Темех І. Т. Конституційно-правовий статус правозахисних громадських організацій

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан її наукової розробки, визначається мета і завдання роботи, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, практичне значення та апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1. «Теоретичні засади конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття правозахисних громадських організацій, їх класифікації, загальній характеристиці конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій та його окремих елементів, становлення та розвитку нормативного регулювання правозахисних громадських організацій.

У підрозділі 1.1. «Поняття правозахисних громадських організацій та їх види» на основі комплексного системного аналізу дисертантом досліджено поняття правозахисних громадських організацій та їх класифікація.

При вивченні цього питання було встановлено, що правозахисна громадська організація є багатоаспектною категорією, яка охоплює широке коло явищ: об’єднання громадян, непідприємницька (некомерційна) організація, неприбуткова організація, недержавна (неурядова) організація. Мета діяльності правозахисних громадських організацій охоплює не лише захист прав та свобод людини в разі їх реального чи можливого порушення, а й громадський контроль за виконанням державою її зобов’язань перед суспільством в галузі реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Дисертант зазначає, що правозахисним громадським організаціям властиві загальні ознаки громадських організацій та специфічні, обумовлені метою їх створення. Основними ознаками, які виокремлюють правозахисні громадські організації в системі громадських організацій, є мета їх створення та завдання їх діяльності.

При визначенні належності громадської організації до правозахисної дисертант виходив з того, що, по-перше, недостатньо брати до уваги лише факт захисту нею прав людини; по-друге, слід враховувати чи є захист прав та свобод людини її основним статутним завданням, чи він здійснюється внаслідок реалізації інших статутних завдань.

Аналізуючи наявні наукові твердження щодо завдань правозахисних громадських організацій (Є.Є. Захаров, А.Г. Майстренко та ін.) автор погоджується з думкою, що свої завдання правозахисні громадські організації реалізують в трьох напрямках: 1) захист прав людини; 2) правове виховання; 3) аналіз стану дотримання прав людини. Водночас у дисертаційному дослідженні обґрунтовується, що додаткові завдання правозахисних громадських організацій охоплюють: 1) проведення розслідувань та моніторингів порушень прав людини; 2) встановлення суперечностей та прогалин в чинному законодавстві України з метою запобігання порушень прав та свобод людини і громадянина, внесення відповідних пропозицій щодо його вдосконалення; 3) розробку та здійснення організаційних заходів для запобігання порушення прав людини і громадянина в майбутньому.

На підставі викладеного правозахисна громадська організація визначається як громадська організація, що створена з метою захисту прав і свобод кожної людини шляхом їх відновлення (у разі порушення) та/або запобігання їх порушенню.

Спираючись на чинне законодавство України та узагальнюючи наявні в юридичній літературі розробки класифікації громадських організацій, в основу яких покладені різноманітні критерії, автор пропонує класифікувати правозахисні громадські організації: 1) за організаційно-правовою формою; 2) за сферою суспільного життя; 3) за рівнем офіційного визнання; 4) за порядком легалізації; 5) за масштабом та територією діяльності; 6) за організаційною структурою; 7) за характером членства; 8) за об’єктом захисту; 9) за суб’єктом захисту; 10) за напрямами діяльності.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій в Україні» сформульовано поняття конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій та подано загальну характеристику його окремих елементів.

Дисертант визначає поняття конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій як закріплену Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами систему структуроутворюючих елементів, що дають можливість визначити правове становище правозахисних громадських організацій, особливості їх організації та функціонування у системі громадських організацій, а також гарантії їх діяльності.

Елементами конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій є: 1) принципи створення та діяльності правозахисних громадських організацій; 2) правосуб’єктність; 3) функції; 4) права та обов’язки правозахисних громадських організацій; 5) гарантії діяльності правозахисних громадських організацій.

Дисертантом обґрунтовується необхідність прийняття Закону України «Про правозахисні громадські організації», який би повною мірою відображав сутність і зміст правового статусу правозахисних громадських організацій та визначив систему гарантій їх ефективної діяльності.

Запропоновано в спеціальному законі про правозахисні громадські організації закріпити: 1) організаційно-правові форми правозахисних громадських організацій; 2) спрощений порядок державної реєстрації; 3) загальнодемократичні засади внутрішніх відносин правозахисних громадських організацій; 4) систему керівних органів правозахисних громадських організацій; 5) господарську та фінансову діяльність; 6) порядок формування та використання коштів правозахисних громадських організацій; 7) передумови одержання податкових пільг; 8) форми взаємодії з органами держави, зокрема участі у виконанні державних програм; 9) державний контроль за діяльністю правозахисних громадських організацій; 10) заходи, які можуть вживатися до правозахисних громадських організацій.

У підрозділі 1.3. «Нормативні основи організації та діяльності правозахисних громадських організацій в Україні: становлення і розвиток» досліджено генезу правозахисних громадських організацій на різних історичних етапах становлення української державності, а також документальне закріплення їх конституційно-правового статусу у різних джерелах.

Основні етапи становлення і розвитку правозахисних громадських організацій в Україні пов’язані з етапами українського державотворення, і найбільш рельєфно виділяються в конституціях та нормативно-правових актах про об’єднання громадян.

Зроблено висновок про необхідність здійснення: по-перше, хронологічної інкорпорації актів законодавства щодо правозахисних громадських організацій; по-друге, систематичного згрупування текстів нормативно-правових актів щодо правозахисних громадських організацій та видання офіційного систематизованого повного їх зібрання; по-третє, підготовки спеціального нормативного акту про правозахисні громадські організації.

Дослідивши розвиток нормативних основ організації та діяльності правозахисних громадських організацій в Україні, автор пропонує поділити його на чотири етапи: 1) перший етап (середина XIX ст. – початок XX ст.) – нормативна основа організації та діяльності правозахисних громадських організацій доби входження України до Російської та Австро-Угорської імперій; 2) другий етап (1917-1921 рр.) – нормативна основа організації та діяльності правозахисних громадських організацій доби розбудови української державності; 3) третій етап (1922-1990 рр.) – нормативна основа організації та діяльності правозахисних громадських організацій доби радянської держави; 4) четвертий етап (1990 р. – до цього часу) – нормативна основа організації та діяльності правозахисних громадських організацій суверенної Української держави.

Розділ 2. «Конституційно-правовий статус правозахисних громадських організацій та проблеми його реалізації» складається з п’яти підрозділів і присвячений дослідженню окремих елементів конституційно-правового статусу правозахисних громадських організацій та проблем його реалізації.

У підрозділі 2.1. «Принципи створення та діяльності правозахисних громадських організацій» проаналізовано принципи створення та діяльності правозахисних громадських організацій.

Принципи створення та діяльності правозахисних громадських організацій – це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, відображають сутність правозахисних громадських організацій та їх діяльності, закріплюються в Конституції та чинному законодавстві України. Запропоновано класифікувати принципи створення та діяльності правозахисних громадських організацій: 1) за нормативно-правовими актами, в яких вони закріплені, – на принципи, що визначені в Конституції України та Законі України «Про об’єднання громадян»; 2) з огляду на сферу їх застосування в межах організації – на загальні, часткові та ситуативні; 3) за цільовим призначенням – на структурні, принципи процесу та кінцевого результату; 4) з огляду на сферу їх застосування в системі громадських організацій – на загальні та спеціальні.

Підрозділ 2.2. «Правосуб’єктність правозахисних громадських організацій» присвячений з’ясуванню особливостей правосуб’єктності правозахисних громадських організацій.

Автор доводить, що правосуб’єктність правозахисних громадських організацій – це здатність громадської організації у встановленому законодавством порядку набувати статусу правозахисної, тобто виступати носієм прав та обов’язків правозахисних громадських організацій як суб’єкта права.

Встановлено, що правосуб’єктність правозахисних громадських організацій носить функціональний характер, спрямованість якого – захист прав та свобод людини і громадянина.

Визначено, що правозахисні громадські організації є юридичними особами приватного права, які здійснюють ряд публічних функцій, створюються на добровільних засадах та забезпечують представництво і реалізацію прав та інтересів приватних осіб, тобто носять громадський характер. Водночас, правозахисні громадські організації представляють інтереси суспільства в цілому чи окремих його частин (територіальних громад, інших груп тощо).

Автор обґрунтовує, що правоздатність правозахисних громадських організацій є необхідною умовою для: 1) організаційної самостійності правозахисних громадських організацій; 2) недопустимості втручання у діяльність правозахисних громадських організацій органів державної влади та місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законом; 3) самостійного визначення форм створення та реорганізації у межах закону; 4) вирішення органами управління правозахисних громадських організацій спорів внутрішнього організаційного характеру.

Дисертант пропонує закріпити в законодавстві положення про координаційну раду (спілку), яка формується з представників правозахисних громадських організацій, що виявили бажання стати її членами, і має статус всеукраїнської спілки. До компетенції координаційної ради правозахисних громадських організацій має належати: 1) координація діяльності правозахисних громадських організацій; 2) визначення спільних заходів та поширення їх позитивного досвіду; 3) право звернення до Міністерства юстиції України з пропозицією про надання громадській організації статусу правозахисної чи припинення діяльності громадської організації як правозахисної.

Запропоновано наступну структуру статуту правозахисних громадських організацій: 1) назва (відмінна від існуючих), статус та юридична адреса; 2) мета та завдання; 3) умови і порядок прийому в члени організації, вибуття з неї; 4) права і обов’язки її членів (учасників); 5) порядок утворення і діяльності статутних органів організації, місцевих осередків та їх повноваження; 6) джерела надходження і порядку використання коштів та іншого майна організації, порядку звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; 7) порядок внесення змін і доповнень до статуту організації; 8) порядок припинення діяльності правозахисних громадських організацій і вирішення майнових питань, пов’язаних з її ліквідацією.

Встановлено, що чинне законодавство не передбачає окремого реєстру правозахисних громадських організацій, тому запропоновано таку прогалину в законодавстві усунути.

Зазначено, що правозахисна громадська організація може втратити статус правозахисної, але це не позбавляє її права у порядку, встановленому законодавством, набути статусу іншого виду громадської організації у випадках, коли: 1) керівні органи правозахисної громадської організації приймають рішення про припинення здійснення правозахисної діяльності; 2) керівні органи правозахисної громадської організації приймають рішення про відмову від статусу правозахисної громадської організації; 3) органи правозахисної громадської організації чи інші особи від її імені вчиняють дії, які несумісні зі статусом правозахисної громадської організації.

Обґрунтовано потребу вдосконалення чинного законодавства України щодо правозахисних громадських організацій та прийняття спеціального закону про правозахисні громадські організації.

У підрозділі 2.3. «Функції правозахисних громадських організацій та основні форми їх реалізації» проаналізовано функції правозахисних громадських організацій та основні форми їх реалізації.

Функції правозахисних громадських організацій – це основні напрями та види їх діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення правозахисних громадських організацій у суспільстві як громадських організацій, які пов’язані з захистом прав і свобод кожної людини шляхом їх відновлення (у разі їх порушення) та/або запобіганням їх порушенню.

Функції правозахисних громадських організацій пропонується класифікувати за наступними критеріями: 1) об’єктами (сферами) – на внутрішні та зовнішні функції; 2) суб’єктами, які здійснюють функції громадських організацій, – на родові та видові (індивідуальні); 3) способами (формами) діяльності – на правозахисну, контрольну, нормотворчу, інформаційну, аналітично-дослідницьку; 4) засобами здійснення діяльності – на інформаційну, планування, нормотворчу, фінансову, матеріально-технічну, громадського контролю.

Наведена класифікація функцій правозахисних громадських організацій може бути доповнена й іншими критеріями, що дозволять поглибити основні знання про їх юридичну природу. Коло класифікаційних рядів можна розширювати але обрані критерії видаються оптимальними для того, щоб дослідити конституційно-правовий статус правозахисних громадських організацій в усій їх повноті та багатоманітності.

Проведено науковий аналіз особливостей правозахисної діяльності правозахисних громадських організацій та запропоновано при її реалізації розрізняти професійно-юридичні та інші засоби. До професійно-юридичних засобів належать правова допомога, правотворча та правопросвітницька діяльність, аналіз чинного законодавства тощо. До інших засобів – акти громадського спротиву, які, на думку автора, слід поділяти на ненасильницькі дії та дії, пов’язані із застосуванням насильства.

Пропонується створити регіональні методично-освітні центри підготовки фахівців у галузі правозахисного моніторингу. До їх основних завдань має бути віднесено: підвищення професійного рівня правозахисників; розробка нових методик правозахисного моніторингу; підготовка навчальних програм і спеціальних методичних навчальних посібників, присвячених правозахисній діяльності правозахисних громадських організацій.

Основні форми реалізації функцій правозахисних громадських організацій можна звести до: 1) надання правової допомоги (організація громадських юридичних приймалень, правовий захист прав людини в судах та інших органах державної влади); 2) громадського контролю за виконанням державою своїх зобов’язань перед суспільством, в т.ч. у сфері захисту прав людини; 3) вивчення стану дотримання прав людини в Україні; 4) самостійного розслідування окремих фактів порушень прав людини; 5) роботи в підготовці законопроектів; 6) участі в експертизі проектів нормативно-правових актів, що зачіпають права і свободи громадян; 7) розроблення власних ініціативних законопроектів; 8) правової просвіти – шляхом навчання прав людини, проведення семінарів, круглих столів, конференцій; 9) пропаганди правозахисних ідей – шляхом збору, підготовки та розповсюдження інформаційних матеріалів, підготовки телепередач у галузі прав людини, видавничої діяльності, проведення пропагандистських кампаній і акцій протесту.

Визначено, що функціям правозахисних громадських організацій властиві такі суттєві ознаки: 1) функції є безпосереднім проявом сутності та соціального призначення правозахисних громадських організацій; 2) функції розкривають зміст діяльності правозахисних громадських організацій; 3) функції виникають та розвиваються відповідно до їх статутних цілей та завдань; 4) в функціях проявляється специфіка та особливості правозахисних громадських організацій; 5) функції реалізуються в певних формах; 6) функції орієнтують правозахисних громадських організацій на досягнення єдиної мети для усієї їх системи – захист прав та свобод людини і громадянина; 7) в функціях правозахисних громадських організацій втілюється їх активна роль у формуванні громадянського суспільства.

Встановлено, що здійснення громадського контролю з боку правозахисних громадських організацій має забезпечувати: а) становлення та розвиток громадянського суспільства, зміцнення конституційного правопорядку в державі; б) дотримання законності в діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування; в) попередження та недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина, захист їх законних інтересів.

Підрозділ 2.4. «Права та обов’язки правозахисних громадських організацій» присвячений дослідженню прав та обов’язків правозахисних громадських організацій.

Запропоновано класифікувати права правозахисних громадських організацій за наступними критеріями: 1) за змістом – майнові та особисті немайнові; 2) за напрямом правового регулювання – матеріальні та організаційні; 3) за статусом, тобто ступенем поширеності, – абсолютні (безумовні) та відносні; 4) за сферою суспільних відносин – загальні, політичні, соціально-економічні та культурні. У свою чергу організаційні права правозахисних громадських організацій поділяються на зовнішні та внутрішні.

Обґрунтовується доцільність закріплення на законодавчому рівні обов’язків правозахисних громадських організацій, що стосуються виключно їх правозахисної діяльності: 1) дотримуватися у своїй діяльності вимог Конституції та законів України; 2) забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний підхід до захисту порушених прав чи свобод людини і громадянина; 3) надавати кожному можливість ознайомитися з документами, рішеннями та іншими джерелами інформації, які стосуються правозахисної діяльності правозахисних громадських організацій.

Наголошується, що права і обов’язки правозахисних громадських організацій потребують системного викладу, що дасть змогу вирішити питання їх діяльності на кожному етапі становлення та розвитку правової держави.

Зроблено висновок, що права правозахисних громадських організацій – це можливості, які необхідні для її нормального існування та розвитку; обов’язки правозахисних громадських організацій – це міра необхідної їх поведінки, що є гарантією реалізації правозахисних громадських організацій наданих їм прав; права та обов’язки правозахисних громадських організацій – парні категорії, тому що обов’язок служить засобом забезпечення її прав.

У підрозділі 2.5. «Гарантії діяльності правозахисних громадських організацій» проаналізовано гарантії діяльності правозахисних громадських організацій.

Визначено, що гарантіями діяльності правозахисних громадських організацій є сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників (умов, способів, засобів), спрямованих на практичну реалізацію їх прав та обов’язків, та усунення можливих перешкод їх неналежного здійснення.

Гарантії діяльності правозахисних громадських організацій дисертант пропонує класифікувати на дві групи: загальні та спеціальні (юридичні).

Спеціальні гарантії правозахисних громадських організацій – це система нормативно-правових та організаційно-правових гарантій, як способів і засобів здійснення правозахисними громадськими організаціями своїх прав та обов’язків.

До організаційно-правових гарантій діяльності правозахисних громадських організацій віднесено: побудова системи правозахисних громадських організацій на засадах автономності та самоврядування; демократична процедура створення правозахисних громадських організацій; встановлений законом порядок їх організації та діяльності; організаційна структура правозахисних громадських організацій; вичерпний перелік підстав припинення діяльності правозахисних громадських організацій; рівність правового статусу різних видів правозахисних громадських організацій; матеріально-технічне забезпечення їх діяльності; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності правозахисних громадських організацій; самостійний бухгалтерський баланс та ін.

Запропоновано певне коло критеріїв класифікації спеціальних (юридичних) гарантій діяльності правозахисних громадських організацій: 1) за джерелом закріплення – на гарантії, що закріплені в законах і підзаконних нормативних актах; 2) за їх місцем в системі законодавства – на загальноправові та галузеві; 3) за видом юридичних норм, в яких вони містяться, – на матеріальні та процесуальні; 4) за особливістю правового статусу правозахисних громадських організацій – на загальні та спеціальні.

У дисертації зазначається, що пріоритетним видом юридичної відповідальності як гарантії діяльності правозахисних громадських організацій є конституційно-правова відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність правозахисних громадських організацій – це багатоаспектне явище, якому притаманні загальні ознаки характерні для будь-яких суб’єктів конституційної відповідальності та конкретні, властиві тільки для цих організацій.

До правозахисних громадських організацій можуть бути застосовані наступні конституційно-правові та інші санкції: попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, тимчасова заборона (зупинення) діяльності, примусовий розпуск (ліквідація).