як основа формування адміністративно-спортивного права» з метою визначення місця адміністративно-спортивного права в системі публічного права проаналізовано зміст категорій «право», «система права», «публічне право», «публічний інтерес», «адміністративне право». Аналіз існуючих поглядів вчених та критичний підхід до визначень деяких із названих категорій дав можливість зробити відповідні висновки, зокрема, про те, що поділ права на публічне та приватне є фактом об’єктивної дійсності. Система українського права складається з підсистеми приватного права та підсистеми публічного права, кожна з яких, у свою чергу, наповнюється відповідними галузями права. На переконання дисертанта, така теорія дозволяє більш чітко зрозуміти природу правовідносин, що є необхідною умовою успішного розвитку як правової науки, так і сфери правозастосування. Наголошується, що теорія поділу права сприятиме також і більш чіткому визначенню місця нових галузей (підгалузей) права в національній системі права.

Доведено, що першою і визначальною ознакою публічного права є те, що воно спрямоване на забезпечення реалізації публічного інтересу. Надано власне визначення публічного інтересу та його ознак. Особливу увагу приділено важливій ознаці публічного права – його орієнтації на закладення правової основи реалізації публічної влади, елементами якої названо: народовладдя, державну владу та самоврядну (муніципальну) владу, які взаємодіють між собою з метою задоволення публічних інтересів.

Визначено систему публічного права, яка має бути представлена конституційним правом; міжнародним публічним правом; правом Європейського Союзу; адміністративним правом; кримінальним правом; усіма процесуальними галузями права. Сформульовану систему не можна вважати завершеною, оскільки ускладнення суспільних відносин, яке спостерігається протягом останніх ста років у всьому світі, неодмінно призведе до появи нових галузей (підгалузей) публічного права. Доведено, що одним із головних елементів системи публічного права є адміністративне право, яке поділяється на Загальне адміністративне право та Особливе адміністративне право.

Підкреслено, що Особливе адміністративне право виступає своєрідною оболонкою, яка охоплює норми, що регулюють окремі напрями діяльності публічної адміністрації. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини за участю публічної адміністрації у сфері фізичної культури та спорту, може бути об’єднана в межах адміністративно-спортивного права – підгалузі Особливого адміністративного права.

У підрозділі 1.2 «Поняття, предмет та система адміністративно-спортивного права» на основі проведеного аналізу правової природи та сутності категорій «спорт» та «фізична культура» зроблено висновок про те, що спорт, маючи спільні з фізичною культурою складові, володіє притаманними лише йому елементами. Інакше кажучи, спорт являє собою найвищу ступінь організації та здійснення фізичної культури.

На підставі аналізу існуючих у правовій науці поглядів на сутність та зміст предмета адміністративного права сформульовано авторське визначення предмета адміністративно-спортивного права. Необхідність такого кроку пояснюється тим, що кожна з підгалузей Особливого адміністративного права являє собою спеціальну «частину» адміністративного права, виділену залежно від існуючих напрямків діяльності (функцій) суб’єктів публічної адміністрації. Одним із таких напрямків є фізична культура та спорт.

Визначено систему адміністративно-спортивного права, яка являє собою складне, дворівневе утворення, наповнене нормами та інститутами адміністративно-спортивного права. Така система, будучи залежною від систем більш високого рівня – системи права та системи адміністративного права, перебуває у стані постійного реформування, активність та глибина якого залежать, насамперед, від рівня державної підтримки фізичної культури та спорту. Доведено, що адміністративно-спортивному праву властиві всі ознаки, якими володіє будь-яка визнана сьогодні підгалузь права, що, власне, і дозволяє говорити про можливість її існування в системі вітчизняного адміністративного права.

У підрозділі 1.3 «Джерела адміністративно-спортивного права» проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на такі категорії, як «джерела права» та «джерела адміністративного права. Це дало змогу сформулювати власне визначення джерел адміністративно-спортивного права. Доведено, що система джерел адміністративно-спортивного права складається з формалізованих та неформалізованих джерел.

До формалізованих джерел адміністративно-спортивного права віднесено: Конституцію та закони України; міжнародні правові акти; нормативно-правовий договір; законодавство Європейського Союзу; підзаконні нормативно-правові акти (постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази центральних органів виконавчої влади тощо). До неформалізованих джерел – правовий звичай, судовий прецедент.

Власне, джерельна база адміністративно-спортивного права, на думку дисертанта, є додатковим аргументом для можливості віднесення його до підгалузі адміністративного права України.

У підрозділі 1.4 «Систематизація адміністративно-спортивного права» зазначається, що існування великої кількості несистематизованих правових актів ускладнює вивчення та належне застосування норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у сфері фізичної культури та спорту. Цим зумовлюється необхідність проведення систематизації адміністративно-спортивного права.

Розглянуто зміст категорій «систематизація адміністративного законодавства» та «систематизація адміністративного права». Доведено необхідність систематизації не лише законодавства, а й усіх інших соціальних норм, що використовуються для регулювання суспільних відносин, які виникають у галузі фізичної культури та спорту.

Ефективний правовий супровід правозастосовної діяльності у сфері фізичної культури і спорту вимагає проведення систематизації адміністративного законодавства шляхом його кодифікації. Такий крок, на думку автора, обумовлений постійною трансформацією системи суб’єктів, які розроблюють та реалізують державну політику у сфері фізичної культури та спорту; розширенням участі Української держави в міжнародних спортивних змаганнях; організацією та проведенням на своїй території спортивних заходів міжнародного рівня.

Доведена необхідність розробки та прийняття Адміністративно-спортивного кодексу України як комплексного юридичного акта, спрямованого на регулювання суспільних відносин, які виникають під час та в межах публічного управління у сфері фізичної культури та спорту. Наголошується на необхідності включення до нього розділів, покликаних: надати офіційне тлумачення термінів та категорій, що вживаються у сфері фізичної культури та спорту; закріпити засади правового регулювання у сфері фізичної культури та спорту; визначити права та обов’язки суб’єктів публічної адміністрації, відповідальних за реалізацію державної політики у галузі фізичної культури та спорту; зафіксувати існуючі види спорту та спортивні дисципліни; встановити порядок проведення спортивних заходів; закріпити правовий статус учасників спортивних відносин; визначити особливості порядку заняття професійним спортом; закріпити порядок присвоєння спортивних звань та розрядів; запровадити засади антидопінгової політики держави.

Окрема увага в підрозділі приділена вивченню стану та перспектив інкорпорації нормативного масиву у сфері фізичної культури і спорту.

Розділ 2 «Адміністративно-спортивні правовідносини як предмет правового регулювання адміністративно-спортивного права» складається з чотирьох підрозділів, в яких визначаються сутність та ознаки адміністративно-спортивних правовідносин, суб’єкти, їх права та обов’язки, а також юридичні факти як підстава для виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин.

У підрозділі 2.1 «Сутність, ознаки та види адміністративно-спортивних правовідносин» на основі проведеного аналізу змісту категорій «правовідносини» та «адміністративні правовідносини» було сформульовано визначення адміністративно-спортивних правовідносин та окреслено їх загальні та особливі риси.

Установлено загальні та особливі риси адміністративно-спортивних правовідносин: є підвидом публічних правовідносин; складаються у сфері діяльності тих суб’єктів публічної адміністрації, які є відповідальними за розвиток фізичної культури та спорту; однією із сторін є суб’єкт публічної адміністрації, інша юридична особа публічного права, яка виконує певні публічні обов’язки за дорученням держави. Протилежною стороною таких відносин може бути як окремий спортсмен, так і спортивний клуб, команда тощо; об’єктом адміністративно-спортивних відносин є дії їх учасників, які можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів (отримання спортивного звання, стипендії, допуску до участі в міжнародних змаганнях тощо); це особливий зв’язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена нормою адміністративно-спортивного права; суб’єкт публічної адміністрації, відповідальний за розвиток фізичної культури та спорту, зобов’язаний реалізувати свої матеріальні та адміністративно-процедурні права, оскільки останні є одночасно і його обов’язками; виникають за ініціативою будь-якого суб’єкта адміністративно-спортивного права, але згода іншої сторони не є обов’язковою умовою їх виникнення; порушення однією зі сторін адміністративно-спортивних відносин своїх обов’язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів; зазначені відносини не завжди є відносинами влади і підпорядкування; спори, що виникають між сторонами адміністративно-спортивних відносин, вирішуються як в адміністративному порядку, так і в порядку адміністративного судочинства.

Окрему увагу приділено класифікації адміністративно-спортивних відносин, які поділено на: регулятивні та охоронні; матеріальні та процедурні; правовідносини, що захищаються в адміністративному порядку, та ті, що захищаються в судовому порядку; вертикальні та горизонтальні; загальні, територіальні та локальні.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкти адміністративно-спортивних правовідносин та їх система» дано визначення та характеристику системи суб’єктів адміністративно-спортивних правовідносин.

Доведено, що суб’єктами досліджуваних правовідносин є фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб віднесені такі категорії: фізичні особи, що є професійними спортсменами; фізичні особи, що є спортсменами-любителями; фізичні особи, які на непостійній (тимчасовій) основі реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту. Окрему увагу присвячено фізичним особам з обмеженими можливостями, які реалізують власну адміністративну правосуб’єктність у трьох головних напрямках: спорт масовий (рекреаційний), спорт вищих досягнень і спорт професійний. Кожен із названих напрямків спортивної діяльності, на думку автора, характеризується не лише, так би мовити, технічними особливостями, але й різним правовим регулюванням, вагому частину якого складають норми адміністративно-спортивного права.

До юридичних осіб як суб’єктів адміністративно-правових відносин віднесено: суб’єктів публічної адміністрації, інших юридичних осіб публічного права, юридичних осіб приватного права.

Визначено коло суб’єктів публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-спортивних правовідносинах: Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерством молоді та спорту України; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (обласні, районні, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети). Названі суб’єкти публічної адміністрації, з огляду на їх правовий статус, поділені на суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, а за територіальним масштабом діяльності – на суб’єктів публічної адміністрації державного та місцевого рівнів.

Проаналізовано суб’єктів адміністративно-спортивних відносин, які представлені юридичними особами публічного права, котрі не входять до системи суб’єктів публічної адміністрації, а також юридичними особами приватного права, останні з яких здебільшого реалізують власні (приватні) інтереси в галузі фізичної культури та спорту.

У підрозділі 2.3 «Права та обов’язки учасників адміністративно-спортивних правовідносин» розкрито причини (підстави) наділення суб’єктів публічної адміністрації певними правами та обов’язками. Обґрунтовано зв’язок між правами й обов’язками суб’єктів публічної адміністрації та метою їх діяльності, а також покладеними на них функціями.

Аргументується необхідність розподілу зовнішніх (основних) та внутрішніх (допоміжних) функцій суб’єктів публічної адміністрації, оскільки права та обов’язки останніх формуються саме через призму зовнішніх функцій.

Доведено, що права та обов’язки (повноваження) суб’єктів публічної адміністрації є похідними від покладених на них функцій, тому їх можна об'єднати відповідно до окреслених вище функцій у такі групи повноважень: нормотворчі; спрямовані на реалізацію публічно-сервісних функцій; примусові повноваження; юрисдикційні повноваження.

Зазначено, що повноваженням суб’єктів публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-спортивних правовідносинах, мають відповідати (кореспондуватися) права та обов’язки приватних осіб. Права приватних осіб у сфері фізичної культури та спорту поділено на три групи: права на участь у нормотворчій діяльності суб’єктів публічної адміністрації; права на отримання адміністративних послуг від суб’єктів публічної адміністрації; права, що випливають з участі приватних осіб у примусових провадженнях, ініційованих суб’єктами публічної адміністрації.

Окремо проаналізовано обов’язки приватних осіб, які беруть участь в адміністративно-спортивних правовідносинах. Вони являють собою певні вимоги, що висуваються від імені держави до приватних осіб і мають на меті спонукати останніх до найбільш доцільної (бажаної) з точки зору дотримання публічних інтересів поведінки (бездіяльності). Обов’язки приватних осіб, які беруть участь в адміністративно-спортивних правовідносинах, поділено на загальні та спеціальні.

На основі аналізу чинних нормативних актів, що регламентують участь приватних осіб в адміністративно-спортивних правовідносинах, зроблено висновок про недосконалість системи прав та обов’язків останніх у сфері фізичної культури та спорту.

У підрозділі 2.4 «Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин» розглянуто природу юридичних фактів у системі правового регулювання суспільних відносин. Зроблено висновок про те, що юридичні факти представлені подіями або діями і, перебуваючи у зв’язку з нормою права, породжують юридичні наслідки. Обґрунтовано двоєдине призначення юридичних фактів у системі правового регулювання адміністративно-спортивних правовідносин.

Розроблено класифікацію юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-спортивних правовідносин. Охарактеризовано правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі факти, які впливають на розвиток адміністративно-спортивних правовідносин.

Запропоновано класифікацію юридичних фактів на підставі вольового критерію, яка враховує всі варіанти трансформації адміністративно-спортивних правовідносин та визначає систему юридичних фактів: дії (правомірні та неправомірні) та події. У свою чергу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки та юридичні акти.

Оскільки адміністративно-спортивні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін, що принципово відрізняються одна від одної своїм правовим статусом (з одного боку, публічна адміністрація, а з іншого – приватна особа), то різним буде, відповідно, і набір юридичних фактів, які можуть бути використані останніми для ініціювання, зміни або припинення адміністративно-спортивних відносин.

Адміністративно-спортивні правовідносини можуть виникати, змінюватися та припинятися внаслідок прийняття (видання) суб’єктами публічної адміністрації нормативних та адміністративних (індивідуальних) актів, предметом регулювання яких є питання реалізації державної політики в галузі фізичної культури та спорту. Обґрунтовується положення про те, що договори необхідно розглядати як юридичні факти, які викликають виникнення, зміну та припинення адміністративно-спортивних правовідносин.

Проаналізовано окремі види юридичних фактів, що спричиняють виникнення, зміну та припинення адміністративно-спортивних відносин.