Ячний А.М. Соціальне регулювання конфліктів військової організації в умовах сучасного українського суспільства Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, висвітлюється рівень її розробленості, визначаються об’єкт і предмет дослідження, мета і завдання, описується теоретико-методологічна основа, методи дослідження, що використовуються, наукова новизна і практична значущість роботи.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні аспекти конфліктологічної парадигми” - розглядаються конфліктологічні теорії і моделі оцінки соціальної реальності, які оформлені в конфліктологічну парадигму. Виділяються теоретико-методологічні аспекти вивчення проблеми соціального конфлікту у військовій організації. Обґрунтовується висновок про те, що застосування теоретичних і методологічних розробок конфліктології, які інтегрують як зарубіжні, так і вітчизняні досягнення у вивченні соціальних конфліктів, відкриває можливість підвищення ефективності соціального управління при вирішенні суттевих завдань військової організації.

Розгляд проблеми соціального конфлікту в соціальній епістемології виявив, що версії аналізу конфлікта мають істотні відмінності в розумінні природи соціальних конфліктів, оскільки використовуються різні схеми визначення причин і чинників конфліктності. Однак зарубіжних і вітчизняних авторів "конфліктної моделі" об'єднує прагнення знайти і показати загальні для всіх суспільних систем причини конфлікту і намір визначити шляхи оптимізації конфліктного процесу.

На основі аналізу розробок представників уже сформованого конфліктного підходу підкреслюється необхідність визнання постійної боротьби соціальних агентів за досягнення своїх цілей; обґрунтовується можливість використання конфлікту як способу інтеграції і розвитку військової організації, оскільки конфлікт сприяє збереженню, зміні й адаптації організаційних відносин, більш чіткому визначенню групових інтересів, зміцненню ідеологічної єдності, посиленню соціального контролю в організації. Але при цьому відзначається наявність деструктивного потенціалу конфлікту, який загрожує існуванню організації за умови, що соціальні агенти більше не визнають цінності, на яких раніше базувалася система відносин.

Виділені положення конфліктологічної теорії дозволяють розглядати соціальні протиріччя в організації як реальну боротьбу сторін, спрямованість якої зумовлена їх соціальною природою. Визначені теоретико-методологічні основи для розгляду особливостей функціонування військової організації і її конфліктного характеру.

Проаналізувавши конфлікти військової організації, зазначимо, що за наявності досить широкої наукової палітри вивчення проблеми конфлікту факт конфліктності військової організації необґрунтовано замовчується і розглядається в основному через характеристики суб'єктів конфліктів.

На основі обґрунтування необхідності розгляду, визначення і класифікації конфліктів військової організації в рамках системного і багатофакторного аналізу запропонована нова класифікація конфліктів, яка систематизує конфліктні ситуації, що виникають у військовій організації.

У дисертації вказується на наявність термінологічних і концептуальних труднощів теоретико-методологічного плану при “наповненні” змістом дефініції “конфлікт”. Пропонується визначати соціальний конфлікт, по-перше, як специфічний спосіб соціального буття, функціонування і розвитку детермінант (механізмів) основних сфер життєдіяльності суспільства (економічної, соціально-політичної, духовної). По-друге, як спосіб і якість життя, особливу систему суспільних відносин. По-третє, як специфічну межу соціальної мотивації і активність членів організації. По-четверте, як особливий аспект дії соціальних законів, а також процесу управління, виховання тощо. На цій основі підкреслюється, що визначення поняття “соціальний конфлікт” має системний багаторівневий характер і є основою для розуміння і аналізу соціальних процесів. Доводиться можливість застосування конфліктологічної парадигми, яка дозволяє нетрадиційно розглядати військову організацію, знайти пояснення багатьох проблем, що стоять перед військовою організацією суспільства, визначити шляхи їх вирішення.

Зазначається, що соціальні трансформації українського суспільства диктують необхідність вивчення конфлікту як соціального явища з метою розробки методів наукового управління.

Підкреслюється, що розвиток суспільства передбачає наявність процесів оновлення і зміни його військової організації; конфлікти, які при цьому виникають, стають причиною і джерелом цих змін у системі суспільних відносин.

У другому розділі - “Конфліктність як фактор функціонування військової організації” - обґрунтовується конфліктність військової організації як невід'ємний чинник її функціонування, що сприяє розробці реальних заходів для зниження соціальної напруженості і ефективного управління, оскільки спочатку передбачає наявність конфліктних ситуацій і певних особливостей управлінської діяльності.

Військова організація в системі соціальних відносин розглядається як відносно стійка соціальна цілісність, яка виступає як інструмент, функціонально призначений до дії в системі соціального примусу, що є реальним чинником соціальних конфліктів.

Обґрунтовується положення, що військова організація є реальним джерелом конфліктності в суспільстві, оскільки виступає складним соціальним організмом і має в своєму складі неоднорідні структурні елементи.

Визначені об'єктивні причини конфліктності військової організації: система ієрархічних взаємовідносин у військовій організації як структурне джерело конфліктності; конфліктний характер системи цілеутворення, оскільки цілі, які ставить суспільство перед військовою організацією, за своїм змістом не обов'язково пов'язані безпосередньо з інтересами та цілями її членів, що підтверджує наявність складної структури організаційних цілей і їх суперечливий взаємозв'язок, протистояння формальної і неформальної структур військової організації; наявність однобічної нелегітимної залежності суб'єктів армії, яка закріплюється у формальних посадових статусах організаційної ієрархії. Тому наявність домінанти однобічної залежності потенційно виступає як об'єктивний чинник соціальної нерівності і джерело нескінченного ланцюга конфліктів.

Визначивши фактори детермінації рівня конфліктності військової організації, робиться висновок, що на рівень конфліктогенності військово-соціальних відносин, окрім об'єктивних організаційних моментів, істотно впливає комплекс соціальних чинників. Так, перед військовою організацією українського суспільства стоїть ряд серйозних проблем, наявність яких істотно позначається на ефективності її функціонування. Однак визначення сучасного рівня конфліктності військової організації через наявність невирішених соціально-побутових питань невиправдано спрощує ситуацію. З цієї причини виділені соціальні чинники, які сприяють підвищенню рівня конфліктності військової організації. Серед них: процеси “комерціалізації” свідомості населення; наявність і збереження невідповідності “нової” ринкової ідеології і “старої” системи відносин у військовій організації; суперечливий характер системи взаємовідносин “армія і суспільство”; “реагування” військової організації на нелінійний характер розвитку суспільства шляхом синтезу елементів її структури і системи соціальних установок і цінностей, які формуються внаслідок конфліктної протидії консервативної і активної частини суспільства; обопільне прагнення суспільства і військової організації до домінування з метою забезпечення більш сприятливого функціонування; наявність великої кількості соціально-економічних проблем, що не вирішуються; незавершеність формування інституціональних механізмів, здатних регулювати відносини між особистістю, державою і суспільством, а також пошук нових аспектів соціальної згоди в умовах демократичного суспільства; істотні зміни уявлень у суспільній свідомості щодо цінностей, формування “нової” шкали цінностей і у зв'язку з цим “криміналізація” свідомості соціальних агентів; наявність моментів соціальної дезорганізації внаслідок відсутності механізмів заохочення до дотримання соціальних норм і покарання за їх порушення.

На цій основі робиться висновок, що військова організація при всій своїй зовнішній стабільності є складною системою, яка відразу реагує на соціальні зміни. Очевидно, що детермінуючий вплив на рівень її конфліктності справляють як “внутрішні”, так і “зовнішні” соціальні чинники.

Відносини у військовій сфері відрізняються специфікою, що зумовлюється своєрідністю діяльності і функціональним призначенням військових формувань. Від того, яким чином здійснюється забезпечення внутрішньоорганізаційних відносин, як саме узгоджуються цілі, - від цього та інших соціальних чинників залежить рівень конфліктності у військовій організації. Підкреслюється, що на військовослужбовців як носіїв організаційних установок значною мірою впливають “зовнішні” соціальні чинники, які вносять істотні зміни в організаційні зв'язки. Отже, вся сукупність соціальних чинників певною мірою впливає на зростання або зниження кількості конфліктних ситуацій і визначає рівень конфліктності як всередині організації, так і у “зовнішній” системі її взаєиовідношень із суспільством.

Військова організація як елемент соціального середовища закономірно змінюється відповідно до змін у суспільстві. На цій основі визначаються чинники, що впливають на рівень її конфліктності і зміну якісних показників організаційного конфлікту. Ці чинники можуть бути виявлені через комплекс проблем, що вимагають свого вирішення. Тому рівень конфліктності військової організації носить об'єктивний характер і зумовлений структурою, функціональним призначенням, умовами діяльності і соціальними проблемами. Отже, конфлікти є невід'ємною соціальною характеристикою функціонування військової організації.

У третьому розділі - “Особливості управління конфліктами військової організації” - визначаються особливості управління військовою організацією, які підтверджують конфліктний характер діяльності суб'єктів управління та ілюструють залежність структури організаційних зв'язків від рівня керованості в умовах конфлікту, вплив специфіки цільового управління військовою організацією на виникнення конфліктних ситуацій. Зазначається, що у військовій організації через ігнорування або запізніле визнання наявності організаційних конфліктів формується потенціал деструктивності, який підвищується внаслідок зростання кількості проблем, що своєчасно не вирішуються.

При розгляданні умов регулювання конфліктів військової організації відзначається взаємозв'язок якості регулювання конфліктів і їх значення (позитивне або негативне) для організації. Тому управлінська діяльність вимагає від керівника конкретних знань про механізми і закономірності розвитку конфліктів військової організації, вироблення відповідних навичок управління.

Сформульовані основні положення для забезпечення регулювання конфліктів військової організації:

- відмова від однозначних негативних оцінок конфлікту і визнання його цивілізованих проявів як норми соціальних відносин, у тому числі і у військовій сфері;

- визнання наявності підвищеного рівня конфліктогенності військовослужбовців як об'єктивного чинника;

- обмеження в управлінській діяльності застосування тактики “повного” домінування і здійснення регулювання конфліктів через визначення спільних інтересів і цінностей конфліктуючих сторін, які можуть бути зіставлені і узгоджені при певній корекції позицій;

- визначення форми конфліктної поведінки членів військової організації для цілеспрямованого впливу на їх установки;

- оцінювання стану регульованості конфліктів військової організації через можливості виконання функцій соціального управління.

Проведений аналіз дозволив визначити проблеми діяльності керівного складу в конфліктних ситуаціях і визначити умови оптимальних дій суб'єктів управління, серед них: формування основних понять і допустимих меж конфліктного протистояння; завчасне і своєчасне виявлення організаційних моментів, які мають потенціал конфліктності; оптимізація структури управління і форм координації дій в умовах конфлікту; удосконалення системи стимулювання суб'єктів організації; визначення якісного стану елементів і всієї організації з погляду їх функціональності; визначення рівня свободи суб'єктів військової організації у прийнятті управлінських рішень; урахування багатофакторного впливу на суб'єктів військової організації; розуміння, що в процесі реформування військової організації неминуче виникає конфліктне протистояння внаслідок різного усвідомлення соціальними агентами цілей, завдань і умов її функціонування; розуміння норми керованості як рівня контролю розвитку конфліктної ситуації і взаємодій сторін; узгодження різнорівневих цілей; приведення у відповідність стилю управління до реального стану організаційних зв'язків.

Зазначається, що суб'єкти управління постійно перебувають у стані конфлікту, який формується по-перше, об'єктивною суперечністю функцій, які вони покликані виконувати в ієрархії апарату управління, по-друге, наявністю суб'єктивних установок щодо абсолютизації вже випробуваних шляхів досягнення успіху або обтяженість системою відносин, що склалася, і неформальних зобов'язань, по-третє, “балансування” легітимністю прийнятих рішень. Виявлені моменти підкреслюють конфліктний характер діяльності суб'єктів управління і можливість її вдосконалення через виявлення глибинних причин конфліктності військової організації.

Висновки. У дисертації доведено, що конфліктність є природний чинником функціонування військової організації. Висвітлено, що внутрішньоорганізаційна та зовнішня системи взаємовідносин армії і суспільства мають складну конфліктну природу. Підкреслено, що конфліктність військової організації передбачає можливість управлінського впливу на вирішення організаційних протиріч, поява яких значною мірою зумовлена соціальними стосунками. Зазначено, що конфлікти військової організації на ґрунті розбіжностей поглядів, позицій, спрямувань структурних елементів військової організації є частиною її існування і не помічати їх є помилкою. Ігнорування конфліктогенного потенціалу військової організації суб'єктами управління призводить до появи хибних орієнтирів в управлінській діяльності. Усвідомлення об'єктивного характеру організаційних конфліктів, які виникають, передбачає більш планомірну і впорядковану діяльність керівника щодо своєчасної оцінки реального стану організації і визначення кордонів конфліктної ситуації. Визнання в управлінській практиці організаційних проблем як об'єктивних протиріч дозволить суб'єктам управління оптимально регулювати конфлікти військової організації. Використання конфліктологічних підходів при оцінці шляхів розвитку військової організації передбачає великі потенційні можливості організації ефективного управління в умовах конфліктної протидії.

Традиційний тип розбудови військової організації характеризується насамперед закритістю, наявністю специфічних механізмів, які регулюють діяльність її суб’єктів. Система стосунків ґрунтується на регламентованому примусі, що є об’єктивною причиною достатньо високої кількості

конфліктів у військово-соціальному середовищі. Очевидно, що на шляху реформування військово-соціальних відносин істотною перешкодою є прихильність до суб’єктивізму, ціннісних стереотипів традиційної стратегії домінування, що формує механізми конфліктної поведінки.

Розгляд можливостей соціального регулювання конфліктів військово-соціальних відносин щодо організації діяльності з метою забезпечення стабільності, керованості, оптимізації функціонування, надав змоги дійти до висновку, що уявлення про монолітність і стабільність військової організації не відображають реальної системи військово-соціальних стосунків. Таке становище призводить до замовчування проблеми конфлікту у військовій організації та обмежує позитивні перспективи цілеспрямованого розвитку і оптимізації системи управління, соціального регулювання організаційних відносин.

Отже, оптимізація організаційно-управлінської діяльності залежить від сприйняття конфлікту як невід’ємної частини військово-соціальних стосунків, елемента соціальної реальності. Безконфліктність військової організації неможлива, тому в центрі уваги керівного складу має бути цивілізований, контрольований розвиток конфліктів, що виникають.