КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАТУТНОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкриваються зміст і стан наукової розробки проблеми, показується зв’язок роботи з науковими програмами, визначається об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, відмічається практичне значення роботи, її наукова новизна, наводяться відомості про особистий внесок здобувача, апробацію та публікації результатів дослідження, її структуру і обсяг.

У Розділі 1 «Концептуальні засади статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні», який складається з трьох підрозділів, здійснюється аналіз нормативно-джерельної бази та стану наукових досліджень статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні в Україні, досліджуються її історичні витоки та сучасний зарубіжний досвід.

У підрозділі 1.1. «Джерельна база та стан наукових досліджень статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні в Україні» доводиться, що, у механізмі нормативно-правового регулювання суспільних відносин акти статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні відіграють важливу роль, виступаючи не тільки інструментом здійснення територіальними громадами їх функцій та повноважень на території, на яку розповсюджується їх юрисдикція, їх соціальної мобілізації, а й свідченням кардинальної модернізації правової системи та якісної новелізації системи джерел права, стаючи чинником збільшення щільності нормативно-правового регулювання, його наближеності на локальний рівень, проникненням принципу субсидіарності у нормотворчий процес тощо.

Здійснюючи аналіз вітчизняного законодавства, що регламентує суспільні відносини у сфері статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, автор вказує, що попри конституційне визнання права територіальних громад на місцеве самоврядування та закріплення законодавчої можливості його регламентувати на рівні статутів територіальних громад, питання статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні на рівні Конституції, законів України та підзаконних актів врегульовані доволі фрагментарно, що значною мірою нівелює її роль і значення у муніципальному житті сучасних територіальних громад.

Також у підрозділі здійснюється моніторинг стану доктринального забезпечення статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні. Констатується, що у сучасній юридичній науці накопичена значна кількість публікацій щодо правової природи статутів територіальних громад, їх ознак, функціональної ролі, співвідношення з іншими нормативно-правовими актами у системі місцевого самоврядування тощо, свідченням чому є праці вітчизняних (М. О. Баймуратов, В. Р. Барський, О. В. Батанов, Ю. О. Волошин, Д. Д. Заяць, М. І. Корнієнко, В. В. Кравченко, П. М. Любченко, Х. В. Приходько, Н. О. Чудик та ін.) та зарубіжних (Б. Б. Адамоков, С. В. Арбузов, Б. Ц. Жалсанов, Т. С. Масловська, К. О. Сергєєва, О. В. Сикайло, С. І. Чащина, А. Ю. Черміт та ін.) вчених.

Втім, у муніципально-правовій науці залишається ще чимало прогалин, які повинні заповнити подальші наукові пошуки. Недостатньою мірою дослідженими залишаються питання теоретико-методологічних та конституційних засад статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, її сутнісні та структурно-функціональні характеристики.

У підрозділі 1.2. «Історичні витоки статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні в Україні» аналізується генезис статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні в Україні. Доводиться, що статути територіальних громад маючи давню традицію, завжди були важливим локальним джерелом права і відігравали свого часу надзвичайну роль в історії становлення та розвитку сучасних форм місцевого самоврядування. Саме з появою статутів (хартій) міст пов’язують виникнення передвісника сучасного місцевого самоврядування – комунального самоврядування в країнах Західної Європи в ході так званих «комунальних революцій» ХІ – ХІІ ст. Власне саме часів зародження статутного права в Європі спостерігалися прояви його впливу і на сучасні українські терени.

Аналіз процесу становлення правової бази місцевого самоврядування на теренах України дав можливість прийти до розуміння сучасних принципів регулювання місцевого самоврядування нормами муніципального статутного права. Автором розглянуті чинники виникнення та розвитку цього інституту права у формі віча, яке, є своєрідним прототипом сучасних зборів жителів за місцем проживання; магдебурзьких грамот – як актів, подібних за змістовно-функціональними характеристиками до сучасних статутів територіальних громад; земств – як прототипів сучасних органів місцевого самоврядування, яким надавалася вся повнота влади на місцях; муніципальних статутних практик у 1906–1917 рр.

Підрозділ 1.3. «Зарубіжний досвід статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні та проблеми його рецепції в сучасній Україні» присвячено порівняльному аналізу муніципальних статутних практик у зарубіжних країнах. Вивчається досвід США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Польщі та Росії.

Вказується, що у західних демократіях, місцеве самоврядування та його принципи, у тому числі і принцип правової автономії або так званого «гомруля» – права на прийняття муніципалітетами хартій місцевого самоврядування – локальних актів, що визначають структуру цих органів, їхні функції і компетенцію, способи формування муніципальної служби тощо, бурхливо розвивалися протягом кількох століть. Не зважаючи на своєрідні шляхи виникнення, становлення та розвитку муніципалізму, відмінні підходи щодо конституційної та законодавчої регламентації місцевого самоврядування, особливості муніципальних систем в цілому у зарубіжних країнах, територіальні громади мають практично однакові функції та вирішують майже однотипні завдання, забезпечуючи процеси власної муніципальної життєдіяльності на основі власних муніципальних рішень, у тому числі й у першу чергу актів статутної нормотворчості, які приймаються ними в межах своєї компетенції, встановленої конституцією та законами.

Як і сьогодні, на початку та у середині ХХ ст. статути територіальних колективів (громад) були досить поширеними в країнах Європи та Америки. Для сучасної муніципальної практики характерним є велике різноманіття статутів, які відрізняються формою, змістом, порядком прийняття, юридичною силою. Попри суттєві відмінності муніципальної історії та практики, у сучасних зарубіжних країнах сформувався досить чіткий механізм муніципального статутного регулювання місцевого самоврядування. Органам, що здійснюють місцеве самоврядування, все ширше делегуються державні функції і розширюються їхні права у вирішенні місцевих питань, забезпечуючи принцип субсидіарності.

У Розділі 2 «Конституційно-правова характеристика статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні в Україні», який складається з трьох підрозділів, дається визначення поняття статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, розкриваються її конституційно-правові характеристики та процесуальні, аксіологічні й онтологічні аспекти.

У підрозділі 2.1. «Дефінітивне визначення поняття статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні» дисертант, аналізуючи концептуальні підходи щодо розуміння сутності, змісту та правової природи статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, які сформувалися як у вітчизняній (О. В. Батанов, Д. Д. Заяць, М. І. Корнієнко, В. В. Кравченко, Х. В. Приходько, Н. О. Чудик та ін.) та зарубіжній (Б. Б. Адамоков, Т. С. Масловська, К. О. Сергєєва, О. В. Сикайло, А. Ю. Черміт та ін.) конституційно-правовій науці, пропонує визначення поняття статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, згідно якого – це визнана та гарантована державою діяльність територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування щодо виявлення, ідентифікації, втілення інтересів територіальних громад, їх історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей та традицій шляхом прийняття, зміни або скасування статутів територіальних громад та інших, пов’язаних із ними актів місцевого самоврядування з питань місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Формулюючи дане дефінітивне визначення, а також аналізуючи сутнісні, змістовні, функціональні та інші характеристики статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, автор звертає увагу на деякі концептуальні проблеми сучасного муніципального права. Зокрема, у підрозділі досліджуються дискусійні питання щодо місця та ролі муніципального статутного права у системі сучасного муніципального права як нормативно-правової основи статутної нормотворчої діяльності у місцевому самоврядуванні; розкриваються правова природа та юридичні властивості статуту територіальної громади як акту локальної саморегуляції та результату статутної нормотворчої діяльності у місцевому самоврядуванні тощо.

Робиться висновок, що муніципальне статутне право є комплексним міжгалузевим інститутом, норми якого мають полівалентний характер, тому що суспільні відносини у територіальній громаді, які виникають у зв’язку з розробкою, прийняттям, набуттям чинності і реалізацією положень статуту територіальної громади, регулюються нормами різних галузей права (конституційного, адміністративного, цивільного, фінансового, земельного і т. д.). Вони об’єднують норми не тільки муніципального права, але й інших галузей публічного та приватного права. Комплексний характер муніципального статутного права обумовлений тим, що його норми регулюють або об’єктивно мають регулювати суспільні відносини всередині територіальної громади, які є предметом сумісного регулювання інших різних галузей права, насамперед, йдеться про муніципально-управлінські, муніципально-фінансові, муніципально-господарські, муніципально-земельні та інші відносини.

Узагальнюючи доктринальні підходи щодо розуміння сутності статутів територіальної громади, їх місця і ролі у процесі формування місцевого самоврядування, які сформувалися у вітчизняній та зарубіжній муніципально-правовій науці (Б. Б. Адамоков, О. В. Батанов, Д. Д. Заяць, Т. О. Калиновська, Н. О. Чудик, О. В. Сикайло, А. Ю. Черміт та ін.), автор вважає, що, по-перше, еволюція системи місцевого самоврядування в Україні значною мірою детермінує умови, напрями та форми становлення i самого муніципального статутного права, так саме як і активна статутна нормотворчість у місцевому самоврядуванні є свідченням прогресивного муніципального розвитку. По-друге, будучи правовою основою для подальшої нормотвоpчоcтi органів місцевого самоврядування, статут територіальної громади повинен утворювати умови для постійної, стабільної взаємодії різних суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування, тобто мати кумулятивний та комунікативний ефект. По-третє, в сучасних умовах статутна нормотворчість у місцевому самоврядуванні поступово стає важливою гарантією муніципальних прав особи, що є основою для соціального гомеостазису територіальної громади (Б. Б. Адамоков), який, з одного боку, є невід’ємною характеристикою організації та діяльності місцевого самоврядування на певній території та, з іншого боку, властивістю сучасного муніципального права, яке, у свою чергу, виконує специфічну гомеостазисну роль у процесах формування соціально-правової державності та громадянського суспільства в Україні.