Полховська І.К. Конституційний принцип рівності людини і громадянина в Україні

summary

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета й завдання дисертаційного дослідження, його об’єкт і предмет, характеризуються методи дослідження, теоретична основа, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, формулюються основні положення, які виносяться на захист, зазначається про апробацію результатів роботи і публікації.

            Розділ перший ,,Принцип рівності в системі принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. ,,Система основних принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні” зазначається, що важливим елементом структури конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні виступають принципи, тобто ті основоположні засади, які визначають місце особи в суспільстві й державі. Конституція України, орієнтуючись на міжнародно-правові стандарти прав людини, а також ураховуючи досвід демократичних держав, закріпила не лише широкий спектр прав і свобод особи, а й ті керівні ідеї, з огляду на які здійснюється їх використання й виконання обов’язків, – принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина.

До принципів конституційно-правового статусу особи в Україні ми відносимо: 1) людина – найвища соціальна цінність; 2) рівність людини і громадянина; 3) гуманістична спрямованість конституційно-правового статусу особи; 4) невідчужуваність прав і свобод; 5) загальнодоступність прав і свобод;  6) відповідність основ конституційно-правового статусу особи міжнародно-правовим стандартам прав людини; 7) єдність основних  прав та обов’язків особи; 8) гарантованість прав і свобод.

Конституційний принцип рівності людини і громадянина є одним з фундаментальних принципів конституційно-правового статусу особи. Серед інших принципів він відіграє досить вагому роль, оскільки його реалізація впливає насамперед на можливість використання людиною її конституційних прав і свобод. Між тим, у сучасних соціально-економічних і політичних умовах, що склалися Україні, доволі складно гарантувати основні права і свободи особи. Це унеможливлює реалізацію більшості принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина, зокрема й конституційного принципу рівності.

У підрозділі 1.2. ,,Становлення й розвиток принципу рівності особи” досліджено історико-філософські передумови генезису ідеї рівності, її еволюцію в політико-правовій думці. Принцип рівності протягом всієї історії людства був у центрі уваги філософів, мислителів, які намагалися у своїх роботах спроектувати ідеальне суспільство, засноване на засадах рівності, свободи й соціальної справедливості. Показано, що на кожному етапі розвитку суспільства було притаманне своє розуміння рівності між людьми. Перші спроби обґрунтування цієї проблеми мають місце у працях філософів античності, а в подальшому знаходять відбиття в роботах учених кожної історичної епохи, в актах різної юридичної сили, а потім і в конституціях.

Проблема рівності знайшла ґрунтовне відображення у вітчизняній політико-правовій доктрині. ЇЇ розробляли і відстоювали у своїх працях такі вчені, як Г. Сковорода, П. Лодій, члени Кирило-Мефодіївського товариства. Значний вплив на становлення ідеї рівності мали погляди Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова. Принцип рівності зафіксували у своєму тексті кожна з конституцій УРСР періоду радянської державності – 1919, 1929, 1937, 1978 років.

Як і в минулому, нині зазначений принцип має важливе ідеологічне і практичне значення для забезпечення справедливості у відносинах між людьми. На сьогодні втілення конституційного  принципу рівності людини і громадянина – одна з превелюючих ознак демократичної, соціальної, правової держави. Він знайшов своє чітке закріплення в Основному Законі України, є загальновизнаним у міжнародному праві та відображений у міжнародно-правових актах, присвячених правам людини.

У підрозділі 1.3. ,,Поняття конституційного принципу рівності людини і громадянина” аналізується дискусійне питання щодо співвідношення понять ,,рівність” і ,,рівноправність”. Авторка доходить висновку, що вони не тотожні, але тісно взаємопов’язані категорії. Рівність – надзвичайно складне й багатоаспектне явище, яке можна розглядати у правовому, економічному, політичному, філософському та інших аспектах. Доводиться, що рівність є ширшим поняттям за рівноправність й включає останню.

Конституційний принцип рівності особи можна визначити як гарантування кожному члену суспільства, незважаючи на будь-які його індивідуальні ознаки (за винятком обставин, передбачених Конституцією й законодавством), однакових можливостей для реалізації конституційних прав і свобод, покладення на осіб, які знаходяться в однаковому правовому становищі, рівних обов’язків, а також забезпечення рівності всіх перед законом і судом.

Відповідно до Основного Закону України (ст.24) цей принцип має такі аспекти свого прояву: 1) рівність прав і свобод незалежно від будь-яких ознак – раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 2) рівність перед законом.

Незважаючи на закріплення конституційного принципу рівності особи, в суспільстві неминуче буде зберігатися нерівність соціальних статусів різних прошарків населення, матеріальна нерівність, оскільки люди нерівні за своїми природними здібностями, хистом, освітою, прагненнями, родом занять, свідомістю, тощо. Інакше кажучи, фактичної рівності між людьми немає й бути не може, оскільки всі відрізняються за своїми індивідуальними можливостями. За допомогою конституційного права і норм галузевого законодавства  можна гарантувати саме правову рівність, тобто рівні права, свободи і обов’язки, а також забезпечення рівності усіх перед законом і судом.

Відповідно до ст. 64 Основного Закону права, передбачені ст. 24 Конституції України не можуть бути обмежені за будь-яких умов. З урахуванням особливої важливості вказаного принципу для конституційного будівництва є підстави вважати його не лише принципом конституційно-правового статусу особи, а й засад конституційного ладу України.

У підрозділі 1.4. ,,Значення конституційного принципу рівності людини і громадянина для реалізації конституційних прав і свобод” доводиться, що конституційний принцип рівності має доволі важливе значення для реалізації прав і свобод людини і громадянина. Його втілення впливає на весь комплекс основних прав особи, насамперед на використання соціально-економічних прав. Різні соціальні групи мають неоднакові можливості для задоволення своїх потреб, що породжує відчуття несправедливості й приниження людської гідності. Тому Україна, як соціальна держава, через механізм Державного бюджету, системне проведення виваженої соціальної політики та інші засоби намагається забезпечити гідний людини рівень життя, тим самим гарантувати кожному проголошені Основним Законом рівні можливості для реалізації прав і свобод.

Обґрунтовується, що реалізації прав і свобод людини і громадянина на підставі конституційного принципу рівності, заважає низка чинників, а саме: низький рівень життя населення, відсутність в Україні дієздатного громадянського суспільства; порушення конституційної законності; корупція, хабарництво, організована злочинність; недостатній професіоналізм державного апарату, службовців органів місцевого самоврядування; низький рівень правової культури населення, інші негативні прояви.

Наголошується, що правова політика держави у сфері реалізації соціально-економічних прав особи на засадах конституційного принципу рівності потребує активізації структур державного механізму у втіленні правових приписів у життя, необхідності їм діяти в межах Конституції і законів України.

Розділ другий ,,Конституційно-правове регулювання рівності особи за різними ознаками” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. ,,Основні напрямки забезпечення рівності особи: конституційно-правовий аспект” аргументується, що формально проголошений конституційний принцип рівності особи потребує свого забезпечення, тобто прийняття заходів, здатних зробити правову рівність реальною. Його забезпечення починається з визнання цього принципу державою, тобто з відповідної нормативно-правової регламентації. Законодавчі підвалини забезпечення правової рівності особи складають Конституція України, поточне законодавство, а також загальновизнані норми і принципи міжнародного права.

Необхідною умовою забезпечення конституційного принципу рівності людини і громадянина є: закріплення на законодавчому рівні для певних груп населення пільг, які безпосередньо пов’язані з проблемою рівності в соціальній сфері. Пільги, компенсації, інші форми допомоги людям держава застосовує для підтримки соціально не захищених або мало захищених категорій осіб. Україна однозначно обрала курс на соціальну підтримку громадян. Про це свідчить низка прийнятих законів і підзаконних нормативно-правових актів, якими регулюється порядок надання пільг відповідним категоріям населення: особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранам воєн; ветеранам праці, інвалідам, одиноким матерям та іншим особам, які потребують соціального захисту. Політика соціальної держави спрямована на зменшення впливу тих чи інших обставин на існуючу нерівність,  створення умов, за яких є можливим вільний і всебічний розвиток кожного індивіда.

Окрім юридичного оформлення, зазначений принцип потребує свого практичного втілення в суспільних відносинах, особливо в процесі правозастосування. Тому обов’язковим напрямком забезпечення конституційного принципу рівності особи є правомірна діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Всі гілки влади, а також органи і особи, які не входять в жодну з них, повинні забезпечувати рівність громадян в процесі владної діяльності і в межах визначених повноважень. Важливо, щоб вони не лише забезпечували, але й самі не порушували конституційний принцип рівності особи, а їх дії й поведінка були взірцем для населення. 

У підрозділі 2.2. ,,Конституційно-правове регулювання рівності особи перед судом” зазначається, що рівність перед законом і судом є одним з основоположних принципів правової держави. Саме в законах держави конкретизуються конституційні права і свободи людини і громадянина, а суд є найбільш ефективним засобом їх захисту у випадках спору чи факту порушення. Обґрунтовується, що рівність перед законом – поняття ширше, ніж рівність перед судом, оскільки перший принцип характеризує правове  становище осіб в усіх галузях суспільного життя, а другий стосується лише сфери відправлення правосуддя.

Рівність перед законом полягає в тому, що стосовно кожної особи йому належить мати однакову силу впливу. Перед законом всі повинні бути рівні, права всіх мають бути однаково захищеними.  Іншими словами, закон не повинен зважати на існуючі індивідуальні відмінності між людьми (за винятком допустимих відступів–відповідальності неповнолітніх, вагітних жінок тощо). Із цього виходить і Конституція України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками (ч.2 ст.24). В Україні перед законом рівні не лише громадяни, а й іноземці та особи без громадянства.

Рівність перед судом означає, що особи можуть звертатися до суду для захисту своїх прав і свобод. При цьому суд, будучи  однаковим для всіх, має керуватися тільки законом. Сутність принципу рівності особи перед судом полягає в безперешкодному доступі осіб до правосуддя незалежно від будь-яких непередбачених законом обставин. Це випливає з положень ч.3 ст.8 Основного Закону, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується, а також ч.1 ст. 59, що кожен має право на правову допомогу і у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Нині існує багато проблем у сфері реалізації зазначеного принципу. На жаль, не завжди судді діють неупереджено, дотримуючись принципу рівності всіх перед законом і судом, а у масовій суспільній свідомості залишається неподоланим стереотип сприйняття суду як чиновницької, бюрократичної установи. В Україні триває судова реформа, яка повинна сприяти створенню незалежної судової влади, втіленню в життя основ рівності особи перед законом і судом, формуванню у людей поваги до суду як справедливого й дійового захисника їх прав і свобод.

Зважаючи на вищевикладене, вважаємо за доцільне чітко закріпити на конституційному рівні принцип рівності особи перед судом. Тим самим необхідно внести зміни до ч.1 ст. 24 Конституції України, яку пропонується викласти у такій редакції: ,,Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом і судом”.

Винятки з правил про рівність всіх перед законом і судом передбачені в Основному Законі України стосовно недоторканності й відповідальності Президента, народних депутатів України, суддів, у тому числі суддів Конституційного Суду України (ч.3 ст. 80, ч.1 ст. 105, ч.1 ст. 126, ч.1 ст. 149). Такі винятки слугують  публічним інтересам, є гарантіями неупередженого виконання цими особами суспільно корисних і важливих державних функцій, здійснення професійної діяльності в інтересах усіх членів суспільства.

У підрозділі 2.3. ,,Конституційно-правові питання забезпечення  рівності прав жінки і чоловіка” підкреслюється, що однією з ознак сучасного демократичного  суспільства є наявність у ньому ґендерної рівноваги. Рівноправність жінки і чоловіка – запорука сталого громадянського соціуму, важливий напрямок розвитку його гуманних і соціальних ідей. Ліквідація всіх форм дискримінації людини, у тому числі й на підставі ґендерного підходу, – вагома умова побудови держави, в якій гарантуються права людини і громадянина. Принцип ґендерної рівності розкривається через категорію прав людини і розглядається як загальний, універсальний стандарт однакових прав і свобод індивідів обох статей.

Жінки в Україні зазнають дискримінації в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Особливо гостро постає проблема забезпечення їх прав у політико-правовій сфері відносин. Задля підвищення ролі жінок у політичному житті держави пропонується врахувати позитивний досвід зарубіжних країн і внести у виборче законодавство відповідні зміни, а саме: чисельність представників однієї статі у списках кандидатів у народні депутати при пропорційній виборчій системі не може перевищувати 70% від загальної чисельності членів парламенту, тобто в прохідній частині списку політичної партії (блоку) кожною третьою повинна бути жінка. Це по-перше, вирішить проблему дискримінації жінок у сфері виборчих відносин, по-друге, унеможливить їх розміщення у непрохідній частині списку. Гарантією забезпечення такого правила має бути відмова в реєстрації тих політичних партій (блоків), які не виконали цієї вимоги.

У цьому підрозділі дисертаційного дослідження розкривається положення про те, що надання однакових можливостей жінці й чоловіку пов’язано не тільки з правовими нормами, а й з іншими регуляторами суспільних відносин, як-то: звичаї, традиції суспільства, релігійні погляди, стереотипні уявлення, норми культури тощо. Визнання прав жінок – це лише перший, але обов’язковий крок при досягненні рівноправності статей. У суспільстві повинна панувати відповідна соціальна атмосфера. Тому держава має втілювати в життя ідеологію, спрямовану на формування у сім’ї й суспільства традицій поваги до жінок. Одним з напрямків державної політики України по забезпеченню їх рівних прав і можливостей є виховання і пропаганда серед населення ідеї ґендерної рівності. Доцільно запровадження ґендерної освіти не лише в середній і вищій школі, а й серед іншого населення, зокрема, проведення відповідних семінарів серед державних службовців, на підприємствах, в установах, організаціях тощо. Законодавча політика держави повинна базуватися на врахуванні принципу ґендерної рівності, а також контролювати його втілення на практиці. Зазначене є і предметом піклування структур громадянського суспільства.

У підрозділі 2.4. ,,Рівність особи і проблема захисту національних меншин” зазначається, що населення України значною мірою є поліетнічним, тому розгляд проблеми рівності національних меншин видається вкрай необхідним. Конституція й законодавство України відповідно до міжнародно-правових стандартів закріплюють принцип національної рівноправності й містять гарантії його забезпечення. Так, Україна сприяє консолідації і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин, які проживають на її території. Усі громадяни незалежно від належності до української нації чи до національних меншин є рівними перед законом і судом й користуються захистом держави на рівних підставах. Між тим, існує нагальна потреба в подальшому пошуку шляхів гарантування рівності прав громадян усіх національностей, які мешкають у державі.

Обґрунтовується актуальність в провадженні виваженої толерантної державної етнополітики у цій сфері відносин, у створенні системи гарантій, здатних забезпечити конституційний принцип рівності громадян незалежно від їх раси, кольору шкіри, віросповідання, мови, культури, оскільки протистояння (особливо на мовному і релігійному ґрунті) можуть викликати небажані конфлікти в суспільстві й державі.

Необхідним у механізмі захисту національних меншин в Україні є наявність якісної нормативно-правової бази, основу якої становить принцип недопущення дискримінації особи за будь-якими ознаками. Реалії сьогоденні вимагають вдосконалення чинного законодавства, що регулює національно-етнічні відносини в Україні. Вкрай важливою при забезпеченні рівності національних меншин є належна цілеспрямована діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, покликаних сприяти реалізації та захисту їх прав.

Аргументується, що для побудови України як демократичної, соціальної і правової держави з огляду на її багатонаціональний склад, особливого значення набуває досягнення міжнаціональної злагоди, можливості етнокультурного розвитку кожного, оскільки національна рівноправність виступає незаперечним принципом належного правового становища громадян у такому суспільстві й державі.