Клейменова С.М. Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб\'єктів авторського права

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються об'єкт і предмет, мета й основні задачі дослідження, характеризується методологічна і науково-теоретична основа роботи, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі "ПОНЯТТЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В ОБ’ЄКТИВНОМУ І СУБ’ЄКТИВНОМУ РОЗУМІННІ" досліджується правова природа авторського права, характеризуються джерела авторського права, а також аналізується зміст авторського права, з урахуванням властивих йому особливостей.

У першому підрозділі "Поняття авторського права в об’єктивному розумінні" встановлюється, що авторське право, будучи підгалуззю в системі цивільного права, варто розглядати як в об'єктивному, так і в суб'єктивному розумінні. Оскільки авторське право в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини, зв'язані зі створенням і використанням добутків науки, літератури і мистецтва, то в даному контексті було розглянуто національне законодавство і міжнародні акти, що регулюють зазначені відносини, зокрема, Закон України "Про авторське право і суміжні права" (в редакції 11.07.2001 р.), положення розділу "Авторське право" книги ІV "Інтелектуальна власність" нового Цивільного кодексу України, Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів. Дослідження нормативного матеріалу в області авторських прав дозволило установити основні ознаки, що властивці і національному законодавству, і міжнародним актам, які є для України обов'язковими. До таких ознак варто відносити: презумпцію авторства, тобто автором є та особа, що зазначена на екземплярі твору, якщо немає доказів зворотного; установлення винятковості цих прав, тобто використання об'єкта авторського права можливе тільки з дозволу автора твору чи їм самим; дуалізм авторських прав, що означає взаємозв'язок між правами на матеріальний носій і нематеріальну сутність авторських прав; установлення визначеного терміну охорони авторських прав; установлення мір правового захисту у разі скоєння правопорушення у сфері авторських прав, подібні міри захисту можуть застосовуватись в порядку, передбаченому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

У другому підрозділі "Поняття та зміст суб’єктивного авторського права" розглядається авторське право в суб'єктивному розумінні, як конкретні особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створюють і використовують твори науки, літератури і мистецтва. Для чіткого розуміння правової природи авторських прав досліджується проблема правових категорій "виключні права" і "інтелектуальна власність". У ході аналізу існуючих думок з даного питання обґрунтовується застосування у відношенні авторських прав правової категорії "виключні права". Дане судження автора ґрунтується на дослідженні ряду невідповідностей зазначених правових категорій. Зокрема, розходження в юридичній оцінці правомочностей "права власності" і "виключних прав". Дуалістичний характер авторських прав полягає в тім, що вони поєднують у собі особисті немайнові і майнові права.

Досліджується проблема класифікації авторських правомочностей, що є дискусійною і в даний час. Сутність проблеми полягає в тім, що не всі вчені-юристи дотримуються розмежування авторських прав на особисті немайнові і майнові, вони вважають, що авторські правомочності тісно зв'язані між собою і кожна з них деякою мірою здійснює й охороняє як особисті немайнові, так і майнові інтереси автора. Однак чинне законодавство і більшість представників доктрини закріплюють дуалістичний підхід щодо розуміння авторських прав. При цьому єдиного підходу до класифікації авторських правомочностей не вироблено не тільки з зазначеної причини, але і через відсутність єдності думок щодо місця кожної правомочності або в системі особистих немайнових прав, або в системі майнових прав. Автором пропонується класифікувати авторські правомочності в такий спосіб: 1) особисті немайнові права – право авторства, право на ім'я, право на захист репутації, право на обнародування, право на відкликання; 2) майнові права – право на відтворення, право на поширення.

Автором проведений аналіз кожної з правомочностей, наданих автору й іншим правоволодільцям. Насамперед, визначено правову природу права на авторство, оскільки дане право є основою для виникнення всіх інших правомочностей. Таке його положення в системі авторських правомочностей обумовлено тім, що саме право авторства надає своєму правоволодільцю можливість вважатися автором свого твору і вимагати визнання зазначеного факту від інших осіб. Дана правомочність є невідчужуваною, абсолютною і діє протягом всього життя автора. З правом авторства тісно зв'язане право на авторське ім'я, що дозволяє автору використовувати чи дозволяти використовувати свій твір під власним ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) чи без позначення свого імені (анонімно). Поряд з позитивними аспектами даної правомочності мають місце негативні сторони, що виникають при написанні автором "на замовлення" літературного твору для іншої особи, яка внаслідок буде обнародувати даний твір під своїм ім'ям. Подібні відносини між "замовником" і "гетеронимом", тобто літературним поденником, не можуть бути припустимими в силу порушення не тільки моральних норм, але і юридично закріпленої можливості укладення подібної угоди. Тому у випадках виникнення спорів про визнання авторства чи виявлення подібних фактів з боку третіх осіб варто керуватися нормами цивільного права, що встановлюють порядок визнання угоди недійсної в силу її удаваності. Автором встановлено, що в системі особистих немайнових прав важливе місце займає право на захист репутації, що дозволяє автору захистити твір, включаючи його назву, від усякого перекручування чи іншого посягання, здатного завдати шкоди честі і гідності автора. Дане право має велике значення, оскільки будь-яке перекручування створеного автором твору може негативно відбитися на належному сприйнятті публікою того чи іншого виду твору, тому що будь-який твір носить унікальний характер і відображає світовідчуття самого автора. У випадках порушення даного права має сенс заявляти про порушення і майнове право автора на переробку твору. Закон закріплює за автором право на обнародування свого твору, зміст якого, на думку дисертанта, полягає в тому, що автору надається можливість уперше зробити свій твір доступним для загального відома, при цьому необхідно уточнити, що такі дії завжди здійснюються паралельно з реалізацією якого-небудь іншого права автора, а саме: опублікуванням, публічним показом тощо. Автор вважає за необхідне закріпити в національному законодавстві таке особисте немайнове право автора, як право на відкликання. Право на відкликання містить в собі юридично забезпечену можливість автора відмовитися від уже прийнятого ним рішення про обнародування свого твору, за умови відшкодування користувачу заподіяного збитку, включаючи й упущену вигоду.

Автором розкрито зміст майнових прав автора, які, за загальним правилом, реалізуються за допомогою юридично забезпеченої можливості автора використовувати твір, тобто автору надане право самостійно приймати рішення, яким чином буде використовуватися його твір: шляхом відтворення твору; поширення твору; прокату твору; імпорту твору; публічного виконання твору; передачі в ефір чи якоїсь переробки твору і т.д. Аналіз перелічених вище можливостей автора дає підстави стверджувати, що в класифікації майнових прав необхідно виділяти право на відтворення і право на поширення творів науки, літератури та мистецтва. Подібне судження дисертанта ґрунтується на тім, що весь обсяг дій, які може здійснювати автор чи інший правоволоділець, реалізуючі майнові права, можливо об'єднати саме в змісті зазначених правомочностей.

З метою захисту майнових інтересів художників і авторів літературних рукописів законодавство України передбачає можливість одержання ними 5% від ціни кожного наступного продажу цих творів через галерею, аукціон тощо (так зване право слідування). Дисертант пропонує віднести до об'єктів даного права не тільки твори образотворчого мистецтва і рукописи літературних творів, але і рукописи музичних творів.

Охорона авторських прав, відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Визначається, що існує поняття безстроковості дії особистих немайнових прав, тобто права автора на авторство, ім'я і на захист репутації. Не є безстроковим право на обнародування і право на відкликання.

В другому розділі "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВОМОЧНОСТЕЙ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В АВТОРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ" проводиться аналіз об'єкта, визначається коло суб'єктів авторських правовідносин, характеризується порядок виникнення і способи здійснення авторських прав.

У першому підрозділі "Особливості об'єкта авторських правовідносин" розкривається поняття об'єкта авторських правовідносин, його ознаки, види, окремі спірні питання, зв'язані з визначенням поняття, ознак і видів об'єктів авторських правовідносин.

На думку дисертанта, до ознак об'єкта авторських правовідносин варто відносити творчу діяльність автора, оскільки ця ознака дозволяє визначити його приналежність до авторських відносин. Також, як характерну ознаку, варто розглядати об'єктивну форму вираження того чи іншого виду твору, оскільки думки, задуми, образи не можуть бути виражені зовні, а для цього необхідно наділити їх об'єктивною формою з метою наступної їхньої правової охорони.

Розширення переліку ознак об'єктів авторських правовідносин не є доцільним, тому що пропоновані іншими авторами ознаки як-то: новизна, наявність можливості відтворення й інші – поглинаються змістом вищевказаних ознак.

Характеризуються структурні елементи твору, що можуть виступати для юридичної науки як значущі, а також ті елементи, які для неї байдужі. Правильне розуміння розходження між цими елементами дозволяє усвідомити, за яким принципом виділені вищевказані ознаки творів. Тему, ідею, сюжет твору, які є його змістом, необхідно розглядати як “юридично байдужі” структурні елементи, “юридично значимими” є образи, мова твору, тобто те, що розуміється як внутрішня і зовнішня форми твору.

Типи творів варто розрізняти в залежності від того, якій категорії вони належать: мистецтву, літературі чи науці. На думку автора, для правильного тлумачення значення кожного з типів творів, необхідно закріпити в законодавстві поняття твору.

В другому підрозділі "Суб'єкти авторських правовідносин" проведене дослідження кола суб'єктів авторських правовідносин.

Визнається, що суб'єктами авторських правовідносин є власники суб'єктивних прав і носії обов'язків, що зв'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. У даному підрозділі обґрунтовується розходження між первісними носіями авторських прав і похідними власниками авторських право. Установлюється, що первісними суб'єктами визнаються фізичні особи, що створюють твори, як самостійно, так і в співавторстві. Це обумовлюється тим, що характеризуюча ознака об'єкта авторських правовідносин – творча діяльність – присутня тільки людині, а не організації, установі чи підприємству. Аналізується проблема, зв'язана з визначенням статусу похідного суб'єкта авторських правовідносин. Як останні розглядаються спадкоємці автора й інші особи, у тому числі і юридичні. Спадкоємці автора набувають комплекс авторських правомочностей на підставі спадкування за законом чи за заповітом. Інші правонаступники отримують авторські правомочності в силу укладених з ними авторських договорів самим автором, або з його спадкоємцями. Обсяг авторських правомочностей залежить від змісту даного договору

У третьому підрозділі "Специфіка здійснення правомочностей суб’єктами авторського права в авторських правовідносинах" розглядаються юридичні факти, які є підставами для виникнення абсолютних і відносних правовідносин, аналізуються окремі види авторських договорів як способи здійснення авторських прав.

Підставою для виникнення абсолютних авторських правовідносин є сам факт створення того чи іншого твору, спеціальної реєстрації для визнання за певною особою права авторства законодавцем не встановлюється. Підстави виникнення відносних авторських правовідносин різні і залежать від їхньої індивідуалізації. Наводиться розроблена в юридичній науці система юридичних фактів, що сприяють виникненню відносних правовідносин: 1) укладання авторських договорів на готовий твір; 2) видання твору без згоди автора; 3) переробка твору, якщо вона вимагає в силу закону згоди автора й інші. Юридичні факти, що є підставою для виникнення тих чи інших відносних авторських правовідносин можуть розрізнятися в залежності від того, чи є об'єкт правовідносин твором науки, літератури чи мистецтва.

Укладання авторських договорів на використання тих чи інших типів творів є найбільш розповсюдженою підставою виникнення відносних авторських правовідносин і способом здійснення авторських прав. Закон України "Про авторське право і суміжні права" допускає передачу (відчуження) майнових прав автора, однак не визначає порядок видачі виняткової чи невиняткової ліцензії на використання творів, хоча зі змісту положень даного нормативного акта можна зробити висновок про наявність в автора такої можливості. Новий Цивільний кодекс чітко визначає положення про виняткові і невиняткові ліцензії. Автором пропонується з метою гармонізації національного законодавства ввести в Закон України "Про авторське право і суміжні права" положення, що встановлюють порядок укладання ліцензійних договорів.

Класифікація авторських договорів не носить вичерпний характер, доцільніше визначати перелік авторських договорів у залежності від їхніх ознак: договори на створення і використання творів, авторські договори замовлення й авторські договори на готовий твір; авторські договори, зв'язані з ще не обнародуваними творами чи творами, що вже доведені до загального відому; авторські договори про передачу майнових виняткових і майнових невиняткових прав; авторські договори, що розрізняються від способу використання тощо. Як видно з вищевикладеного, класифікація авторських договорів залежить не від однієї, а від комплексу характеризуючих ознак. Зміст кожного з видів авторських договорів залежить від його ознак.

В даному підрозділі аналізуються випадки вільного використання творів без згоди їхніх авторів. Загальним для всіх цих випадків є ознака використання для особистих цілей без отримання прибутку.

У третьому розділі "СПЕЦИФІКА ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТИВНИХ АВТОРСЬКИХ ПРАВ" досліджуються питання співвідношення захисту цивільних прав і авторських прав, окремі теоретичні питання про способи захисту авторських прав і практичне їхнє застосування.

У першому підрозділі "Співвідношення способів захисту цивільних та авторських прав" досліджується питання про право на захист як суб'єктивне право людини. Визначаються основні форми, засоби і способи захисту. Форми захисту бувають юрисдикційні і неюрисдикційні. Засобами захисту юрисдикційної форми є позови в судові органи, заяви у відповідні органи. Під неюрисдикційною формою захисту розуміється самозахист, характеризуючою рисою якої є те, що дії потерпілої сторони обов'язково повинні бути правомірними, тобто законом жорстко визначаються рамки такої поведінки потерпілої сторони.

Способи захисту визначаються як закріплені законом матеріально-правові міри примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорювані) права і здійснюється вплив на правопорушника.

В другому підрозділі "Особливості захисту авторських прав" розглянуті як цивільно-правові способи захисту особистих немайнових і майнових прав автора, так і захист зазначених прав в адміністративному і кримінально-процесуальному порядку.

Автором встановлено, що особливість захисту авторських прав полягає в тому, що захист прав автора чи інших правоволодільців може бути пов'язаний з зазіханням як на майнові, так і на особисті немайнові права суб'єктів авторського права. Аналізуються найбільш розповсюджені види порушень авторських прав і визначаються прийнятні способи захисту в цих випадках. Характерними порушеннями авторських прав є – присвоєння чужого авторства (плагіат) і незаконне користування чужим твором зі збереженням імені автора (контрафакція). Цивільно-правові способи захисту, як-то: вимоги про визнання і відновлення авторських прав; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодування збитків (майнової шкоди) і інші при наявності авторських правопорушень можуть бути комбіновані. Так, при присвоєнні чужого авторства можливо вимагати від порушника відшкодування як моральної, так і майнової шкоди, а також вчиняти позов про відновлення порушеного права. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає можливість забезпечення позовів по справах про порушення авторського права і суміжних прав. Оскільки одним зі способів захисту є самозахист, то формально його використання допускається і при порушенні авторських прав. Однак, автором звертається увага, що не всі засоби самозахисту можуть застосовуватись при порушенні авторських прав. Зокрема, використання необхідної оборони практично не уявляється можливим, оскільки сам характер порушень авторських прав не укладається в схему необхідної оборони. Поряд з цивільно-правовими способами захисту застосовуються міри захисту адміністративного і кримінального характеру, використання яких є досить ефективним. Розглянуті в роботі практичні приклади використання тих чи інших способів захисту дають підстави вважати, що порушення в сфері авторських прав не є рідкісними, однак їхній захист далекий від досконалості з ряду причин, у тому числі і внаслідок відсутності елементарної правової культури і правосвідомості не тільки в порушників, але й у самих правоволодільців.

У висновках дисертації підведені підсумки проведеного дослідження та викладені його найсуттєвіші результати.

1.  Для більш глибокого і точного розуміння правової природи авторського права, а також установленню правового механізму товарного обороту для продуктів творчої діяльності, необхідно відносити його до правової категорії "виключних прав", а не до правової категорії "інтелектуальна власність". Даний висновок обумовлюється рядом причин, з яких найбільш істотною є розбіжність змісту правомочностей "виключних прав" із правомочностями, що складають зміст поняття "власність". По-перше, правомочність володіння чужа для виключних прав, оскільки їхнім об'єктом є нематеріальні продукти інтелектуальної діяльності людини, а для реалізації правомочності володіння потрібна наявність матеріального об'єкта. По-друге, правомочність користування також не може бути включена в зміст виключних прав, тому що на відміну від матеріального об'єкта, нематеріальний об'єкт може бути використаний одночасно великою кількістю осіб, тому варто застосовувати категорію "використання". По-третє, зміст правомочності розпорядження також є різним, оскільки властивості матеріального об'єкта не дозволяють його власнику відчужувати його невизначеному колу осіб, а сутність нематеріального об'єкта така, що передати право по його використанню можна декільком особам одночасно. Крім того, правомочності розпорядження і використання результатів інтелектуальної діяльності тісно зв'язані з особистими немайновими правами, що виділяють їх в окрему групу за виключними правами. Подібний "дуалізм" не властивий змісту права власності, що також підтверджує неможливість ототожнювати правові категорії "право власності" і "виключні права". Таким чином, для здійснення і захисту авторських прав, так само як і для прав на результати інтелектуальної діяльності, варто установити самостійний правовий механізм, не аналогічний праву власності.