VACANCIES AND COOPERATION

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, задачі, об’єкт і предмет роботи, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюються їх практичне значення й апробація.

Розділ 1. «Правове регулювання захисту трудових прав працівників у судах в Україні: становлення і сучасний стан» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Еволюція правового регулювання захисту трудових прав працівників у судах в Україні» визначено правову природу поняття «судовий захист трудових прав працівників» та надано його визначення, під яким необхідно розуміти такий специфічний, регламентований законодавцем спосіб захисту, особливість якого полягає в тому, що він відбувається безпосередньо через подачу до відповідного суду позовної заяви із вимогою про визнання, відновлення порушеного трудового права чи усунення перешкод у реалізації власних трудових прав у результаті здійснення виключно судами судочинства відповідно до конституційних принципів і в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством у сукупності із матеріальними нормами законодавства про працю.

Зазначено, що історія становлення вітчизняного інституту судового захисту трудових прав працівників та нормативного закріплення цього права нараховує близько 130-ти років. Свій початок вона бере з прийняття Закону «Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів та працівників і про збільшення кількості чинів фабричної інспекції». До цього часу працівники не володіли значним обсягом трудових прав, що було пов’язано, насамперед, із тривалим існуванням кріпосного права та слабким розвитком заводської й ремісничої промисловості. У період існування СРСР ця проблема також не була повністю вирішена, так як праця у цей час була одним із центральних засобів забезпечення сталого розповсюдження ідеології та закріплення комуністичного режиму в усіх країнах, які входили до складу Союзу. Можливість судового захисту своїх окремих трудових прав у працівників з’явилася лише в період з 1922 по 1936 роки, тобто коли були особливі сесії народних судів. З часом, коли такі суди були скасовані, працівники взагалі не мали можливості захистити свої трудові права ні в судовому, ні в адміністративному порядку аж до 1957 р. І лише з 1971 р., внаслідок реформування радянського законодавства, працівники отримали змогу звертатися за захистом до суду, втім лише в окремих випадках.

У підрозділі 1.2. «Сучасний стан правового регулювання захисту трудових прав працівників у судах в Україні» проаналізовано сучасний стан правового регулювання захисту трудових прав працівників у судах України, з урахуванням специфіки трудового й цивільного процесуального права.

Установлено, що в сучасній Україні судовий захист прав працівників характеризується комплексом специфічних, що відрізняють його від інших способів захисту, особливостей (особлива процесуальна форма, особливі суб’єкти-учасники процесу; специфіка порядку розгляду справи та строків тощо). Запропоновано судовий захист прав працівників умовно поділити на такі стадії: (1) підготовча стадія до звернення (працівник вирішує питання щодо предмету індивідуального трудового спору, зокрема, чи є спір таким, що потребує передачі до суду чи його можна вирішити через досудові процедури, зокрема, через звернення до протилежної сторони (порушника) та вирішення спору шляхом переговорів. Отже, якщо сторони дійдуть згоди відбувається досудове врегулювання трудового конфлікту, якщо ні, то подається позов до суду); (2) судовий розгляд справи (на цій стадії відбувається розгляд справи за поданою працівником-позивачем заявою: від відкриття провадження до ухвалення рішення по справі, зважаючи на особливу правову природу трудових правовідносин); (3) стадія виконання судового рішення (фактично виконуються покладені на порушника судовим рішенням обов’язки або добровільно, або в примусовому порядку).

Розділ 2. «Правове регулювання судового захисту трудових прав працівників у зарубіжних країнах» охоплює 3 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Регіональний судовий захист трудових прав працівників у рамках Ради Європи» розкриваються правила прийнятності скарг та особливості звернення до конвенційного органу Європейської конвенції – Європейського суду з прав людини, а також аналізуються випадки, в яких працівник може добросовісно захистити свої трудові права в Суді.

Встановлено, що Європейський суд з прав людини є найефективнішим регіональним правозахисним механізмом судового захисту прав людини, проте відповідно до встановлених правил, до компетенції Суду не входять питання захисту трудових прав працівників, хоча працівники України можуть захистити свої трудові права в рамках цього регіонального правозахисного механізму непрямим способом: шляхом звернення до Євросуду зі скаргою (відповідно до правил прийнятності петицій) про порушення суміжних конвенційних прав.

Доведено, що незважаючи на той факт, що Конвенція унеможливлює захист працівниками своїх трудових прав у рамках Європейського суду, останній визнає прийнятними ті скарги, в яких працівники будуть посилатися на порушення (а) державою принципу заборони рабства, підневільного стану, примусової та обов’язкової праці; (б) права на створення на підприємстві профспілки, чи вступу до неї (чи навпаки права не вступати, чи права вийти з профспілки), тоді, коли таке дозволяється законодавцем; (в) у вигляді невиконання судових рішень про виплату належних заявникам сум (зокрема, заробітної плати та інших платежів); (г) яке проявляється в тому, що заявник виконував свої трудові обов’язки в умовах, які потрібно розуміти як такі, що з ним поводилися не по-людськи; (д) громадянських прав та обов’язків, будь-які випадки дискримінації, які зазнав працівник-заявник; (е) права на повагу до приватного та сімейного життя. У результаті задоволення петиції скаржника, який до нього звернувся, Суд повноважний присудити йому справедливу компенсацію та, зокрема, зобов’язати роботодавця-державу утримуватися від вчинення аналогічних порушень.

У підрозділі 2.2. «Судовий захист трудових прав працівників у Європейському Союзі та Великій Британії» міститься аналіз судового захисту й правозахисної політики ЄС, а також комплексу правил, які регулюють право на звернення працівника до суду за судовим захистом у Великій Британії.

Зазначено, що Європейський Союз зарекомендував себе як взірець європейської демократії, практик реального верховенства права та принципу цінності прав, свобод та інтересів людини. Поряд із цим, як стале міжнародне об’єднання із набором своїх власних правил й стандартів, в ЄС сформувалось європейське право, однією з галузей якого є трудове право ЄС, основними джерелами якого є окремі загальноєвропейські регіональні акти та низка директив та регламентів Союзу (власне, вторинне законодавство).

На загальносоюзному рівні ЄС судовий захист трудових прав працівників забезпечується Судом Справедливості, рішення якого є самостійними джерелами, що доповнюють інші джерела трудового права ЄС та є прецедентними для національних судів держав-членів. Окрім того, що Суд ЄС розглядає справи, що стосуються європейського трудового права і, відповідно, захисту трудових прав працівників, він, більшою мірою, виносить рішення про відповідність рішень, винесених судами країн-членів ЄС, законодавству Союзу. При цьому, основною категорією справ, що розглядає Суд ЄС в рамках захисту трудових прав працівників, є спори з приводу дискримінації трудових прав працівників, зважаючи на те, що це питання й до сьогодні є центральним у європейському трудовому праві. Проаналізовано особливості та нюанси судового захисту трудових прав працівників Судом ЄС.

Визначено, що специфічним правовим регулюванням судового захисту трудових прав працівників в Європейському Союзі є таке правове регулювання в Сполученому Королівстві Великої Британії та Ірландії, яке можна, певною мірою, вважати зразковим для інших країн, зважаючи на що, відповідні норми права британського законодавства, були запозичені європейським законодавцем для уніфікації європейського трудового права. Так, у Великій Британії будь-який працівник, який вважає, що його трудові права були порушені незаконним діями роботодавця, чи порушуються або будуть порушені у майбутньому, має право звернутись до трибуналу з трудових спорів із позовом про захист своїх трудових прав, проте зважаючи на положення Кодексу правил Acas та норми цивільного й трудового законодавства.

У підрозділі 2.3. «Правове регулювання судового захисту трудових прав працівників у інших зарубіжних країнах» міститься аналіз правового регулювання судового захисту трудових прав працівників у пострадянських державах, зокрема в Росії, а також аналізується позитивна практика в цьому питанні Ізраїлю.

У трудовому законодавстві Російської Федерації передбачається, що трудові спори можуть розглядатись районними судами та мировими суддями як самостійною судовою інстанцією (мирові судді повноважні розглядати лише справи щодо видачі судових наказів за заявами працівників). Винятком з цього правила є справи про захист трудових прав працівників, предметом розгляду суду яких може бути державна таємниця (такі справи повинні розглядатись виключно верховним судом республіки, крайовим, обласним судом або судом міста федерального значення, судом автономної області та судом автономного округу). Виявлено, що судовий захист трудових прав працівників у РФ відбувається в рамках цивільного судочинства, втім із урахуванням певної специфіки трудо-правового спору, що прямо відображається на процесі розгляду справи, при цьому розгляд справ про захист трудових прав працівників оптимізованіший в порівнянні із цивільним судочинством.

У державі Ізраїль справи щодо захисту трудових прав працівників й усі трудові спори розглядаються спеціалізованими судами відповідно до стандартів цивільного процесуального законодавства, враховуючи специфіку трудового права, яка пов’язана із адміністративним та кримінальним правом. Тому, залежно від природи ймовірного порушення трудових прав працівників, можуть застосовуватися конкретні процесуальні правила щодо звернення до суду, а також суд обирає характер й форму процесу (наприклад, з’ясовується чи може мати місце швидкий суд та на кого повинен покладатись тягар доведення винуватості) та форму санкцій щодо порушника. Встановлено, що спеціалізовані суди Ізраїлю наділенні специфічною юрисдикцією в питаннях вирішення спорів у сфері праці та соціального забезпечення.

Розділі 3. «Перспективи вдосконалення правового регулювання судового захисту трудових прав працівників в Україні» складається із 2-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальні питання вдосконалення правового регулювання звернення працівників до судового захисту своїх трудових прав» досліджується правове регулювання захисту трудових прав працівників відповідно до чинного законодавства про працю та норм проекту ТК України, формулюються рекомендації щодо вдосконалення такої регламентації.

Зазначено, що проект ТК України (у редакції від 2 квітня 2012 р.) в ряді питань поступається положенням КЗпП України, незважаючи на те, що останній є нормативно-правовим актом часів існування СРСР. Зокрема, Проект містить низку дискримінаційних положень, ряд норм, які всупереч Основному Закону скасовують чи звужують окремі трудові права й гарантії, ліквідовують низку підстав для звернення працівника до суду із позовом про захист своїх трудових прав. Доведена необхідність у проекті ТК України передбачити спеціальний розділ «Захист трудових прав працівників», в якому, серед іншого, повинна міститись окрема глава про судовий захист трудових прав працівників.

Доведено, що вдосконалення правового регулювання забезпечення судового захисту трудових прав працівників повинно відбуватись у 3-х напрямках: (1) розширення підстав на звернення працівників до суду за захистом своїх трудових прав; (2) врегулювання та оптимізація механізмів звернення до суду, здійснення судочинства у цих справах та виконання рішень, ухвалених судами в результаті розгляду таких справ; (3) забезпечення потреби створення спеціалізованих трудових судів в Україні.

У підрозділі 3.2. «Спеціальні питання вдосконалення правового регулювання звернення працівників до судового захисту своїх трудових прав» досліджується проблема заборони дискримінації в сфері праці в законодавстві України та формулюються рекомендації щодо прийняття спеціального антидискримінаційного закону в рамках трудового права.

Зазначено, що в проекті ТК України хоч і міститься положення про заборону дискримінації, в ньому відсутня регламентація прав працівників захистити себе від дискримінації шляхом зверненням до суду, при цьому санкціонується ряд можливостей недобросовісної дискримінації працівників. Зроблено висновок про те, що у працівників, які зазнали дискримінації, порушуються такі права: (1) на працю; (2) на гідну зарплату; (3) на рівну зарплату за виконання аналогічної роботи; (4) на відпочинок; (5) на професійне зростання та просування за посадою (тобто, право на кар’єру).

Внесено ряд пропозицій щодо вдосконалення чинної редакції проекту ТК, а також доведена необхідність розробки та прийняття спеціального антидискримінаційного Закону України «Про рівні можливості в реалізації трудових прав», яким би охоплювалась заборона всіх форм та проявів дискримінації в сфері праці, і, відповідно, дискримінація прямо визнавалась підставою для звернення до суду. При цьому зауважено, що норми Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», по-перше, не повністю відповідають міжнародним та європейським нормам, а по-друге, не в повній мірі можуть бути застосовані в таких специфічних правовідносинах як трудові між роботодавцем та працівником.