Феннич В.П. Доказові презумпції в цивільному судочинстві

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано об’єкт та предмет дослідження, його мету й завдання, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, відомості про публікації за темою дисертації.

Перший розділ «Юридична природа та сутність доказових презумпцій» складається з трьох підрозділів, у яких розкривається юридична природа, ознаки, структура і функції доказових презумпцій під час їх використання при розгляді цивільних справ.

У підрозділі 1.1 «Місце доказових презумпцій у системі правових презумпцій» систематизовано підходи та напрямки дослідження юридичної природи правових презумпцій. У науці цивільного процесуального права є два підходи до дослідження правових презумпцій: філософсько-логічний та правовий. Філософсько-логічний підхід пов’язано з розумінням правових презумпцій як складової частини загальних презумпцій, які є філософсько-логічною категорією. Відповідно до правового підходу правова презумпція розглядається винятково як правове явище, в межах якого склалося три напрямки (теорії) розуміння природи правових презумпцій: юрисдикційний (спрямований на врахування процесуальних аспектів використання правової презумпції у процесі встановлення обставин цивільної справи), матеріально-правовий (не заперечуючи процесуальних аспектів правової презумпції, вказує на можливість її використання в якості юридичного факту, що породжує, змінює та припиняє правовідносини), нормативний (пов’язаний з ототожненням їх із правовою нормою чи нормативним приписом, відмінним від правової норми, що обумовлює вплив презумпцій на матеріальні та процесуальні правовідносини).

На основі проведеного дослідження сфери використання правових презумпцій зроблено висновок про обґрунтованість дослідження юридичної природи правових презумпцій винятково з позицій юрисдикційного напрямку. Дисертантом обґрунтовано, що розглядати правову презумпцію як вид загальних презумпцій не можна, оскільки презумпція вказує на правовий аспект припущення, яке є родовим поняттям щодо презумпції. Не можна також ототожнювати правову презумпцію з правовою нормою (нормативним приписом), оскільки правова норма виступає формою закріплення правової презумпції. З огляду на функції та нормативне закріплення правова презумпція стає обов’язковою для правозастосовчого органу та осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи. Щодо виконання правовою презумпцією функцій юридичного факту дисертант зауважує, що на відміну від наявного юридичного факту презумпція, як припущення про юридичний факт, не може виступати передумовою правовідносин, оскільки презюмований факт для впливу на матеріальні правовідносини повинен бути встановлений судовим рішенням.

Виходячи з того, що в науці цивільного процесуального права доказові презумпції пов’язують із перерозподілом обов’язків доказування обставин цивільної справи та їх закріпленням у нормах матеріального права, зроблено висновок, що під доказовими презумпціями слід розуміти винятково матеріально-правові презумпцій. На відміну від матеріально-правових, процесуальні презумпції надають презюмоване значення юридичним фактам процесуального характеру. Їх використання охоплюється загальним правилом розподілу обов’язків доказування без їх перерозподілу. Якщо доказові презумпції впливають на суть вирішення цивільної справи, то процесуальні спрямовані на забезпечення процедури її розгляду.

У підрозділі 1.2 «Сутність доказових презумпцій у цивільному процесі», виходячи з логічної та правової сторони доказових презумпцій, сформовано систему ознак, що характеризують це правове явище, та показано їх значення для нормотворчого та правозастосовчого процесу. Поряд із традиційними ознаками правової сторони доказових презумпцій (необхідність закріплення презумпцій у нормі права, їх використання незалежно від волі та бажання сторін процесу, презумпції мають спростовний характер, вони можуть бути використані тільки у рамках юрисдикційної діяльності) дисертант додатково виділяє такі ознаки: надання презюмованого значення у конструкції доказових презумпцій тільки юридичним фактам матеріально-правового характеру; закріплення доказових презумпцій у синтезуючих за своїм характером нормах права.

Доказові презумпції мають під собою фактичну основу з огляду на індуктивний характер їх утворення. Така основа складається з неоднорідних юридичних фактів: юридичні факти-підстави дії доказової презумпції, презюмований юридичний факт та юридичні факти спростування презумпції. Це дає підстави стверджувати про наявність системи юридичних фактів у структурі доказових презумпцій. На підставі дослідження значення вказаних фактів зроблено висновок про необхідність виділення в якості структурних елементів фактичної основи доказової презумпції не тільки вказаних неоднорідних юридичних фактів, а й неоднорідних зв’язків цих фактів між собою та доказовою презумпцією в цілому. Саме таке розуміння структурних елементів доказової презумпції має допомогти суду правильно зіставляти обставини цивільної справи між собою та усвідомлювати функції доказових презумпцій.

На підставі аналізу існуючих поглядів щодо причин закріплення доказових презумпцій у нормах права зроблено висновок про те, що універсальною причиною цього виступає важкість безпосереднього доказування наявності презюмованого факту тією стороною, в інтересах якої він установлений.

Виходячи з ознак доказових презумпцій, її структурних елементів фактичної основи та причин їх нормативного закріплення, обґрунтовано сутність доказової презумпції як процесуального засобу, що покликаний врівноважувати інтереси сторін цивільної справи у процесі доказування презюмованого факту.

У підрозділі 1.3 «Функції доказових презумпцій» аналізуються напрямки впливу доказових презумпцій у сфері цивільного судочинства. За доказовими презумпціями слід визнати існування таких функцій, як функція перерозподілу обов’язків доказування обставин справи між сторонами, функція визначення фактів предмета доказування, функція процесуальної економії. Поряд із вищевказаними та обґрунтованими в юридичній науці функціями доказових презумпцій варто виділити також функцію визначення порядку застосування правової норми. Це пов’язано з тим, що юридичні факти фактичної основи доказової презумпції разом з іншими встановленими обставинами справи обумовлюють вибір правової норми, яка застосовується до спірних правовідносин сторін.

Другий розділ «Система доказових презумпцій у цивільному судочинстві» присвячений дослідженню окремих видів доказових презумпцій, що закріплені законодавством України, та складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Класифікація доказових презумпцій» проаналізовано сучасні підходи щодо класифікації доказових презумпцій, одні з яких знайшли широке обговорення у правовій літературі, в той час як іншим процесуалісти приділяють недостатньо уваги.

Виходячи з форми відображення у нормі права юридичних фактів із конструкції доказових презумпцій, останні поділяються на прямі (з повною та неповною формою закріплення) та непрямі. Якщо в нормі права вказується на всі три види юридичних фактів доказової презумпцій, то це буде повна форма прямого закріплення доказової презумпції. Закріплення у нормі права тільки фактів-підстав дії презумпції та презюмованого факту вказує на неповну форму прямого закріплення презумпції. При непрямому закріпленні доказових презумпцій у нормі права вміщено вказівку тільки на презюмований факт, а факти-підстави дії цієї презумпції потрібно виводити шляхом тлумачення змісту відповідної норми права. Використання таких способів виявлення прямих та непрямих доказових презумпцій дає можливість визначити їх у процесі тлумачення правової норми під час вирішення конкретних цивільних справ.

Загальні та спеціальні доказові презумпції характеризуються особливістю своєї конструкції: вони поєднуються через існування спільного для них юридичного факту, що, з одного боку заперечує дію загальної презумпції, а з іншого – виступає фактом-підставою дії спеціальної презумпції. Дисертантом визначено умови використання загальних та спеціальних доказових презумпцій у цивільній справі: вказані презумпції повинні бути характерні для одного виду матеріальних правовідносин, що набули спірного характеру і є предметом судового розгляду; норма права, яка їх закріплює, повинна передбачати правові наслідки встановлення презюмованих фактів загальної та спеціальної доказової презумпції.

Обґрунтовано необхідність виділення за характером фактів-підстав їх дії, що передбачені нормами матеріального та процесуального законодавства, таких видів презумпцій, як доказові презумпції з матеріальними та процесуальними фактами-підставами їх дії. Доцільність у здійсненні такої класифікації доказових презумпції полягає у специфіці доведення фактів-підстав дії доказової презумпції, оскільки одні факти-підстави дії виникають до відкриття провадження у справі (напр., протиправна поведінка, шкода та причинний зв’язок між ними як факти-підстави дії презумпції вини), а інші – в процесі її розгляду (ухилення сторони від участі в експертизі та неможливість її проведення іншим чином як факти-підстави дії презумпції визнання факту, для встановлення якого була призначена судова експертиза).

У підрозділі 2.2 «Система доказових презумпцій з матеріальними та процесуальними фактами-підставами дії» аналізуються структурні елементи окремих видів вказаних презумпцій та, виходячи з цього, особливість їх використання при розгляді та вирішенні цивільних справ. Дисертантом обґрунтовано пропозицію внести зміни до ст. 146 ЦПК України, в якій закріплена презумпція визнання факту, для встановлення якого була призначена експертиза з тим, щоб замінити альтернативні повноваження суду в процесі її використання на імперативні. Це сприятиме уникненню затягування вирішення цивільної справи та неправильному застосуванні норм цивільного процесуального права з боку суду під час використання вказаної презумпції. Крім того, ця презумпція повинна стосуватись винятково сторін та третіх осіб із самостійними вимогами як матеріально зацікавлених учасників процесу.

Враховуючи те, що чинні правові механізми вимагання письмових або речових доказів від однієї сторони в цивільному процесі на підтвердження фактів обґрунтування вимог (заперечень) іншої сторони є неефективними, пропонується закріпити в цивільному процесуальному законодавстві України презумпцію з процесуальними фактами-підставами її дії: презумпцію визнання факту, якщо сторона не подає на вимогу суду письмові (речові) докази, що обґрунтовують вимоги протилежної сторони. Фактами-підставами дії вказаної презумпції є невиконання ухвали про тимчасове вилучення доказів від сторони внаслідок її недобросовісних дій. Запровадження цієї презумпції, поряд з існуючими способами вимагання доказів від сторін, буде забезпечувати ефективність процесуальних засобів боротьби із приховуванням або знищенням доказів та захищати інтереси добросовісних сторін.

У третьому розділі «Механізм дії доказових презумпцій у цивільному судочинстві», що містить три підрозділи, розкрито особливість використання в цивільному процесі доказових презумпцій.

У підрозділі 3.1 «Поняття та структура механізму дії доказових презумпцій», враховуючи структурні елементи та функціональний вплив доказових презумпцій, сформовано поняття механізму дії доказових презумпцій, під яким дисертант пропонує розуміти систему правових засобів, що впливають на поведінку суду та сторін, які спрямовані на забезпечення належного використання доказової презумпції під час розгляду та вирішення цивільної справи.

На думку дисертанта, механізм дії доказових презумпцій складається з двох взаємообумовлюючих частин: фактичної та юридичної. Фактична частина спрямована на визначення та встановлення за допомогою доказів системи юридичних фактів, що формують фактичну основу будь-якої доказової презумпції. Юридична частина механізму дії доказової презумпції скерована на відображення структурних елементів та функцій доказової презумпції в правозастосовчих актах суду.

Виходячи зі специфіки процедури розгляду цивільних справ, зроблено висновок про те, що механізм дії доказових презумпцій можна застосовувати тільки в позовному і наказному провадженні. Механізм дії доказових презумпцій у наказному провадженні має свої особливості, що полягають у наступному: фактична частина цього механізму, виходячи з процедури розгляду справ наказного провадження, не дає можливості встановити факти спростування презумпції; юридична частина механізму використання доказових презумпцій відсутня, оскільки судовий наказ як процесуальний документ не характеризується такою структурою, як судове рішення у справах позовного провадження. Неможливість застосування механізму дії доказових презумпцій у справах окремого провадження пояснюється тим, що презюмовані факти обумовлюють матеріальні правовідносини, що набули спірного характеру, в той час як вказана категорія цивільних справ є безспірною.

У підрозділі 3.2 «Визначення та доказування структурних елементів фактичної основи доказових презумпцій» аналізуються через призму видів юридичних фактів предмета доказування, системи юридичних фактів доказових презумпцій, внаслідок чого зроблено висновок про неможливість існування в конструкції доказових презумпцій доказових фактів та фактів виховного характеру.

Визначення юридичних фактів з конструкції доказових презумпцій має свої особливості: 1) їх кваліфікація відбувається з урахуванням конкретизуючих елементів, які показують індивідуальні ознаки вказаних юридичних фактів та впливають на їх якість та кількість; 2) при визначенні оцінних юридичних фактів з конструкції доказових презумпцій конкретний факт з відносин сторін зіставляють з відповідним оцінним фактом за допомогою загального критерію; 3) при відносному, а не абсолютному закріпленні юридичних фактів доказових презумпцій у нормі права використовують судовий розсуд для кваліфікації цих фактів; 4) норма закону може усунути необхідність встановлення певного юридичного факту з конструкції доказових презумпцій, надавши сторонам в диспозитивному порядку таку можливість.

Встановлення за допомогою засобів доказування юридичних фактів з конструкції доказових презумпцій не відзначається жодною особливістю, крім випадку використання доказової презумпції з процесуальними фактами-підставами її дії. Зокрема, факти-підстави дії доказової презумпції визнання факту, для встановлення якого була призначена експертиза, можуть бути встановлені за допомогою процесуальної презумпції (факт ухилення особи від проведення експертизи) та роз’яснення експерта (факт неможливості проведення експертизи без особи, яка ухиляється).

У підрозділі 3.3 «Відображення доказових презумпцій у правозастосовчих актах цивільного процесу» аргументується, що процесуальна фіксація доказових презумпцій можлива тільки в рішеннях судів різних інстанцій, оскільки саме таким видом правозастосовчого акту вирішується цивільна справа по суті. Щодо ухвали суду, якою завершується розгляд справи, то відображення в ній доказової презумпції можливе тільки при її постановленні судом вищої інстанції, що обумовлено їх повноваженнями дати оцінку фактичній та/або правовій стороні справи, розглянутої нижчим судом.

Виходячи з того, які саме аспекти використання доказової презумпції в цивільній справі знайшли своє закріплення в правозастосовчих актах, дисертант виділяє три форми відображення доказових презумпцій в змісті рішення чи ухвали суду. Перша форма пов’язана зі структурними елементами доказової презумпції і стосується формування висновків суду щодо визначення та встановлення юридичних фактів фактичної основи доказової презумпції. Така форма відображення доказових презумпцій у судових рішеннях є однією з найбільш очевидних, оскільки при вирішенні цивільної справи по суті повинна бути вирішена фактична сторона цієї справи. Друга форма відображення доказових презумпцій у рішеннях судів пов’язана із функціями презумпцій. Належне розуміння функції перерозподілу обов’язків доказування обставин цивільної справи, де використовується доказова презумпція, дасть змогу суду чітко визначити, хто які обставини повинен встановлювати та покладати на цю особу відповідальність у зв’язку з їх недоведенням. Саме тому в рішенні суду має бути відображено виконання чи невиконання сторонами своїх обов’язків доказування обставин цивільної справи, що входять у фактичну основу доказової презумпції. Третя форма пов’язана з ознаками правової сторони доказових презумпцій: закріплення доказової презумпції в нормах права. Вказана ознака надає обов’язкового характеру доказовій презумпції, внаслідок чого, якщо у справі встановлено факти-підстави дії доказової презумпції, то суд повинен її використати за умови, що презюмований факт не спростовується іншими доказами у справі.