· ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації та її зв”язок з науковими темами академії, в якій виконана робота; визначено основну мету й завдання дослідження, його предмет, об”єкт, гіпотезу, наведено використані методи й інструменти дослідження; аргументовано новизну, теоретичну та практичну цінність дисертаційної роботи; вказано особистий внесок здобувача та поінформовано про апробацію результатів наукового пошуку на науково-практичних конференціях, на засіданнях кафедри економічної політики, під час проведення лекцій і семінарів у Рівненському державному технікумі економіки та підприємництва.
У першому розділі - “Податкова політика як системоформуючий фактор розвитку” - розкривається питання суті реформування податкової системи України як сукупності відносин між державою і платниками, що характеризується такими рисами:
- фіскальною спрямованістю податкової політики держави, її намаганням максимально використати наявний податковий потенціал платників без належного врахування їх платоспроможності
- неоднаковим підходом з боку держави до різних категорій платників, який проявляється в наданні одним з них численних невиправданих пільг у списанні та реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом і перекладанні податкового тягаря на інших. Це свідчить про дискримінаційний характер оподаткування в Україні;
- відсутністю еквівалентності у відносинах не лише між державою і окремими платниками, а й між державою і всім загалом платників внаслідок значних масштабів марнотратства і розкрадання державних коштів, що зумовлюють значну розбіжність між загальною сумою податкових платежів і сукупністю суспільних благ, які надаються платникам.
У дисертації сконцентровано увагу на вирішенні питань, пов”язаних з системоформуючими принципами сучасної податкової політики. У цій сфері значний внесок належить українським вченим: О.Д.Василику, В.І.Кравченку, І.О.Луніній, П.В.Мельнику, С.В.Онишку , К.В.Павлюк.
Зазначається, що становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевими бюджетами в Україні має такі особливості:
· нерозвиненість системи місцевих податків і зборів, і як наслідок відсутність у місцевих бюджетів власної дохідної бази, що породжує відносини залежності органів місцевого самоврядування від органів державної влади;
· постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами, що спричиняє нестабільність відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування;
· відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами.
Як свідчить практика, і це відзначається в роботі, - місцеве оподаткування й саме по собі має низку суттєвих недоліків, серед яких:
Ø відсутність ефективного правового поля, що відповідав би сучасним умовам господарювання;
Ø наявність місцевих податків і зборів, витрати на адміністрування яких перевищують надходження від них;
Ø відсутність правових механізмів у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних подків і зборів;
Ø незацікавленість місцевої влади у додатковому залученні коштів від
справляння місцевих податків і зборів;
Ø другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;
Ø відсутність екологічного оподаткування, податку на нерухомість як суто місцевого податку;
Ø нерозвиненість самооподаткування як альтернативної форми надходжень до місцевих бюджетів тощо.
Враховуючи сьогоднішній стан економіки України, можемо констатувати, що реформування податкової політики України буде фактором стабільності та сприятиме суттєвому покращанню інвестиційного клімату. Тому рийняття пакету податкових законів, консолідація в бюджеті практично всіх видатків держави, що раніше не відображалися в ньому, оформлення частки державного боргу в державні цінні папери і залучення ресурсів фінансового ринку для покриття бюджетного дефіциту, створення ефективної системи державної скарбниці, головним завданням якої має бути доведення бюджетних асигнувань до конкретних отримувачів, а також закладання основ цивілізованих взаємовідносин між державним бюджетом України та місцевими бюджетами дозволили б сворити контури майбутньої бюджетно-податкової системи як предумову сталого економічного зростання.
Значна увага у роботі і в даному розділі приділена аналізу положень проекту Податкового кодексу. Зазначається, що поширеними вадами вітчизняно податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов'язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідно, що і підтверджується вітчизняною практикою.
Усі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без винятку питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.
У роботі послідовно проводиться ідея, що створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. Отож, в Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб'єктів господарювання.
Ще один важливий аспект роботи стосується ефективності функціонування і розвитку податкових систем. У розвинутих країнах підтверджується їх життєвість і важливість ролі, яку вони відіграють в забезпеченні оптимізації поєднання ефективності та соціальної справедливості в суспільстві. Тому вивчення їх надбань, аналіз методів та засобів оподаткування, апробованих у світовій практиці, є необхідною умовою розробки і впровадження програми реформування податкової системи в Україні.
При аналізі принципів побудови системи оподаткування звертає на себе увагу декілька моментів:
· невиправдане розширення їх переліку, включення до нього неосновних принципів (економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід), внаслідок чого в процесі побудови податкової системи відволікається увага від основних принципів оподаткування;
· вузьке, відмінне від загальноприйнятого тлумачення деяких принципів оподаткування, узгоджене з потребами і можливостями поточного моменту - принципу стабільності як забезпечення незмінності податків і зборів та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; принципу соціальної справедливості як забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
· включення таких принципів, які не можуть бути покладені в основу побудови податкової системи в цілому (принцип рівнозначності і пропорційності), оскільки прибуткове оподаткування громадян здійснюється на засадах прогресивності; невизначеність основного (основних) системоутворюючого принципу побудови податкової системи;
· не внесення до принципів побудови податкової системи науково обгрунтованих загальновизнаних принципів оподаткування, таких як фіскальна достатність та еластичність, адміністративна простота та економічна ефективність.
Тому, на нашу думку, податкова реформа в Україні має здійснюватися на таких напрямках:
1. Зниження величини податків, спрощення правил та г щодо оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності з метою усунення будь-яких прешкод у взаємовідносинах між державою та платниками податків, але при одночасному розширенні податкової бази. Прозорі та зрозумілі правила оподаткування зможуть замінити більшість сьогоднішніх неефективних податків, адміністративні витрати по справлянню яких інколи перевищують доходи бюджету.
2. Усунення доведеної до абсурду системи надання податкових пільг, коли одні платники податків користуються визначеним набором а інші є "невдахами", бо змушені сплачувати всі податки в повному обсязі.
3. Якнайшвидше вирішити проблему "прірви" та частинами бюджету, коли фінансові органи, що відповідають за фінансування бюджетних програм усунені від роботи по контролю за виконанням частини бюджету.
4. Оскільки в економіках командно-аміністративного типу значна частина податкових надходжень складається з податків на прибуток та податків на заробітну плату, необхідно зменшити частку прямих податків при одночасному збільшенні частки непрямих податків. цьому особливо негативними є високі ставки оподаткування фонду заробітної плати. Тому необхіно підвиувати роль персонального податку при одночасному зменшенні оподаткування фонду заробітної
5. Вдосконалення системи податкової звітності податкової статистики.
· Другий розділ - “Адаптація українського законодавства і податкової політики до вимог ЄС”- присвячено дослідженню умов набуття Україною статусу асоційованого членства в ЄС.
З економічного погляду інтеграція України до Європейського Союзу мала б однозначний позитивний вплив на функціонування ринкового господарства. Вона б надала переваги, які ми згрупували так:
1) торговельні, тобто уможливила б просування товарів на європейський ринок без значних перешкод;
2) макроекономічні - могла б допомогти протистояти циклічним коливанням кон'юнктури через участь в спільній економічній політиці ЄС, а також уможливила б вирівнювання економічних показників;
3) фінансові - на макрорівні - забезпечення утримання валютного курсу на стабільному рівні через участь в єдиній валютній системі, можливість користуватися бюджетними фондами, щоб вирівняти економічний розвиток, координація спільної фіскальної та монетарної політик через перенесення компетенції на наднаціональний рівень, зниження податкових та митних бар'єрів; на мікрорівні - зниження операційних витрат для підприємств через участь в єдиній валютній системі, можливість безперешкодного створення філіалів фірм; збільшення обсягів перебігу інвестиційного капіталу в Україну з країн ЄС. Проте найбільші можливості, як зазначають вітчизняні дослідники, виникають у сфері потенційних приватних інвесторів, що вимагає створення умов для філій банків ЄС і страхових компаній, інвестиційних фондів.
В основу дослідження покладено системно-діяльнісний підхід, оскільки він найповніше відображає структуру вимог і завдань щодо набуття Україною нового статусу у міжнародних відносинах.
Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою aтиме від прогресу на головному напрямі - забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах на душу населення між Україною та державами - членами ЄС. За останні роки цей розрив значно зріс і тепер він у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які найближчим часом набудуть членства в ЄС.
За такої ситуації особливо важливо, як наголошує Президент України реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією цілей та завдань сталого розвитку, які окреслені міжнародним співтовариством в Порядку денному на 21 століття, Декларації Тисячоліття, консенсусі, Плані виконання рішень Всесвітнього з сталого розвитку та визначаються як стратегія існування у XXI столітті.
У процесі поглиблення реформ зусилля докладаються в напрямку подолання штучного протиставлення держави і ринку. Це обумовлюється тим, що основним суб'єктом політики економічного зростання, подальшої демократизації суспільства та поглиблення інтеграційних процесів є держава. Звідси випливає об'єктивна необхідність істотного зміцнення ї дієздатності. Водночас, слід виключити надмірне її втручання в ті сфери, де цього не повинно бути. Як уявляється, логіка роботи на цьому напрямі має полягати не у витісненні вже сформованих ринкових механізмів, а в їх доповненні, удосконаленні, зміцненні, посиленні дієвості та ефективності.
На новому етапі розвитку визначальним завданням держави є створення сприятливих передумов для реалізації завдань європейської інтеграції та утвердження в Україні соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку.
З подальшою інтеграцією країн Європи до ЄС зв'язок між проведенням податкової політики ЄС та інших сфер (митної, тарифної тощо) політики ЄС стає все більш очевидним. Сьогодні існує досить велика збірка законів ЄС стосовно регулювання різних питань, пов'язаних з оподаткуванням, які можуть бути використані громадянами у разі порушення законодавства ЄС у країні-члені. Для забезпечення відповідної адаптації цієї збірки законів до швидких темпів соціальних змін, а також для подальшого спрощення законодавства Європейський Союз також запроваджує нові інструменти проведення податкової політики, які дозволять йому вирішувати нові проблеми у майбутньому, а саме:
• створення постійно діючого форуму для того, щоб країни-члени обмінювалися інформацією, серед усього іншого, стосовно прямих податків та підтримували свою присутність у міжнародних організаціях, таких як ОЕСР;
• запровадження діалогу з населенням та компаніями з метою надання їм інформації стосовно їхніх прав у інших країнах ЄС;
• забезпечення узгодженості національних податкових систем та їх відповідність до цілей Європейського Союзу з метою створення умов для реалізації економічного та валютного союзу;
• сприяння конкурентоспроможності промисловості ЄС на міжнародному рівні;
• розширення Європейського Союзу для включення до його складу нових країн-членів;
• боротьба з податковими махінаціями та ефективне виявлення інших порушень у цій сфері.
Країни, що наближаються до вступу в ЄС, мають повністю асимілювати законодавство Європейського Союзу та утримуватись від запровадження будь-яких заходів, що вступають у конфлікт з законодавством ЄС. Сьогоднішні "країни-кандидати" продовжують працювати над адаптацією до європейського законодавства та узгодженням запроваджених ними нових податкових заходів у відповідності до правил ЄС стосовно оподаткування компаній. Це один із пріоритетних напрямків, що їх визначив Європейський Союз у "положеннях про партнерство" з метою надання допомоги цим країнам у їх майбутньому вступі до ЄС.
Єврокомісія розробила детальну стратегію, включаючи проведення аналізу та моніторингу процесу запровадження змін у податкових системах та адміністративних структурах країн, що є потенційними кандидатами до вступу в ЄС, а також надання допомоги у проведенні тренінгу для державних службовців таких країн.
Відбулось ряд структурних змін в органах влади, які повинні продемонструвати рішучість України щодо обраного курсу: створено Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, відповідний урядовий комітет, комітет у Верховній Раді, практично в усіх міністерствах та облдержадміністраціях створено підрозділи з питань європейської інтеграції, а при Президентові України створена Національна рада з питань адаптації законодавства до норм ЄС.
Однією з проблем, яку доведеться вирішувати Україні на довгому шляху європейської інтеграції, є проблема адаптації національного податкового законодавства до норм ЄС.
Що стосується України, то на сьогоднішній день вона, на жаль, не є офіційно визнаним кандидатом на вступ до ЄС у якості повноправного члена. Основним документом, що визначає характер стосунків між Україною та ЄС, є Угода про Партнерство і Співробітництво від 16 червня 1994 року. Ця угода не містить будь-яких конкретних зобов''язань щодо зміни податкової системи України та її адаптації до законодавства ЄС. Разом з тим, оскільки Україна остаточно визначила свій зовнішньополітичний вектор та планує розвивати співпрацю з ЄС в усіх сферах, доцільно при розробці важливих нормативно-правових документів брати до уваги норми і стандарти ЄС.
Національне податкове законодавство потребує більш тісного узгодження з законодавством Європейського Союзу. Очевидно, слід активніше вдаватися до практики зниження податкового тиску, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування, впровадження податкових стимулів інноваційної діяльності та накопичення капіталу. Водночас, має бути запроваджений жорсткий та ефективний контроль за використанням державних фінансів, який відповідав би принципам та нормам фінансового контролю в країнах ЄС.
Домагаючись статусу асоційованого членства в ЄС, Україна, насамперед, розраховує на юридичне визнання зі сторони ЄС можливості країни за певних умов стати повноправним членом. Однак, окрім цього, підписання Угоди про асоціацію з ЄС дало б також змогу Україні бути краще інформованою щодо перетворень всередині ЄС, брати участь у роботі Європейської Конференції, брати неформальну участь в переговорах (як правило, представники країн, з якими ЄС уклав Угоди про асоціацію, запрошуються на засідання робочих органів ЄС для інформації або спільного обговорення різноманітних питань загальноєвропейського значення, таких як сільське господарство, фінанси, транспорт, екологія, міграція населення, боротьба зі злочинністю тощо) зокрема щодо розширення ЄС, і отримати полегшений та доступ в більших обсягах до фінансових ресурсів ЄС.
Теоретичні питання щодо набуття Україною асоційованого членства в ЄС та інших міжнародних структурах розроблені досить докладно в працях В.Пятницького, С.Осики, В.Копійки, Д.Лук”яненка, О.Покрещука, А.Поручника, В.Сіденка та ін. На їх основі формуються принципові підходи стосовно асоційованого членства країни в Союзі. Слід підкреслити, що з боку ЄС не існує чітко визначених критеріїв щодо асоційованого членства. Це питання вимагає насамперед і радше політичної згоди країн-членів ЄС. Тому важливо визначити необхідні заходи та окреслити можливі основні критерії та фактори досягнення Україною в майбутньому асоційованого членства.
У цьому контексті, найвагомішим фактором набуття Україною асоційованого членства в Європейському Союзі, є форсоване впровадження ринкових перетворень в країні, що вимагає:
• зміцнення державних фінансів;
• проведення адміністративної реформи;
• зменшення перешкод на шляху приватної економічної діяльності;
• прискорення процесів приватизації;
• реструктуризації ключових секторів економіки;
• поліпшення умов конкуренції;
• покращання системи соціального захисту, що передбачає, насамперед, проведення пенсійної реформи;
• подальшої лібералізації торгівлі.
Асоційоване членство України в Європейський Союз слід розглядати черговим важливим кроком на шляху наближення України до виконання критеріїв повноправного членства України, що визначені у Декларації, прийнятій Європейською Радою на самміті у Копенгагені у червні 1993 року.
Членство вимагає:
• щоб країна-кандидат досягла інституційної стабільності та гарантувала демократію, верховенство права, права людини та повагу до захисту меншин,
• існування діючої ринкової економіки, а також здатність справлятися з тиском конкуренції та ринкових сил в межах Союзу;
• здатність прийняти зобов'язання щодо членства, включаючи дотримання цілей політичного, економічного та валютного союзу;
• спроможність Союзу приймати нових членів при збереженні водночас просування процесу Європейської інтеграції (що є важливим чинником забезпечення загальних інтересів як Союзу, так і країн-кандидатів)
На сьогоднішній день основою отримання Україною статусу асоційованого члена ЄС слід вважати повномасштабну реалізацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом (УПС).
Доречно зазначити, що в умовах лібералізації торгівлі адміністративні втручання взагалі спрямовані на створення перешкод у вільній торгівлі. Прикладом таких перешкод є:
• індикативні ціни на експорт;
• режим акцизного оподаткування, який порушує умови національного режиму оподаткування для імпортних товарів;
• наявність технічних бар'єрів, практика застосування яких не завжди співпадає з існуючою всередині ЄС;
• режим ліцензування імпорту;
• експортні мита;
• високий тарифний захист.
Для забезпечення загальнодержавного механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Президентом України на розгляд Верховної Ради було внесено законопроект "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" який 21 листопада 2002 року був прийнятий.
Відповідно до положень Концепції адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу - це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу.
В Концепції визначено, що державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу при нормопроектуванні, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституційного, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України.
У третьому розділі - “Трансформація системи оподаткування” - досліджується мета діяльності ЄС, яка полягає не в певній стандартизації національних податкових систем, а у забезпеченні гармонічного паралельного функціонування цих систем. Після створення Спільного ринку товари в межах ЄС переміщаються без перешкод. Головного причиною, що спонукала країни ЄС до узгодження податкової політики, було бажання уникнути подвійного оподаткування та податкової конкуренції, тобто небажаного впливу податкової політики одних країн-членів ЄС на інші країни-члени.
У розділі, спираючись на останні публікації українських і зарубіжних вчених, викладене сучасне уявлення про оподаткування, яке перевірене досвідом багатьох країн. У ньому визначаються основні спільні риси, притаманні податковим системам більшості держав, які рекомендується враховувати при розробці і впровадженні національних податкових кодексів у країнах, що будують ринкову економіку. До цих спільних рис належить, по-перше, необхідність прийняття в кожній країні єдиного постійно діючого закону, в якому були б зібрані всі основні нормативні акти з проблем оподаткування. Друге, податкова система повинна, в першу чергу, сприяти прискореному розвитку і підвищенню ефективності національних виробництв, які працюють на міжнародний ринок. Третє, норми такого кодексу базуються на положенні, що будь-які пільги ускладнюють податкову систему, підривають ї ефективність і позбавляють необхідної гнучкості. Тому в кодексі не передбачаються пільги, перевага має надаватися прямим субсидіям. Четверте, специфічним дя країн, що розвиваються, є відведення провідної ролі у формуванні доходів бюджету митним зборам, податку на додану вартість, акцизам і податкам на прибутки корпорацій. Індивідуальний прибутковий податок не може мати такого значення, як у розвинутих країнах, через відсутність достатньо сформованих адміністративних механізмів для їх стягнення та відносно низького рівня доходів населення. П'яте, вважається, що підготовка і прийняття законів - це лише перший крок податкової реформи.
Виходячи з таких спільних, об”єднуючих рис, у дисертації стверджується, що стабільність податкового законодавства забезпечить достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки країни, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство. Крім того, стабільність податкового законодавства, помірне податкове навантаження на платників і надійний захист їх прав і гарантій забезпечить подальше підвищення економіки, істотно спростить процедуру адміністрування податків, зменшить порушення та зловживання, спрямовані на ухилення від сплати податків.
На основі проведеного аналізу у роботі робляться висновки щодо приєднання України до СОТ з позитивними і негативними наслідками. Так, до основних позитивних наслідків можна віднести підвищення обсягів експорту та пожвавлення виробництва в певних галузях економіки. Таке підвищення буде наслідком зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів на світових ринках, та зменшення витрат на транспортування товарів національного походження, враховуючи свободу транзиту товарів територією країн-членів При цьому, будуть забезпечені кращі умови захисту українських виробників шляхом справедливого вирішення торговельних спорів і відповідного скорочення дискримінаційних заходів, що застосовуються до українських експортерів.
Іншим позитивним моментом є те, що вітчизняні підприємства будуть учасниками міжнародної торгівлі на більш стабільних та передбачуваних умовах маючи при цьому доступну інформацію стосовно законодавства та правил у галузі торгівлі в інших країнах. Крім того, вітчизняні виробники отримають полегшений доступ до світових ринків товарів, послуг, технологій та капіталів, а іноземні компанії матимуть полегшений доступ до ринків збуту в Україні. Все це буде додатковим стимулом для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і впровадження ними новітніх технологій.
Одночасно, Уряд України матиме можливість використання міжнародних заходів захисту внутрішнього ринку. Це, зокрема, застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту і введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу.
До негативних наслідків вступу України до СОТ можна віднести зменшення тарифних і нетарифних обмеження, які застосовуються для захисту внутрішнього ринку, з одночасним скороченням державної підтримки для окремих галузей національної економіки (сільське господарство, автомобілебудування). Внаслідок цього, вітчизняні підприємства, в багатьох випадках, вимушені будуть діяти в умовах жорсткої конкуренції.
Крім того, лібералізація торговельного режиму України підвищить залежність національної економіки від стану світової економіки.
З усього вищенаведеного можна бачити, що за своєю кількістю та значимістю для України переважають позитивні наслідки приєднання до СОТ. Водночас, слід звернути увагу на те, що в окремих галузях та секторах економіки може встановлюватися різне співвідношення позитивних та негативних наслідків вступу до СОТ. | 
