АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБПІДПРИЄМЦІВ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обговорюється актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими планами, визначається мета і завдання роботи, основні методи дослідження, його об’єкт і предмет, викладається наукова новизна одержаних результатів, визначається практичне значення результатів роботи, їх апробація та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» містить три підрозділи, в яких досліджено поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, особливості адміністративно-правового регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців і проаналізовано історичний розвиток законодавства щодо ведення індивідуальної підприємницької діяльності в Україні та зарубіжних країнах.

У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» на основі дослідження таких правових категорій, як «правове регулювання» і «адміністративно-правове регулювання» здійснено теоретико-правовий аналіз сутності правової категорії «адміністративно-правове забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців». Встановлено, що найпростішою формою здійснення підприємництва є індивідуальна діяльність фізичних осіб-підприємців. Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту. Констатовано, що чинне законодавство України не містить єдиного визначення індивідуальної підприємницької діяльності. Статті 55 і 128 ГК України до суб’єктів господарювання відносять громадян-підприємців. Водночас, стаття 50 ЦК України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», податкове законодавство застосовують поняття «фізична особа-підприємець». Однак, офіційного визначення не містить жоден кодекс. Фізичні особи-підприємці відносяться до суб’єктів мікропідприємництва, виступають активними учасниками ринкової економіки, які володіють підприємницькою правосуб’єктністю, реалізують право власності, спрямованого на забезпечення свого добробуту через здійснення господарської діяльності у сфері виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку і несуть повну майнову відповідальність за результати своєї діяльності.

Запропоновано визначення адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, як сукупності адміністративно-правових засобів, закріплених в джерелах права, за допомогою яких встановлюються, з однієї сторони, правила поведінки діяльності фізичних осіб-підприємців, визначають міру відповідальності за порушення ними встановлених правил; з іншої – здійснюється регулюючий вплив держави на правовідносини, що виникають у сфері реалізації права на підприємницьку діяльність. Правові засоби адміністративно-правового забезпечення являють собою узгоджену систему існуючих в юридичній доктрині та гарантованих у Конституції України та інших джерелах права юридичні інструменти, застосування яких сприяє ефективній реалізації суб’єктивних прав фізичних осіб-підприємців, якщо це не вступає у протиріччя із суспільним публічним інтересом держави.

У підрозділі 1.2 «Порівняльний аналіз національного та зарубіжного законодавства у сфері діяльності фізичних осіб-підприємців» за допомогою порівняльного методу проаналізовані норми законодавства зарубіжних країн з метою виявлення загальних ознак та відмінностей щодо основних етапів легітимації індивідуальної підприємницької діяльності. Зокрема, з’ясовано, що індивідуальні підприємці, як суб’єкти підприємницької діяльності, характерні для всіх європейських і самостійних пострадянських держав, тільки називаються вони в цих країнах у більшості випадків – комерсантами. У колишніх союзних республіках: Росії, Казахстані, Білорусії – фізичні особи-підприємці називаються індивідуальними підприємцями.

Автором виокремлено спільні риси. Зокрема: державна реєстрація фізичних осіб як підприємців, ліцензування та державна підтримка суб’єктів малого підприємництва. Державна реєстрація проводиться шляхом здійснення реєстраційних дій та внесення відповідних відомостей про фізичну особу-підприємця до спеціальних державних реєстрів. Наприклад, в Україні та Росії до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, або в Державні торгові реєстри в Германії, Франції, Японії та ін. Також різняться органи, які ведуть ці реєстри – це можуть бути: суди (Франція, Німеччина), міністерства (Англія), податкові органи (Росія, Казахстан). Автором підкреслено, що в деяких країнах реєстрація державними органами не має обов’язкового характеру. Зокрема, в Італії обов’язковій реєстрації підлягають ті комерсанти, які здійснюють виробничу, посередницьку, страхову і банківську діяльність, або надають транспортні послуги. У Великобританії, наприклад, реєстрація індивідуальних підприємців у Торговому реєстрі не є обов’язковою, тому що облік індивідуальних підприємців здійснюється податковими органами з метою стягнення податків. А законодавство Фінляндії зовсім не вимагає державної реєстрації індивідуальних підприємців у торговому реєстрі. У Російській Федерації та Республіці Казахстан державна реєстрація здійснюється податковими органами. Ліцензування – це публічне засвідчення факту щодо права підприємця здійснювати певний вид господарської діяльності, який зазначено в ліцензії. Встановлено, що ліцензування як засіб державного регулювання притаманний тільки для країн – колишніх радянських республік. Наступною характерною рисою для Європейських держав, зокрема для України, є державна підтримка суб’єктів малого підприємництва, як діяльність органів підтримки малого підприємництва, яка спрямована на здійснення конкретних заходів щодо створення сприятливих правових, економічних, соціальних, інформаційних та інших організаційних умов для реалізації фізичними особами права на підприємницьку діяльність.

Підрозділ 1.3 «Особливості адміністративно-правового регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців» присвячений дослідженню адміністративно-правового регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців як одного з напрямків діяльності публічної адміністрації, що здійснюється за допомогою права та сукупності правових засобів і виявляється у цілеспрямованому і організуючому впливі на діяльність фізичних осіб-підприємців з метою її упорядкування, охорони, надання стабільності і створення відповідних умов для реалізації ними підприємницької діяльності.

Встановлено, що адміністративно-правовому регулюванню фізичних осіб-підприємців характерно наявність як приватноправових, так і публічно-правових методів регулювання і здійснюється за чотирма основними напрямами, яким кореспондують відповідні блоки нормативно-правових актів. Перший блок регулює порядок легітимації діяльності фізичних осіб-підприємців, заснування власної справи та управління відокремленим майном й організація праці, якщо підприємець має найманих працівників. Другий блок регулює відносини між фізичною особою-підприємцем, з однієї сторони, та органами державної влади і місцевого самоврядування, з іншої. Третій блок охоплює правовідносин, що виникають між підприємцями та фінансово-кредитними установами і банками щодо залучення грошових коштів. Четвертий блок регулює відносини між підприємцем та його партнерами по економічній діяльності: постачальниками, покупцями, перевізниками та ін.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» містить три підрозділи, в яких на основі загальнотеоретичного аналізу визначено базові поняття та зміст таких адміністративно-правових категорій, як механізм адміністративно-правового забезпечення та адміністративно-правові режими забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, досліджені засоби державного регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців в Україні.

У підрозділ 2.1 «Поняття та зміст механізму адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» проаналізовано загально-теоретичні положення щодо поняття механізму правового регулювання, зокрема адміністративно-правового, як сукупності адміністративно-правових засобів функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання. Ефективність адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців виявляється через дієвість механізму адміністративно-правового забезпечення, завдяки якому адміністративна діяльність публічної адміністрації спрямована на утворення сприятливих умов здійснення підприємницької діяльності та забезпечення публічного інтересу держави.

Звернуто увагу на недоліки, що негативно впливають на ефективність механізму адміністративно-правового забезпечення, які призвели до тінізації діяльності фізичних осіб-підприємців. До них відносяться: низькій рівень і непрофесіоналізм нормотворчого процесу; наявність величезного масиву підзаконних та нормативно-правових актів, які перекручують дійсний зміст законів; відсутність методик щодо оцінювання результативності законів та нормативно-правових актів; низькій рівень дотримання вимог чинного законодавства у сфері здійснення регуляторної політики органами публічної адміністрації; недосконалість механізмів державного регулювання підприємницької діяльності.

Зазначено, що якісними характеристиками механізму адміністративно-правового забезпечення виступають: професіоналізм законодавчого органу і органів виконавчої влади щодо нормотворчого процесу; конструктивність, комплексність, ефективність правотворчої діяльності і результативність правореалізуючої та правозастосовної діяльності; плідність реалізації нормативних актів, відповідність національного законодавства європейським нормам у сфері господарювання. Ефективне адміністративно-правове забезпечення діяльності фізичних осіб – підприємців покликано забезпечити правопорядок у країні і законослухняність підприємців і регуляторних органів і запровадження стабільних й економічно вивірених єдиних правил.

Підрозділ 2.2 «Засоби держаного регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців» акцентує увагу, що забезпечення органічного поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання є запорукою економічного і соціального розвитку країни наскільки оптамально вдається забезпечити таке узгодження залежить від діяльності державних органів. Під час регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців держава затверджує публічні засади, суспільні інтереси, одночасно поєднуючи їх з приватними інтересами підприємців.

Проаналізовано засоби державного регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців: державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація, застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Доведено, що найважливішими з них є державне замовлення, ліцензування, регулювання цін і тарифів, оподаткування. Сутність держаного замовлення полягає у формуванні на контрактній основі складу та обсягів продукції, робіт або послуг, необхідних для пріоритетних державних потреб і відповідно до законодавства розміщує державні контракти на поставку або закупівлю такої продукції серед суб’єктів господарювання, зокрема, серед фізичних осіб-підприємців. Сутність ліцензування полягає у забороні фізичній особі-підприємцю здійснювати ті види діяльності, для яких необхідно придбання ліцензії. Оподаткування як засіб державного регулювання опосередкується сплатою фізичними особами-підприємцями обов’язкових податків і зборів до місцевих і державного бюджетів. Визначено, що такі засоби державного регулювання, як надання інвестиційних, податкових та інших пільг і надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій мають впроваджуватися в межах державних програм підтримки фізичних осіб-підприємців як суб’єктів мікропідприємництва.

Підрозділ 2.3 «Адміністративно-правові режими щодо забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» присвячений дослідженню адміністративно-правових режимів щодо забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, здійсненного на основі наукових поглядів таких видатних українських та російських науковців з теорії права й адміністративного права, як С.С. Алексєєв, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.М. Горшеньов, С.В. Ківалов, М.В. Ковальова, Н.І. Матузов, А.В. Малько. Неоднозначність у визначеннях адміністративно-правового режиму пояснюється тим, що цей термін залежно від певних факторів містить різні змістовні ознаки, які підкреслюють їхню багатоплановість.

Пропонується власне розуміння адміністративно-правовий режиму – як особливої сфери адміністративно-правового регулювання однорідних правовідносин, у межах якої застосовуються правові та організаційні форми діяльності публічної адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і захисту приватних інтересів підприємців. Запропоновано наступну класифікацію адміністративно-правових режимів діяльності фізичних осіб-підприємців: а) адміністративно-правовий режим державної реєстрації; б) адміністративно-правовий режим ліцензування певних видів господарської діяльності; в) адміністративно-правовий режим стандартизації та сертифікації; г) адміністративно-правовий режим оподаткування: д) адміністративно-правовий режим державної підтримки діяльності фізичних осіб-підприємців.

Розділ 3 «Удосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» складається з двох підрозділів, в яких з’ясовано недоліки адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, висвітлюються напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців і надаються пропозиції щодо вдосконалення законодавства та адміністративної діяльності публічної адміністрації стосовно забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців.

У підрозділі 3.1 «Напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» зазначено, що адміністративно-правове забезпечення створює те середовище, у якому діє підприємець, гарантуючи йому державний захист права власності, рівність прав і свободу підприємницької діяльності, вільну і законну конкуренцію, державну підтримку. При цьому, держава накладає на нього обов’язок щодо дотримання вимог законодавства в сфері ліцензування, оподаткування, захисту прав споживачів і підтримання економічної конкуренції. Адміністративно-правове забезпечення має подвійну природу. З однієї сторони, воно регламентує порядок реалізації права фізичних осіб на підприємницьку діяльність, гарантуючи непорушність цього права, визначаючи їх правовий статус як суб’єктів підприємництва. З іншої сторони, потребує плідного державного регулювання і визначення цілей, організаційно-правових засобів, методів і прийомів впливу держави на упорядкування відносин щодо здійснення діяльності фізичною особою-підприємцем.

Наголошено, що основними негативними чинниками адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців виступають: розгалуженість, об’ємність і комплексність законодавства, що тягне за собою недостатню обізнаність підприємців щодо своїх прав і обов’язків; недосконалість механізмів, методів і форм державного регулювання підприємницької діяльності, що виявляється у порушенні або невиконанні державою своїх функцій у сфері здійснення регуляторної діяльності, інерційності органів влади й низькому рівні кваліфікації посадових осіб.

Акцентується увага, що вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців відбувається у наступних напрямах: перший має на меті ухвалення ефективних і результативних законів щодо діяльності фізичних осіб-підприємців. Другий напрям передбачає формування суспільної думки щодо підвищення ролі фізичних осіб-підприємців у виконанні ними соціально-економічних функцій у державі. Третій напрям зумовлює реформування регуляторних відносин між державою і підприємцями, спрямованих на упорядкування відносин щодо ефективної реалізації права на підприємницьку діяльність.

Підрозділ 3.2 «Удосконалення законодавства та адміністративної діяльності публічної адміністрації стосовно забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців» присвячений дослідженню адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, виявленню недоліків цієї діяльності щодо здійснення регуляторних повноважень і наданню пропозицій з метою подолання негативних явищ і вдосконалення законодавства у сфері регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців.

Підкреслено, що адміністративна діяльність публічної адміністрації забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері. Організаційно-структурні формування – це виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування – органи публічної адміністрації, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. Акцентується увага, що основною умовою адміністративної діяльності публічної адміністрації є її чітка регламентація у законодавчих та нормативно-правових актах.

Виявлені такі негативні чинники та прогалини законодавства, як недосконалість, надмірність і невпорядкованість нормативно-правової бази адміністративно-правового забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, непередбачуваність, неузгодженість і безсистемність практики створення нових регуляцій у держаному регулюванні, що перешкоджають розвитку підприємництва і пригнічують приватну ініціативу в Україні – все це свідчить про кризу державного регулювання. Для успішного подолання цієї кризи дисертанткою окреслені основні напрями удосконалення законодавства та адміністративної діяльності публічної влади стосовно забезпечення діяльності фізичних осіб-підприємців, якими виступають: необхідність прийняття ефективних і доцільних законів та інших нормативно-правових актів і актів локальної дії; удосконалення законодавства у сфері державного регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців, зокрема вдосконалення регуляторної політики, державної підтримки та оподаткування.

Наголошено, що з метою подолання протидії ходу регуляторної та адміністративної реформи та інертності з боку бюрократичного корупційного апарату державної влади пропонується: по-перше, посилення ефективного державного нагляду за безумовним дотриманням посадовими особами органів державної влади і місцевого самоврядування вимог законодавства про регуляторну політику задля недопущення прийняття економічно-недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку діяльності фізичних осіб-підприємців. По-друге, законодавче передбачення відповідальності посадових осіб регуляторних органів за порушення вимог і принципів здійснення регуляторної політики. По-третє, упорядкування процедури діяльності органів влади щодо надання управлінських послуг та прийняття рішень, що впливають на права та інтереси фізичних осіб-підприємців.