АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ КОЛЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробленості проблеми, з’ясовується зв'язок роботи з науковими планами та програмами, розкриваються мета, задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів із наведенням даних про їх апробацію, особистий внесок здобувача, перелічуються публікації.

Розділ перший “Діяльність організацій колективного управління як об’єкт адміністративно-правового регулювання” містить два підрозділи, які присвячені еволюції колективного управління авторським правом та суміжними правами, видам прав, до яких застосовується колективне управління; загальнотеоретичним питанням визначення поняття та окреслення специфічних ознак колективного управління як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 1.1 “Еволюція колективного управління та види прав, до яких застосовується колективне управління” досліджено історичні причини виникнення організацій колективного управління авторським правом та суміжними правами, нормативно-правового закріплення їх діяльності. Перші авторські товариства, що були професійними спілками авторів і боролися за визнання прав авторів на твори, було створено у Франції, батьківщині континентальної системи авторського права, центром якої є автор, особа, яка своєю творчою працею створює твір. Протягом ХІХ сторіччя авторські товариства (організації по управлінню правами) було створено в усіх державах європейського континенту, а потім практично в усьому світі. Починаючи з другої половині XX сторіччя колективне управління застосовується і до суміжних прав.

Вивчивши історію утворення організацій колективного управління було встановлено, що передумовою виникнення організацій колективного управління була практична необхідність захисту майнових прав авторів, врахувавши при цьому правову природу авторського права та технічний прогрес людства.

Важливість використання історичного досвіду регулювання діяльності організацій колективного управління для формулювання якісної системи адміністративно-правового регулювання відносин у досліджуваній сфері, труднощі у розвитку сучасної системи багато в чому обумовлюються тими самими обставинами, які не враховувалися і в минулому – це невідповідність законодавства умовам економіки; відсутність правової свідомості суб’єктів; неналежне врегулювання відповідних суспільних відносин підзаконними актами. Автор відмічає, що чим ширше в країні буде сфера застосування колективного управління, тим благополучніше буде суспільство в цілому.

Проаналізовано види прав, до яких застосовується колективне управління. Зроблено висновок про те, що на сьогоднішній день в Україні майнові авторські права, реалізація яких практично неможлива без колективного управління, визначилися на основі багаторічного практичного досвіду їх реалізації. Наприклад, права на публічне виконання та публічне сповіщення музичних творів; право на відтворення музичних творів; право на публічну постановку музичних і музично-драматичних творів. Для ефективної реалізації суміжних прав держава в законодавчому порядку визначає права, до яких застосовується колективне управління, а саме: право на публічне виконання фонограм та відеограм, що були опубліковані з комерційною метою; публічне сповіщення виконань зафіксованих у фонограмах або відеограмах, опублікованих з комерційною метою, в ефір або по проводах (через кабель). При цьому право збирати та розподіляти винагороду для виконавців і виробників фонограм або відеограм мають право лише уповноважені організації колективного управління суміжними правами, які визначаються Державною службою інтелектуальної власності України. Цим же органом державної виконавчої влади визначається уповноважена організація колективного управління, для збирання та розподілу між суб’єктами авторського права і суміжних прав коштів від відрахувань, які здійснюються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах або відеограмах.

У підрозділі 1.2 “Поняття та ознаки колективного управління як об’єкта адміністративно-правового регулювання” пропонується визначення організації колективного управління, як спеціально створеної у встановленому законодавством порядку авторами і (або) іншими суб’єктами авторського права або створеної суб’єктами суміжних прав організації з метою забезпечення реалізації та захисту їх майнових та особистих (немайнових) прав, а також інших спільних інтересів.

Під колективним управлінням авторським правом та суміжними правами слід розуміти таку систему управління, відповідно до якої автори і (або) інші суб’єкти авторського права або суб’єкти суміжних прав з метою забезпечення їх здійснення доручають спеціально створеним для цього організаціям: право ведення переговорів щодо укладення угод, які визначатимуть умови щодо використання їх творів, виконань, фонограм різними категоріями користувачів; право надання дозволів на використання та здійснення контролю за таким використанням; збір, розподіл та виплату відповідної винагороди між суб’єктами авторського права та суміжних прав; виконання інших повноважень щодо забезпечення реалізації їх майнових і особистих (немайнових) прав.

Обґрунтовано думку, що діяльність організацій колективного управління – це діяльність спеціально уповноважених для цього суб’єктами авторського права та суміжних прав організацій по збору, розподілу та виплаті відповідної винагороди для цих суб’єктів за використання результатів їх творчої діяльності (тобто об’єктів авторського права та суміжних прав), а також виконання цими організаціями інших повноважень щодо забезпечення реалізації майнових і особистих (немайнових) прав та законних інтересів суб’єктів авторського права та суміжних прав;

Зроблено узагальнення, що діяльність організацій колективного управління виступає специфічним об’єктом адміністративно-правового регулювання, який має визначальне значення для розвитку економіки, формування соціально-орієнтованої держави та безперечно впливає на рівень розвитку системи правової охорони права інтелектуальної власності в Україні.

Здобувач пропонує розглядати адміністративно-правове регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління як впорядковуючий цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини у сфері використання об’єктів авторського права та суміжних прав, межі та сутність якого зумовлені міжгалузевим характером охорони цих прав, та який полягає в організації ефективної діяльності системи охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Розділ другий “Елементи адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління” складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття, мети, завдань, функцій та принципів, суб’єктів, методів і форм адміністративно-правового регулювання, юридичній відповідальності у вказаній сфері.

Підрозділ 2.1 “Мета, завдання, функції та принципи адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління” присвячено вивченню складових адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління. Так, мету адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління в Україні необхідно визначати як забезпечення ефективного функціонування сфери використання авторських та суміжних прав та її сталий прогресивний розвиток шляхом вдосконалення чинного законодавства, в тому числі шляхом систематизації нормативно-правових актів.

У підрозділі на підставі осмислення праць вчених-адміністративістів та практики адміністративно-правового регулювання визначено сферу адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління авторським правом і суміжними правами як сукупність суспільних відносин щодо збирання, розподілу та виплати винагороди за використання об’єктів авторського права і суміжних прав, захисту авторських прав, упорядкована на основі права.

Наведено перелік необхідної інформації, яку організація колективного управління зобов’язана надавати державним органам, та запропоновано внести зміни у відповідну норму права, щоб не позбавляти незалежності в діяльності організацій колективного управління.

Автор стверджує, що сукупність дій щодо реалізації права на колективне управління являє собою систему. Перший етап реалізації права на колективне управління – це державна реєстрація і постановка на облік організації колективного управління правами суб’єктів авторського права та суміжних прав. Другий етап це право на збір, розподіл та виплата відповідної винагороди цим суб’єктам за використання результатів їх творчої діяльності (тобто об’єктів авторського права та суміжних прав), а також виконанні організаціями колективного управління інших повноважень щодо забезпечення реалізації майнових і особистих (немайнових) прав та законних інтересів суб’єктів авторського права та суміжних прав. Третій етап це необхідність надання звітної інформації. Тобто контроль з боку органів виконавчої влади.

Проаналізовано завдання адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління; систематизовано функції адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління; проведено класифікацію принципів адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління; визначено мету адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління.

У підрозділі 2.2 “Суб’єкти адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління в Україні та особливості їх діяльності” йдеться про правовий статус, завдання та функції суб’єктів адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління. Проаналізовано основні повноваження та функції Верховної Ради України у сфері регулювання діяльності організацій колективного управління.

Досліджено адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури України, Державної служби інтелектуальної власності України, Державного підприємства “Українське агентство з авторських та суміжних прав”, правоохоронних органів, розкрито їх завдання, функції та повноваження у сфері діяльності організацій колективного управління.

Наголошено на ролі судової влади, відправлення правосуддя, що є одним із важливих напрямів захисту прав у сфері охорони авторського права та суміжних прав. Нагальна необхідність створення ефективної правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися, насамперед, на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

Підрозділ 2.3 “Форми та методи адміністративно-правового регулювання правовідносин у сфері діяльності організацій колективного управління” присвячено дослідженню понять “форма” та “форма адміністративно-правового регулювання”, на основі чого здобувач констатує, що форма адміністративно-правового регулювання – це завжди зовнішній вияв певних дій, а не самі дії суб’єктів регулювання.

Акцентовано увагу на тому, що сукупність форм і методів, які використовують суб’єкти адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління у своїй повсякденній роботі, не є однаковою для всіх суб’єктів. Можливість застосування тих чи інших форм і методів залежить від правового положення останніх і визначається для кожного суб’єкта окремо його компетенцією. Обсяг компетенції, поряд із правами, обов’язками, відповідальністю та іншими елементами правового статусу, обумовлює види і характер форм і методів, які використовуються для реалізації функцій та досягнення мети та завдань, що стоять перед конкретними суб’єктами регулювання діяльності організацій колективного управління.

Визначено характерні ознаки конкретних видів форм регулювання охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема, видання правових актів управління, адміністративний договір, вчинення інших юридично значущих дій, організаційні дії (заходи) та матеріально-технічні дії, на підставі чого зроблено висновок про необхідність більш широкого впровадження у практику діяльності суб’єктів регулювання договірних форм управління, удосконалення процедури відпрацювання та прийняття правових актів управління.

На підставі загальної характеристики методів правового регулювання констатується, що вони використовуються суб’єктами регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління для забезпечення режиму законності у сфері збирання, розподілу та виплати винагороди за використання та захисту авторських прав та суміжних прав; притягнення осіб, що вчинили правопорушення, пов’язані з порушенням встановленого режиму володіння, користування або розпорядження правами на об’єкти авторського права та суміжних прав до юридичної відповідальності.

Проаналізовано методи переконання та примусу і особливості їх застосування у сфері адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління, сформульовано конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання щодо застосування цих методів.

Підрозділ 2.4 "Юридична відповідальність у сфері діяльності організацій колективного управління". Передусім визначається сфера, в якій організації колективного управління здійснюють свою діяльність, тобто реалізація авторського права та суміжних прав власниками цих прав. Наголошено на необхідності посилення правового впливу на порушників авторського права та суміжних прав. Адміністративна відповідальності у досліджуваній сфері дає можливість ефективно впливати на правопорушників і сприяє захисту порушених прав.

Дослідивши юридичну відповідальність у сфері діяльності організацій колективного управління автор визначив міжгалузевий комплексний механізм охорони авторського права і суміжних прав.

Засоби юридичної відповідальності за порушення права інтелектуальної власності законодавець передбачив у КУпАП, визнавши їх суспільно шкідливими та встановивши адміністративну відповідальність за такі проступки: ст. 51-2 КУпАП «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності», ст. 164-6 «Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів», ст. 164-7 «Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів», ст. 164-9 «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних». Проаналізувавши всі вище зазначені норми права, автор дійшов висновків про необхідність посилення санкцій у даних нормах.

Розділ третій “Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління”, що складається із трьох підрозділів, присвячено вивченню проблем адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління; міжнародно-правовому регулюванню у сфері діяльності організацій колективного управління та удосконалення національного законодавства, а також особливостям вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління в Україні.

У підрозділі 3.1 “Проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління та шляхи їх вирішення” проведено аналіз адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління з висвітленням правових та організаційних напрямів його удосконалення та розкрито значення правових, організаційних, економічних, політичних, соціально-психологічних та морально-ідеологічних чинників, які у своїй взаємодії по-різному впливають на рівень ефективності механізму адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління, виділяючи з них як позитивні, так і негативні чинники.

На основі узагальнення наукової літератури, матеріалів практичної діяльності, статистичних даних зроблено висновок, що негативними чинниками, що спричиняють недосконалість адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління, є прогалини у законодавстві, неефективний механізм його реалізації та рівень юридичної відповідальності за правопорушення галузевого законодавства. Подолання зазначених чинників буде сприяти ефективному механізму адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління.

Запропоновано напрями вдосконалення регулювання діяльності організацій колективного управління: 1) розробка концепції розвитку законодавства у сфері авторського права і суміжних прав; 2) розробка правових засад зовнішньої і внутрішньої політики щодо охорони авторського права та суміжних прав; 3) трансформація правової системи відповідно до вимог ринкової економіки; 4) стимулювання творчої ініціативи населення; 5) розробка засад протидії недобросовісній конкуренції, антимонопольної, регіональної економічної та податкової політики; 6) упорядкування діяльності органів виконавчої влади на регіональному та місцевому рівнях.

Наведено теоретичну модель механізму адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління на сучасному етапі, яка базується на служінні народові, національним інтересам, є ефективною, підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах.

Механізм адміністративно-правового регулювання потребує негайного удосконалення відповідної Концепції розвитку національної системи правової охорони прав інтелектуальної власності, яка буде враховувати всю систему елементів адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління.

У підрозділі 3.2 “Міжнародно-правове регулювання у сфері діяльності організацій колективного управління та удосконалення національного законодавства” автор відмічає, що на сьогоднішній день Україна є учасницею всіх основних універсальних багатосторонніх міжнародних договорів, ряду регіональних та двосторонніх міжнародних договорів щодо охорони авторського права та суміжних прав. Але визначальними у системі міжнародного співробітництва є універсальні багатосторонні міжнародні договори у сфері авторського права та суміжних прав. Україна є учасницею таких договорів, а саме: Конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми.

Так, розглядаючи процеси становлення та розвитку міжнародної системи охорони авторського права та суміжних прав обов`язково постає питання щодо співвідношення норм національного законодавства та норм міжнародного права. Відмічається, що визнання пріоритету міжнародного права не знаходитиметься в протиріччі з державним суверенітетом і незалежністю за умови, що суверенна держава за власною волею і бажанням визнає цей пріоритет і належним чином у національному законодавстві визначить міру застосування принципів і норм міжнародного права на своїй території, міру співвідношення між національним і міжнародним правом.

Здобувач відзначає високий рівень національного законодавства у сфері охорони авторського права та суміжних прав, але не можна обійти увагою проблеми правозастосування. Як один з можливих та першочергових способів вирішення даної проблеми автор вбачає створення сучасної Концепції розвитку інтелектуальної власності в Україні.

У підрозділі 3.3 “Особливості вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління в Україні” автор наголошує, що окреслюючи особливості вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління необхідно враховувати правову, економічну та соціальну природу даних організацій колективного управління. А саме створити сприятливі умови для функціонування цих організацій через створення механізму адміністративно-правового регулювання даних суспільних відносин. Встановлено, що механізм адміністративно-правового регулювання включає три стадії, а саме формулювання юридичних норм, виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин, реалізація суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Формами реалізації адміністративно-правових норм у сфері діяльності організацій колективного управління є: виконання норм; використання норм; застосування норм. Неможливо заперечувати, що процес реалізації адміністративно-правових норм, а також відносин нині далекий від ідеального.

Пропонуються напрями вдосконалення законодавства: розробка концепції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності; розробка правових засад зовнішньої і внутрішньої політики щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності; трансформація правової системи у відповідності до вимог ринкової економіки та міжнародних правових норм; запровадження попередньої експертизи законопроектів; стимулювання творчої ініціативи населення; проведення потужної інформаційної кампанії щодо діяльності організацій колективного управління; розробка засад протидії недобросовісній конкуренції, антимонопольної, регіональної економічної та податкової політики; упорядкування діяльності органів виконавчої влади на регіональному та місцевому рівнях.

Необхідно розробити таку структуру законодавства, яка б містила не лише закони, а й підзаконні нормативні акти, відзначалася логічною послідовністю прийняття таких актів, системною їх узгодженістю.

Наведено характерні риси адміністративно-правових відносин у сфері діяльності організацій колективного управління: обов’язки і права суб’єктів і об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів адміністративно-правового регулювання; адміністративно-правові відносини у сфері діяльності організацій колективного управління є складовою відносин у сфері регулювання, вони виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного регулювання, яка наділена державно-владними повноваженнями у сфері діяльності організацій колективного управління; дані відносини виникають за ініціативою чи то об’єкта, чи то суб’єкта, і згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини – особливий зв’язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена адміністративно-правовою нормою; суб’єкт адміністративно-правового регулювання зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові і процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері діяльності організацій колективного управління; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері діяльності організацій колективного управління, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері діяльності організацій колективного управління не завжди є відносинами, які здійснюють за методом влади і примусу. Ці відносини можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна сторона повинна виконувати конкретні вимоги правової норми. Наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері діяльності організацій колективного управління, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, а це потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності, тобто міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері діяльності організацій колективного управління залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративних, так й інших судах.

Зазначається що, механізм адміністративно-правового регулювання діяльності організацій колективного управління у цілому обумовлений рівнем розвитку і станом права і правопорядку у країні, правовою зрілістю держави і суспільства, ступенем розвитку правової свідомості і правової культури громадян. Дієвість механізму правового регулювання поряд з іншими факторами визначається рівнем правової підготовки суб’єктів системи забезпечення, їхньою дисциплінованістю і відповідальністю, а також стійкими навичками правового поводження.