Лавринович О.В. Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення

summary

ЗМІСТ  РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його мета і завдання. Дається характеристика об’єкта, предмета і методології роботи, розкривається її наукова новизна та практичне значення одержаних результатів. Вказується на зв’язок з планами законодавчих робіт Верховної Ради України.

Перший розділ - “Загальна характеристика виборчих систем” розкриває поняття виборчої системи, що є визначальним для характеристики виборів як форми реалізації ідей представницької демократії.

З метою визначення місця і ролі виборчого права на етапі становлення демократичної державності і забезпечення реального  народовладдя, необхідно дослідити політико-правову природу виборчої демократії взагалі та історичний досвід країн сталої демократії.

У роботі  прослідковано залежність обрання типу виборчих систем у різних країнах  від способу організації державної влади, від форми державного устрою, національного складу суспільства, його традицій та культури, впливу зовнішніх чинників. 

З виникненням ідей представницької демократії виникала і потреба у встановленні правил, за якими визначаються представники.  Зроблено історичний огляд становлення  і розвитку цих правил на прикладі Великобританії, США, країн Скандинавії, Швейцарії, Німеччини, Італії, Франції, на їх політичному і соціокультурному грунті.  

Детальне вивчення виборчих систем, дослідження деяких результатів застосування тієї чи іншої системи дає можливість найоптимальнішого вибору цього інструменту здійснення народовладдя.

У роботі досліджено вплив суспільних процесів на розвиток виборчого законодавства, на становлення демократичного виборчого законодавства країн колишнього СРСР та соціалістичного табору.  Досліджено процес становлення відносин конкурентного і представницького типу, початок  систематизації норм, що регулюють ці відносини, становлення системи демократичних цінностей.

Встановлено взаємозв’язок правових норм виборчого законодавства й характеру суспільних процесів.

Другий розділ  - “Сучасне виборче законодавство України” складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано законодавство України, що забезпечує обрання органів і посадових осіб як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.

Конституція України забезпечила повноту вищої нормативної бази для подальшого нормативного закріплення механізмів здійснення народовладдя в Україні.

Порядок проведення виборів згідно з частиною 3 статті 77 та частиною 6 статті 103  Конституції встановлюється спеціальними законами.  Щодо кожного виду виборів існують окремі закони, що базуються на основних конституційних принципах народовладдя й охоплюють своїм регулюванням усі істотні сторони цих суспільних відносин.

Серед елементів, що сприяють справедливості, найбільш важливими для вираження людської гідності і рівних та невідчужуваних прав є вільні вибори зі встановленою періодичністю таємним голосуванням, що гарантує вільне волевиявлення виборців у виборі своїх представників.

Реалізація конституційних прав громадян у законах, що регламентують народовладдя, покликана забезпечити: побудову стабільного суспільства, що унеможливить диктатуру у будь-якій формі; формування прогнозованої і політично відповідальної влади;  ефективність роботи представницьких органів та посадових осіб.

Виборче право є не тільки важливою підгалуззю конституційного права, а й певною мірою синтетичним напрямком права, що органічно об’єднує в собі й окремі сегменти інших галузей права. Якраз у виборчому законодавстві перетинаються нормативні акти конституційного, адміністративного, фінансового,  трудового, кримінального та інших галузей права.

 Отже, виборчому законодавству притаманний міжгалузевий, комплексний характер, тобто воно юридично не однорідне, оскільки включає в себе не тільки норми, але й нормативні акти з різних галузей законодавства, які в свою чергу є формою вираження норм відповідних галузей права. Це дозволяє розглядати виборче законодавство як міжгалузеве.

Аналізуючи законодавство про вибори народних депутатів України, автор констатує, що стан виборчого законодавства України на момент початку досліджень не забезпечував незворотності демократичних процесів. Більш того, окремі норми могли спровокувати кризу представницької влади й повернення до тоталітаризму.

Суть проблеми полягала в тому, що суб’єктами виборчих змагань законодавство визнавало поруч із політичними партіями - трудові колективи, професійні спілки, громадські організації і окремих громадян. Це унеможливлювало обрання представницьких органів із прогнозованим і стабільним напрямком нормотворення. З іншого боку, нівелювалась роль політичних партій як єдино можливого ефективного суспільного інструменту для формування влади і політичного контролю за нею, що творить механізм реальної політичної відповідальності.

Застосування двотурової системи абсолютної більшості у поєднанні із вимогою участі у виборах абсолютної більшості виборців створювало реальну загрозу можливого необрання необхідної кількості депутатів для початку роботи виборних представницьких органів. У березні 1994 року через це в Україні постала реальна загроза необрання першого складу Парламенту, що обирався в незалежній державі. Так у першому турі було обрано лише 48 депутатів. А по завершенню виборчої кампанії у Верховній Раді залишалось 124 вакансії.

Автором обгрунтована необхідність серйозного вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України. Дано аналіз окремих норм чинного на той час Закону про вибори від 18.11.1993  та досліджено їх вплив на результати виборів і суспільні процеси,  вказано на найвагоміші недоліки цього Закону. Визначивши основні завдання реформування законодавства про вибори народних депутатів, серед яких - підвищення ефективності виборчого процесу, структурування Парламенту та сприяння утвердженню багатопартійної системи -  дано аналіз, внесеного автором у порядку законодавчої ініціативи проекту Закону “Про вибори народних депутатів України”, підготовленого на виконання цих основних завдань.  

Концептуальні підходи, запропоновані цим законопроектом, були реалізовані в ухваленому 24 вересня 1997 року Законі України “Про вибори народних депутатів України”.  Введення мажоритарно - пропорційної системи мало на меті і виконало функцію заохочення розвитку загальнонаціональних партій як інструменту політичної визначеності влади й дієвого контролю влади.

Законом закладені надійні правові гарантії обрання повного складу Верховної Ради в останню неділю березня  кожного четвертого року за будь-яких умов. Це дає визначеність на довгу перспективу і здешевлення процедури виборів для платників податків. 

Виходячи з конституційного положення, що обирати владу це право, а не обов’язок, у Законі відсутні будь-які обмеження, щодо визнання виборів недійсними.

Кандидат, що отримав більшу підтримку по мажоритарному округу ніж інші, не зважаючи на її цифровий вираз, вважається обраним. Єдине обмеження, передбачене для пропорційної частини ставить умову, щоб більше ніж одна партія із своїм списком кандидатів зібрали понад 4 відсотки голосів виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Таке положення сприяє консолідації партій та структуруванню Парламенту.

В Законі реалізовані запропоновані автором позиції про перехід від негативного до позитивного голосування та про запровадження нового типу виборчого бюлетеню з відривним талоном, що суттєво зменшує імовірність фальсифікації.       

У дисертації обгрунтована необхідність зміни законодавства про вибори Президента України на основі нової Конституції України та нових виборчих Законів.  Поданий автором у порядку законодавчої ініціативи проект Закону “Про вибори Президента України” приведений у відповідність до Конституції, уніфікований  з Законом “Про вибори народних депутатів України”, щодо технологічних проблем. На виконання завдання обрання Глави держави, політичні погляди якого є чітко визначеними та стабільними, проектом пропонувалось надати право висування виключно політичним партіям.

 Остаточне ухвалення рішення колегіальним органом в режимі пошуку політичного компромісу не дало можливості ухвалення як Закону, взятого за основу авторського законопроекту.  Але, не дивлячись на деякі недоліки Закону України “Про вибори Президента України” забезпечив позитивні зміни у внормуванні процесу обрання Глави держави.

Розглядаючи законодавче забезпечення виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, розкрито особливості процесу заснування демократичних принципів на місцевому рівні.

Конституційне закріплення права територіальних громад на самоврядування та базових принципів формування органів місцевого самоврядування та обрання його посадових осіб, стало основою для законодавчого врегулювання організації місцевого самоврядування, де найважливішим є обрання представників територіальної громади для виконання її самоврядних функцій.

Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, ухвалений Верховною Радою України 14 січня 1998 року визначив основні засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Розділ 3 - “Вплив виборчого законодавства України на політичні процеси в державі” присвячений дослідженню взаємозв’язку та взаємовпливу розвитку виборчого законодавства та партійного будівництва й реформи законодавства про вибори народних депутатів та структурування Верховної Ради. А також впливу цих двох чинників на становлення такого  порядку політичної демократії, при якому всі суб’єкти політичного життя мають законодавчо визначену можливість впливу на рішення, що приймаються і несуть адекватну відповідальність.

Автор визначає політичні партії як інструмент здійснення політичної волі громадян.

Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на об’єднання в політичні партії… Політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

  Через партії народ виражає свою волю, це інструмент його участі у політичному житті держави. Громадяни, які мають бажання брати активну участь у політичному житті, впливати на суспільні процеси, можуть об’єднуватись в партії з метою реалізації своїх поглядів на суспільний розвиток через представництво в органах державної влади.   

Звичайно, Україна має свої особливості, насамперед спадщину комуністичної доби, яка не дозволяла розвинутись структурам громадянського суспільства, а наявні були зруйновані,  що позначається і сьогодні і є однією з вагомих причин, чому в Україні партії поки  що слабкі, малочисленні. Але ж вони ніколи й не постануть, не зміцняться без міжпартійних виборчих змагань, без правових норм, що мають стимулювати розвиток загальнонаціональних впливових політичних партій.

У роботі висвітлюється процес становлення парламентаризму в Україні, впливу на цей процес виборчого законодавства. Автором проаналізовано вплив Закону України “Про вибори народних депутатів України” на структурування Верховної Ради України та сформулювані пропозиції вдосконалення виборчого Закону з метою обрання політично структурованого Парламенту.

Автором обгрунтовується положення щодо права висування кандидатів у народні депутати та кандидатів у претенденти на посаду Президента України, яке має бути надане тільки політичним партіям, оскільки на виборах суспільство обирає подальший напрямок свого розвитку і ту політичну силу, яка за дотримання цього напрямку буде відповідати.  Без політичної відповідальності застосувати інші види правової відповідальності за дії чи наслідки дій державного керівництва практично неможливо.

Дано аналіз конституційних положень, щодо первинності народної волі при формуванні всіх органів влади. Висвітлено порядок підзвітності та підконтрольності органів влади в залежності від порядку їх створення. 

Розділ 4 - “Вирішення спорів під час виборчих кампаній” - розкриває одну з головних рис демократичної виборчої системи - ефективне вирішення спорів та усунення порушень законодавства під час виборчих кампаній та недопущення впливу порушень на вільне волевиявлення.  

У дисертаційному дослідженні висвітлений порядок вирішення спірних ситуацій системою виборчих комісій. Даний аналіз проблеми визнання виборів недійсними та проблеми “виборів, що не відбулися”. 

Проблема “виборів, що не відбулися” остаточно знята з ухваленням Закону “Про вибори Президента України”, а проблема визнання виборів недійсними залишається актуальною, хоча в цьому ж Законі відсутня така норма. Щодо виборів народних депутатів України та виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування є законні підстави перекреслення конституційних прав громадян на право обирати і бути обраними.

Автором обгрунтована необхідність вилучення із всіх виборчих законів норм про можливе визнання виборів недійсними. Виборчі комісії при виявленні порушень зобов’язані їх усувати і встановлювати об’єктивний підсумок виборів.

У роботі розглядається роль суду у вирішенні спорів під час виборчих кампаній. Ця роль зводиться до підтвердження чи спростування факту порушення законності, визначення міри впливу встановлених порушень на підсумки виборів, покарання винних за скоєні правопорушення під час виборчого процесу.

Всі виборчі закони України передбачають участь суду у вирішенні спорів. Всі вони містять норми про судове оскарження неправильностей у списках виборців, оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій. Переважна кількість звернень до суду стосується підсумків виборів. Найбільш проблемними є справи про визнання виборів недійсними.

Слід зазначити, що роль суду у виборчому процесі важлива на всіх його стадіях. Відповідно до чинного законодавства може бути оскаржена до суду відмова у реєстрації, сама реєстрація та подана пропозиція про зняття з реєстрації.

Для більшої чіткості розгляду справ судами, ефективності роботи суду вважається необхідним розширити їх нормативну базу.

Автором наголошується важливість непорушності виборчого процесу, оскільки порушення під час виборів спотворюють волю громадян та підривають їх довіру до системи виборної та представницької демократії як політико-правового інституту та системи цінностей.

Відповідальність за порушення законодавства під час виборчої кампанії предбачена всіма чинними виборчими законами. Кримінальний кодекс містить статті, які визначають відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян.

Беручи до уваги наслідки для суспільства чи територіальної громади злочинів, скоєних під час ивборчих кампаній, автор,  використавши право законодавчої ініціативи, вніс пропозицію про доповнення Глави ІУ Кримінального Кодексу встановленням відповідальності за перешкоджання роботі виборчих комісій та порушення принципу голосування кожним виборцем особисто. Законом №974-ХІУ від 15.07.1999 року Кодекс доповнено.

Проект Закону  "Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу   України" поданий автором з метою узгодження норм чинних виборчих законів та Цивільного процесуального Кодексу України.

У висновках узагальнюються основні результати дисертаційного дослідження.

Найважливішим принципом будівництва органів державної влади є демократичний порядок їх формування. Всі органи управління в системі державної влади чи самоврядування формуються обраними безпосередньо громадянами органами чи посадовими особами. Отже, влада народу є головною правовою категорією сучасного конституціоналізму.

Обгрунтована необхідність участі суду на всіх стадіях виборчого процесу, що забезпечує здійснення Конституційного положення, щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі.