Борусевич О.А. Міжпоколінна трансформація етнічних цінностей (на прикладі українського етносу України)

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність та значущість проблеми, характеризується міра наукового опрацювання, сформульовані мета та основні завдання роботи, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічна й емпірична база, викладаються наукова новизна, практична значущість та апробація результатів.

У першому розділі – “Категоріальний апарат дослідження” – здійснено теоретичний аналіз понять: цінності, етнічні цінності, покоління. Ціннісну систему визначають еталони, зразки, норми, які, в свою чергу, зумовлюються потребами та мотивуються цілями. Усвідомлення людиною власної належності до певного етносу робить актуальним для неї формування системи етнічних цінностей, яка відповідає потребам, інтересам та нормам даної етнічної спільноти. Етнічні цінності – це об’єкти, дії, явища, які відображають культуру етносу у духовній та матеріальній формі, створюються та потребуються ним у процесі історичного розвитку.

Зосередившись на дослідженні тих етнічних цінностей, які відображають стан духовної культури української етнічної спільноти, розглядаючи етнічне як духовне, ми звернулись до найбільш містких носіїв етнічної духовності. Згідно матеріалів соціологічного дослідження “Етнічна самосвідомість особистості”, здійсненого відділом етнокультурних досліджень Інституту соціології НАН України, у системі цінностей українського етносу за середніми показниками виокремились етно-ціннісні пріоритети: мова є головною етнооб’єднуючою цінністю; другу та третю позиції за рівнем пріоритетності зайняли почуття до рідної землі і природи та народні звичаї [табл. 1].

При визначенні поколінь було надано перевагу статистичній точці зору (суто формальній та кількісній).  Об’єднавши близькі за віковим розподілом групи респондентів на три більш широкі у вікових межах категорії (вторинний аналіз масиву, що містить 898 респондентів-українців), було виокремлено три сучасних покоління українського етносу. Таким чином, до “молодого покоління” відносяться українці віком від 18 до 30 років, до “середнього покоління” – від 31 до 50 років, та до “старшого покоління” – старше 51 року. Представники молодого покоління стають матеріально незалежними та самостійними, стверджуються у різних площинах суспільного життя саме до 30 років. Середнє покоління характеризується зрілістю поглядів, певним досвідом у обраній професійній діяльності, що поєднується із  перспективними можливостями. Представники старшого покоління перебувають на етапі завершення професійної кар’єри, їх матеріальний стан потребує підтримки з боку дітей та держави.

Здійснення всебічного дослідження міжпоколінної трансформації етнічних цінностей реалізується у три етапи. Змістом першого є визначення основних етнічних цінностей українців у загальнонаціональному вияві та їх трансформації у поколінному розрізі, другого – виявлення характерних особливостей кожного із сучасних поколінь українців та третього – інтегральної оцінки етноціннісних пріоритетів українського етносу. Задля синтезованого узагальнення міжпоколінної трансформації системи етнічних цінностей представників українського етносу з урахуванням вікової належності та інших комплексних особливостей кожного із сучасних поколінь постає необхідність у здійсненні інтегральної оцінки етнічних пріоритетів. Було сформовано комплексну систему індикаторівторів, що чітко структурована на два блоки, які мають різну інформативну спрямованість та багатосторонньо відображають властивості відповідних об’єктів. У зв’язку з обмеженістю фактичного матеріалу, запропонована система індикаторів не є вичерпною. Не враховані індикатори, що характеризують звичаєво-традиційні цінності, оскільки у масиві соціологічного обстеження “Етнічна самосвідомість особистості” Інституту соціології НАНУ таких даних не існує.

Перелік індикаторів першого блоку відображає етноціннісні пріоритети українців як культурний спадок українського етносу та описує міжпоколінну трансформацію етнооб’єднуючих факторів відповідно до їх значення та використання представниками певної вікової категорії.  За допомогою двовимірних статистичних групувань, а також експертної оцінки, були відібрані ті ознаки, що дають можливість здійснити узагальнену характеристику людей певного покоління на предмет їхньої ідентичності або відмінності (другий блок індикаторів).

У другому розділі – “Основні етнічні цінності українців та їх міжпоколінна трансформація” – досліджено етноціннісні пріоритети у загальнонаціональному вияві та їх трансформацію у поколінному розрізі. Існують значні відмінності у етномовних орієнтаціях представників трьох сучасних поколінь ураїнського етносу.

Мова займає центральне місце у системі етноціннісних пріоритетів як найдієвіший засіб трансляції етнічної інформації. Цінність етнічної мови як головного етнооб’єднуючого фактору визначається середнім та старшим поколіннями українців, молодь визначає мову етносу другим етнічним пріоритетом [рис. 1]. Такі відмінності є не випадковими, а до певної міри закономірними. Міжпоколінну трансформацію цінності етнічної мови на даному етапі характеризує найбільше знецінення етнічної мови у сферах здобуття вищої освіти, професійного та державного спілкування, у засобах масової інформації. Цілком очевидно, що чим більше освічена та професійно-кваліфікована людина, тим у більшій мірі вона зазнала впливу русифікації. Асиміляційні процеси об’єктивно створили негативні умови для формування етнічної самосвідомості особливо у представників молодого та середнього поколінь сучасного українського етносу. Інформаційний простір, що став вільно доступним, диктує свої вимоги та зумовлює вибір мови спілкування, перш за все, молодого покоління. При отриманні та обробці інформації знання традиційних європейських мов міждержавного спілкування, у тому числі російської, стало нагальною необхідністю. Площини професійного та дружнього спілкування залишаються надто русифікованими. Мовна культура  українського етносу та пріоритетність спілкування рідною мовою бере свій початок у родинному оточенні. Тому представники усіх трьох поколінь українців у родинному та сусідському оточенні надають перевагу спілкуванню рідною мовою. Відродження та розвиток української мови йде важким шляхом ствердження мовної самоцінності. Мовна політика Української держави спрямована на піднесення значущості української мови як мови державного спілкування. Це зумовило актуальність володіння українською мовою серед представників усіх поколінь українського етносу.

Значним пріоритетом у етноціннісній системі українського етносу є почуття до батьківщини. Представники молодого покоління поставили почуття до рідної землі на найвищий щабель серед інших етнічних пріоритетів. Ціннісне значення особистого ставлення до рідної землі грунтується на усвідомленні громадської належності до певної спільноти. Проголошення Акту незалежності України від 24 серпня 1991 року, прийняття Конституції України 28 червня 1996 року – це частина тих державотворчих процесів, які впливають на формування поняття “батьківщина”. Враховуючи державотворчі процеси, що відбуваються у суспільстві, при визначенні почуття батьківщини як однієї з найбільших етнічних цінностей вагомість фактору “батьківщина – Україна” є найвищою у порівнянні із значимістю інших формуючих чинників. Хоча значна частина респондентів старшого покоління визначає батьківщиною Радянський Союз, середнє та особливо молоде покоління не схильні відносити себе до держави, яка припинила своє існування. Що старшою є людина, то у більшій мірі визначення  батьківщини зумовлюється укоріненістю у близьке природне та соціальне середовище. Через почуття до малої батьківщини приходить усвідомлення власної громадської належності. Значними та майже однаковими показниками трьох поколінь українців репрезентовано усвідомлення належності до землі, де людина народилась та зростала. Для представників усіх поколінь українського етносу, зв’язок із історією власного народу має величезне значення.

Система етнічних традицій, звичаїв та обрядів, що містить етнокультурну інформацію та досвід багатьох поколінь українського етносу, виконує значну роль у процесі етнізації, сприяє росту етнічної компетентності представників українського етносу. Етнічна компетентність зумовлює процес етнічної самоідентифікації індивіду. Особливості міжпоколінної трансформації основних етноціннісних пріоритетів на сучасному етапі розвитку українського етносу свідчать про відстороненість етнічного осередку від етнокультурних надбань. Деактуалізація етнічних відмінностей і культурної своєрідності усіх народів Радянського Союзу, заперечення існуючої етнічної індивідуальності, спричинило явище деетнізації. З’єднуюча ланка між старшим та молодим поколінням, якою є покоління батьків, виявилась етнічно некомпетентною, нездатною для повноцінного процесу трансляції етнокультурної інформації та фактично випала із природного ланцюгу спадкоємності.

У третьому розділі – “Соціальна обумовленість міжпоколінної трансформації етнічних цінностей українців” – досліджено характерні особливості трьох сучасних поколінь українського етносу та здійснено інтегральну оцінку етнічних пріоритетів українців. Міжпоколінна трансформація етнічних цінностей обумовлюється вибором етнічних пріоритетів кожного покоління, які характеризуються певними ознаками. Комплекс поколінних ознак, поза сумнівом, відтворює спрямованість потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, які в свою чергу до певної міри визначають етноціннісний вибір. Характерні особливості трьох сучасних поколінь українського етносу виявлені за доволі обмеженою кількістю позицій, проте, вони є одними із головних рис кожного визначеного нами покоління як окремого соціального угрупування та відповідають меті дослідження.

Молодь вважає власний матеріальний стан добрим та стабільним. Це відповідає не стільки реальному станові, який досягнуто особисто, скільки оптимістичним поглядам та батьківській матеріальній підтримці. Проте існує певний відсоток молодих людей, що вже змогли досягти високих результатів на шляху створення власного матеріального добробуту. Однією з умов успішного професійного росту є високий рівень здобутої освіти та прагнення його підвищувати. Тому, одним із пріоритетних ідентитетів для молоді є професійна належність. В основному, за умов продовження здобуття освіти та недостатнього досвіду у професійній сфері, молодь поступається своєю першістю перед зрілими людьми щодо можливості бути задіяними на керівних посадах. Для молоді, що відкрита всьому новому, велике значення має усвідомлення себе як громадянином своєї крїни, так і громадянином світу.

Представники середнього покоління є повністю сформованими особистостями. У сфері професійної зайнятості вони цілком заслужено займають лідируючу позицію та високий рівень затребуваності. Різноманітність діяльності та посадових місць є для них обгрунтовано доступною. Серед представників даної вікової категорії існує значний відсоток громадян, які належать до керівників державного апарату та до засновників різних громадських і партійних організацій. Є всі підстави стверджувати, що процеси у політичному, економічному, суспільному житті залежать у значній мірі від світогляду людей середнього покоління. Пріоритетними статусами для людей середнього покоління, беручи до уваги їх активну суспільну позицію, є статуси: “громадянин”, “громадянин світу” та “представник певної професії”.

У найскрутнішому матеріальному стані знаходяться представники старшого покоління. Низький рівень матеріального забезпечення пояснюється занадто малими пенсійними виплатами, незатребуваністю за фахом обраної діяльності та неможливістю працевлаштуватися із причин незадовільного стану здоров’я чи недостатньої професійної компетентності. Для людей похилого віку питання про підвищення рівня освіти є неактуальним, так як і продовження особистої кар’єри. Своє власне матеріальне благополуччя вони схильні пов’язувати із  батьківщиною – Радянським Союзом, оскільки, на їх думку, створення окремої незалежної Української держави принесло їм важке матеріальне становище. Обираючи пріоритетними ідентитетами статус громадянина та належність до віруючих, представники старшого покоління українців є водночас найбільш політизованою, патріотично спрямованою частиною суспільства і найбільш релігійною.

Належність до певного соціального прошарку за ступенем матеріальної забезпеченості, рівнем здобутої освіти, участю у певній сфері трудової діяльності та визначення пріоритетного ідентитету становить той набір характерних ознак представників різних поколінь, який визначається показовим для даного дослідження, та через призму якого було розглянуто вибір етноціннісних пріоритетів. Дієвість соціальних чинників у процесі оцінки та вибору етнічних цінностей було виявлено у ході інтегральної оцінки етнічних пріоритетів.

Рівень та стабільність матеріального благополуччя значною мірою впливає на зацікавленість представників різних поколінь українців проблемами національного відродження, у тому числі значенням української мови. Загальна тенденція росту зацікавленості у відродженні етнокультурних надбань українського етносу в залежності від стабільності добробуту характерна для представників усіх поколінь. Із поліпшенням та стабілізацією матеріального стану підвищується рівень значущості етнічної мови, почуттів до рідної землі та традиційної звичаєвості. Проте, не зважаючи на матеріальну скруту, представники найменш забезпечених категорій українців, також виявляють стурбованість проблемами відродження системи етнокультурних цінностей.

Є очевидною тенденція підвищеної залежності вибору пріоритету мови та ставлення до батьківщини відповідно до соціально-трудового статусу. Так, керівний персонал надає найбільшої значущості мовному пріоритету. Також спостерігається висока оцінка мовного пріоритету різноробочими та селянами. У цих групах є неактуальним використання російської мови, як мови офіційного спілкування, що було традиційним у минулому. Загалом найбільш активно та високо цінують пріоритет ставлення до рідної землі та природи, незалежно від роду діяльності, представники середнього та молодого поколінь, оскільки усвідомлюють власну причетність до процесу формування “сьогоднішнього” та “майбутнього” своєї батьківщини. Із збільшенням рівня кваліфікації зменшується зацікавленість у традиційно-звичаєвих надбаннях етнокультури. Усвідомлення значення традицій та звичаїв у буденному житті етносу є характерною особливістю передусім “різноробочих” та “робітників сільського господарства”.

Із підвищенням рівня освіченості представників усіх трьох поколінь українців, збільшується значення мовного пріоритету. Така тенденція є важливим фактором у процесі відродження мовної цінності та передумовою для розвитку функціональних можливостей державної мови. Із ростом освітнього рівня представників різних поколінь збільшується етноціннісна значимість ставлення до рідної землі та природи. На противагу, значимість етнокультурного досвіду, що транслюється системою народних звичаїв та традицій зменшується відповідно із підвищенням освітнього рівня українців різних поколінь.

Високий рівень етнічної самосвідомості та громадянська позиція, що проявляється через вибір пріоритетних ідентитетів “представник етносу” та “громадянин”, підвищує значущість мовного пріоритету для представників українського етносу. Зростаюча етнічна свідомість, активна громадсько-політична діяльність, а також усвідомлення належності до світового співтовариства зумовили вищу у порівнянні із іншими категоріями українців оцінку почуття до рідної землі як етноціннісного пріоритету. Релігійна належність не сприяє зацікавленості у інтенсивній ідентифікації батьківщини, проте зумовлює значимість мови та традицій.

Таким чином, інтегральна оцінка головних етнооб’єднуючих факторів, якими є мова, почуття до батьківщини, система традицій та звичаїв, значною мірою залежить не лише від вікової належності етнофорів як однієї із основних поколінних ознак. Вибір та оцінка етнокультурних пріоритетів українців у великій мірі зумовлені ще й іншими соціальними чинниками, а саме: рівнем матеріального добробуту, соціальнотрудовим статусом, рівнем здобутої освіти та ідентифікаційним статусом представників трьох поколінь сучасного українського етносу.