Request a thesis Семенкова І.І. Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоєних ними протиправних діянь

В основу дисертації були покладені результати дослідження 320 випадків амбулаторної та стаціонарної СПЕ осіб із психічними розладами непсихотичного рівня, проведених в Україні за період із вересня 2001 р. по грудень 2003 р. включно. Із них 165 підекспертних визнані експертними комісіями обмежено осудними. Особисто обстежено 44 підекспертних, визнаних обмежено осудними й 130 осіб із психічними розладами, визнаних осудними (група порівняння).

Матеріалом дослідження були відповідні акти СПЕ та інші об’єкти експертизи, що використовуються при проведенні експертизи – медична документація (історії хвороби, амбулаторні картки тощо), матеріали кримінальних справ. В якості інструменту дослідження застосовано спеціально розроблену уніфіковану карту обстеження експертного випадку та анонімні анкети для психіатрів-експертів і суддів, які дозволили оцінити практику застосування інституту обмеженої осудності.

Клінічна структура досліджуваних осіб, визнаних обмежено осудними, відповідно до діагностичних розділів МКХ – 10 представлена такою патологією: органічні психічні розлади (F00 – F09) – 35,2 %; розумова відсталість (F70) – 33,3%; шизофренія й шизоафективні розлади (F20 – F25) – 15,1%; розлади психічного розвитку (F80 – F89) – 6,1%; афективні розлади (F30 – F39) – 3,7%; розлади поведінки й емоцій у дитячому й підлітковому віці (F90 – F98) – 3%; розлади особистості (F60 – F61) – 2,4%; невротичні, пов’язані зі стресом розлади (F40 – F48) – 1,2%.

При дослідженні клінічної структури психічних розладів у осіб, визнаних обмежено осудними, виокремлено 3 види патології, що найчастіше зустрічаються і кількості випадків яких достатньо для проведення статистичної обробки (основна група дослідження) – 138 випадків: підгрупа А – особи з органічними психічними розладами; підгрупа В – особи з розумовою відсталістю; підгрупа С – особи із шизофренією та шизоафективними розладами.

Групу порівняння (130 випадків) склали особи із психічними розладами, визнані експертними комісіями осудними (вибірка з архіву Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні за період з 2001 по 2003 рр.). Група добиралася методом випадкового добору із дотриманням принципу клінічної однорідності з обстежуваними основної групи.

Основні соціально-демографічні й клінічні характеристики в обох групах дослідження були тотожні за основними критеріями порівняння, що свідчить про якісну однорідність обстежуваної вибірки обмежено осудних і осудних осіб.

Переважна більшість обстежених були чоловіки (86,2% і 88,5% по групах відповідно), які мали пік кримінальної активності у віці від 19 до 39 років, невисокий освітній рівень (початкова або неповна середня освіта) – 56,6% в основній групі й 63,8% у контрольній.

Аналіз основних характеристик рівня соціальної адаптації досліджуваних в обох групах продемонстрував, що, не дивлячись на перевагу в групі осіб, визнаних обмежено осудними, підекспертних із вищою та неповною вищою освітою (10,1% проти 3,1% у контрольній групі), вони в меншій мірі були здатні оволодіти певною спеціальністю й у більшості випадків (р < 0,05) не були охоплені трудовою діяльністю. Розлади трудової адаптації найчастіше зустрічалися серед осіб із органічними психічними розладами – підгрупа А (79% проти 56,8% у контрольній групі, р < 0,05) і осіб із шизофренією й шизоафективними розладами – підгрупа С (68% проти 54% у контрольній групі, р <0,05).

Серед обстеженого контингенту більшість осіб – 145 (54,2%) – не були в шлюбі. При цьому достовірно частіше не укладали шлюб досліджувані контрольної групи (61,5% проти 47,1% в основній групі, р < 0,05).

Порівняно з контрольною групою обмежено осудні особи частіше виховувалися в неповних сім’ях (р < 0,05), в ранньому віці виявляли розлади середовищної адаптації, обумовлені несприятливими умовами виховання (р < 0,05). У нозологічних підгрупах чинник “неповної сім’ї” найчастіше зустрічався в осіб із розумовою відсталістю (43,6% проти 24,6% у контрольній групі, р< 0,05) і осіб із шизофренією й шизоафективними розладами (48% проти 13% у контрольній групі, р < 0,05). Конфліктні внутрішньосімейні умови з порушенням міжособистісних стосунків між найближчими членами родини було відзначено в досліджуваних з органічними розладами – підгрупа А (55% проти 25,8% в контрольній групі, р < 0,05) і в осіб із розумовою відсталістю – підгрупа В (64% проти 43,9% в контрольній групі, р < 0,05).

Пріоритетним типом родинного виховання, на відміну від контрольної групи, було виховання за типом гіпоопіки й бездоглядності, при цьому “бездоглядність” виступала домінуючим типом аномального виховання в усіх нозологічних підгрупах (р < 0,05).

Значущим чинником, здатним впливати не лише на динаміку психічних розладів, але й на етап формування особистості з вибором пріоритетів соціальної спрямованості, була присутність у пубертатному періоді в осіб основної групи девіантних і делінквентних форм поведінки (87% проти 49,3% у контрольній групі, р < 0,01). У нозологічних підгрупах порушення поведінки з недостатнім засвоєнням загальноприйнятих морально-етичних норм у підлітковому віці найчастіше зустрічалися в підгрупі А (88% проти 43% в контрольній групі, р < 0,05) і підгрупі В (96 % проти 47% в контрольній групі, р < 0,05).

Аналіз показників надання лікувально-діагностичної допомоги досліджуваним основної та контрольної груп виявив, що особи, визнані обмежено осудними, частіше за осудних зверталися за психіатричною допомогою (91,3% і 73,8% по групах відповідно) і мали поодинокі випадки (1 – 2 рази) госпіталізації до психіатричної лікарні (48,2% проти 8,1% в контрольній групі, р < 0,01). Зміна діагнозу до моменту проведення останньої СПЕ достовірно частіше уточнювалася в основній групі дослідження (63,8% проти 30,6% в контрольній групі, р < 0,05). При цьому виявити достовірні відмінності зміни діагнозу ні з нозологічної належності, ні з синдромальної характеристики не вдалося.

Порівняльна оцінка ефективності лікувально-профілактичних заходів, що проводилися для підекспертних обох груп, виявила їх низький рівень у обмежено осудних осіб (30,2% проти 9,4% у контрольній групі, р < 0,01). Показник інвалідності у зв’язку із психічним розладом в основній групі був достатньо високим – 37,6% проти 7,6% в контрольній групі (р < 0,01).

Клінічна картина верифікованих у підекспертних симптомокомплексів психічних розладів відзначалася значним поліморфізмом. У процесі дослідження ретельно вивчалися скарги підекспертних, анамнестичні відомості, клінічні прояви діагностованих психічних розладів як в період безпосереднього огляду СПЕ, так і раніше, а саме на початку хвороби, особливості перебігу, стан курабельності. Ураховувалися данні експериментально-психологічного, сексологічного, наркологічного обстеження (за наявності таких у акті СПЕ).

Оцінка психічного стану проводилася з урахуванням домінуючого психопатологічного синдрому. У більшості випадків відзначалося сполучення когнітивних порушень із емоційно-вольовими розладами, різними за характером і ступенем вияву.

Поряд із кількісною оцінкою клінічної симптоматики психічних розладів представлено інтегративну оцінку стану сфер і функцій психічної діяльності підекспертних. Встановлено, що різні психічні функції та сфери досліджуються експертами не однаково. У більшості випадків не досліджуються пізнавальна та емоційно-вольова сфери, тоді, як саме вони, охоплюючи інтелектуальну й вольову ознаки психологічного критерію осудності – неосудності, відображають здатність суб’єкта усвідомлювати свої дії та керувати ними. У всіх обстежених не були досліджені: у 26,1% – увага, у 12,4% – пам'ять, у 2,9% – мислення, у 7,3% – інтелект, у 14,5% – емоції, у 14,5% –воля, у 4,4% – критичність.

Проведена комплексна аналітична оцінка всіх матеріалів, що містять об’єктивні дані про психічний стан об’єкта дослідження, дозволила виявити сукупність особливостей дефіцитарності сфер психічної діяльності, що є найбільш специфічними для тієї чи іншої нозологічної підгрупи і обмежено осудних, і осудних осіб.