Летнянчин Л.І. Конституційні обов\'язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

6

У Вступі дисертації відображається інформація, що наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший “Конституційні обов'язки людини і громадянина в аспекті розбудови в Україні правової держави” складається з чотирьох підрозділів.

7

У підрозділі 1.1. “Поняття та юридична природа конституційних обов'язків людини і громадянина” досліджено та критично проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних науковців дорадянського, радянського й сучасного періодів щодо поняття, сутності та юридичної природи конституційних обов'язків людини і громадянина.

7

Дисертантом наводяться додаткові аргументи на користь того, що методологічно правильним є розкриття поняття прав і свобод через категорію правової можливості, а юридичних обов'язків – через категорію правової необхідності.

Автор виходить з того, що юридичний обов'язок є не просто необхідною (правомірною) поведінкою, а й  видом і мірою такої поведінки. Зазначається, що юридичні обов'язки, і особливо конституційні, встановлюються законодавцем  для забезпечення інтересів інших людей, держави й суспільства, самих носіїв обов'язків. Водночас, зазначені кваліфікаційні ознаки, на думку дисертанта, є характерними для всіх юридичних обов'язків, включаючи й конституційні, і тому вони не розкривають принципових відмінностей, які існують між ними, – їх юридичну природу.

9

Підхід дисертанта до розуміння юридичної природи основних обов'язків людини базується на обґрунтуванні того, що певна їх частина виступає як морально-релігійні принципи й вимоги суспільства і держави до поведінки людини у відповідних сферах життєдіяльності,  орієнтацію конституційних обов’язків  на міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини.

Проаналізувавши міжнародно-правові акти в царині прав людини, дисертант дійшов висновку, що для конституційних обов'язків людини і громадянина в Україні характерним є їх тісний зв’язок із вимогами Міжнародної хартії прав людини і перенесення їх принципів до статей Конституції України.

9

9

Доводиться, що значна частина конституційних обов'язків ­– це морально-релігійні вимоги суспільства до людини. Такий підхід ґрунтується на історичній генезі обов'язків, теоретичному їх обґрунтуванні філософами, юристами, науковцями (представниками природного вчення про обов'язки – Цицероном, С.Пуфендорфом; філософами – Л.Фейєрбахом, Л.Петражицьким та ін.; теоретиками права – В.Масленниковим, Є.Кравцем та ін.), на практичному правовому втіленні цих ідей. Так, згідно з преамбулою Американської декларації прав і обов'язків людини 1948 р.: “Обов'язки юридичного характеру передбачають обов'язки морального характеру, які підтримують їх у принципі і складають їх основу”.

9

На думку дисертанта, в основі конституційних обов'язків людини і громадянина в Україні лежить загальнолюдська християнська мораль, яка знайшла своє практичне відображення у  п. 2  Французької декларації прав і обов'язків людини і громадянина 1795 р.: “Всі обов'язки людини і громадянина випливають із наступних двох принципів, що містяться у всіх серцях від природи: не робіть іншому того, чого ви не хочете, щоб зробили вам. Постійно робіть іншим те добро, яке ви хотіли б отримати самі”. На підставі викладеного вище запропоновано авторське визначення поняття конституційних обов'язків людини і громадянина як різновиду юридичних обов'язків, визнану і встановлену державою в інтересах усіх членів суспільства і кожної особи, засновану на нормах Міжнародної хартії прав людини та християнської моралі й закріплену в Конституції України необхідність, що приписує кожному індивіду певні вид і міру поведінки.

У підрозділі 1.2. “Конституційні обов'язки як елемент конституційного статусу особи” зазначається, що без глибокої і всебічної наукової розробки проблеми основних обов'язків концепція конституційного статусу особи виглядає односторонньою. Дисертант погоджується з тими правниками, які під конституційним статусом людини і громадянина розуміють сукупність закріплених у Конституції держави їх прав, свобод та обов'язків і гарантій їх повної й безперешкодної реалізації. У зв’язку з цим аргументується недоцільність виділення в якості самостійного елементу конституційного статусу особи “права–обов'язку”, під яким розуміли “право, що є одночасно й обов’язком” (Новосьолов В.І.). Доводиться обґрунтованість відмови українського законодавця від закріплення в Основному Законі України 1996 р. широкого кола громадянських обов'язків, що мало місце в Конституції УРСР 1978 р. і давало підстави деяким науковцям виділяти їх як самостійний елемент правового статусу особи.

Аналіз конституційної теорії і практики радянського періоду та чинної Конституції України дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку української державності відбувається відхід від колективістської концепції прав та обов'язків особи,  притаманної соціалістичній (радянській) доктрині, і поступовий перехід до індивідуалістичної (західної) моделі їх формування, зорієнтованої на забезпечення в першу чергу  прав і свобод особи, на підкреслення їх пріоритету по відношенню до обов'язків. Такий підхід відповідає об’єктивній тенденції посилення ролі особи, її приватних інтересів,  розширення й поглиблення її творчої активності. Разом з цим зазначається, що нерозривна єдність і взаємодія конституційних прав та обов’язків становить зміст одного з конституційних принципів правового статусу людини і громадянина в Україні, що випливає зі ст. 23 Конституції України.

11

Акцентується увага на тому, що найповніше роль основних обов’язків людини виявляється в функціях, тобто головних напрямках їх впливу на конституційний статус, основними з яких є такі: гарантуюча, обмежувальна, сприяння розвитку особистості, виховна. Це лише основні функції конституційних обов’язків. В процесі їх дослідження можуть бути виділені й інші функції. Загалом підкреслюється важливе значення конституційних обов’язків для конституційного статусу людини і громадянина.

9

У підрозділі 1.3. “Генеза конституційних обов'язків людини і громадянина та еволюція їх конституційного регулювання в Україні” розвиток конституційних обов'язків людини в Україні розкривається в порівняльно-правовому аспекті з їх генезою в інших країнах. Виходячи з того, що Україна географічно є частиною Європи,  досліджується еволюція основних обов'язків людини саме на Європейському континенті. Однак для підкреслення універсального характеру обов'язків (єдність змісту, каталогу), незважаючи на відмінності національного (релігійного) та історичного характеру, проаналізовано також їх регулювання на Американському та Африканському континентах, у країнах Близького та Середнього Сходу,  країнах СНД.

11

11

Вперше включення обов’язків людини і громадянина в конституцію мало місце в Конституції Французької Республіки 1795 р., складовою  частиною якої була Декларація прав і обов’язків людини і громадянина. Декларація обов’язків, ґрунтуючись на доктрині природного права, ввібрала в себе такі загальнолюдські цінності, як добро, чесність, гідність, рівність, гуманність, справедливість, доброчинність, любов і повага до ближнього. Звертаючись до моральних засад (устоїв) людини, вона закладала підвалини законослухняності і правопорядку в суспільстві, була своєрідним стимулом і підґрунтям до побудови правової держави. Декларація закріпила широке коло обов’язків людини, серед яких – захист і служіння суспільству, підпорядкування законам, повага до державних органів, обов’язок захищати свободу, рівність і власність, сплачувати податки та низка інших, – і стала еталоном, важливим орієнтиром для подальшого розвитку основних обов’язків.

Підкреслюється, що для конституцій буржуазних країн Західної Європи характерним на сьогодні є суттєве звуження кола основних обов'язків, які, по суті, зводяться здебільшого до сплати податків, відбування військових повинностей, поваги до особи  й одержання  початкової освіти.

11

Стосовно України дорадянського періоду зазначається, що незважаючи на наявність низки виключно проектів конституцій України в плані закріплення обов'язків характерним, було певне уподібнення конституційної теорії до європейського та почасти американського конституціоналізму. На практиці ж “російське право знало не стільки закріплення прав, скільки регламентацію обов'язків” (Кудинов О.А.), тому населення України було переобтяжене обов'язками.

Розвиток основних обов'язків громадян України за радянських часів характеризувався: а) поступовим (від конституції до конституції) розширенням їх кола; б) класовим характером обов'язків на початковому етапі; в) ідеологічною заангажованістю (підкреслення переваг соціалістичного способу життя). Дисертант наголошує, що широке коло обов'язків громадян відповідало природі соціалістичної держави і на практиці мало на меті врегулювати всі сфери приватного життя людини, служити знаряддям побудови комунізму. Позитивним і найбільш цінним у розвитку основних обов'язків людини і громадянина того періоду було те, що саме в цей період останні знайшли своє широке відображення в конституціях, оформилися в цілісну систему, а також те, що вони були спрямовані на гуманізацію суспільства,  повагу до особи (обов'язок поважати права і свободи, честь і гідність інших осіб, національну гідність інших громадян, дружбу націй і народностей тощо).

Для конституцій нових держав Балтії, Східної та Центральної Європи в регламентації обов'язків особи є властивим: а) їх універсалізація й наближення до обов'язків притаманних чинним конституціям країн Заходу; б) закріплення їх у невеликій кількості; в) намагання забезпечити їх реалізацію  за допомогою законів.

На сучасному етапі концепція конституційного закріплення основних обов'язків людини і громадянина в Україні характеризується наступним: по-перше, відповідність у змістовному розумінні зразкам світового та європейського конституціоналізму; по-друге, урахуванням власного конституційного досвіду, традицій національного державотворення; по-третє, звуженням кола конституційних обов'язків людини і громадянина, позбавленням їх ідеологічного забарвлення в Основному Законі 1996 р., як і в більшості конституціях країн СНД, у порівнянні з радянським періодом

Підрозділ 1.4. “Конституційні обов'язки в правовій державі: український досвід” присвячено розкриттю місця й ролі конституційних обов'язків людини в розбудові в Україні правової держави, становленні громадянського суспільства.

13

Зазначається, що пріоритет прав людини як характерна ознака правової держави не знімає з індивіда відповідальності за належне виконання конституційних обов'язків і одночасно покладає відповідальність за створення відповідних умов для їх реалізації саме  на державу. Акцентується увага на тому, що конституційні обов'язки – це правова форма взаємозв’язку особи і держави, яка обумовлює стійкий і зворотній його характер. Соціальна цінність конституційних обов'язків як правової форми взаємозв’язку особи і держави полягає в тому, що вони виступають юридичним засобом виконання державою своїх функцій і в цьому плані покликані сприяти захисту суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України, охороні конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, забезпеченню економічної й екологічної безпеки держави, законності та правопорядку, виконанню нею соціальної функції.

11

15

Дослідивши умови і чинники, які вплинули на закріплення обов'язків людини і громадянина в конституціях країн Західної Європи і США, серед яких – високий рівень правової культури і правосвідомості, почуття правової відповідальності та обов’язку громадян цих країн, пріоритет громадянського суспільства над державою – дисертант дійшов висновку, що обмежена їх кількість є ознакою правової державності. Тому,  в стратегічному напрямку, враховуючи загальноцивілізаційний процес, рух України до формування громадянського суспільства, побудови правової держави, основна тенденція в розвитку конституційних обов'язків вбачається в поступовому зменшенні їх кількості. Разом з тим, у роботі зауважується, що в останні роки в Україні у взаємовідносинах громадянин – держава намітилася небажана на сьогодні тенденція надання переваг приватному інтересу особи над суспільними, загальнодержавними, що в ряді випадків призводить до негативних наслідків. Зазначається, що важливим інструментом попередження виникнення дисбалансу інтересів, забезпечення їх співіснування і розумного поєднання є конституційні обов'язки людини і громадянина. Однак їх призначення не  повною мірою використовується законодавцем. Тому сьогодні конституційні обов'язки громадян необхідно збільшити і привести їх в більш гармонійне поєднання з правами, розширивши тим самим правову базу для подальшого зміцнення режиму законності в державі, поновлення втраченого взаємозв’язку держави й суспільства. Удосконалення існуючої ситеми конституційних обов'язків передбачає водночас і створення належних умов і засобів для їх ефективної реалізації. 

13

Таким чином, основними вимогами щодо  конституційних обов'язків мають бути: 1) обумовленість їх змісту й кількості конкретними історичними обставинами, традиціями, ментальністю народу, рівнем правової культури і правосвідомості населення, станом законності і правопорядку в державі; 2) їх спрямованість на збалансованість інтересів конкретної людини з інтересами інших людей; 3) необхідність забезпечення справедливого балансу приватних і публічних (державних) інтересів.

Розділ другий “Класифікація конституційних обов'язків та гарантії їх реалізації” складається із п’яти  підрозділів, які містять два пункти.

Підрозділ 2.1. “Класифікація конституційних обов'язків людини і громадянина” присвячений обґрунтуванню необхідності та реальній можливості класифікації основних обов'язків. Запропоновано її авторський варіант.

15

Зазначається, що відсутність критеріїв класифікації основних обов'язків, органічна єдність конституційних прав і обов'язків як необхідна й визначальна умова будь-якої істинної наукової класифікації прав, свобод і обов'язків  визнавалися радянською доктриною права, вагомими перепонами у самостійній класифікації конституційних обов'язків. В умовах розбудови в Україні демократичної правової держави, така класифікація є не тільки можливою, але й бажаною. Її можливість обумовлюється: а) самостійною цінністю конституційних обов'язків в регулюванні суспільних відносин;  б) тим, що органічна єдність прав і обов'язків має внутрішній глибинний зміст, але на практиці вона досягається їх штучним конституційним поєднанням; в) самостійна класифікація не призводить до втрати правильного уявлення про міру свободи, вміщеної у правах людини (Л.Д.Воєводін), оскільки основні обов'язки – це не єдині обмежувачі свободи; г) по суті  з’явилися нові критерії (ознаки, підстави) для класифікації обов'язків, яким в радянський період не надавалося значення.

15

Класифікувати конституційні обов'язки можна за різними критеріями: 1) за характером зв’язку особи і держави – обов'язки людини і обов'язки громадянина; 2) за основними сферами життєдіяльності особи – особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні; 3) за способом закріплення – а) прямо закріплені в Конституції України; б) що випливають із тлумачення положень Основного Закону; 4) за функціональною спрямованістю (дією) –  а) дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ; б) спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі; в) спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни; 5) за їх адресатами (дестинаторами) –  обов'язки щодо: а) держави; б)  суспільства, інших людей, своїх близьких; в) себе; 6) за характером здійснення – а) реалізуються в конкретних правовідносинах; б) здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах; 7) за формою здійснення -- індивідуальні і колективні; 8) за часом  реалізації – постійні і тимчасові; 9) за характером забезпечення – обов'язки, для здійснення яких: а) з боку держави вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовча діяльність; б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку й законності. Дисертантом критикується підхід щодо поділу конституційних обов'язків за ступенем їх важливості (А.Мозохіна).

З метою приведення конституційних обов'язків особи в гармонію з її правами і поновлення втраченого взаємозв’язку громадянина й держави обґрунтовується необхідність прямого закріплення на конституційному рівні таких нових обов'язків, як поважати національну гідність інших громадян та обов'язок брати участь в голосуванні на виборах і референдумах. Цій же меті служить і тлумачення положень Конституції, з чого витікають обов'язки людини і громадянина, які встановлені не в прямій, а в опосередкованій формі або які випливають із вимог правової держави (обов'язок присяжного і народного засідателя (ст. 124); обов'язок по забезпеченню економічної та інформаційної безпеки України (ст. 17); поважати права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68); обов'язок знати конституційні обов'язки (ч. 2 ст. 68); поважати і захищати Конституцію України (ч. 1 ст. 68)).

13

У підрозділі 2.2. “Поняття і структура механізму реалізації основних обов'язків” досліджено і критично проаналізовано погляди науковців радянського періоду щодо розуміння механізму реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків. На думку дисертанта, доцільно вести мову про наукову концепцію реалізації основних обов'язків, складовими частинами якої є: а) механізм реалізації конституційних обов'язків, який поділяється на правову основу та інституційний елемент; б) процес практичного здійснення обов'язків; 3) умови і чинники, які впливають на реалізацію обов'язків.

У підрозділі 2.3. “Реалізація конституційних обов'язків людини і громадянина як процес” розкрито здійснення основних обов'язків з точки зору відповідного процесу. Зазначається, що реалізація конституційних обов'язків – це процес втілення їх ідеальних юридичних моделей, встановлених в Основному Законі, у фактичні, в правомірній поведінці зобов’язаних суб’єктів, в результаті якого задовольняються потреби та інтереси держави, суспільства, самих носіїв обов'язків. Підкреслюється, що по відношенню до прав і свобод особи реалізація конституційних обов'язків є більш простою.

17

З точки зору процесу реалізації автор поділяє основні обов'язки на ті, які здійснюються в ініціативному і ті, які реалізуються в процедурно-правовому порядку. Реалізація перших (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, обов'язки батьків і дітей, шанування державних символів тощо) являє собою безперервний процес, а тривале (постійне) їх виконання є звичним способом їхнього існування. Реалізація конституційних обов'язків, які здійснюються у процедурно-правовому порядку (військовий обов'язок, сплата податків і зборів), має більш складний характер, обумовлений наявністю стадій реалізації, необхідністю безпосереднього втручання органів державної влади в цей процес, активністю поведінки зобов’язаної особи.

17

У підрозділі 2.4. “Механізм реалізації конституційних обов'язків людини і громадянина” обґрунтовується необхідність гарантування конституційних обов'язків за посередництвом правової основи та інституційного елементу, які в своїй сукупності складають механізм їх реалізації. Розкривається зміст кожної з цих категорій. Так, у пункті 2.4.1. “Правова основа механізму реалізації основних обов'язків” розкривається роль правових елементів для забезпечення здійснення особою своїх конституційних обов'язків як сукупності: а) норм-принципів Конституції України; б) конкретизуючих норм поточного законодавства, з допомогою яких встановлюється процедурно-правовий механізм їх реалізації (юридична процедура), зміст конституційних обов'язків, межі здійснення; в) юридичної відповідальності – як у позитивному, так і в негативному розумінні, санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання; г) пільг та заохочень, що виконують  стимулюючу  і гарантуючу функції; д) належного рівня правової культури і правосвідомості громадян; е) режиму законності в державі взагалі і конституційної зокрема. Наголошується, що з прийняттям Конституції України почався новий етап у розвитку правової основи механізму реалізації конституційних обов'язків. Процес її вдосконалення полягає в тому, що основні обов'язки визначаються виключно законами України (п. 1 ст. 92), що слід розглядати як важливу гарантію їх реалізації. Крім цього, пряма дія норм Конституції України в частині основних обов'язків означає необхідність обов’язкового прийняття конкретизуючих законів у випадках, передбачених Конституцією з метою гарантування їх реалізації.

16

Дослідження стану забезпеченості конституційних обов'язків нормами поточного законодавства, яким регламентуються процедурно-правові аспекти їх реалізації, розкривається зміст, межі здійснення, дає підстави для таких висновків: 1) необхідність додержання вимог Конституції України щодо встановлення основних обов'язків виключно законами України (ст. 92) (військовий обов'язок, обов'язок по сплаті податків і зборів); 2) законодавчого врегулювання деяких інших конституційних обов'язків (шанування державних символів України). Разом із тим стан їх забезпеченості нормами поточного законодавства дозволяє дисертантові стверджувати, що відбувається формування (становлення) конституційно-правового інституту основних обов'язків як головного у складі генерального інституту основ правового статусу людини і громадянина.

17

Розглядаючи у пункті 2.4.2. “Інституційний блок механізму реалізації конституційних обов'язків людини і громадянина”  автор розкриває роль органів державної влади та місцевого самоврядування в забезпеченні здійснення конституційних обов'язків. Зазначається, що їх реалізація забезпечується цілісною системою органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні, які умовно можна поділити на органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи) та органи спеціальної компетенції (військові комісаріати, призовні комісії, військові частини; органи податкової служби; заклади освіти, дирекції, педагогічні кадри).

Для обов'язків, які реалізуються в ініціативному порядку, достатньо діяльності органів загальної компетенції, суть якої  в основному зводиться до: законодавчого врегулювання конституційних обов'язків; забезпечення законності і правопорядку як у державі, так і на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; здійснення контрольних (наглядових) функцій; превентивним впливом на потенційних правопорушників; вихованням громадян України у дусі відданості Батьківщині, точного і неухильного виконання Конституції і законів України, додержання дисципліни праці, поваги до прав і свобод, честі і гідності інших громадян.

19

В окремих випадках органи загальної компетенції безпосередньо забезпечують умови для виконання громадянами основних обов'язків, зокрема тих, які здійснюються в процедурно-правовому порядку. Це органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації.

15

Для обов'язків, які реалізуються в процедурно-правовому порядку, важливою є діяльність як органів загальної компетенції, так і спеціально утворених для цього органів, завдання яких полягає в безпосередньому забезпеченні здійснення  такого роду обов'язків.

На сьогодні в Україні створена і функціонує цілісна система органів державної влади і місцевого самоврядування, діяльність якої спрямована на гарантування реалізації громадянами конституційних обов'язків. Практика свідчить про необхідність подальшого вдосконалення їх роботи в цій сфері відносин.

У підрозділі 2.5. “Умови й  чинники, що впливають на реалізацію конституційних обов'язків” розкриваються чинники, які на сучасному етапі суттєво впливають на здійснення основних обов'язків. Зазначається, що соціальне середовище істотно впливає на виконання (дотримання) громадянами своїх конституційних обов'язків, хоча в умовах сучасного розвитку української державності тут діють не лише позитивні чинники (демократизація суспільного життя, деідеологізація та економічна багатоманітність), а й негативні. Серед останніх особливий вплив мають: а) відсутність у громадян України традицій свідомого виконання обов'язків, які  ґрунтувалися б на високому авторитеті права; б) низький рівень правової культури населення, правовий нігілізм; в) негаразди соціально-економічного характеру; д) недосконалість і нестабільність законодавства; е) негативні явища в політичному житті країни; є) органічне психічне сприйняття людиною обов'язків як феноменів, що обмежують її свободу, можливість вибору варіантів поведінки. Подолання зазначених негативних чинників слід розглядати в якості  загального гарантування реалізації конституційних обов'язків.