Прієшкіна Конституційний лад України та його роль у становленні та розвитку місцевого самоврядування

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів роботи, публікації, структура й обсяг дисертації.

Розділ 1 “Доктринальні засади становлення та розвитку конституційного ладу України” складається з п’яти підрозділів, присвячений дослідженню теоретико-методологічних проблем аналізу конституційного ладу України, історико-теоретичних аспектів категорії “конституційний лад”, визначенню його структури, системи та змісту принципів основ конституційного ладу, ролі та значенню Декларації про державний суверенітет для функціонування конституційного ладу, обґрунтуванню системи гарантій та аналізу їхніх конституційних засад.

У підрозділі 1.1. “Визначення дефінітивного поняття конституційного ладу України: теоретичні аспекти” розглядається соціальне призначення конституційного ладу України, який перебуває на стадії свого становлення

В українській і зарубіжній науковій, правовій, політологічній, філософській та іншій літературі існує низка дефінітивних визначень конституційного ладу. Розмаїтість таких поглядів носить об’єктивний характер і зумовлена, по-перше, як істотними змінами в конституційному ладі України, так і інших держав, особливо з кола колишніх союзних республік колишнього Союзу РСР, а по-друге, суттєвими зрушеннями в науковій конституційній думці щодо сутності й змісту конституційного ладу, які були викликані потужними процесами демократизації суспільного та державного життя.

Конституційний лад внаслідок його складності й багатоаспектності потребує різноманітних форм наукового пізнання. Методологічний плюралізм дає можливість пізнати його глибинну сутність, роль та значення у створенні та розвитку Української держави. Використання сучасної методології як сукупності теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів наукового пізнання дозволяє системно й комплексно розглянути це складне багатогранне явище.

Конституційний лад має завжди правовий характер, оскільки він є нормативною формою опосередкування та взаємодії суспільного і державного ладу, тобто конституційний лад розвивається як своєрідний узагальнюючий синтез, який носить правовий характер і відображає фундаментальні уявлення про системні засади взаємодії громадянина, суспільства і держави. Саме тому конституційний лад може розглядатися як динамічна категорія науки конституційного права, як система суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних, правових), передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на її основі та відповідно до неї.

У підрозділі 1.2. “Основи конституційного ладу в системі Конституції України” аналізуються основні засади конституційного ладу в Конституції України.

Основи конституційного ладу України – це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форми і засоби організації Української держави, які становлять собою каркас конституційного права, відповідну базу, на якій формуються відповідні конституційно-правові відносини, та включають у себе принципи, які містять вихідні основи системи права України.

До основ конституційного ладу належать демократизм влади, народний суверенітет, розподіл влади, ідеологічне, економічне і політичне різноманіття, визнання та гарантування місцевого самоврядування.

Основам конституційного ладу України притаманні такі риси: основоположність, фундаментальність, політико-правовий характер, нормативність і загальнообов’язковість, постійність дії, визначеність і категоричність, цілісність, загальнодопустимість і свобода від ідеологічних настанов, юридичне верховенство щодо інших положень Конституції, всіх нормативно-правових актів держави, стійкість і особливий порядок змін.

У підрозділі 1.3. “Принципи засад конституційного ладу України: системний підхід та змістовне навантаження” на підставі всебічного аналізу вітчизняної й зарубіжної філософської та правознавчої наукової літератури визначено стан і ступінь розробки проблеми в цілому.

Важливе значення мають фундаментальні принципи конституційного ладу, до яких належать державний суверенітет; гуманний статус людини; верховенство права; народовладдя; політичний плюралізм; різноманіття і свобода економічної діяльності; цілісність та системність конституційного ладу; визначення гарантій саморозвитку громадянського суспільства; загальні принципи дії механізму державної влади.

Конституційному ладу властиві особливі принципи: здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; судовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина; обмеженість міжнародних договорів щодо національного законодавства України; єдине громадянство; визнання української мови державною; цілісність і недоторканність території України; пріоритетне право власності Українського народу на природні ресурси; непорушність права приватної власності; неприпустимість використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їхній діяльності; територіальна автономія окремих адміністративно-територіальних одиниць.

На сучасному етапі конституційного розвитку особливо важливим завданням для демократичної незалежної України є забезпечення реального розподілу та взаємодії всіх гілок влади, стабілізації та консолідації конституційного ладу з метою реалізації прав людини і громадянина.

У підрозділі 1.4. “Декларація про державний суверенітет та її роль у становленні Української держави” сформульовано й обґрунтовано систему поглядів на структуру і сутність Декларації про державний суверенітет.

Однією з головних причин появи Декларації були наявність союзного керівництва, яке втратило здатність контролювати і регулювати процеси, що відбуваються в країні, відверте нехтування ним інтересів союзних республік, відсутність оперативного та адекватного реагування на стрімкі зміни соціально-політичної ситуації в республіках, а також неповороткість, незграбність і часом відверта безпорадність союзного керівництва.

Декларації встановлюють найбільш важливі положення, які визначають вигляд майбутньої держави та суспільства, характер взаємовідносин між громадянами та державою; приймаються на переломних етапах розвитку суспільства.

Декларація стала правовою базою для Конституції України 1996 року та всього правового законодавства, тому що фактично містила положення, які є екзистенціальними для української державності. Однак роль та значення Декларації ще не повною мірою оцінені для будівництва в Україні незалежної правової держави, становлення конституціоналізму на демократичних засадах, розвитку та вдосконалення місцевого самоврядування. Важливо активніше використовувати її потенціал для формування в Україні демократичного конституційного ладу, державного і правового будівництва.

У підрозділі 1.5. “Теоретичні та практичні аспекти гарантій конституційного ладу України” сформульовано концепцію співвідношення особи, держави та інших суспільних інститутів, яка сприяє формуванню вільної особи з високою політичною, економічною, правовою культурою, свідомої своєї гідності й цінності.

Основною метою гарантій, їх телеологічною домінантою є охорона елементів конституційного ладу та самого конституційного ладу в цілому, тобто створення відповідних умов для належного функціонування інститутів, що входять до складу конституційного ладу, безперешкодне й ефективне вирішення питань профільного характеру як на національному, так і на місцевому рівні.

До гарантій конституційного ладу належать дві групи елементів: а) суб’єкти державної влади та елементи громадянського суспільства; б) сама конституція та закони держави, які визначають порядок функціонування державної влади, встановлюють права і свободи людини та громадянина, окреслюють принципи конституційного ладу. До суб’єктів державної влади належать органи всіх трьох гілок державної влади (парламент, уряд, загальні та спеціальні суди), інститут голови держави, органи конституційного контролю, органи місцевого самоврядування, державна служба. До суб’єктів, що виступають як елементи громадянського суспільства та які входять до системи гарантій конституційного ладу, належать політичні партії, різноманітні громадські організації, засоби масової інформації, територіальні громади тощо.

Розділ 2 “Конституційний лад України та його роль у становленні Української держави” складається з п’яти підрозділів, у яких досліджуються конституційна характеристика України як правової держави, конституційна регламентація України як демократичної держави, Українська держава в контексті соціальної парадигми, визначення Української держави як суверенної та незалежної, принцип розподілу єдиної державної влади як принцип засад конституційного ладу.

У підрозділі 2.1. “Правова держава Україна: конституційна характеристика” аналізуються основні підходи до визначення сутності правової держави.

Правова держави – це перш за все конституційна держава, це високий рівень забезпечення режиму верховенства права, права людини і громадянина в усіх сферах суспільного життя. Приділяється увага “конституціоналізму” як основній ознаці правової держави, як вищому рівню дотримання законності й демократизму. Для функціонування та розвитку правової держави велике значення має гласність, відкритість діяльності державних інституцій, свобода засобів масової інформації, відсутність цензури.

Формування в Україні правової держави невід’ємно від демократії, тому що самоврядування народу може здійснюватись тільки при пануванні права, верховенстві Конституції і законів. Процес становлення та розвитку правової держави відбувається, але він здійснюється досить складно і суперечливо, що зумовлено перехідним етапом розвитку Української держави і суспільства, низьким рівнем політичної і правової культури населення, відсутністю стратегії державотворення і правотворення, жорсткою конфронтацією владних структур на загальнодержавному рівні, поширенням корупції та організованої злочинності, особливо в економічній сфері.

У підрозділі 2.2. “Конституційна регламентація України як демократичної держави” розкриті поняття “демократія”, “демократична держава”, характеристика й нормативно-правова регламентація становлення й розвитку демократичної держави.

Основними ознаками демократії є: реальне забезпечення та закріплення нормативного положення, згідно з яким народ є джерелом і носієм влади; в основі демократії лежить політична рівноправність в управлінні справами; демократія передбачає проголошення, гарантування, фактичне втілення прав громадян; демократія передбачає виборність органів держави в результаті конституційних, вільних та чесних виборів; демократія передбачає вираження волі більшості, але при дотриманні прав меншості; суттєвою ознакою демократії є політична, економічна, ідеологічна багатоманітність суспільного життя; демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя.

Становлення в Україні правової демократичної держави безпосередньо пов’язане з формуванням місцевого самоврядування як важливого інституту народовладдя.

У підрозділі 2.3. “Українська держава в контексті соціальної парадигми” сформульовано й обґрунтовано систему поглядів на сутність соціальної держави.

Конче потрібна глибока реформа соціальної системи України з таких питань, як: а) зменшується чисельність населення і очікувана тривалість життя, збільшується поширеність захворювань, тоді як система медичного страхування, що базується на грошових внесках громадян, ще не введена; б) населення мало вірить у систему соціального страхування; в) відсутні єдині принципи визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг; г) так звана “соціальна сфера” підприємств, яка є частиною соціальної системи, заважає мобільності як праці, так і капіталу, послаблює контроль за управлінням підприємствами та уповільнює хід процесу приватизації, субсидується державою, оскільки витрати на соціальну сферу визначаються як валові поточні витрати підприємств, якість багатьох послуг у соціальній сфері залишається низькою, тоді як пільги і соціальні виплати, що надаються, не завжди є достатньо виправданими.

Для України, як соціальної держави, у процесі реформування системи соціального захисту населення орієнтиром може бути соціальна політика, яка проводиться в багатьох західноєвропейських державах у бік децентралізації, соціального партнерства між державою, роботодавцями, працівниками, а також на засадах солідарності, в основу якої покладено пошук рівноваги між особистою відповідальністю громадянина за власне соціальне становище та колективною відповідальністю суспільства за рівень життя кожної окремої людини.

Для реалізації цих завдань необхідно завершити формування правової бази; забезпечити стабільне фінансування галузей соціальної сфери і регіональних та місцевих соціальних програм; змінити систему взаємовідносин між державними і місцевими бюджетами всіх рівнів; поліпшити організацію функціонування установ соціальної сфери; підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів.

У підрозділі 2.4. “Визнання Української держави як суверенної та незалежної: загальнотеоретичні аспекти” на підставі всебічного аналізу вітчизняної та зарубіжної правознавчої наукової літератури визначено стан і ступінь розробки проблеми.

Державний суверенітет належить Україні як державі (ст. 1), народний суверенітет – народу України (ст. 5), національний суверенітет (Преамбула Конституції) – українській нації. Проголошуючи Українську державу суверенною, незалежною, Конституція України закріплює не лише досягнуте, реальне в її функціонуванні та розвитку, а й своєрідну перспективу втілення ідеї суверенітету.

Найважливішими ознаками та властивостями державного суверенітету у вітчизняній та зарубіжній літературі є дві властивості: верховенство державної влади щодо інших соціальних влад всередині держави та незалежність держави щодо інших суверенних держав ззовні. Сучасний суверенітет є невід’ємною характеристикою держави як у внутрішніх, так і в міжнародних справах. Державний суверенітет так само і надалі відіграватиме ключову регулюючу та інституційну роль у міжнародних відносинах, але разом з тим він стає більш плюралістичним, багаторівневим та багатокомпонентним. Здійснення суверенних прав Української держави за умов глобалізації вимагає нового розуміння і нової практики. Нинішня Україна ще не достатньо залучена до глобалізаційних процесів, а в сучасних відносинах участь держави в цих процесах корелюється за участю громадян у національному політичному процесі. Реалізація суверенітету залежить не лише від дії загальних історичних, соціологічних та міжнародно-політичних факторів, а й від спроможності українського суспільства подолати економічні труднощі та завершити демократичну трансформацію.

У підрозділі 2.5. “Розподіл єдиної державної влади як принцип засад конституційного ладу України” аналізуються основні підходи до визначення поняття, змісту та сутності принципу розподілу єдиної державної влади.

Принцип розподілу єдиної державної влади є одним із конституційних принципів правової держави, основ конституційного ладу України та ефективно може діяти та бути реалізованим лише в синергійному взаємозв’язку та взаємодії з різними гілками влади, найважливішими з яких виступають принципи законності, взаємної відповідальності держави та особи, реальності прав особистості тощо.

Доцільно закріпити в Конституції України принцип взаємодії різних гілок державної влади як один із принципів основ конституційного ладу України. Саме єдність державної влади, взаємодія різних гілок влади, як єдність принципових цілей та напрямів у діяльності державних органів, у своєму потенціалі може мати позитивне значення, оскільки дозволяє концентрувати зусилля державного апарату на вирішенні всіх проблем, які постають перед суспільством. Однак це має бути в надзвичайних умовах суспільного розвитку (особливо гостра системно-структурна криза, анархія, розпад державності, іноземне воєнне втручання тощо).

Конче потрібно розробити та прийняти Закон України “Про державну владу”, оскільки невизначеність не лише повноважень окремних органів у системі розподілу влади, але й невизначеність самої системи таких органів призводитиме тільки до збільшення конфліктних ситуацій у процесі діяльності органів державної влади, що постійно відвертатиме увагу від вирішення нагальних соціально-економічних проблем.

Розділ 3 “Демократичний потенціал конституційного ладу України: інституційна характеристика” складається з п’яти підрозділів, у яких досліджуються проблеми народного суверенітету, людина, її права та свободи як найвища соціальна цінність, принцип гласності, інститут громадянства, міжнародно-правові аспекти основ конституційного ладу.

У підрозділі 3.1. “Народний суверенітет як головна засада конституційного ладу України” детально досліджуються поняття, характеристика й нормативно-правова регламентація народного суверенітету.

Реалізація Верховною Радою України своїх владних повноважень щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України безпосередньо пов’язана з практичним виконанням конституційного принципу народного суверенітету, оскільки саме народу належить вся влада, а установча влада народу, права людини та громадянина, діяльність різних гілок державної влади – є категоріями та поняттями, які тісно між собою взаємопов’язані.

Суть конституційного принципу народного суверенітету полягає в тому, що влада виходить з народу, належить йому і здійснюється як через представників, так і безпосередньо (референдум, вибори, народна ініціатива).

Реалізація багатомірного потенціалу принципу народовладдя в Україні вимагає вжиття низки важливих організаційних та організаційно-правових заходів, серед яких мають бути такі: проведення комплексної конституційно-правової та державно-правової реформи, яка включає адміністративну та муніципальну реформи, подальше вдосконалення сучасної правової системи України, яка зорієнтована на демократичні цінності; орієнтація виконавчої, законодавчої та правозастосовної діяльності на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вироблення відповідних механізмів щодо захисту прав особистості; прийняття законів та підвищення рівня правової культури населення; перманентне формування дієздатних структур громадянського суспільства.

У підрозділі 3.2. “Людина, її права та свободи як найвища соціальна цінність” розглядається доктринальна концепція становлення та розвитку щодо співвідношення особи, держави та захисту прав і свобод людини. В Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини, як зі сторони держави, так і інституцій громадянського суспільства, але з іншої сторони, – існує проблема реальної незадовільної гарантованості практичної реалізації охорони та захисту окремих прав та свобод особи, насамперед і головним чином, це стосується соціально-економічних прав і свобод, закріплених та гарантованих чинною Конституцією України. Чинне законодавство України про місцеве самоврядування потребує реального суттєвого вдосконалення з метою забезпечення пріоритетності прав людини в діяльності органів місцевого самоврядування, розбудови повноважень органів місцевого самоврядування у фінансово-бюджетній сфері “знизу”, також збільшенні долі місцевих бюджетів у консолідованому загальнодержавному бюджеті з метою зміцнення матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування, а також неухильного утвердження реальних механізмів, які спроможні систематично гарантувати чітке дотримання прав і свобод людини, які регламентовані Конституцією України.

Реалізація на практиці конституційного правоположення про права людини як найвищої соціальної цінності передбачає системний та стійкий економічний розвиток країни, наявність чіткої та продуманої державної політики, як на центральному, так і місцевому рівнях, яка є зорієнтованою на забезпечення прав і свобод людини.

Економічні, соціальні, політичні, культурні права людини можуть та повинні реалізуватися в повсякденному житті, в відповідних інститутах громадянського суспільства, а держава та органи місцевого самоврядування повинні створювати для неї всі необхідні умови для гідної праці, для надання системної соціальної допомоги тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

У підрозділі 3.3. “Принцип гласності та його роль у забезпеченні дієздатності Української держави” підкреслюється, що становлення в Україні демократичної правової держави прямо пов’язано із забезпеченням принципу гласності, який відображає демократичні засади відносин у системі координат “особа – суспільство – держава”, а його практична реалізація дає можливість для створення ефективної системи контролю суспільства за діяльністю державних органів. Саме тому принцип гласності в сучасних умовах набуває особливої значимості й було б доцільно його прямо закріпити в Конституції України, як це було раніше, або прийняти окремий закон про загальні принципи організації роботи органів державної влади в Україні, в якому особливу увагу приділити даному принципу.

За сучасних умов важливим завданням є виділення відповідних недоліків у регламентації окремих аспектів гласності у сфері функціонування різних органів: а) можливість проведення закритих засідань під час проведення сесій місцевих рад без зазначених конкретних підстав для цього; б) відсутність норми про обов’язковість проведення відкритих засідань постійних комісій місцевих рад; в) відсутність конкретної міри відповідальності місцевих голів за невиконання їхніх зобов’язань щодо забезпечення гласності діяльності місцевих рад та оприлюднення прийнятих рішень; г) існування необхідності забезпечення матеріально-технічних умов для можливості журналістів і пересічних громадян бути присутніми на засіданнях місцевих рад.

У підрозділі 3.4. “Інститут громадянства та його роль у становленні конституційного ладу України” зазначається співвідношення особи, держави та інших суспільних інститутів, налагодження дійового зворотного зв’язку між громадянами та представниками владних структур.

Нагальною потребою є затвердження концепції міграційної політики України, основні положення якої містяться в проекті Закону України “Про основні засади регулювання міграційних процесів в Україні”, прийнятому парламентом в першому читанні. Саме тому необхідно вирішити питання щодо спрощення численних форм процедури набуття українського громадянства вихідцями з України, які повертаються на її територію, визначитися з набуттям громадянства біженцями, для чого необхідно ревізувати міжнародні зобов’язання України, спростити умови прийняття громадянства України тощо.

Вже нині було б доцільним надати право на одержання другого українського громадянства тим українцям, які були вимушені залишити свою історичну батьківщину внаслідок різних (соціально-економічних, політичних, релігійних і інших) несприятливих причин, оскільки вони приймали чуже громадянство як сховище і захист від свавілля сторонньої їм імперської держави. Тому надання цим особам українського громадянства стало б актом справедливості й, безумовно, сприяло б справжній національно-культурній і язиковій консолідації українців, а в кінцевому результаті – соціально-економічному відродженню України як суверенної правової держави.

У підрозділі 3.5. “Міжнародно-правові аспекти засад конституційного ладу України” показано значення міжнародно-правових аспектів засад конституційного ладу для функціонування Української держави.

Зовнішня політика суверенної України зі всіма членами міжнародного співтовариства будується на демократичних принципах, які визнані міжнародною спільнотою: а) суверенна рівність; б) мирне вирішення міжнародних спорів; в) невтручання у внутрішні справи; г) непорушність державних кордонів; д) незастосування сили та погрози силою; е) територіальна цілісність держави; є) співробітництво між державами; ж) самовизначення народів і націй; з) добросовісне виконання міжнародних угод; і) повага до прав людини.

Міжнародно-правові аспекти основ конституційного ладу України мають дуже чіткий вихід на актуальну міжнародно-правову проблематику розвитку міжнародної спільності держав та всього людства, що пов’язані з глобалізацією та мондіалізацією актуальних предметів міжнародно-правового регулювання – взаємовідносин держав та народів світу щодо вирішення глобальних проблем виживання людської цивілізації, збереження міжнародного миру, підвищення міжнародної безпеки за допомогою використання правових принципів і механізмів, що формують глобальний та регіональний правовий простір.

Розділ 4 “Роль та значення місцевого самоврядування у становленні та розвитку конституційного ладу України” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджується місцеве самоврядування в політичній системі України, місцеве самоврядування як основоположний елемент інституціоналізації конституційного ладу, органи самоорганізації населення як функціональний елемент дієвості конституційного ладу, проблеми конституційно-правової легалізації самоврядних повноважень і системи гарантій місцевого самоврядування та їх істотний вплив на інституціоналізацію конституційного ладу.

У підрозділі 4.1. “Місцеве самоврядування в політичній системі суспільства України: загальнотеоретичні аспекти становлення та розвитку” аналізуються основні підходи до визначення сутності місцевого самоврядування: а) як одного з фундаментальних принципів конституційного ладу; б) як однієї з форм народовладдя; в) як форми залучення громадян до участі у вирішенні питань місцевого значення; г) як специфічної підсистеми публічної влади; д) право територіальних громад регламентувати значну частину справ, діючи в межах закону під свою відповідальність і у власних інтересах.

Актуальність дослідження взаємозв’язків між місцевим самоврядуванням і політичною системою зумовлена рядом чинників: а) історія українських шляхів муніципалізації складна та нерішуча: від найпростіших (“віче” Київської Русі) до визнання сучасної конституційної концепції прав територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення; б) становлення сучасного підходу до конституювання політичної системи та місцевого самоврядування нерозривно пов’язано з демократизацією державного і громадського життя: “Не людина для держави, а держава для людини” – ось квінтесенція цієї формули; в) взаємозв’язок політичної системи і місцевого самоврядування зумовлені суперечливими процесами становлення демократії в Україні; г) важливе значення в контексті дослідження місцевого самоврядування в розрізі політичної системи суспільства має визначення фінансових проблем місцевого самоврядування; д) заслуговує на увагу й зовнішньополітичний аспект.

У підрозділі 4.2. “Місцеве самоврядування як основоположний елемент інституціалізації конституційного ладу України” розглядаються місцеве самоврядування в Україні, його роль та значення в механізмі системного забезпечення сучасного демократичного конституційного ладу, що зумовлено складними процесами становлення демократії, безпосередньої демократії, неоднозначним ставленням до неї держави. Неухильною запорукою стабільності демократичного конституційного ладу, основ конституційного ладу, розвитку та вдосконалення сучасного конституціоналізму в Україні є перспективний розвиток місцевого самоврядування як одного з головних інститутів громадянського суспільства.

Визнання місцевого самоврядування як основоположного елементу інституціоналізації конституційного ладу України – це перш за все встановлення цілісної демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності сучасних територіальних громад, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при вирішенні всіх питань місцевого значення, а віднесення інституту місцевого самоврядування до однієї з основ конституційного ладу України означає неможливість його скасування чи обмеження.

Місцеве самоврядування за своєю природною виступає як спеціальна форма реалізації публічної влади, яка є відмінною як від державної влади, так і від об’єднань громадян, втілює місцеві інтереси територіальних громад в Україні, а місце і роль органів місцевого самоврядування в механізмі стабільного забезпечення демократичного конституційного ладу відзначається, насамперед, їх неухильною здатністю вирішувати чіткі та конкретні завдання на місцевому рівні.

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають у процесі організації та функціонування місцевого самоврядування, зокрема територіальну організацію місцевого самоврядування, порядок та форми його здійснення, структуру та принципи формування та використування комунальної власності, гарантуванні самоврядних прав територіальних громад.

У підрозділі 4.3. “Органи самоорганізації населення як функціональний елемент дієвості конституційного ладу України” показано роль та значення органів самоорганізації населення в системі народовладдя. Органи самоорганізації населення в Україні – це постійно діючий представницький орган частини територіальної громади, який утворюється згідно з дозволом ради, обирається загальними зборами громадян або їхніми представниками за ініціативою жителів населеного пункту, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста,  може бути наділений радою частиною її власної компетенції, а також фінансами та майном, входить до системи місцевого самоврядування України та утворюється за територіальним принципом.

Саме тому з метою підвищення ефективності роботи цих органів уявляється доцільним надати органам самоорганізації населення можливість активніше включитися у формування органів місцевого самоврядування, висувати кандидатів в депутати місцевих рад, клопотати про відзив тих, хто не виправдав довіри тим чи іншим керівникам підприємств, установ та організацій, необхідно посилити контрольно-наглядові функції органів самоорганізації населення, діючого у сфері побутового обслуговування та торгівлі, що значно розширить повноваження органів самоорганізації населення. Потрібно активніше залучати до роботи в цих органах представників науки, освіти, культури, а також якомога скоріше та активніше подолати такі негативні та небажані явища, як правовий нігілізм, низька соціальна та правова культура населення, відрив від населення, особливо молоді, тощо.

В оцінці  ефективності роботи органів самоорганізації населення як одного із елементів системи місцевого самоврядування та однієї з форм участі членів територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення пріоритетними мають бути перш за все соціальні показники, адже для України як соціальної держави у процесі реформування системи соціального захисту населення системним орієнтиром може бути соціальна політика, яка проводиться на засадах солідарності, в основу якої покладено особисту відповідальність громадянина та колективну відповідальність суспільства за рівень життя кожного окремого громадянина.

У підрозділі 4.4. “Проблеми конституційно-правової легалізації самоврядних повноважень та системи гарантій місцевого самоврядування та їхній вплив на інституціоналізацію конституційного ладу України” акцентується увага на тому, що у міру становлення громадянського суспільства в Україні будуть, безперечно, створюватись нові передумови для подальшого розвитку місцевого самоврядування як основного інституту демократичних перетворень та, посилюватись його системні економічні, правові та соціальні гарантії. Саме тому нині особливого значення набуває різнобічна державна підтримка місцевого самоврядування – системне та чітке затвердження на урядовому рівні державних програм розвитку місцевого самоврядування в Україні, яка передбачає основні напрями державної допомоги місцевого самоврядування  в різноманітних сферах: формування правової та фінансово-економічної основи; розроблення та впровадження організаційно-методичної підтримки; формування системи контролю над діяльністю органів місцевого самоврядування; створення чіткої системи підготовки та перепідготовки муніципальних службовців тощо.

Конституційні правоположення про визнання та гарантування в Україні місцевого самоврядування означає, що всі питання місцевого значення можуть та повинні вирішувати територіальні громади (члени територіальних громад), або ж від їх імені та в їх інтересах органи місцевого самоврядування та їх посадові особи. Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно Конституції та законів України може бути застосовано лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що органи виконавчої влади, їхні посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Конституційно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні являють собою цілісну систему державних інституцій і лише у такому вигляді дозволяють територіальним громадам самостійно, під власну відповідальність активно розвивати творчу самодіяльність населення і в межах Конституції та законів України вирішувати питання місцевого значення.

Розділ 5 “Ідеологічні, соціально-економічні, політичні аспекти конституційного ладу України в контексті розвитку місцевого самоврядування” складається з п’яти підрозділів, у яких досліджуються ідеологічні й національно-культурні, соціально-економічні, політичні аспекти конституційного ладу України, становлення та розвиток територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування в політичній системі та системі місцевого самоврядування.

У підрозділі 5.1. “Ідеологічні й національно-культурні аспекти основ конституційного ладу України” наголошується, що з моменту проголошення незалежності в Україні сформована відповідна політично-правова база для регулювання міжнаціональних відносин, забезпечення найширших соціальних та культурних потреб національно-етнічних співтовариств, які проживають на території України. Процес гармонійного формування в Україні правової демократичної держави безпосередньо пов’язаний зі становленням демократичної політико-правової культури суспільства, підвищенням загальнокультурного потенціалу народу, але який ускладнюється проблемою міжнаціональних відносин.

Системний та порівняльний аналіз сучасної конституційної практики багатьох держав світу свідчить про те, що реалізація прав національних меншин може здійснюватися в різноманітних формах: у формі національно-культурної автономії, регіональної автономії, національного самоврядування, участі в роботі органів державної влади та місцевого самоврядування, що залежать від особливостей правової системи держави, форми правління, державного та адміністративно-територіального устрою, історичних та політичних традицій народу, рівня політичної культури населення, тощо.

Місцеве самоврядування як основоположний елемент інститутуціоналізації конституційного ладу, як один з фундаментальних принципів конституційного ладу є одним із елементів неухильного та чіткого механізму реалізації прав сучасної української нації та сучасних національних меншин, адже багатонаціональність в країні вимагає чіткої системної зваженої політики, як на державному, так і на місцевому рівнях. Саме тому виникає загальнодержавна проблема розроблення та впровадження принципів сучасної етнонаціональної політики як важливої складової внутрішньої політики України, основною стратегічною метою якої, з одного боку, є закріплення територіальної цілісності Української держави, а з іншого – задоволення потреб та вимог регіонів з різного роду етнонаціональних питань. Важливе місце в доктринальній концепції етнорегіональної політики має зайняти місцеве самоврядування, яке ґрунтується на системних, демократичних виборах самоврядних структур, які можуть взяти на себе головні функції для задоволення політичних, національно-культурних, релігійних, духовних, моральних та інших потреб національних меншин.

У підрозділі 5.2. “Конституційний лад та економічні основи України: взаємодія та розвиток” акцентується увага на тому, що поряд із змінами в організації держави і суспільства і завдяки їм відбуваються зміни в економічній системі конституційного ладу України, оскільки питання економічного устрою є одним із головних у предметі конституційного регулювання, а економіка, будучи базисом суспільства, визначає, насамперед, тенденції розвитку його політичних і інших інститутів. У зв’язку з цим основним системоутворюючим елементом конституційного ладу є економічна система суспільства, яка вважається сукупністю основних форм власності та економічної (господарської) діяльності. Основний Закон спеціально підкреслює рівність суб’єктів права власності, але в той самий час і істотно посилює правовий статус приватної власності, акцентує увагу на її захисті та гарантованості.

Утвердження та неухильне додержання правових норм, які врегульовують відносини власності, є тим фундаментом, від стану якого залежить міцність усіх інших елементів ринкової економіки, про неухильні наміри побудови якої постійно лунають голоси з усіх поверхів владних структур. І поки, відповідно, в Україні в законодавчому порядку не буде затверджено і захищено ринкову систему приватної власності, доти вона постійно стикатиметься з великими чи навіть нездоланними труднощами у створенні нормально функціонуючої ринкової економіки. Соціально-економічна визначеність нашої української державності є початковою необхідністю, оскільки вона диктується самою потребою розбудови державних інститутів, насамперед економічних, які мають бути націлені на досягнення економічного прогресу, що у своєму кінцевому прояві обов’язково будуть зорієнтовані на зростання реального добробуту населення.

У підрозділі 5.3. “Основи конституційного ладу та політична система України” наголошується, що норми основ конституційного ладу мають велике значення для формування в Україні демократичної політичної системи. Політична система становить собою діалектичну єдність чотирьох аспектів: а) інституційний (держава, політичні партії, соціально-економічні й інші організації, які утворюють у своїй сукупності політичну організацію суспільства); б) регулятивний (право, політичні норми і традиції, деякі норми моралі); в) функціональний (методи політичної діяльності, які складають основу політичного режиму); г) ідеологічний (політична свідомість). Процес розвитку політичної системи нерозривно пов’язаний з формуванням сучасних уявлень про політичні партії. Зокрема, наголошується, що у структурі політичної системи політичні партії виконують цілий ряд функцій, які можна класифікувати в чотири групи: а) власні функції (боротьба за владу і участь у її здійсненні, участь у формуванні політичної системи, організація і спрямування діяльності органів виконавчої та законодавчої влади, участь у формуванні всіх ланок державного апарату, вплив на діяльність політичної еліти); б) представницькі та легітимаційні функції (представництво інтересів та захист прав виборців, легітимація цих інтересів, активізація та об’єднання різних верств населення); в) ідеологічні (формування політичних доктрин та суспільної ідеології, створення так званої “політичної людини” – “homo politicos”); г) внутрішні функції (всі види внутріпартійної діяльності).

У підрозділі 5.4. “Нормативно-правова база місцевого самоврядування в аспекті конституційної реформи: актуальні питання розвитку та вдосконалення” зазначається, що нормативно-правова база складається з правових норм доктринально-концептуального характеру, прийняття, вдосконалення та реалізація юридичних норм Основного Закону – Конституції  та законів України, які регламентують поняття, принципи, функції, форми, структуру, гарантованість місцевого самоврядування, яке є основним інститутом суспільства та держави.

Для ефективного розвитку місцевого самоврядування та для правового забезпечення децентралізації державної влади насамперед необхідно прийняти Закони України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”, які мають бути одночасно розроблені та паралельно розглянуті Верховною Радою України та прийняті пакетом, а також ряд законів, в тому числі зміни до Конституції України (в частині, яка належить до місцевого самоврядування, “Про опозицію”, “Про парламентську більшість”, “Про парламентську коаліцію”, “Про пропорційну виборчу систему”) тощо. З метою вирішання колізійних ситуацій в Законах “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” необхідно перш за все передбачити положення, згідно з я ким всі законодавчі колізії компетенцій між місцевими державними адміністраціями і місцевим самоврядуванням повинні тлумачитися на користь місцевого самоврядування.

Правове забезпечення територіальної організації влади насамперед повинно спиратися на систему соціологічних досліджень та моніторингів на регіональному, районному та місцевому рінях, а також чітке розмежування компетенції між органами місцевого та регіонального самоврядування, а також необхідно визначитися з поняттям регіонального самоврядування, законодавчо його закріпити, визначити роль та значення територіальних громад та територіальних спільнот у системах місцевого і регіонального самоврядування, їх виключні повноваження, розпочати формування нової законодавчої основи місцевого самоврядування через прийняття Муніципального кодексу України (Кодексу місцевого самоврядування).

Подальший розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази місцевого самоврядування як важливого чинника становлення та розвитку демократичного суспільства залежатимуть головним чином від ефективної законотворчої роботи Верховної Ради України, її парламентських комітетів від безпосередньої участі кожного громадянина України в управлінні державою, від цілеспрямованої підтримки державою місцевого самоврядування, від реальної і свідомої активності населення.

У підрозділі 5.5. “Територіальна громада в політичній системі та системі місцевого самоврядування України” зазначається, що територіальна громада є суб’єктом місцевого самоврядування, самоврядним соціальним осередком, формування та оптимальне функціонування якого стане передумовою побудови громадянського суспільства та правової держави. Територіальна громада як первинний системоутворюючий елемент місцевого самоврядування насамперед є “природною” корпоративною одиницею, автономність якої виходить не з державної влади, а із суверенітету народу. Первинністю ролі територіальних громад у системі місцевого самоврядування визначається й те, що важливим критерієм підвищення ефективності функціонування цих суб’єктів місцевого самоврядування виступатиме вдосконалення організаційної системи місцевого самоврядування, покращення якості локального нормативно-правового регулювання та забезпечення достатності матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування.

Підвищенню рівня політичної і громадської активності територіальних громад у сфері місцевого самоврядування, в першу чергу, сприятимуть системні, соціально-економічні, політичні, культурні та ідеологічні реформи. Територіальна громада виступає вагомим фактором всього процесу реформування, яке відбувається в нашій державі під час світової фінансово-економічної кризи та має за мету побудову демократичної держави. Вважаємо за необхідне прийняти Закон України “Про статус територіальної громади”, який сприятиме проведенню в Україні муніципальної реформи та розвитку в Україні інститутів громадянського суспільства та правової держави.