КОНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета й завдання, методи, об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практична значимість результатів, надаються відомості про апробацію результатів та публікацію основних положень дисертації, її структуру і обсяг.

Розділ І – “Теоретичні питання конституційної відповідальності” присвячений дослідженню родового інституту конституційної відповідальності політичних партій.

Розглядаючи предмет конституційної відповідальності, автор окреслює межі дії цього правого інституту. Зазначається, що він не виходить за рамки предмета конституційного права і охоплює суспільні відносини, пов'язані з процесом здійснення влади Українським народом. Саме виходячи з особливостей предмета, дисертант розмежовує конституційну відповідальність з іншими видами юридичної, а також з політичною відповідальністю.

Визначаючи поняття конституційної відповідальності, автор порівнює два існуючі підходи: перший – щодо розуміння відповідальності лише як застосування покарання до винних; другий – щодо відповідальності, яка має також позитивний аспект.

Дисертант робить висновок, що будь-яка, а тим більше, правова відповідальність передбачає можливість застосування каральних санкцій за неналежну поведінку відповідального суб`єкта. Стверджується також, що в конституційному праві, разом із отриманням певного обсягу повноважень, суб'єкт одночасно наділяється відповідним обсягом відповідальності, яка є елементом його правового статусу. Чим більше повноважень – тим більша відповідальність.

Це дозволяє здобувачеві стверджувати, що правовий зв'язок конституційної відповідальності виникає з моменту отримання суб'єктом відповідного правового статусу. Структуру конституційної відповідальності автор бачить так: спеціальний конституційний статус суб’єкта – реалізація передбачених статусом функцій, виконання обов’язків, дотримання заборон - усвідомлення наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору (суб’єктивна сторона діяння) - оцінка цієї поведінки іншими суб'єктами - застосування санкцій у випадку порушення конституційних норм. Позитивний аспект конституційної відповідальності полягає у реалізації суб'єктом функцій, виконанні обов'язків, дотриманні заборон, а також в усвідомленні наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору; негативний – у застосуванні санкцій у разі порушення конституційних норм.

У процесі подальшого дослідження автор робить висновок, що конституційна відповідальність - це передбачений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності, який є зв'язком між суб'єктом суспільних відносин, пов'язаних із процесом здійснення влади Українським народом, та суспільством, при якому суб'єкт відповідальності, усвідомлюючи наслідки своїх діянь, будує поведінку відповідно до свого статусу (реалізовує функції, виконує обов’язки та дотримується заборон), а інші суб’єкти оцінюють, контролюють цю поведінку та (або) її результати, а у випадку її негативної оцінки застосовують санкції за встановленою процедурою.

Центральною частиною змісту цього визначення дисертант вважає правовий зв’язок між різними суб’єктами конституційних відносин. Саме через розкриття сутності цього зв’язку приходимо до розуміння позитивної складової конституційної відповідальності.

Стверджується, що з моменту отримання спеціального конституційного статусу суб’єкт суспільних відносин, пов'язаних із процесом здійснення влади, здобуває обов’язок діяти в інтересах Українського народу як єдиного джерела цієї влади. Такий правопорядок відповідає духові Конституції України. Для його дотримання створюються спеціальні органи конституційного контролю.

Таким чином, зв’язок, що виникає у суб’єктів конституційної відповідальності, має двовекторний характер. Один вектор спрямований до джерела отримання конституційних повноважень (Українського народу), другий – до спеціальних державних органів, що мають право застосовувати каральні санкції до порушників конституційних норм. Сутність негативної конституційної відповідальності полягає у застосуванні санкцій до порушників конституційного механізму здійснення влади в Україні.

У ході дослідження автор зазначає, що конституційна відповідальність, поряд із загальними, має характерні особливості, зумовлені специфікою предмета та методу конституційного права. До них належать:

політичний характер конституційної відповідальності;

спрямованість цього виду відповідальності на досягнення політичної стабільності та прогнозованості, що становить важливу передумову функціонування й розвитку політичної системи України (конституційна відповідальність партій повинна стати ефективним механізмом переведення гострих політичних конфліктів у правову площину);

значну питому вагу позитивної складової конституційної відповідальності;

закріплення на рівні конституційного законодавства особливого механізму застосування негативної конституційної відповідальності, що зумовлено спеціальним правовим статусом її суб’єктів (Президент України, Верховна Рада України, політична партія);

особливості складу конституційного правопорушення (його об’єктом є цінності та інтереси суспільства, держави, громадян, пов’язані із конституційно закріпленим порядком здійснення влади в Україні; об’єктивна сторона може бути виражена не тільки у прямому порушенні конституційних норм, але й у невиконанні покладених на суб’єкта обов'язків; суб’єктом цього виду відповідальності, крім громадян та посадових осіб, можуть виступати об’єднання громадян та колективні державні органи, органи місцевого самоврядування; суб’єктивна сторона характеризується особливостями вини колективних суб'єктів).

Конституційна відповідальність у широкому її розумінні є важливою нормативно-правовою гарантією конституційного ладу. Вона відіграє подвійну роль: по-перше – спонукає до позитивного, сумлінного, творчого ставлення до виконання функцій, покладених на суб’єкта його конституційним статусом; по-друге – є засобом покарання винних та відновлення порушених конституційних правовідносин.

З такого погляду моментом виникнення конституційної відповідальності є факт здобуття статусу суб’єкта конституційних правовідносин, підставою застосування санкцій конституційної відповідальності є конституційне правопорушення (делікт) або невиконання суб’єктом покладених на нього конституційних обов’язків.

Під конституційним деліктом автор розуміє винне протиправне діяння, вчинене суб'єктом конституційних відносин, яке завдає шкоди цінностям й інтересам, пов'язаним із процесом здійснення влади Українським народом, та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальності

Розділ ІІ – “Субінститут конституційної відповідальності політичних партій в Україні” присвячений дослідженню підстав, ознак, механізму реалізації субінституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні, визначенню його поняття.

Він починається з розгляду конституційно-правового статусу політичних партій в Україні, оскільки конституційну відповідальність здобувач розглядає як один з елементів цього статусу. Конституційно-правовий статус політичної партії визначається як система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності партії, відповідно до яких вона реалізовує покладені на неї функції та виступає суб'єктом конституційних правовідносин.

Конкретизуючи суб'єкт відповідальності, автор переходить до визначення поняття “політична партія”. Основними характерними ознаками, які відрізняють політичні партії від інших об'єднань громадян, є те, що:

1.         Політична партія – це організація, яка об’єднує індивідів на основі спільності їх політичних поглядів, ідей, переконань.

2.         Мета діяльності партії – здійснення впливу на прийняття владних рішень на місцевому чи загальнонаціональному рівні.

3.         Політична партія – це об’єднання, яке діє на постійній основі, має формалізовану організаційну структуру.

Звідси стверджується, що політична партія – це об'єднання громадян, створене для участі в політичному процесі з метою здобуття та здійснення влади конституційними засобами, діє на постійній основі та має політичну програму.

Характерною тенденцією сьогодення є процес зростаючої регламентації діяльності політичних партій або, іншими словами, їх “правова інституціоналізація”. На думку дисертанта, інституціоналізація є гарантією, а не перешкодою реалізації права на свободу об'єднання у політичні партії. Її мета – ввести діяльність політичних партій (насамперед пов’язану з їх участю у формуванні та діяльності органів влади) у рамки права.

Зазначається, що конституційне регулювання – це лише одна із форм правової інституціоналізації політичних партій, оскільки навіть у країнах, конституції яких містять положення про політичні партії, існує низка інших нормативно-правових актів, що визначають їх статус.

Звичайно, будь-яке правове регулювання діяльності партій, у тому числі і конституційне, є, певною мірою, обмеженням свободи об'єднання. Тим більше, це твердження буде вірним стосовно застосування конституційної відповідальності політичних партій. Проте автор дотримується погляду, відповідно до якого свобода об’єднань не може бути абсолютною. Закріплення конституційно-правового статусу покликано ввести діяльність політичних партій у правові рамки (це видається вкрай необхідним з огляду на їх роль у політичному житті суспільства), попередити зловживання свободою на шкоду демократії як режиму, що захищає цю свободу.

Здобувач вважає, що закріплення правового статусу політичних партій України, визначення порядку їх реєстрації, взаємних прав та обов’язків партії і держави, органів та меж державного контролю тощо полегшує реалізацію права громадян на свободу об'єднання.

Далі автор, виходячи із загальних ознак поняття “конституційна відповідальність” та специфіки правового статусу і місця політичних партій у суспільстві, визначає конституційну відповідальність політичних партій як передбачений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності, що є правовим зв’язком між політичною партією та суспільством, при якому політична партія будує поведінку відповідно до свого конституційного статусу, а інші суб’єкти відносин, пов'язаних із здійсненням влади Українським народом, контролюють, оцінюють таку поведінку та (або) її результати, а у випадку негативної оцінки застосовують санкції за встановленою процедурою.

Змістом конституційної відповідальності партій є правовий зв'язок між політичною партією та іншими суб'єктами конституційних правовідносин. Сутнісною характеристикою - те, що це окреме правове явище, яке входить до складу конституційного статусу партій та спрямоване на реалізацію покладених на них функцій та виконання спеціальних конституційних обов'язків (участь у виборах, створення місцевих осередків, дотримання правил передвиборної боротьби тощо). Моментом виникнення конституційної відповідальності у її широкому розумінні є юридичний факт здобуття групою громадян спеціального конституційно-правового статусу політичної партії (реєстрація Міністерством юстиції України), а підставою застосування санкцій - невиконання партією покладених на неї обов'язків або вчинення конституційного делікту.

У своєму позитивному аспекті конституційна відповідальність стимулює реалізацію партіями їх функцій, виконання покладених на них конституційних обов’язків, дотримання заборон; у негативному - повинна стати ефективним інструментом припинення протиправної діяльності партій. Отже, є передумови, щоб конституційна відповідальність стала ефективним засобом впливу на політичні партії у напрямку введення їх діяльності у конституційні рамки. Крім того, чітке закріплення повноважень державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю партій, покликано поставити перепону на шляху тотального контролю чи незаконного впливу на партії.

Автором широко аналізується світовий та вітчизняний досвід конституційної відповідальності партій. Особливу увагу приділено забороні діяльності Комуністичної партії України у серпні 1991 року. У роботі знайшли відображення документи Конституційного Суду України стосовно справи про заборону КПУ, а також матеріали щодо анулювання реєстраційних свідоцтв низки політичних партій у 2003 році.

В окремому підрозділі дисертантом детально розглядаються визначені законом підстави застосування санкцій конституційної відповідальності. Такими підставами є факт вчинення політичною партією діяння, що містить ознаки конституційного правопорушення (делікту) або невиконання нею визначених законом обов'язків. Конституційним правопорушенням (деліктом) є винне протиправне діяння, вчинене суб'єктом конституційних відносин, яке завдає шкоди цінностям та інтересам, пов'язаним із процесом здійснення влади Українським народом, та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальності.

Окремі елементи складу конституційного правопорушення мають особливості, які обумовлені специфікою партії, як колективного суб'єкта.

Відповідно до ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про політичні партії” підставами застосування до партій санкцій конституційної відповідальності є діяння, спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров’я населення; створення воєнізованих формувань.

Проведений аналіз ст. 24 Закону України “Про політичні партії в Україні” дає змогу визнати окремими підставами застосування санкцій (анулювання реєстраційного свідоцтва політичних партій) невиконання обов'язків щодо утворення місцевих осередків партії протягом шести місяців після її реєстрації; а також щодо висування кандидатів на виборах Президента України й народних депутатів України не рідше разу на десять років та подання недостовірних відомостей у реєстраційних документах.

Вказаний перелік доповнюють положення, передбачені ст. 51 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Протиправними визнаються: підкуп виборців або членів виборчих комісій партією (блоком), а також на їх прохання або за їх дорученням – іншою особою; надання виборцям або членам виборчих комісій грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, робіт, послуг, цінних паперів, кредитів, лотереї, інших матеріальних цінностей організацією, засновником, власником або членом керівного органу якої є партія (блок), чи уповноваженою особою партії (блоку); використання при фінансуванні передвиборчої агітації інших коштів, крім коштів свого виборчого фонду; витрата партією (блоком) коштів у розмірі, більшому від установленої законом граничної суми витрат виборчого фонду партії (блоку).

Зважаючи на неповноту зазначеного переліку, серед форм протиправної діяльності політичних партій слід окремо передбачити порушення правил передвиборної агітації, обман виборців та повторне порушення законодавства про вибори.

В окремому підрозділі дисертантом розглядається механізм конституційної відповідальності політичних партій. Під цим поняттям розуміється сукупність елементів, які дають змогу трансформувати “нормативність” субінституту конституційної відповідальності партій у впорядкованість суспільних відносин, що встановлюють та забезпечують конституційний правопорядок

Особливу увагу приділено повноваженням органів, які відповідно до законодавства здійснюють контроль за конституційністю діяльності партій в Україні. Такими органами є Міністерство юстиції України, органи прокуратури України та Центральна виборча комісія. Рішення про анулювання реєстраційного свідоцтва партій приймає Верховний Суд України. Автор наводить матеріали практики найвищого судового органу України, які стосуються анулювання реєстраційних свідоцтв низки політичних партій у 2003 році.

Підкреслюється, що основним об'єктом уваги контролюючих органів повинна бути діяльність партій та виборчих блоків під час виборів. Адже саме завдяки демократичному інституту виборів, пропорційній виборчій системі в Україні партії отримують легітимний допуск до державної влади.

Окремо розглядаються санкції, які можуть застосовуватися до політичних партій. Відповідно до чинного законодавства до них належать: