ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМУ ПОДАТКУ: ЗМІСТ ТА СКЛАДОВІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризується методологічна та теоретична основа роботи, розкривається практичне значення отриманих результатів, формулюються основні положення, що виносяться на захист і становлять наукову новизну, наводяться відомості про публікацію наукових здобутків.

Розділ 1 «Правова природа фіскальних платежів» складається з трьох підрозділів, що присвячені дослідженню платежів податкового характеру, аналізу податку та його відмежуванню від збору та мита.

У підрозділі 1.1 «Публічно-правове регулювання обов’язкових платежів» звернено увагу, що ознака обов’язкових платежів як джерела регулярного формування централізованих грошових фондів, в основі якого лежить примусова сила держави, зумовлює ототожнення обов’язковості із публічно-правовою природою певного платежу. Вказівка на забезпеченості такого платежу силою держави не відбиває виключний публічно-правовий зміст. У зв’язку із цим, обґрунтовано, що плату за оренду державного або комунального майна теж можна розглядати як обов’язковий платіж до бюджету. Органами державної влади можуть надаватися і платні послуги, наприклад, із надання інформації. Кошти від їх надходження зараховуються до відповідного бюджету і є обов’язковими для сплати задля отримання інформації. Обов’язковість, зокрема, передбачає встановлення певного строку сплати. Він може бути як чітко фіксований і звернений на певну дату або пов'язаний із певною подією, так і залежати від адресованої платнику (боржнику) вимоги про сплату. Отже, для обов’язкового платежу характерні дві ознаки: 1) визначений розмір та 2) визначений строк сплати. Фактично, обов’язковість платежу не є виключно публічно-правовою ознакою і може застосовуватися у приватно-правовій сфері.

Помилковим є ототожнення податкових платежів виключно із конструкцією податку. Акцентовано увагу, що за Бюджетним кодексом України та Бюджетною класифікацією податкові надходження це різні за змістом поняття. Доведено, що платежі податкового характеру – поняття, яке більш точно відображає сутність платежів, котрі мають податкову природу, однак можуть і не бути виключно податками. Як і у випадку із податковими надходженнями, йдеться не тільки про податки, а і про збори. Більш того, до переліку платежів податкового характеру входять плати, внески та мито. Якщо плати та внески певним чином прирівнюються до зборів, то мито – це платіж, відносини щодо якого, регулюються митним законодавством, а ніяк не податковим. Йдеться про ширше коло відносин, ніж то передбачено Бюджетним кодексом України. Резюмовано, що саме поняття «платежі податкового характеру» найбільш повно та вичерпно характеризує набір обов’язкових платежів, що мають спеціальний порядок встановлення та надходять до бюджетів відповідних рівнів та позабюджетних фондів.

Підрозділ 1.2 «Податок: визначення та сутність» присвячено аналізу поглядів вчених на зміст податку. Сформульований висновок про неприпустимість визначення податку як форми обмеження приватної власності чи способу відчуження результатів діяльності. По-перше, сплата податків забезпечує можливість існування прав, оскільки, право повинно бути забезпечене державою, можливістю бути реалізованим та захищеним (формуються відповідні реєстри прав, обтяжень, організована нотаріальна справа, діють правоохоронні органи тощо). Несплата податків призведе до неможливості реалізувати будь-яке право, у тому числі і право власності. По-друге, сплата податку (а точніше виникнення об’єкту оподаткування) не завжди пов’язується із здійсненням певної діяльності. Так, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є житлова нерухомість. Сам факт володіння житловою нерухомістю є підставою для сплати податку. Звичайно, спочатку необхідно придбати у власність об’єкт нерухомості, однак цей факт не породжує у власника обов’язку із сплати цього податку. Аналогічну ситуацію ми маємо із земельним податком, об’єктом оподаткування якого є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), що є у власності.

Доведено, що податок не може бути примусово стягнений. Необхідно вести мову про примусову сплату, що здійснюється через механізми стягнення. У той саме час, податок це платіж, що добровільно сплачується, оскільки несплата є порушенням закону. Стягнення ж передбачає певну процедуру, сукупність заходів, що у випадку несплати у добровільному порядку відповідного податку, застосовують податкові органи для забезпечення надходження на користь держави або органу місцевого самоврядування вже податкового боргу (суми податку із штрафними санкціями та пенею). З огляду на це, заходи примусу визначено як певні негативні наслідки, що застосовуються до платників податків у випадку порушення останніми податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

У підрозділі 1.3 «Правові наслідки розмежування податку, збору та мита» досліджено суміжні із податком платежі – збір та мито, хоча останній і віднесено законодавцем до загальнодержавних податків. Виокремлено такі якісні ознаки податку: 1) встановлення законом; 2) обов’язковість; 3) індивідуально-безвідплатність; 4) безумовність; 5) нецільовий характер; 6) добровільність сплати; 7) грошова форма; 8) надходження до бюджету; 9) забезпеченість державним примусом; 10) можливість настання юридичної відповідальності. Стверджується, що переважна більшість зборів сплачується задля отримання певного права чи вчинення юридично значимих дій. Спочатку необхідно сплатити збір, а вже потім буде надане відповідне право чи вчинена дія. Податки ж у переважній більшості сплачуються за результатом діяльності, після отримання доходу, прибутку чи здійснення операції. Тому збір і податок необхідно розмежовувати за часом сплати. Збір превентивно сплачується, а податок підсумково.

Встановлено, що метою держави при встановленні певного збору, як правило, є покриття певних негативних наслідків користування одержаним платником правом. Також збір може розглядатися певним бар’єром для користуванням відповідним правом. Мета платника збору не тотожна меті держави, яка його встановила. Платник бажає скористатися певним правом, що надасть можливість задовольнити власні потреби. Акцентовано, що мета платника зумовлена індивідуальною відплатністю збору. У свою чергу компенсаційність збору можна розглядати як спосіб держави чи органу місцевого самоврядування отримати упущену вигоду від не зайняття певною діяльністю. Щоправда цей ракурс досліджуваної проблеми стосується не усіх видів зборів, а лише тих, що пов’язані із заняттям підприємництвом. Держава чи орган місцевого самоврядування, не займаючись чи займаючись немонопольно діяльністю, що є об’єктом обкладання збором, компенсує доходи, що могла би отримати займаючись такою діяльністю чи встановивши державну монополію.

Вказано, що при встановлені і податку, і збору держава не може довільно визначати розмір ставки, оскільки, при встановлені податку, повинна виходити із платоспроможності платників та, звичайно, витрат на адміністрування податку. Що ж стосується збору, то тут держава повинна співставляти розмір збору не із платоспроможністю платника збору, а із можливістю досягнення мети збору – покриття негативних наслідків користування спеціальним правом, встановлення бар’єру для доступу до права чи компенсації доходів, що могла би отримати займаючись певною діяльністю чи встановивши державну монополію.

Розділ 2 «Система елементів податку та наслідки її класифікації» також складається з трьох підрозділів, у яких здійснений комплексний аналіз елементів механізму податку, проведено їх класифікацію та запропоноване легальне закріплення останньої.

У підрозділі 2.1 «Поняття елементів податку» зосереджено увагу на аналізі значення механізму податку, який у науковій літературі отримав назви «елементи законів про податки», «правовий механізм податку», «юридичний склад податку» та «юридична конструкція податку». Законодавець пропонує говорити про «елементи податку». Доведено, що цей підхід не може бути вдалим, адже не відображає саме юридичний зміст податку. З позиції юридичної науки ми не досліджуємо економічного змісту податку, а тому вказівка на правовий зміст механізму податку є зайвою. Термін «правовий» не може відноситися до форми закріплення податку. Це, по-перше, значно розширює способи закріплення податку, а, по-друге, не відповідає конституційним приписам. Механізм податку – це набір законодавчо встановлених елементів, що визначаються у процесі законотворчості. Законотворчість, на відміну від нормотворчості, лежить за межами впливу фінансово-правових норм, що вимагає комплексного підходу до питання правової регламентації порядку закріплення елементів механізму податку.

Елементи механізму податку неоднорідні. Доцільним є об’єднання окремих елементів у певні групи. Поділ елементів правового механізму податку повинен виходити із можливості визначити певний платіж як податок (надати йому зміст податку). Вирішальним є закріплення механізму податку у податковому законі. При цьому слід виділяти основний податковий закон (Податковий кодекс України), що містить як загальні положення (включаючи окремі елементи механізму податку), положення із механізмом конкретного податку, так і інші податкові закони, що також закріплюють елементи механізму податку (Митний кодекс України).

Констатується, що елементи податку це належні лише податку якісні характеристики, закріплення яких направлене на виникнення та добровільне виконання податкового обов’язку. Таким чином, по-перше, визначення усіх елементів податку щодо кожного податку при його встановленні, не є обов’язковим; по-друге, неможна відносити до елементів механізму податку порядок повернення та порядок притягнення до відповідальності, адже законодавством не встановлюється спеціальна процедура щодо окремих податків.

Підрозділ 2.2 «Механізм податку як підстава податкового обов’язку» присвячено аналізу нормативного закріплення механізму податку, а саме відповідність форми і змісту, набір елементів, наслідки незакріплення. Для встановлення податку необхідно визначити його обов’язковість для сплати шляхом закріплення визначеного набору елементів механізму податку. Тому слід відрізняти законність встановлення податку від обов’язковості сплати податку. При цьому усі елементи механізму податку не обов’язково повинні бути визначені в окремому розділі чи главі розділу, що закріплює такий податок.