ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ В УКРАЇНІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, основні завдання дослідження, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретичні основи державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій” – здійснено огляд наукової літератури, проведено дослідження сутності сталого соціально-економічного розвитку сільських територій як об’єкту державного регулювання; узагальнено чинники, що впливають на формування сталого соціально-економічного розвитку сільських територій; розглянуто особливості державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій та напрями формування регіональних систем розвитку сільських територій.

Проведено аналіз наукових праць Ю. Лузана, М. Маліка, М. Корецького, П. Гайдуцького та інших вчених з проблем формування та реалізації механізмів забезпечення сталого соціально-економічного розвитку сільських територій в Україні та ролі держави у процесі їх розвитку. Необхідність чіткого визначення сутності й змісту такого явища зумовлено визначальним впливом соціально-економічного розвитку сільських територій на економічний розвиток країн та відсутністю єдиного підходу до державно-управлінських механізмів забезпечення сталого розвитку сільських територій і стабільності країни як цілісної системи.

Показано, що сталий розвиток сільських територій розглядається як розвиток, який породжує економічне зростання і справедливо розподіляє його результати. Це розвиток, який віддає пріоритет виробленню інтегральної системи цінностей, зверненої в рівній мірі до кожного громадянина, розширення його можливостей і забезпечення участі в ухваленні рішень, що впливають на його життя.

Встановлено, що сталий розвиток сільських територій, з одного боку, характеризує зовнішні, найважливіші природно-ресурсні обмеження, які формують віддалену перспективу, з другого боку, визначає можливості соціально-економічного розвитку сільських співтовариств, розвиток господарюючих суб’єктів та природооблаштування.

Сталий розвиток сільських територій охарактеризовано як рівномірне нарощування позитивних соціальних показників життєвого рівня населення, освіченості, здоров’я у повній відповідності з економічним й екологічним розвитком сільського регіону. На індивідуально-мотиваційному рівні ці показники виявляють себе в зростанні задоволеності населення сільських територій життям у цілому, власними соціально-економічними перспективами й перспективами своїх дітей, що відповідають зростанням показників задоволеності основними умовами сільської життєдіяльності.

Запропоновано різноманіття чинників, що впливають на формування сталого соціально-економічного розвитку сільських територій, розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх чинників віднесено: обсяг і динаміку виробництва; фінансове і матеріально-технічне забезпечення; використання природних ресурсів; наявність природничо-рекреаційних ресурсів; забезпечення соціальними послугами; стан інфраструктури; наявність ефективної управлінської команди; екологічну стійкість; чисельність населення в працездатному віці; рівень безробіття; культурно-моральний рівень населення. Зовнішні чинники розділено на загальнодержавні і регіональні. Серед загальнодержавних виділено наступні: стабільна аграрна економіка (підтримка АПК); зовнішня політика (державний протекціонізм); правова база, що стимулює (стримує) розвиток конкурентних стосунків; цінова політика (диспаритет цін); соціальна політика. Найбільш суттєвими регіональними чинниками визначено: природно-кліматичні умови; галузеву спеціалізацію; рівень розвитку інфраструктури регіону; фінансову стійкість; інвестиційну привабливість регіону. Ці чинники можуть або сприятливо впливати на сталий розвиток муніципальних утворень, або перешкоджати йому.

Доведено, що перехід до сталого соціально-економічного розвитку повинен, в першу чергу, починатися на рівні державної влади. Особливе значення мають чинники, пов’язані із загальною політичною, макроекономічною і соціальною стратегією держави.