ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ




  • скачать файл:
title:
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
Тип: synopsis
summary:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 


У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічну основу, висвітлюються наукова новизна роботи, її наукове та практичне значення, наводяться дані про впровадження, апробацію і публікацію результатів дослідження.


У першому розділі - “Теоретичні аспекти взаємодії та координації органів державної влади у сфері національної безпеки” - проведено системний огляд літератури за темою дослідження, на основі якого зазначено, що технологічний розвиток у світі у сфері інформатики, комп’ютерної науки зумовлює серйозні зміни в економіці, соціальній структурі суспільства, військовій справі, політиці, сприяє подальшій демократизації в суспільстві тощо. Масове використання нових електронних технічних засобів телекомунікації, з допомогою яких здійснюється інформатизація, стирає геополітичні межі, змінює спосіб життя мільйонів людей. Сьогодні в окремих країнах серед інтелектуалів, державних діячів ведуться дискусії про формування нових парадигм національної безпеки у контексті глобальної безпеки інформаційного суспільства, глобальної інформаційної цивілізації, глобальної інформаційної культури. Науковці, політики дедалі ширше оперують такими категоріями, як “глобальна кіберцивілізація”, “глобальна кіберкультура”, “електронне суспільство” (“е-суспільство”) тощо.


Серед вітчизняних досліджень останніх років з проблематики формування інформаційного суспільства заслуговують на увагу праці К.І. Бєлякова, В.М. Бри­­жка, М. С. Вертузаєва, В.Д. Гавловського, О.М. Гальченка, М.В. Гуцалюка, В.О. Го­лубєва, Р.А. Калюжного, А.С. Ластовецького, О.В. Литвиненка, В.І. Мун­тіяна, Г.Г. Почепцова, О.М. Бандурки, Н.Р. Нижник, О.А. Орєхова, В. П. Троня, В.С. Цим­балюка, М.Я. Швеця, В.О. Шамрая, С.М. Чукут, О.В. Чубукової, О.М. Юрченка, Ю.В. Яцишина та інших.


Із зарубіжних дослідників названу тематику досліджують В.Г.Афанасьєв, Ю.М.Батурін, І.Л. Бачило, Д.Белл, Н. Вінер, Л.М. Землянова, В.А. Копилов, А.П. Курило, М. Мазур, А. Мінк, С.П. Расторгуєв, А.Д. Урсул та інші.


Наприкінці XX сторіччя з розвитком науково-технічного прогресу у сфері глобальних інформаційних технологій людство усвідомило важливість деяких аспектів національної безпеки, зокрема національної інформаційної безпеки. Глобальні електронні телекомунікаційні технології створили умови для появи нової парадигми: організація соціуму почала змінюватися в напрямі перерозподілу реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками; підвищилася роль електронних засобів масової інформації; комп’ютеризація, що переросла в інформатизацію, докорінно змінила парадигми безпеки людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.


Цій проблематиці присвячені праці Ю.М. Канигіна, О.В. Литвиненка, Є.К. Мар­чука, Г.Г. Почепцова та інших. Досить значний обсяг публікацій систематизовано в працях О.Г. Білоруса, зокрема у фундаментальній монографії авторського колективу під його керівництвом “Глобалізація і безпека розвитку”, що вийшла в 2001 році.


Науковому осмисленню теоретичних і прикладних проблем щодо удосконалення відносин органів державної влади на сучасному етапі розвитку суспільства певною мірою сприяли праці учених у галузі права та державного управління Г.В. Атаманчука, В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, В.Д. Бакуменка, В.В. Ко­пєйчикова, О.Д. Крупчана, Ю.П. Сурміна, Ю.П. Лебединського, Н.Р. Ниж­ник, О.Ю. Оболенського, В.Ф. Погорілка, В.Ф. Сіренка, В.П.Троня, Ю.С. Шем­­шу­ченка та інших.


Проте можна констатувати, що сучасною наукою державного управління та юридичною наукою питання взаємовідносин органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки вивчені ще недостатньо.


 Хоча обговорення проблем інформаційної безпеки, захисту інформації стає однією з найпопулярніших тем у різних засобах масової інформації, як правило, автори статей приділяють достатньо уваги опису різних технічних рішень і технологій, нових технологічних підходів і методів захисту інформації. Тому вибір тих чи інших джерел здійснювався за двома напрямами: за предметом та за обєктом дисертаційного дослідження з метою їх подальшої інтеграції та агрегації при написанні роботи.


У розділі охарактеризовано взаємодію та координацію як форми співпраці органів державної влади у сфері національної безпеки та розкрито особливості об’єкта дослідження - національної інформаційної безпеки.


Поділяючи думки вітчизняних вчених Р.А. Калюжного, Є.А.Тихонова, М.І. Мель­ника, В.В. Кравченка, В.С. Цимбалюка, Т.В. Фінікова, М.Я. Шве­ця, які стверджують, що поняття “безпека” має, крім сутності стану (коли, кому, чому-небудь ніщо не загрожує) інший зміст, дисертант запропонував авторське розуміння визначення безпеки.


Аналізуючи термінологію, що вживається в нормативно-правових актах та науковій літературі, автор погоджується з тлумаченням терміна “забезпечення”, поданим у монографії колективу авторів Р.А. Калюжного, В.О. Шамрая, В.Д. Га­вловського, М.В. Гуцалюка, М.Я. Швеця, В.С. Цимбалюка, Ю.В. Яцишина, А.С. Ласто­­вецького “Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики”. Із праць зазначених вчених випливає, що “забезпечення” означає дію, а також зберігання, виконання чогось, є гарантією здійснення того чи іншого процесу.


Погоджуючись з ними, дисертант вважає, що в практиці, а також у науковій термінології і нормативно-правових актах укорінилася тавтологічна недоречність щодо дефініції “забезпечення безпеки” (забезпечення національної безпеки, забезпечення інформаційної безпеки тощо). Зроблено припущення щодо неправильності вживання такого словосполучення.


Із семантичного аналізу зазначених вище категорій автор робить узагальнення, що безпека як процес, суспільні відносини, умовно визначений дискретний стан (щодо кола суб’єктів чи об’єктів, простору, часу) може підтримуватися, охоронятися, боронитися, захищатися, зберігатися, берегтися, гарантуватися, але не забезпечуватися, оскільки право не регулює станів, а регулює тільки суспільні відносини.


Як стан, як дискретна статична (статистична) оціночна категорія національна безпека може розглядатися тільки з позицій теорії державного управління, але з позиції правознавства - тільки як суспільні відносини (правовідносини), процес.


Подано авторське формулювання категорії “національна безпека” і, відповідно, запропоноване визначення об’єкта наукового дослідження -національної інформаційної безпеки - суспільних відносин у сфері захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі, що є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей державоутворюючої нації, її існування, самозбереження і прогресивного розвитку України як суверенної держави, що залежить від цілеспрямованої інформаційної політики гарантій, охорони, оборони, захисту її національних інтересів.


Спостереження за змінами в державному управлінні в галузі національної інформаційної безпеки свідчить, що перенесення центра уваги з удосконалення управління на реконструкцію функцій або матричне перенесення функцій з традиційних напрямів підтримання національної безпеки є надзвичайно складним. Це пов’язано з теоретичною невизначеністю суті та змісту низки категорій, які використовуються в нормативно-правових актах, у теорії державного управління.


Значну увагу в роботі приділено з’ясуванню суті та змісту поняття “взаємодія”, а також його співвідношенню з поняттям “координація” та низкою інших категорій. Термін “координація” походить від латинського koоrdinatio - разом упорядковувати. Слово “взаємодія” є складним, утвореним зі слів “взаємна” і “дія”. У сфері управління взаємодія означає взаємну узгоджену дію двох чи більше суб’єктів для досягнення спільної мети. Координація в державному управлінні - це формування коригуючих чи підтримуючих впливів для забезпечення погоджених дій організаційно незалежних державних органів щодо конкретних політичних рішень (державної політики). Зміст категорії “взаємодія” тісно пов’язаний зі змістом категорії “координація”. Встановлено, що в теорії державного управління окремі дослідники пропонують різне трактування цих понять. Одні дослідники ототожнюють їх сутність та зміст, інші вважають їх близькими за суттю, але різними за змістом.


На основі аналізу документів, що відображають практику діяльності відповідних органів державної влади, а також чинних нормативно-правових актів та осмислення цієї проблеми науковцями автором сформована власна позиція стосовно розмежування та сформульована відмінність координації від взаємодії. Вона полягає у прерогативі владних повноважень суб’єкта управління, який координує зусилля, не підпорядковуючи підрозділи один одному.


Аналізуючи положення вітчизняного законодавства, розкрито форми координації, які реалізуються на практиці, а саме: проведення спільних засідань колегій органів державної державної влади, що взаємодіють та координують діяльність один одного, нарад керівників їх структурних підрозділів для розгляду найактуальніших проблем; розробка та реалізація спільних планів, програм; видання спільних відомчих нормативно-правових актів, що регламентують порядок координації та взаємодії під час реалізації правових актів органів державної влади та здійснення спільних заходів; створення спільних робочих груп представників для вивчення окремих проблем та розробки пропозицій щодо їх розв’язання; надання комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам у реалізації нормативно-правових актів, програм, проектів при виконанні спільних рішень колегій та нарад цих органів, вдосконаленні форм координації та взаємодії між їх підрозділами на місцях; спільна підготовка та подання до органів держаної влади узагальненої інформації, звітів, пропозицій щодо вжиття заходів для поліпшення певних напрямів роботи та підвищення її результативності; взаємне інформування органами влади один одного про виявлені ними у процесі виконання своїх функцій причин та умов, що сприяють чи заважають ефективному функціонуванню та розв’язанню конкретних проблем, що виникають у процесі їх державно-управлінської діяльності; взаємообмін інформацією. 


У розділі характеризуються етапи розвитку інформаційного суспільства у Європі та в Україні. Розкриваються особливості практичної реалізації інтересів основних обєктів національної інформаційної безпеки - людини, громадянина, суспільства та держави. Розглянуто особливості сучасного стану та проблеми в таких галузях національної інформаційної безпеки, як телерадіомовлення, інформатизація, книговидавництво та захист державних інформаційних ресурсів.


Другий розділ - “Механізм взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки” - розкриває особливості функціональної системи національної інформаційної безпеки. Використовуючи теоретичні напрацювання українських учених В.Д. Бакуменка, Д.О. Безносенка, С.Д. Ду­бенко, В.М. Князєва, С.О. Кравченка, Н.Р. Нижник, В.І. Мельниченка, С.П. Мо­сова, О.Д. Крупчана, Н.Г. Плахотнюк, автор наводить власне визначення цієї системи з урахуванням вимог Закону України “Про основи національної безпеки України”. Система національної інформаційної безпеки розуміється як сукупність взаємовідносин суб’єктів державного управління (органів державної влади), які здійснюють державно-управлінську діяльність на основі розмежування компетенції між ними щодо об’єктів державного управління (сфери суспільного життя) з метою гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, розвитку громадянського суспільства та захищеності інформаційного суверенітету держави. Визначено взаємозв’язки її структурних елементів. В Україні створена й функціонує структурно повна система національної інформаційної безпеки. Водночас розподіл функцій між окремими суб’єктами цієї системи та схеми їх взаємодії потребують вдосконалення. Аналіз ефективності діяльності органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки дав змогу виявити недоліки у діяльності відповідних державних органів, внести пропозиції щодо організаційного вдосконалення цієї системи.


Проаналізовано роль і місце міжнародних принципів права, застосування та дотримання їх у правотворчій діяльності державних органів у процесі організації і підтримання національної інформаційної безпеки. Виявлено причини виникнення певних проблем в організації взаємодії та координації органів державної влади, що виникають у процесі підтримки національної інформаційної безпеки.


Розкрито принципи та провідні завдання взаємодії органів державної влади. Обґрунтована доцільність використання в державно-управлінській діяльності та прийнятті нормативно-правових актів принципів і норм міжнародного права й наголошено на необхідності розвитку норм національного законодавства з урахуванням ратифікованих Україною актів міжнародного характеру. В основі безпосередньої взаємодії органів державної влади з громадськістю щодо підтримання національної інформаційної безпеки має бути визначення обов’язкової функції для усіх органів державної влади - інформування про свою діяльність громадян за допомогою всіх засобів масової інформації, включаючи й електронні. Обов’язком всіх функціональних структур органів державної влади повинно бути надання посадовими особами цих органів нормативно визначеного обсягу інформації про свою діяльність. Ефективність такої взаємодії принципово можлива і цілком залежить від визначення відповідальності (політичної та юридичної) вищого керівництва, що прискорить усвідомлення ним необхідності забезпечувати інформаційну прозорість своєї діяльності й активно вести відкритий діалог із суспільством і його структурами. Для підвищення дієвості зворотних зв’язків між підсистемами соціального управління, зокрема діалогу “влада-народ”, слід використовувати можливості не тільки традиційних, а й сучасних електронних інформаційних технологій.


Констатується, що за останні роки відбувся якісний прорив у процесах управління на всіх рівнях: від відомчого до міждержавного. Це зумовлено інтенсивним розвитком інформаційних технологій, що надають широкі можливості для вдосконалення й підвищення ефективності управління. Разом з тим посилюється небезпека несанкціонованого втручання в роботу інформаційних і телекомунікаційних систем. Вагомість можливих наслідків цього втручання настільки зросла, що органи державної влади стали певною мірою заручниками своїх інформаційних систем, причому є ризик витоку інформації під час взаємообміну інформації. Тому з метою ефективного обміну інформацією між органами державної влади запропоновано створити загальну інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечить багатосторонній характер (зворотний зв’язок) їх управлінської діяльності. Зазначається, що для здійснення основних функцій та формування цілей державного органу, а також для забезпечення їх досягнення необхідні ефективні захищені комунікації.


Дослідження свідчать, що проблема підвищення дієвості взаємодії суб’єктів національної інформаційної безпеки переважно полягає не тільки в організаційній площині, а і в соціально-психологічній. Ефективний добір кадрів, належне матеріально-технічне забезпечення, індивідуальна мотивація до плідної праці та постійного набуття знань у державних службовців, відчуття того, що вони існують для народу, а не навпаки, і сприятимуть більшій надійності системи національної безпеки.


У третьому розділі - “Правове регулювання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки” - розкрито правовий аспект регулювання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки.


Розглянуто концептуальні положення правового регулювання та аргументовано впровадження дієвого правового механізму організації взаємодії органів влади у зазначеній сфері. На основі системного аналізу нормативно-правової бази інформаційного законодавства вносяться конкретні пропозиції щодо її вдосконалення, серед яких мотивовано необхідність: кодифікації законодавства, внесення змін у визначення поняття “захист інформації”, розроблення Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з інформаційної безпеки із залученням відомчих вузів Служби безпеки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації України, посилення взаємодії та координації їх діяльності, легального визначення у переліку наукових спеціальностей ВАК України комплексної наукової дисципліни “Національна інформаційна безпека” (з економічних, політичних наук, наук з державного управління, правознавства та технічних наук).


Установлено, що з розширенням меж публічно-правового регулювання управлінської діяльності в умовах інформатизації відбуваються істотні зміни сутності і змісту правовідносин. У науці та практиці з’явилося поняття “правове забезпечення інформатизації”. Вітчизняні вчені В. Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, Р.А. Калюжний, В.О. Шамрай, М.Я. Швець, В.С. Цимбалюк розглядають зазначене поняття як діяльність відповідних суб’єктів суспільних відносин щодо формування комплексу правових норм, правил поведінки, прав і обов’язків учасників у сфері інформатизації.


Дисертант адаптував зазначене формулювання до визначення суті та змісту категорії “правова підтримка національної інформаційної безпеки”.


Відображаючи співвідношення потреб особи, суспільства, колективу (як форми корпорації), право виступає масштабом безпечної, потрібної, бажаної поведінки, а також суспільної і державної дисципліни, сполучною ланкою співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі його життєдіяльності. Із цим призначенням права нерозривно повязана і така його властивість, як захисна функція: а саме як захисника суспільства від антисоціальних проявів (загроз), посягань на права та законні інтереси громадян.


Крім того, з’ясовано, що право визначає юридичні умови підтримки та охорони встановленого в державі правопорядку (правового режиму). Такі властивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, гарантованість з боку держави дають змогу широко використати його як засіб організації взаємодії суб’єктів державної політики. У зв’язку із цим існують потреби у використанні права, юридичних форм для розв’язання найрізноманітніших суспільних (економічних, політичних, культурних та інших) проблем.


Як показали дослідження автора, національне право України містить значний масив нормативно-правових актів, які безпосередньо або опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини. Проте надійність правового регулювання визначається не кількістю нормативно-правових актів, а їх застосуванням на практиці. Аналіз наукових джерел свідчить, що Україна посідає одне з перших місць серед країн колишнього Радянського Союзу за кількістю прийнятих законів, що стосуються діяльності інформаційних засобів. Однак їх якісний бік визначається тим, як уповноважені на це органи дотримуються правових норм. У вітчизняному законодавстві відсутні систематизовані норми реалізації права. Йому властиві й інші недоліки. Проте, незважаючи на недосконалість вітчизняного законодавства, можна стверджувати, що стосовно інформації воно в цілому відповідає міжнародним правовим стандартам, що діють у сфері інформаційних відносин.


У правовому регулюванні суспільних інформаційних відносин в Україні існує низка проблем щодо взаємодії та координації органів державної влади, які потребують вирішення. Оптимальнішим, найбільш ефективним засобом є вдосконалення правового регулювання суспільних інформаційних відносин шляхом систематизації юридичних норм та формування кодексу України про інформацію.


 


У цьому кодексі мають бути відображені систематизовані на рівні окремого розділу загальної частини основні норми щодо сутності та змісту національної інформаційної безпеки, які необхідно розвинути, конкретизувати в особливій частині цього кодексу за об’єктно-суб’єктними ознаками окремих сфер суспільних інформаційних відносин.

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)