ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертаційної роботи, визначено стан наукової розробки проблеми, предмет і об’єкт дослідження, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади розвитку страхового ринку в Україні” – викладено історичні передумови, розкрито сутність та методи державного регулювання ринку страхових послуг в Україні, геоекономічні аспекти регулювання ринку страхових послуг.

У результаті дослідження встановлено, що організація страхової діяльності в Україні на початку 90-х рр. минулого сторіччя регулювалася Декретом Кабінету Міністрів України “Про страхування” № 47-93 від 10 травня 1993 р., згідно з нормами якого функції державного регулювання ринку страхових послуг з 1993 р. по 2000 р. здійснював Комітет України у справах нагляду за страховою діяльністю (далі – Укрстрахнагляд). При цьому положення про Укрстрахнагляд було затверджено лише наприкінці його діяльності (Указ Президента України № 1468/99 від 12 листопада 1999 р.). У грудні 1999 р. Укрстрахнагляд Указом Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” № 1573/99 від 15 грудня 1999 р. було ліквідовано, а його функції покладено на Міністерство фінансів України.

Проте згаданим вище Декретом Кабінету Міністрів України також не було встановлено ринково-обґрунтованого розміру статутного капіталу страховиків. Але питання щодо наповнення власного капіталу або чистих активів, ринкова вартість яких здебільшого не відповідає сформованому статутному капіталу страховиків, з метою убезпечення суб’єктів підприємницького сектору та сектору домогосподарств від ризиків дефолту та банкрутства страховиків, залишається актуальним. На 30 червня 2011 р. обсяг сплачених статутних капіталів
446 вітчизняних страхових компаній становив 13,5 млрд грн.

Функції державного регулювання ринку страхових послуг з 2000 по 2003 р. було покладено на Міністерство фінансів України, а з 2003 по листопад 2011 р. – на Державну комісію у сфері регулювання ринку фінансових послуг (далі –Держфінпослуг), яку Указом Президента України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг”
№ 1070/2011 від 23 листопада 2011 р. реорганізовано в Нацкомфінпослуг.

Реформування державного регулювання ринку страхових послуг поки не привело до того, що ліцензія на право проведення тих чи інших видів страхування стала гарантією сумлінності страховика щодо виконання зобов’язань перед страхувальником.

Таким чином, однією з основних умов поліпшення якості державного регулювання ринку страхових послуг є забезпечення довіри страхувальника до страховика.

Державне регулювання ринку страхових послуг є частиною державного регулювання ринку фінансових послуг, функції якого виконують Нацкомфінпослуг, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів, та фондового ринку. При цьому залишається актуальним питання підвищення якості нормативно-правових актів, які стосуються послуги страхування; потребують покращення відносини між органами державного управління щодо розподілу повноважень та забезпечення найбільш ефективної реалізації методів державного регулювання з метою використання страхування насамперед як економічного механізму убезпечення суб’єктів підприємницького сектору та сектору домогосподарств від ризиків непередбачених ускладнень.

Відповідно до Закону України “Про страхування” предметом безпосередньої діяльності сучасного страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

Закон України “Про страхування” регулює сучасні відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. Водночас цей Закон не містить правових визначень термінів “права страхувальника”, “допоміжні послуги із страхування” тощо.

На сьогодні Законом України “Про страхування” закріплено 37 видів обов’язкового страхування і 22 види добровільного страхування.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України має встановлювати порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Актуарні розрахунки страхових тарифів є непрямим методом (тарифною політикою) державного регулювання ринку страхових послуг, але на сьогодні в Україні відсутній регуляторний акт Кабінету Міністрів України, який визначає норми та методики цих розрахунків. Таким чином, питання належної ціни убезпечення суб’єктів підприємницького сектору та сектору домогосподарств від ризиків непередбачених ускладнень є відкритим і таким, що потребує теоретико-методологічного обґрунтування.

В Україні також відсутні регуляторні норми, згідно з якими на актуарія покладалася б відповідальність за достатність страхових фондів (резервів) на той момент, коли страховику доведеться виконувати свої зобов’язання за укладеними полісами (договорами страхування).

Щодо допоміжних послуг також слід зазначити, що в разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком. Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик (а не представник допоміжних послуг) несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі за винятком випадків, передбачених законодавством України.

На якість державного регулювання ринку страхових послуг в Україні суттєво впливають економічні методи. Бюджетне регулювання тісно пов’язане з кредитно-грошовим (зміна вартості грошей у часі, інфляція).

Правові, адміністративні та економічні методи державного регулювання ринку страхових послуг є взаємозалежними як на національному, так і на геоекономічному рівні.

З огляду на геоекономічний статус сучасної світової економіки державне регулювання ринку страхових послуг в Україні має відповідати принципам та стандартам Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю. При цьому актуальною проблемою кадрової політики залишається можливість та доцільність непродуманого копіювання в Україні іноземного досвіду.

У другому розділі – “Оцінка сучасного стану та особливостей методів державного регулювання ринку страхових послуг в Україні” – проведено аналіз практичних аспектів та особливостей реалізації методів державного регулювання ринку страхових послуг України.

Установлено, що страховий ринок України є молодим, капіталізованим сектором небанківських фінансових установ. Фінансова криза 2008-2009 рр. засвідчила негативну динаміку зниження якості страхових послуг, основною причиною якої стала невідповідність між історично сформованою у фінансовій звітності вартістю власного капіталу та справедливою вартістю активів страхових компаній.

Доведено, що своєчасність, безперебійність та точність надання страхових послуг залежать від справедливої вартості чистих активів (власного капіталу) страхової компанії.

Разом з тим шахрайство на ринку страхових послуг негативно впливає на доходи та ліквідність страховиків. Результати аналізу ринку страхових послуг свідчать, що впродовж 2002-2009 рр. страховими компаніями через шахрайство було недоотримано доходів на суму від 9,5 млрд грн до 14,3 млрд грн.

Відповідно за цей період до Державного бюджету України страховими компаніями було недоплачено податок на прибуток (3% від страхових платежів, що не надійшли в касу та на банківські рахунки страхових компаній) в сумі майже 0,4 млрд грн.

Дослідження статистики та особливостей державного регулювання ринку страхування в Україні свідчить про недосконалість чинних на сьогодні адміністративних, правових та економічних методів державного регулювання.

Зокрема, потребують критичного переосмислення сучасні адміністративні методи державного регулювання ринку страхових послуг щодо: усунення суттєвих недоліків у розкритті інформації та формуванні фінансової звітності; визначення критеріїв та суттєвості інформації для складання достовірної фінансової звітності; режиму оприлюднення інформації; якісного і кількісного характеру ризиків та аналізу складових капіталу страховиків; визначення частки відповідальності, яку слід передати в перестрахування, і критеріїв надійності партнера з перестрахування; обов’язковості ведення страховиком на будь-яку дату бази даних та балансу ризиків страхового портфеля (балансу відповідальності страховика); питань ефективності механізму введення тимчасових адміністрацій, в тому числі передачі портфеля ризиків страхової компанії банкрута, частина яких перестрахована, платоспроможному страховику; міждержавних регуляторних механізмів контролю за випадками початку процедур банкрутства страховиків-нерезидентів, яким було передано в перестрахування ризики українським страховиком; випадків, коли банкрутом визнають зарубіжну страхову компанію, а її “дочірня фірма” на день прийняття відповідного рішення суду зарубіжної юрисдикції має достатні страхові резерви для виконання зобов’язань на ринку України; питань, які виникають між датою прийняття рішення суду про визнання страхової компанії банкрутом та датою завершення ліквідаційної процедури у зв’язку з виникненням ситуації, коли в межах дії договорів (полісів) страхування настають нові страхові випадки, майнова відповідальність за якими є перестрахованою на страховому ринку.

Потребують практичного вдосконалення і правові методи державного регулювання, зокрема щодо: правил страхування (в тому числі питання плагіату та конкурентного шахрайства; стандартизованого переліку тлумачень термінів, що можуть вживатися в правилах та договорах страхування); дійсної вартості майна з метою страхування; шахрайства, фальсифікацій; можливості проведення повного обґрунтованого розслідування стосовно загальної страхової суми та ймовірності страхування одного й того самого майна або майнової відповідальності в одному часовому періоді різними страховиками; можливості проведення повного обґрунтованого розслідування стосовно предмета договору страхування, яким є майно, що підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення; визначення термінів “страховий портфель”, “колективний баланс відповідальності”, “баланс відповідальності”, “ретроцесія”, “ковер-нот”, “дефолт” тощо; особливостей формування та відображення чистих активів (власного капіталу) страхових компаній; визначення мінімального і максимального розміру ставки дисконтування або ставки капіталізації та вимог, за якими страхові компанії мають збільшувати суми страхового відшкодування через затримку в часі їх виплати страхувальнику (дефолт) на суму втрат від зміни купівельної вартості гривні в часі; державних механізмів гарантування якості страхових послуг шляхом убезпечення від дефолтів і банкрутств емітентів цінних паперів та банків; двозначності регуляторних норм у частині формування й розміщення страхових резервів; проведення стрес-тестів, процедур визначення страхових тарифів та оцінних процедур щодо обчислення ставки дисконтування; надання “адміністративної послуги” стосовно безоплатного, своєчасного та повного доступу до судових рішень; механізмів введення тимчасових адміністрацій.

Критичного переосмислення відтворювальної соціально-економічної спрямованості страхування потребують сучасні економічні методи державного регулювання ринку страхових послуг в частині: теоретико-методологічного обґрунтування та практичного управління ризиками (в тому числі оприлюднення результатів стрес-тестів); дії закону зміни вартості грошей у часі на страхові резерви; “технічних акцій” та схем мінімізації податкових зобов’язань; розгляду операцій перестрахування, передусім як ефективного способу розподілу відповідальності щодо страхових ризиків; поєднання інтересів торговців цінними паперами та інтересів страхових компаній стосовно отримання інвестиційного прибутку; актуарного підтвердження розмірів агентської винагороди (комісії) та видатків на ведення справи; рейтингування та рейтингів спекулятивного рівня.