| summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – “Теоретичні засади розвитку механізмів державного регулювання інституційного середовища в сільськогосподарському комплексі” – здійснено критичний аналіз досліджень наукових попередників, вивчено сутність механізмів державного регулювання інституційного середовища сільськогосподарського комплексу в умовах модернізації економіки, окреслено місце держави в інституційній структурі підприємництва в сільському господарстві, проаналізовано особливості зміни відносин власності й трансформації форм господарювання в ринкових умовах, визначено особливості державного регулювання СГК у ринковій економіці, розглянуто основні теоретичні засади розвитку механізмів державного регулювання інституційного середовища в СГК.
На основі узагальнення теоретичних положень зроблено висновок про те, що формування ринкової структури СГК пов’язано з появою і розвитком інститутів ринку, що формують його структуроване інституційне середовище. З’ясовано, що структурні елементи – ринок праці, ринок засобів виробництва, продовольчий ринок і ринок сільськогосподарської продукції – реально існують і впливають на становлення й характер відносин господарюючих суб’єктів.
Констатовано, що економічні й адміністративно-правові заходи органів державної влади впливають на господарські процеси всіх рівнів. Проте існуюча світова практика не знаходить належного ґрунту для розвитку в СГК України. Зокрема, фондовий ринок на сьогодні тільки починає формуватися завдяки переливові капіталів великих корпорацій в аграрний сектор, а відсутність ринку землі перешкоджає цьому процесу.
Встановлено, що однією з головних причин негативних явищ у СГК України залишається недосконале державне регулювання, яке часто відірване від реалій і здійснюється з великими прорахунками. Малоефективна система державного регулювання галузі не відповідає сучасним вимогам та викликам глобалізації. Тому потрібне глибоке реформування системи органів державного регулювання галузі, визначення їх ролі та місця в умовах глобалізації, розробка нових напрямів діяльності та створення нових органів державного регулювання, удосконалення регулювання СГК на місцевому й національному рівнях.
З’ясовано, що інституційні перетворення в СГК України здійснюються в процесі реформування аграрних відносин. Напрями реформування взаємопов’язані між собою, оскільки аграрна реформа є процесом, нерозривним із зміною земельних відносин, і земля в сільському господарстві виступає як основний і незамінний засіб виробництва, на відміну від інших сфер, де вона є просто територією для розміщення основних фондів підприємств.
До складу СГК запропоновано включити сукупність галузей, які здійснюють виробництво, переробку й реалізацію сільськогосподарської продукції, а також допоміжні галузі. На відміну від поняття агропромислового комплексу, яке використовувалося за радянських часів, до СГК не входять галузі, що виготовляють засоби виробництва для сільського господарства. Отже, сільськогосподарський комплекс є інтеграційною структурою, що характеризує взаємодію різних галузей сільського господарства та їх елементів, різних етапів виробництва і розподілу сільськогосподарської продукції.
Виділено такі принципи державного управління сільськогосподарським комплексом: забезпечення населення продуктами харчування, що являє собою його функцію, яка формується життєвими інтересами суспільства й окремих громадян (реалізація відбувається через формування двох його секторів - державного й приватного); самофінансування інноваційного розвитку сільськогосподарського комплексу як завдання, що вимагає державного регулювання (державна підтримка повинна будуватися на зміщенні акцентів у напрямі заходів “зеленої скриньки” і скорочення заходів ринкової та цінової підтримки, таких як інтервенційні закупівлі та різноманітні субсидії, які класифікуються як заходи “жовтої скриньки”).
Відзначено, що вплив інституційних факторів на структурні зміни економіки є недостатньо вивченим процесом, як з теоретичної, так і з практичної точки зору.
Інституціоналізація СГК - це процес становлення та функціонування мережі суспільних інститутів, функціями яких є структурування взаємовідносин між економічними суб’єктами, узгодження їх інтересів, а також обмеження, що формують мотиваційні та поведінкові механізми. Державну інституційну підтримку підприємництва в СГК виражають відносини, які складаються між державою та суб’єктами підприємницької діяльності в сільському господарстві з приводу використання формальних і неформальних інститутів, що сприяють організації виробництва аграрної сировини, її промислової переробки та доставки кінцевої продукції споживачам з найменшими для сільгоспвиробника витратами. Враховуючи, що в ринковому середовищі трансакційні витрати господарств різних форм власності можуть доповнюватися або заміщатися державними витратами, підтримку підприємницьких структур правомірно здійснювати в напрямі заміщення або доповнення господарських витрат.
Відзначено, що в рамках ринкової економіки інституціональна структура підприємництва в СГК являє собою сукупність формальних і неформальних інститутів, реалізація яких повинна сприяти формуванню інтегрованих підприємницьких структур. Економіко-інституційні засади державної підтримки підприємництва в СГК формують настанови держави, які враховують головну мету і цілі суб’єктів виробничого, трансформаційного, трансакційного та інтегрованого підприємництва. В умовах ринку вони утворюють блок формальних інститутів, що стимулюють економічних агентів дотримуватися правил гри, які відповідають соціальним нормам і традиціям організації підприємництва в сільському господарстві.
Регулюванням СГК держава повинна не заміщати діяльність господарств, а створювати їм рівні конкурентні умови. Виникнення і розвиток інститутів у сільському господарстві та маркетинговій сфері має допомогти вирішити це завдання. Застосування концепції розвитку сільськогосподарського комплексу України передбачає створення інституційного середовища для появи економічних одиниць у сільському господарстві та скорочення тривалості аграрної реформи. Сучасний період об’єктивно вимагає принципово нових для українського СГК форм господарювання, поетапної трансформації одних структур в інші, стосовно яких міра і характер державного і ринкового впливу змінюються. Крім того, виявлено взаємозв’язок між формою власності та формою господарювання.
В ході аграрної реформи були прийняті законодавчі акти, які закріпили напрями і принципи розвитку ринкових відносин у сільськогосподарському комплексі. Основними напрямами перетворень у сільськогосподарському комплексі стали: перерозподіл земельних ресурсів; формування багатоукладної аграрної економіки; приватизація; побудова ринкової інфраструктури та нової системи державного регулювання СГК.
Зазнала змін організаційна структура сільськогосподарського комплексу України, з’явились приватні фермерські господарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого й закритого типу, особисті селянські господарства. Але жодна з форм господарювання не може розвиватися без належної державної підтримки, вона потрібна всім без винятку організаційно-правовим формам господарювання. Протягом усього трансформаційного періоду в Україні відчувається недостатність державної підтримки сільськогосподарського комплексу, яка може виявлятися через податкові пільги, кредити, митні тарифи, низькі відсоткові ставки на придбання сільськогосподарської техніки, пальне, добрива, субсидії.
Державне управління сільськогосподарським комплексом можна визначити як спосіб впливу суб’єкта управління, що ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою форм, методів і засобів ефективне функціонування сільськогосподарського комплексу, досягнення визначеної мети та розв’язання суперечностей. Механізм державного регулювання необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов’язані функції для забезпечення безперервної, ефективної дії відповідної системи (держави) на підвищення ефективності функціонування економіки. Механізм державного регулювання економіки можна визначити як систему засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій.
Державне регулювання СГК здійснюється у вигляді комплексу заходів щодо впливу держави на процеси виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства з метою збереження продовольчої безпеки країни та її регіонів, стабілізації агропромислового виробництва та подолання галузевих диспропорцій.
У другому розділі – “Методологічні основи розвитку механізмів державного регулювання інституційного середовища в сільськогосподарському комплексі України” – вивчено розвиток методологічних підходів до дослідження інституційних перетворень у сільськогосподарському комплексі; визначено методи та інструменти державної підтримки підприємницьких структур у сільськогосподарському комплексі; сформульовано принципи та функції державної інституційної підтримки сільськогосподарського комплексу.
Обґрунтовано, що під інститутами варто розуміти форму організації суспільно-політичних, соціально-економічних, правових, адміністративно-управлінських, соціокультурних і господарських зв’язків, що виступають як фактори формування й розвитку різних структур у всіх сферах життя суспільства. Крім того, інститут можна визначити як сукупність формальних і неформальних правил поведінки, що дають індивідам змогу координувати свою діяльність, а також певні дії щодо забезпечення їх виконання. Під такими діями пропонуємо розуміти певну систему покарань, передбачених для порушників як формальних, так і неформальних правил. Вони можуть здійснюватися через страх перед покаранням за порушення відповідних норм або суспільні санкції і (або) державне насильство, або внутрішні обмеження.
Визначено, що не існує абсолютних переваг однієї конкретної форми власності перед всіма іншими; кожна форма власності має свій набір трансакційних витрат, а також вибір форм власності є не випадковим, а диктується міркуваннями ефективності і залежить від можливостей забезпечувати економію трансакційних витрат. Вплив зміни формальних правил на економічний стан сільськогосподарських підприємств доцільно досліджувати на основі теорії прав власності й теорії трансакційних витрат. З метою належного функціонування сільськогосподарського комплексу, забезпечення його здатності динамічно та ефективно розвиватися в умовах недосконалої конкуренції запропоновано забезпечення збалансованого захисту інституту власності по об’єктах володіння, розпорядження та користування. |
