КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета та завдання дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні засади судового захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні» містить три підрозділи, в яких досліджуються науково-теоретичне підґрунтя становлення інституту судового захисту прав і свобод людини і громадянина, юридична природа і механізм забезпечення судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, поняття та зміст конституційного права людини і громадянина на судовий захист.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми судового захисту прав і свобод людини і громадянина» зазначається, що питання надійного судового захисту прав і свобод людини і громадянина – це у першу чергу характеристика цивілізованого суспільства і сильної держави.

Питання судового захисту прав і свобод людини і громадянина характеризується широким колом досліджуваних проблем. Визначено такі основні напрями досліджень цієї проблематики: загальні проблеми державної політики у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, право людини на ефективний державний захист її прав та свобод, судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, зміст і гарантії конституційного права людини і громадянина на судовий захист, державно-правовий механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист, роль конституційної юстиції в механізмі забезпечення і захисту прав і свобод громадян, міжнародні стандарти судового захисту прав і свобод людини та їх імплементація в національну систему правозахисту в Україні.

Зазначено, що тема прав людини, механізм її реалізації, забезпечення та захисту, зокрема – судового, набула особливого, якщо не першочергового, значення в суспільстві із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України. Питання захисту прав людини і громадянина в Україні стали предметом серйозних наукових досліджень правників. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме судовому захисту прав людини і ролі судової влади у розв’язанні спорів, які виникають між людиною і державою.

Визначено, що політико-правові та соціальні перетворення в незалежній Україні, орієнтовані на світові європейські стандарти демократичного суспільства, зумовили приєднання України до системи міжнародно-правових гарантій захисту прав людини, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Це сприяло початку удосконалення національних механізмів судового захисту прав і свобод на внутрішньодержавному рівні, що стало предметом ряду досліджень.

Правові шляхи застосування європейських норм під час винесення рішень українськими судами, міжнародних стандартів судового захисту прав людини в умовах судово-правової реформи в Україні, удосконалення здійснення судочинства в Україні у контексті практики Європейського суду з прав людини, застосування в українському судочинстві прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі аспекти судового захисту прав людини в Україні в європейському вимірі, національна імплементація міжнародних договорів щодо прав людини – цим проблемам було присвячено ряд досліджень.

Недостатність теоретичних розробок, наявність практичних правових проблем, прогалини і колізії у чинному Кодексі адміністративного судочинства обумовили появу комплексних адміністративно-правових досліджень, зокрема, проблеми реалізації права фізичної особи на судовий захист в адміністративному суді (К. Кобилянський), захист прав, свобод та інтересів громадян в адміністративних судах першої інстанції (П. Вовк). Ці та інші дослідження дають серйозне підґрунтя для подальших досліджень багатоаспектної проблематики удосконалення судового захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні, особливо в перспективах конституційної модернізації, адміністративної і судово-правової реформ.

У підрозділі 1.2. «Юридична природа і механізм забезпечення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» підкреслюється, що головним інститутом державно-правового механізму забезпечення і захисту законних прав і свобод громадян є незалежна судова влада.

Визначено, що судова влада – це той політичний і правовий феномен, який адекватно відображає прагнення побудувати на українській землі правову державу, засновану на доктрині поділу влади. Судова влада за своїм призначенням, функціональними особливостями має особливу перевагу перед іншими гілками влади. І полягає ця перевага в тому, що не існує такої діяльності держави в особі її органів, яка не підлягала б судовому контролю.

Діюча судова влада виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій. Свідченням цього є сформульоване у ч. 2 ст. 124 Конституції положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У контексті системи противаг судову владу характеризує юридична можливість впливати на рішення і дії законодавчої та виконавчої влади, «врівноважувати» їх. Названі повноваження у повному обсязі, що надані суду і використовуються ним при здійсненні правосуддя, перетворюють його на могутню стабілізуючу силу, здатну захищати права і свободи громадян, оберігати суспільство від руйнівних соціальних спорів. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина є головною функцію органів правосуддя.

У разі порушення прав, свобод і законних інтересів кожна людина має право на захист з боку держави. Із цією метою держава створила систему юридичних засобів: 1) судові; 2) парламентські; 3) адміністративні; 4) контрольно-наглядові; 5) адвокатські; 6) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Визначено, що судовий захист, тобто право кожної людини на справедливий і відкритий розгляд її справи у суді, є основною юридичною гарантією прав і свобод людини. Право на судовий захист не підлягає жодним обмеженням, оскільки джерелом необмеженого права на судовий захист є безпосередньо Конституція України, яка зазначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України, а право на судовий захист прав і свобод, зокрема, не може бути обмеженим навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України). Всі інші нормативно-правові акти (як законодавчі, так і підзаконні) можуть лише визначити порядок реалізації цього права, а не відмінити його чи встановити такі процедури, які ускладнили б або ж зробили по суті неможливим його реалізацію зацікавленими особами.

Визначено, що ст. 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина. Надання громадянам права на реалізацію судового захисту їх порушених конституційних прав є невід’ємним елементом законності в державі. Можливість отримати судовий захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права або законного інтересу є одним з найважливіших прав особистості, що суттєво визначає її місце у суспільстві. Тому реалізація права на судовий захист має не тільки юридичне, але й суттєве соціально-політичне значення. Судовий захист надається кожному. Будь-яка особа, що вважає своє право порушеним, має можливість звертатися за судовим захистом та доводити свою правоту.

У підрозділі 1.3. «Поняття та зміст конституційного права на судовий захист» право на судовий захист визначено як право кожного на справедливий, відкритий розгляд і вирішення упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону, конкретної судової справи правовими засобами, наданими суду для здійснення судочинства з метою захисту гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Підкреслено, що з проголошенням України незалежною державою право кожного на судовий захист стало одним із фундаментальних прав людини, гарантованих у конституційному порядку. Закріплене у конституціях більшості розвинутих держав, воно посідає чільне місце в структурі конституційно-правового статусу людини. Право на правосуддя відображається в основних засадах судочинства. Тому зміст цього права складається з таких елементів: доступність правосуддя; право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення; незалежність і неупередженість суду; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; право на захист; публічність судового розгляду; розгляд справи в найкоротший строк, що передбачений законом.

Розділ 2. «Конституційно-правові засади діяльності органів судової влади у забезпеченні захисту прав і свобод людини і громадянина» складається з трьох підрозділів, в яких міститься характеристика конституційної юстиції як засобу захисту прав та свобод людини і громадянина, показано значення Конституційного Суду України в механізмі судового захисту прав і свобод людини і громадянина, аналізуються окремі проблеми судового захисту основних прав і свобод людини і громадянина.

У підрозділі 2.1. «Конституційна юстиція як засіб захисту прав і свобод людини і громадянина» визначено, що однією із найбільш дієвих державно-владних інституцій, що покликані забезпечувати верховенство Конституції у правовій системі держави, гарантувати стабільність закріпленого нею конституційного ладу і його засад, а отже, і прав і свобод людини і громадянина як їх визначальної складової частини, є Конституційний Суд України.

Обґрунтовано, що конституційна юстиція (правосуддя) має особливе значення у процесі створення та функціонування системи конституціоналізму, що обумовлено специфікою конституційно-правого статусу та компетенцією Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний контроль за забезпеченням прав і свобод людини є необхідною передумовою стабільності конституційного ладу України.

У підрозділі 2.2. «Конституційний Суд України в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина» визначено, що Конституційний Суд України посідає особливе місце в загальнодержавному механізмі захисту прав и свобод людини і громадянина в Україні. Діяльність Конституційного Суду України є істотною складовою загальнодержавного механізму захисту прав і свобод людини і громадянина.

Аргументовано об’єктивні підстави стверджувати, що Конституційний Суд України здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на те, що чинним законодавством такої функції прямо не передбачено. Позиція про фактичну наявність цієї функції, більше того, визнання її провідної ролі в діяльності органу конституційної юрисдикції або виокремлення захисту прав і свобод людини і громадянина як «наскрізної функції» при здійсненні всіх повноважень Конституційного Суду України є поширеною серед вчених і практиків, більше того, вона набуває статусу аксіоми, яка випливає з положень ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України», що визначає завдання Конституційного Суду України гарантувати верховенство Конституції України, яка, у свою чергу, містить норми про права та свободи людини і громадянина, а також ст. 17, що закріплює присягу судді Конституційного Суду України, а саме: «захищати ... конституційні права і свободи людини і громадянина».

Зазначено, що функція захисту прав і свобод людини і громадянина органом конституційної юстиції безпосередньо проявляється у розгляді звернень громадян. Розглядаючи конституційні звернення, Конституційний Суд України забезпечує дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, про що свідчить практика прийнятих ним рішень.

Конституційний Суд захищає права і свободи людини і громадянина від можливих форм їх нормативного порушення. Вирішуючи питання щодо конституційності законів, інших правових актів або їх окремих положень, здійснюючи офіційне тлумачення Конституції та законів України, Конституційний Суд зосереджує увагу насамперед на тих аспектах, які прямо чи опосередковано пов'язані із забезпеченням прав і свобод людини і громадянина або можуть обмежити такі права і свободи. Цього принципу Суд додержується під час розгляду кожної справи.

Конституційний Суд, будучи гарантом прав і свобод людини, дуже впливає на зміну й удосконалення національного законодавства, на приведення його у відповідність до закріплених на міжнародному рівні стандартів з прав людини.

У підрозділі 2.3. «Проблеми удосконалення судового захисту прав і свобод людини і громадянина на сучасному етапі державотворення в Україні» розглянуто теоретичні та правові проблеми запровадження інституту конституційної скарги в Україні, забезпечення розумного строку розгляду справ судами загальної юрисдикції, особливості захисту прав і свобод, зокрема виборчих, органами адміністративної юстиції.

Аналізуючи інститут конституційної скарги у контексті судової практики європейських держав, у роботі підтримано позиції вітчизняних вчених щодо запровадження в Україні інституту конституційної скарги як ефективного засобу захисту прав і свобод людини і громадянина, обґрунтовано внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України, інших нормативно-правових актів. Сутність означеного інституту полягає в наявності права громадянина звертатися до органу конституційної юрисдикції за захистом порушених прав і свобод, закріплених в Основному Законі.

Обґрунтовано, що оскільки запропонований інститут конституційної скарги стосується гарантування дотримання таких політичних прав і свобод, установлених Конституцією України, як право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування, доцільно запропонувати надати Конституційному Суду України право розглядати спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму і, відповідно, позбавити такого права адміністративні суди.

Зазначено, що в сучасних умовах державотворення актуальним є питання захисту виборчих прав громадян. Недосконалість української виборчої системи, незадоволення результатами виборів викликає численні звернення громадян до судових інстанцій за захистом своїх порушених виборчих прав. Право на судовий захист виборчих прав громадян базується, у першу чергу, на ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

Специфіка судового захисту виборчих прав полягає в такому: органи юстиції забезпечують реальну участь громадян в управлінні державними справами й у вирішенні питань місцевого значення; суди захищають демократичні принципи, на основі яких громадяни реалізують свої виборчі права; діяльність судової гілки влади сприяє прищепленню суб’єктами виборчого процесу поваги до захисту, «дисциплінує» кандидатів, примушує їх більш відповідально ставитися до прав виборців та інших претендентів на депутатські мандати та виборчі посади; судові органи наділені найдієвішими повноваженнями у сфері захисту виборчих прав громадян, поєднаними з безумовною обов’язковістю виконання судових рішень, що набрали чинності. Вивчення матеріалів судової практики зі справ, що виникли під час останніх виборчих процесів в Україні, дозволяє дійти висновку про високу ефективність і результативність судового захисту виборчих прав громадян України.

Розділ 3. «Міжнародні стандарти судового захисту прав і свобод людини та їх імплементація в систему правозахисту в Україні» складається з двох підрозділів, в яких надається характеристика міжнародних стандартів судового захисту основних прав і свобод людини, розглядаються проблеми їх імплементації в національне законодавство, аналізується практика Європейського суду з прав людини у контексті здійснення судочинства в Україні.

У підрозділі 3.1. «Міжнародні стандарти судового захисту прав і свобод людини та їх роль у підвищенні рівня національної системи правозахисту» розглянуто значення міжнародних стандартів судового захисту прав людини для успішної інтеграції України в європейські процеси.

Встановлено, що основна мета функціонування міжнародно-правових механізмів полягає у контролі й забезпеченні дотримання міжнародних стандартів з прав людини. Особливо це належить до основних прав особистості, реалізація й охорона яких повинна бути забезпеченою судовою незалежністю в державі. Судово-правова реформа, що відбувається в Україні, передусім націлена на підвищення ефективності механізму судового захисту законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Це визначається Конституцією України, цілою низкою законів, а також міжнародно-правовими зобов'язаннями держави.

Зазначено, що важливе значення для забезпечення судового захисту прав і свобод громадян мала ратифікація Україною в 1997 р. Протоколів до Європейської конвенції про захист прав і свобод людини 1949 року. Це привело до розширення переліку гарантованих прав і свобод для громадян України, що підлягають судовому захисту, посиленню ролі й відповідальності органів законодавчої, виконавчої та судової влади за забезпечення їх реалізації. Ратифікація Конвенції обумовила, зокрема, необхідність приведення у відповідність до європейських стандартів раніше прийнятих Україною законодавчих і нормативно-правових актів щодо прав і свобод громадян.

Аналізуючи стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав людини, ряд авторів справедливо зазначають, що владою здійснюються певні кроки щодо приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів прав людини та їх запровадження на практиці. Проте, сьогодення вимагає посилення заходів для забезпечення виконання взятих Україною зобов’язань у галузі прав і свобод людини. У цьому плані підтримано пропозицію про розробку Національної програми щодо адаптації законодавства України до міжнародних стандартів у галузі прав людини, в яких необхідно визначити перелік універсальних та регіональних конвенцій з прав людини, які необхідно ратифікувати у першочерговому порядку.

Підрозділ 3.2. «Застосування практики Європейського суду з прав людини у контексті здійснення судочинства в Україні» присвячено аналізу можливості захисту прав людини в міжнародних інстанціях.

Ефективною в механізмі судового захисту прав людини є можливість захисту своїх прав у міжнародних інстанціях. Протягом останніх десяти років значною мірою зросла кількість скарг, що подаються до Європейського суду проти України. Визначено, що одним із важливих міжнародних судових органів щодо захисту прав і свобод людини в теперішній час є Європейський суд з прав людини. Можливість громадян України реалізувати своє право на звернення до цього Міжнародного суду набуло реальної правової основи після ратифікації Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є одним з найважливіших міжнародно-правових актів у галузі прав людини. Європейський суд з прав людини входить до складу механізмів захисту прав і свобод людини в Україні. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо України свідчить, що основними причинами порушення прав людини в Україні є недосконалість вітчизняного законодавства або його практичного застосування державними органами та судовими інстанціями.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема, встановлює вимогу до судів України при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права та обов’язково здійснювати юридичну експертизу всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації. Обов’язковою є також передбачена цим Законом вимога здійснювати перевірку чинних законів, підзаконних актів на відповідність Конвенції та практики Європейського суду.

Проблема імплементації європейських стандартів у галузі прав людини вимагає передусім вирішення питання про місце відповідних міжнародних договорів у національній правовій системі та про їх юридичну силу. При цьому, значення міжнародно-правових договорів у сфері прав людини в регулюванні внутрішньодержавних відносин не має зводитися виключно до застосування їх положень у процесі подолання прогалин і колізій в національному законодавстві, а суди у своїй практиці мають також звертатися до положень визнаних Україною міжнародно-правових договорів з прав людини у процесі тлумачення відповідних норм національного законодавства, що дасть змогу забезпечити його застосування у світлі міжнародних стандартів прав людини. Таким чином, ефективна імплементація міжнародних норм про захист прав людини в національне законодавство спроможна значною мірою удосконалити практику правозахисту в Україні.