ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ЩО ВИНИКАЮТЬ У РАЗІ ВТРАТИ ГОДУВАЛЬНИКА (в солідарній пенсійній системі) Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; викладено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення; вказано на апробацію основних положень дисертаційного дослідження, кількість наукових публікацій, обсяг і структуру роботи.

Розділ 1 «Право на пенсію в разі втрати годувальника» поділяється на два підрозділи, присвячених правовому регулюванню права на пенсію в разі втрати годувальника. У ньому представлена характеристика даного права, його зміст, також всебічно проаналізована підстава виникнення права на пенсію в разі втрати годувальника.

У підрозділі 1.1 «Поняття і зміст права на пенсію в разі втрати годувальника» наголошується на тому, що право на пенсію в разі втрати годувальника як соціальне право відноситься до другого покоління прав людини. У зв’язку з цим проаналізовані основні відмінності соціальних прав від прав першого покоління (громадянських і політичних прав).

Право на пенсію в разі втрати годувальника розглядається в рамках солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Підкреслено, що специфікою досліджуваного права є його похідний характер від права на пенсію самого годувальника. Це пояснюється тим, що померлий повинен був мати визначений стаж для того, щоб у члена його сім’ї з’явилося право на згадану пенсію.

Встановлений зміст права особи на пенсію в разі втрати годувальника, який складається з можливості певної поведінки члена сім’ї, що втратив годувальника; можливості вимагати певних дій з боку інших осіб; можливості користуватися пенсією в разі втрати годувальника, а також можливості вдаватися в необхідних випадках за захистом до державних органів.

У підрозділі підкреслюється, що передбачені законодавством пенсійні виплати повинні забезпечувати гідні умови життя для зазначених осіб. Ураховуючи це, окрема увага приділена дослідженню необхідності узгодження права на соціальний захист з реальним фінансовим станом країни. Завдяки аналізу Загальної декларації прав людини та рішень Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 р. № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012, було встановлено, що не слід допускати обмеження права на пенсію в разі втрати годувальника із посиланням на інтереси суспільства та забезпечення економічної безпеки держави.

У підрозділі досліджені й інші правомочності особи, зокрема, можливість відмовитися від отримання пенсії в разі втрати годувальника з різних причин.

Підрозділ 1.2 «Підстава виникнення права на пенсію в разі втрати годувальника» присвячений вивченню факту втрати годувальника як підстави виникнення права на пенсію в разі втрати годувальника.

Встановлено, що ризик втрати годувальника має подвійну природу. Так, його можна вважати пенсійним ризиком, оскільки його існування вимагає розвитку відповідного виду пенсійного забезпечення. Ураховуючи, що ризик втрати годувальника забезпечується за рахунок страхових внесків, запропоновано його віднести також до страхових ризиків. Таким чином, ризик втрати годувальника слід вважати пенсійним страховим ризиком – ймовірною подією, випадковість настання якої вимагає проведення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування для убезпечення осіб від можливих негативних матеріальних наслідків.

Запропоновано розмежовувати ризик втрати годувальника і втрату годувальника як страховий випадок. Втрата годувальника як страховий випадок – це передбачена законодавством подія, що відбулася і з настанням якої виникає обов’язок державного органу здійснювати пенсійні виплати членам сім’ї померлого годувальника (при дотриманні членами сім’ї всіх вимог, що пред’являються до таких осіб).

Втрата годувальника розглядається також як складна життєва обставина, оскільки порушує, зокрема, звичний спосіб життя членів сім’ї, в тому числі через погіршення їх фінансового стану. Вона виступає юридичним фактом, який охоплює смерть годувальника, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Розділ 2 «Суб’єкти пенсійних правовідносин у разі втрати годувальника», що складається з трьох підрозділів, присвячено вивченню теоретичних аспектів суб’єктного складу правовідносин. Сформульовані практичні пропозиції щодо переліку членів сім’ї померлого годувальника, які мають отримувати пенсію в разі втрати годувальника. У цьому розділі досліджено питання про необхідність визнання суб’єктами пенсійних правовідносин осіб, що проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі.

У підрозділі 2.1 «Поняття суб’єктів пенсійних правовідносин: загальнотеоретичні аспекти» визначені поняття «суб’єкт права», «суб’єкт правовідносин» і «учасник правовідносин». Для цього були проаналізовані їх зміст та співвідношення.

Обґрунтовується необхідність розмежування поняття «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин» як у загальній теорії права, так і в галузевих науках. Суб’єктом права вважається особа, яка потенційно може бути учасником правовідносин. Суб’єкт правовідносин – це вже їх реальний учасник. Суттєвої різниці між поняттями «суб’єкт правовідносин» і «учасник правовідносин» немає.

Ці висновки мають важливе значення при аналізі правоздатності та дієздатності суб’єктів пенсійних правовідносин у разі втрати годувальника. Правоздатність означає, що особа здатна бути суб’єктом права. Відстоюється позиція про виділення трьох видів правоздатності: загальної, галузевої та спеціальної. Загальна правоздатність – це здатність мати права і обов’язки в різних галузях права; галузева – у рамках галузі права соціального забезпечення; спеціальна правоздатність – здатність мати право на конкретний вид соціального забезпечення (зокрема, на пенсію в разі втрати годувальника). Необхідність виділення спеціальної правоздатності обумовлена тим, що у рамках права соціального забезпечення є права, які матиме лише окрема категорія осіб (наприклад, лише жінки мають право на отримання допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами). Відповідно чоловіки – позбавлені цієї здатності, ніколи її не здобудуть.

Проаналізувавши існуючі класифікації суб’єктів пенсійного забезпечення, автор дійшов висновку про доцільність виділення таких суб’єктів, як: годувальник (годувальники); отримувачі пенсії; державні органи, які здійснюють її призначення і виплату; суб’єкти, які впливають на пенсійне забезпечення, але не надають його. Останні поділяються на обов’язкових, допоміжних і факультативних суб’єктів. Обов’язкові суб’єкти безпосередньо впливають на пенсійне забезпечення шляхом встановлення правового статусу або підтвердження юридичного факту (органи місцевого самоврядування, органи РАЦСу тощо). Допоміжні суб’єкти здійснюють доставку пенсійних виплат (Укрпошта, банки); факультативні суб’єкти допомагають у захисті права на пенсійне забезпечення (органи прокуратури, суд).

У роботі підтримана ідея, згідно з якою член сім’ї є самостійним суб’єктом правовідношення. Для виникнення права на пенсію в разі втрати годувальника саме член сім’ї, а не сім’я загалом, має відповідати законодавчим вимогам.

У підрозділі 2.2 «Отримувачі пенсії в разі втрати годувальника як суб’єкти пенсійних правовідносин» здійснюється аналіз категорій непрацездатних членів сім’ї померлого годувальника. Встановлено, що вони є неоднаковими у різних нормативних актах. Запропоновано визначити загальний перелік непрацездатних осіб у ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Ураховуючи особливості статусу деяких суб’єктів, окремі з них повинні бути закріплені в інших нормативних актах.

У роботі наголошується, що розширювати перелік отримувачів пенсії слід обережно: це може призвести до зменшення існуючого розміру пенсії в разі втрати годувальника в інших членів сім’ї. Водночас пропонується внести зміни до п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у частині включення наукових установ до переліку закладів, де дитина померлого годувальника у процесі навчання може отримувати пенсію. Це дозволить особам, які навчаються у вищих навчальних закладах і наукових установах, мати рівні права на пенсійне забезпечення в разі втрати годувальника.

У зв’язку з неоднозначною практикою застосування законодавства актуальним є питання щодо права на пенсію дітей годувальника, які перебувають в академічній відпустці. Обґрунтовується, що вони лише переривають процес навчання, не втрачаючи водночас статус особи, яка навчається. Це дає підстави для висновку про необхідність збереження за ними права на отримання пенсії в разі втрати годувальника.

Встановлено, що однією з найменш досліджених категорій суб’єктів у праві соціального забезпечення є засуджені. Практика свідчить, що у місцях позбавлення волі фактично не можна скористатися правом на призначення пенсії. Доводиться, що засудженим повинна призначатися пенсія в разі втрати годувальника на підставі ст. 46 Конституції України та ч. 1 ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України під час відбування покарання, а не після нього. У цьому зв’язку пропонується закріпити обов’язок адміністрації пенітенціарної установи здійснювати збирання та направлення необхідних документів для призначення пенсії у відповідні державні органи.

У підрозділі 2.3 «Спірні питання щодо визнання осіб, що проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, суб’єктами пенсійних правовідносин» розглядається доцільність призначення пенсії в разі втрати годувальника вказаним особам (надалі – особи, що проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі).

Констатується, що проживання осіб однією сім’єю без перебування у шлюбі останнім часом набуває дедалі більших масштабів. За даними українських соціологів частка таких сімей становить близько 12 % і має тенденцію лише до збільшення. Це підтверджує необхідність вивчення вказаного питання, в тому числі у праві соціального забезпечення.

Зазначається, що відповідно до чинного законодавства тільки відносини у шлюбі дають право на пенсію в разі втрати годувальника. Так, згідно з ч. 1 ст. 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя, до якого належать «дружина» і «чоловік». У Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закріплено право на пенсію в разі втрати годувальника саме «дружини» і «чоловіка»; у той же час жодних згадок про осіб, що проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі, немає.

У роботі проаналізована відповідна судова практика, що дозволила встановити відсутність єдності у вирішенні цього питання.

Підкреслюється, що в інших країнах існують приклади як призначення пенсії, так і відмови у пенсійному забезпеченні в разі втрати годувальника особам, що проживають без офіційної реєстрації своїх відносин.

Дане питання було досліджено і з точки зору практики Європейського суду з прав людини. Вона обмежується двома справами: Муньос Діас проти Іспанії (Munoz Diaz v. Spain) від 8 грудня 2009 р. та Шеріф Їджіт проти Туреччини (Serife Yigit v. Turkey) від 2 листопада 2010 р.

Подібна практика в цілому узгоджується з визнанням в Україні достатньо широкого переліку прав осіб, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі. Це стосується й ряду соціальних виплат. Зокрема, законодавством передбачено державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім’ї у складі жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, мають спільних дітей, але не перебувають у шлюбі.

Ураховуючи зазначене, підкреслюється, що законодавець має бути послідовним і закріпити право осіб, що проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі, на пенсійне забезпечення в разі втрати годувальника.