ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ




  • скачать файл:
title:
ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Тип: synopsis
summary:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами і програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, особистий внесок дисертантки в їх одержання, наводяться відомості щодо апробації й публікації результатів проведеної роботи.


Розділ 1. «Сутність доказів і зміст доказування в адміністративному судочинстві» містить 3 підрозділи.


 У підрозділі 1.1 «Теоретичні основи вчення про докази та доказування в адміністративному судочинстві» наголошується, що поняття «доказове право» є поліінститутом, що служить базовим сегментом усіх процесуальних наук, предметом яких є розгляд і вирішення індивідуальних спорів, а «докази» є основоположною категорією, що має важливе теоретичне і практичне значення. У теорії доказового права докази розглядаються вченими як факти, інформація, фактичні дані, відомості про факти, поєднання фактичних даних та процесуальної форми (засоби доказування). Найбільш обґрунтованими є точки зору тих учених, які розглядають докази в адміністративному судочинстві в широкому розумінні: їх слід ототожнювати з інформацією, що включає в себе факти, фактичні дані й відомості про обставини справи. Даний підхід є закономірним, тому що фактичні дані, які складають зміст доказів, за своєю суттю є інформацією в її сучасному розумінні. Кількість отриманої інформації відображає її рівень знання про досліджуючи події, в тому числі, може свідчити про обставини справи, які необхідно доказати. У зв’язку із цим пропонується вважати такими доказами інформацію, на підставі якої особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують або спростовують позовні вимоги, а суд установлює наявність або відсутність даних про факти, обставини, дії або події, що мають значення для правильного вирішення справи.


 У роботі аналізуються різні погляди науковців на вирішення проблеми легального визначення поняття «доказування». Авторка приєднується до дуалістичних підходів щодо дефініції терміна «доказування» й включає до нього як почуттєву, розумову, так і практичну діяльність учасників судочинства зі встановлення обставин справи за допомогою судових доказів. Запропонована дефініція конструкції «доказування в адміністративному судочинстві»: це почуттєва, розумова логічна діяльність з виявлення, витребування, збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів, їх процесуальних джерел адміністративним судом та учасниками адміністративної справи, спрямованої на встановлення фактичних обставин публічно-правового спору, прав та обов’язків учасників спірних правовідносин, що є обов’язковою умовою для правильного вирішення справи. У


У підрозділі 1.2 «Класифікація доказів в адміністративному судочинстві» розглядаються різні точки зору фахівців на встановлення критеріїв класифікації доказів у процесуальній діяльності. В адміністративному судочинстві науковий інтерес і практичне значення мають наступні підстави їх класифікації: (1) за джерелами формування – особисті, предметні і змішані; (2) за характером зв’язку фактичних даних з фактами, які підлягають встановленню – прямі й непрямі (побічні); (3) за способом формування інформації про факти – первинні та похідні; (4) за ставленням до змісту доказів – позитивні та негативні; (5) за характером зв’язку доказу з предметом доведення – предметні й додаткові; (6) за способом доведення інформації – усні й письмові; (7) за змістом фактичних даних – ті, що підтверджують позовні вимоги, й ті, що підтверджують заперечення проти позову. Наведена класифікація доказів має не тільки наукове, а й практичне значення у правозастосовній діяльності суду, оскільки визначає алгоритм їх оптимального використання для забезпечення законного й обґрунтованого розгляду й вирішення справ в адміністративному судочинстві. У


 У підрозділі 1.3 «Властивості доказів і предмет доказування в адміністративному судочинстві» аналізується і підтримується позиція правознавців, які тлумачать належність доказів як властивість доказової інформації (відомостей) служити засобом установлення обставин, що становлять предмет доказування, під яким розуміється сукупність матеріально-правих і процесуально-правових фактів, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, що мають значення для правильного вирішення справи. Проаналізувавши дискусію, що стосується з’ясування допустимості доказів, авторка підтримує позицію правників, за якою допустимість доказів належить розглядати через призму: (1) законності джерела доказової інформації; (2) законності способу, за допомогою якого вона отримана і процесуального порядку її одержання; (3) правомочності уповноважених суб’єктів на отримання доказів. На підставі вивчення положень ч. 3 ст. 70 КАСУ, практики Верховного Суду України обґрунтовується необхідність установлення в КАСУ критеріїв і порядку визнання доказів недопустимими, а також виключення їх зі справи. Існуючі прогалини в регулюванні цих питань можуть призвести до винесення незаконного рішення у справі й до порушення прав та свобод фізичних осіб і законних інтересів юридичних осіб. Ознаками достовірності доказів в адміністративному судочинстві слід назвати: достовірність джерела, способи їх перевірки, характер одержаних суддею знань про обставини справи. На думку дисертантки, поняття «достатність доказів» складається з наступного: (а) їх здатності сформувати переконання суду щодо обставин справи з огляду не тільки на доказовий факт, й на випадки, коли відомості, які містяться в доказі, і є тим шуканим фактом як підстава позову; (б) якісного відбору доказів, на підставі яких можна зробити висновок про наявність або відсутність фактів, які підлягають установленню; (в) певної цінності, корисності (обсягу інформації, що становить зміст доказу, і якості останньої); (г) необхідності доказів (різного роду офіційних документів, які відбивають певні події й орієнтовний перелік яких може бути наведено в постановах Пленуму Верховного Суду України й Вищого адміністративного суду України); (д) підсумку результатів дослідження й остаточну оцінку доказів у справі. Р


 Розділ 2. «Засоби доказування в адміністративному судочинстві» містить чотири підрозділи.


У підрозділі 2.1. «Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, показання свідків в адміністративному судочинстві» досліджується процесуальний статус учасників адміністративного судочинства. На підставі поглибленого вивчення законодавства й поглядів учених-процесуалістів запропоновано поділ прав сторін на загальні (або змагальні), що ґрунтуються на принципі змагальності, і спеціальні (або диспозитивні). Підтримано точку зору вчених щодо поділу засобів доказування за юридичною заінтересованістю сторін на такі, як визнання, твердження й заперечення. Висловлюється солідарність з поглядами тих, які під визнанням мають на увазі відомості сторони про факти підтверджуючого характеру, доказувати які має друга сторона, яка на них арґументує свої вимоги або заперечення. Твердження – це інформація про факти, покладені в основу вимог і заперечень, установлення яких судом відповідає процесуальним інтересам сторони чи третьої особи. Самостійним різновидом пояснень сторін і третіх осіб щодо невизнання позиції іншої сторони є заперечення. Воно виникає у зв’язку з наданням нових фактичних даних, що спростовує попередні доводи іншої сторони. Детально проаналізовано сутність пояснень учасників адміністративного судочинства як засобів доказування у справі. У


 


 У підрозділі 2.2. «Письмові засоби доказування в адміністративному судочинстві» розкрито вагому роль письмових доказів при адміністративному провадженні. Звернення до доктринальних положень різних галузей права ( В. І. Коломицев, В. В. Комаров, Р. О. Куйбіда, С. Я. Фурса, М. Й. Штефан) дозволило виділити різні підходи до розуміння таких доказів, як (а) предметів (матеріальної форми вираження думок людини за допомогою знаків, об'єднаних у відповідну систему та струк­туру); (б) джерел (даних про фактичні обставини, що походять від осіб, які їх склали); (в) відомостей про обставини (зміст яких міститься в договорах, актах, довідках, діловій кореспонденції, інших документах, виконаних у цифровій формі, графічних записах, тощо); (г) матеріалів (певної інформації, закріпленої на матеріальному носії); (д) документів (ділового паперу, виданого за підписом уповноваженої особи, що має відповідні реквізити й викладений у письмовій формі). Підтримуються погляди вчених, які ототожнюють письмові докази з документами, і запропоновано класифікацію документів як особливих засобів доказування в адміністративному судочинстві, за суб’єктами формування, змістом, формою, джерелами формування, способами сприйняття та відтворення, характером засобів фіксації інформації. Обґрунтовано можливість використання електронного документа як самостійного засобу доказування в цій сфері. У 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)