ІНСТИТУТ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ, ЧЕХІЇ ТА СЛОВАЧЧИНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його територіальні та хронологічні рамки, розкрито питання щодо його наукової новизни, практичного значення одержаних результатів, а також його зв’язок з науковими програмами та темами, викладено інформацію про апробацію результатів дослідження, їх публікацію та структуру дисертації.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні основи інституту виборів в Україні, Чехії та Словаччині» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Інститут парламентських виборів: поняття, сутність, ключові ознаки» присвячено дослідженню стану наукового розроблення проблем функціонування в Україні інституту парламентських виборів, який би дозволив формувати дієздатний законодавчий представницький орган. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що інститут парламентських виборів є похідним від виборів в цілому і йому властива та ж множинність сенсів і змістів, що й виборам.

Під виборами пропонується розуміти історично сформовану форму прямого народовладдя, зміст якої полягає в формуванні шляхом голосування виборних представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування та наділення їх народом чи територіальною громадою (комуною) легітимними владними повноваженнями.

Основними ознаками інституту парламентських виборів є: 1) доктринальна та предметна єдність, визначена однорідними виборчими правовідносинами, пов’язаними з обранням парламентаріїв і формуванням парламентів; 2) політико-правовий характер, зумовлений предметом правового регулювання парламентських виборів, які є загальновизнаним легітимним механізмом селекції національних політичних еліт; 3) функціональна спеціалізація в системі конституційного права: його норми і інститути (субінститути) забезпечують реалізацію права громадян обирати і бути обраними до парламенту, а також розвиток парламентаризму та представницької демократії; 4) складність внутрішньої побудови, яка обумовлюється наявністю матеріальних і процесуальних норм, субінститутів і інститутів, які визначають принципи, види, предмет і правовий статус суб’єктів парламентських виборів, порядок їх організації та проведення; 5) комплексна об’єктивація (позитивне унормування) у самостійних структурних елементах системи чинного законодавства, а саме: у самостійних розділах конституцій, розділах виборчих кодексів, спеціальних законах чи у розділах спеціальних законів, підзаконних нормативно-правових актах, а іноді в інших видах системи галузевих джерел права (правових звичаях, правових договорах тощо).

У підрозділі 1.2. «Особливості методології дослідження інституту парламентських виборів» дисертант з’ясував, що головною передумовою для формування нової методології науки національного конституційного права стало проголошення у 1991 році незалежності України. Починаючи з 1991 року розвиток сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається: 1) шляхом трансформації апробованих методів науки радянського державного права; 2) шляхом запозичення позитивно зарекомендованої наукової методології, що не визнавалася в науці радянського державного права, але практикувалася в зарубіжній науці конституційного права; 3) шляхом використання методів, що використовуються в інших науках (наприклад - соціології, політології, психології, статистиці, кібернетиці, теорії управління, синергетиці тощо).

Дисертант дійшов висновку, що під методологією дослідження інституту парламентських виборів слід розуміти систему взаємозумовлених світоглядних методологічних принципів і методів всебічного та комплексного пізнання сутності та змісту правового механізму реалізації конституційного права громадян на обрання парламентаріїв, а також процедури забезпечення народного представництва на загальнодержавному рівні шляхом проведення парламентських виборів.

Особливості методології дослідження інституту парламентських виборів в Україні, Чехії та Словаччині полягають в органічному поєднанні в ній системи взаємозумовлених традиційних і нових світоглядних методологічних принципів і конкретних методів пізнання організації та проведення парламентських виборів, застосування яких дозволяє виявити шляхи і напрямки удосконалення інституту парламентських виборів в Україні на основі світового, і насамперед європейського досвіду.

Підрозділ 1.3. «Основні етапи генезису інституту парламентських виборів в Україні, Чехії та Словаччині» присвячено висвітленню результатів дослідження генезису правового регулювання виборів в Україні. Одержані результати свідчать, що виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення держави. Її елементи спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен, а далі з утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України, яким притаманна одна й та сама форма державного управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ, а всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів.

Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих представницьких органів.

Ще одним важливим періодом розвитку виборчого права України став так званий «радянський етап». Його головним концептуальним моментом стала теза В. Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Розвиток радянської виборчої система відбувався у такі періоди: перший - з 1917 до 1936 - 1937 рр., другий - з 1936 до 1985 рр., третій - із 1985 до 1990 рр.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності почався новий етап розвитку інституту парламентських виборів в Україні, якому притаманні: гласність та прозорість виборів, їх змагальність, жорстка конкуренція політичних сил в особі політичних партій та їх об’єднань, кандидатів у депутати, широке використання можливостей державних і приватних ЗМІ, фінансування виборів з різних джерел, посилення контролю з боку громадськості на різних стадіях виборчого процесу. Однак, для цього етапу більш актуальними стали інші проблеми як наприклад: 1) забезпечення законності виборів, що зумовлюється цілою низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників; 2) фінансування виборів; 3) проведення передвиборної агітації; 4) забезпечення об’єктивності підрахунку голосів тощо.

Розділ 2. «Конституційні засади реалізації інституту виборів в Україні, Чехії та Словаччині» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Парламентські виборчі системи в Україні, Чехії та Словаччині» дисертант загострив увагу на тому, що виборча система є виключно важливим елементом політичної системи держави. Її неправильне або невміле застосування може призвести до серйозних та відчутних для суспільства наслідків з доволі широким спектром - від розколу окремої політичної партії до розколу самої держави.

В Україні при формуванні однопалатної Верховної Ради застосовується пропорційно-мажоритарна парламентська виборча система, у двопалатному парламенті Чехії Палата депутатів обирається за пропорційною виборчою системою, а Сенат – за мажоритарною, а Національна рада Словацької Республіки обирається за пропорційною виборчою системою.

Світовий та вітчизняний досвід застосування різнотипових виборчих систем показує, що на результат виборів впливає не лише волевиявлення виборців, а й встановлені державою правила їх проведення. Серед ключових питань, які повинні вирішуватись при встановленні цих правил, є законодавче унормування правил підрахунку голосів та розподілу мандатів між обраними депутатами. Серед критеріїв вибору виборчої системи не останнє місце посідають такі критерії, як: 1) доцільність; 2) простота способу перетворення голосів виборців у кількість мандатів; 3) посилення впливу виборців на персональний склад майбутнього парламенту; 4) забезпечення більш тісного зв’язку між виборцями та обраними народними депутатами. Результати дослідження переконують у тому, що ідеальної виборчої системи не існує. Рішення про запровадження у державі того чи іншого типу виборчої системи є результатом суб’єктивного вибору, який, як правило, визначається співвідношенням політичних сил у законодавчому органі.

Підрозділ 2.2. «Парламентський виборчий процес в Україні, Чехії та Словаччині та його основні стадії» присвячений оприлюдненню результатів дослідження одного з ключових і водночас найбільш дискусійних питань.

Дисертант звернув увагу на те, що головною метою будь-яких виборів є обрання, делегування повноважень, наділення владою, визнання авторитетності за ватажком, лідером, певною посадовою особою. При цьому самі вибори відбуваються у межах виборчого процесу, який можна вважати різновидом установчого процесу, а той, у свою чергу, є видом юридичного процесу. У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про вибори народних депутатів України» записано, що «…. виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними ст. 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом». Щодо теорії конституційного права, то у цій царині існує значна кількість підходів до визначення цього поняття.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про вибори народних депутатів України» парламентський виборчий процес в Україні включає такі етапи: 1) висування кандидатів у депутати; 2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії); 3) реєстрація кандидатів у депутати; 4) проведення передвиборної агітації; 5) утворення спеціальних виборчих дільниць; 6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій. Окрім того, ч. 6 цієї статті передбачено, що у випадках, передбачених цим Законом, виборчий процес включає також такі етапи: 1) повторне голосування; 2) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків повторного голосування.

На відміну від України у виборчому процесі Чехії та Словаччини виділяють три основні стадії (етапи), серед яких: 1) організаційно-підготовча стадія; 2) стадія голосування; 3) стадія встановлення результатів голосування та вручення депутатських мандатів. Такий дещо формальний спосіб поділу виборчого процесу є доцільним з таких міркувань. По-перше, на відміну від виборчого законодавства України у Чехії та Словаччині не існує чіткої структуризації виборчого процесу на окремі конкретно визначені елементи (як у ч. 5 ст. 11 Закону України «Про вибори народних депутатів України»). По-друге, конкретно визначене структурування виборчого процесу на певну кількість елементів не знайшло поширення у більшості країн світу.

У підрозділі 2.3. «Конституційно-правовий статус суб’єктів парламентського виборчого процесу в Україні, Чехії та Словаччині» висвітлюються результати дослідження проблеми визначення кола суб’єктів парламентських виборів.

Суб’єктами парламентських виборів є суб’єкти конституційно-правових відносин, наділені спеціальною правосуб’єктністю щодо здійснення виборчих процедур під час організації та проведення виборів парламентаріїв. Такі суб’єкти слід визначати як «суб’єкти парламентського виборчого процесу», а їх коло в конкретно взятій державі залежить від типу виборчої системи, яка застосовується щодо обрання парламентаріїв.

Конституційно-правовий статус суб’єктів парламентського виборчого процесу в Україні, Чехії та Словаччині є унормованою в конституціях і чинному виборчому законодавстві системою нормативно-правових і інституційних компонентів, які визначають поняття, принципи, конституційну правосуб’єктність та гарантії діяльності та поведінки суб’єктів парламентського виборчого процесу на кожній із стадій реалізації конституційного права громадян обирати і бути обраним до парламенту.

До системи суб’єктів парламентського виборчого процесу чинне законодавство України, Чехії та Словаччини відносить насамперед: 1) виборця; 2) виборчі органи (виборчі комісії всіх рівнів); 3) партії, рухи і коаліції, що висунули кандидата у депутати; 4) кандидатів у депутати; 5) офіційних спостерігачів від партій, що висунули депутата, чи офіційних спостерігачів від депутатів та від громадських організацій. Водночас, коло суб’єктів парламентського виборчого процесу на сучасному етапі розвитку європейського конституціоналізму слід розширити з метою залучення якомога більшого кола інститутів громадянського суспільства (громадських об’єднань, профспілок та ін.) для реалізації та гарантування конституційного права громадян обирати і бути обраними до парламенту.

Розділі 3. «Шляхи і напрямки удосконалення законодавчого забезпечення інституту парламентських виборів в Україні, Чехії та Словаччині» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Парламентське виборче законодавство та його система в Україні, Чехії та Словаччині» присвячено дослідженню питань законодавчого забезпечення парламентських виборів.

На підставі аналізу чинного парламентського виборчого законодавства України дисертант дійшов висновку, що це законодавство в цілому відповідає міжнародним і європейським виборчим стандартам. Вся його ідеологія спрямована на ці стандарти, що обумовлено цілою низкою об’єктивних і суб’єктивних факторів. Одним із головних позитивних чинників впровадження у виборче законодавство України міжнародних виборчих стандартів є: а) демократизація політико-правових процесів; б) подальший розвиток виборчого законодавства України у напрямі практичної реалізації конституційного принципу народовладдя; в) вплив сучасних світових та європейських цінностей на становлення в Україні демократичної політичної системи і нового світогляду; г) впровадження політичної та ідеологічної багатоманітності.

Міжнародні виборчі стандарти мають узагальнюючий характер і теж можуть, як і національне виборче законодавство, розвиватись, змінюватись, модифікуватись. Самі ж міжнародні i регіональні виборчі стандарти в країнах СНД модифікуються і застосовуються з урахуванням вітчизняного досвіду виборчих кампаній в цих країнах, менталітету народу, типу правової системи, традицій політичної і правової культури.

Оптимальному застосуванню в національній виборчій системі міжнародних виборчих стандартів перешкоджають: низький рівень політико-правової культури значної частини населення, організаторів виборів; застосування «брудних» виборчих технологій; недоліки виборчого законодавства, недостатньо чітке врегулювання в процесуально-процедурному аспекті деяких стадій виборчого процесу; порушення виборчого законодавства різними суб’єктами виборчих правовідносин; використання так званого «адміністративного ресурсу».

У підрозділі 3.2. «Основні тенденції розвитку парламентського виборчого законодавства в Україні, Чехії і Словаччині» висвітлені результати дослідження питання щодо найбільш визначальних чинників, які актуалізують проблему вдосконалення чинних нормативно-правових приписів, яким врегульовано підготовку та проведення парламентських виборів. До таких, зокрема, слід віднести: а) непропорційність регіонального представництва; б) низький рівень електорального контролю за персональним складом виборчих списків; в) наявність сприятливих умов для викривлення волевиявлення виборців.

Тенденції розвитку законодавства України про вибори до парламенту свідчать про схильність вітчизняного законодавця до постійного вдосконалення чинних нормативно-правових актів з урахуванням позитивного досвіду іноземних держав у регулюванні виборчих право-відносин. Так, за період з 2004 р. до Верховної Ради України внесено понад 70 законопроектів про вибори народних депутатів, з яких у 15 пропонується нова редакція Закону України «Про вибори народних депутатів України», решта передбачає внесення окремих змін до чинного Закону.

Однак, найбільш перспективним шляхом розвитку парламентського виборчого законодавства як в Україні, так і в Чехії та Словаччині видається підготовка та прийняття уніфікованого нормативно-правового документу – Виборчого кодексу, у якому слід було б унормувати загальнодержавні та місцеві вибори України, максимально враховуючи політичний досвід розвинутих західноєвропейських країн.