Грицкевич С.Г. Конституційні екологічні права людини й громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його об’єкт, предмет, мета і завдання, стан наукової розробки проблеми, висвітлено теоретичну та методологічну основу дослідження, характеризується його нормативно-правова база, розкривається наукова новизна і практичне значення результатів роботи.

Розділ перший – “Поняття та зміст конституційних екологічних прав і нормативно-правове регулювання їх забезпечення органами внутрішніх справ”, що складається з трьох підрозділів, – присвячений дослідженню екологічних прав в системі конституційних екологічних прав і свобод людини та громадянина, етапам їх і нормативного регулювання, сформульовано їх поняття, значення та особливості, зміст екологічних прав як суб’єктивних прав особи, проведено їх класифікацію.

            У  підрозділі 1.1 автор спочатку досліджує сутність екологічних прав, а згодом  звертається до визначення місця та ролі екологічних прав у системі  конституційних прав людини і громадянина. Зроблено висновок, що визнання екологічних інтересів людини найвищою соціальною цінністю закріплено в основних правах, які називають конституційними та фундаментальними.  

             У відповідності зі ст. 21 Конституції України, основні екологічні права  належать до категорії невідчужуваних непорушних прав людини, як такі, що складають в теорії права категорію природних прав людини. Дисертант притримується пропозиції вітчизняних дослідників (В.І.Андрейцева, Н.Р. Кобецької) розрізняти права громадян в галузі  екологічних відносин та екологічні права громадян. Екологічні права є дещо  вужчим поняттям, порівняно з правами громадян в галузі екологічних відносин. Відмічено також, що в загальній системі прав людини і громадянина названі права прийнято відносити до групи соціальних (або соціально-економічних прав), що на думку дисертанта, потребує перегляду та виділення конституційних екологічних прав в окрему групу конституційних прав.

            Отже, систему конституційних екологічних прав людини й громадянина складають права: на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на вільний доступ до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту  та право на  її поширення, на заборону засекречувати таку інформацію; на відшкодування шкоди, завданої порушенням зазначених прав.

З цими правами, вважає автор, межує ряд інших прав, які лише частково можна віднести до екологічних, проте вони є дуже важливими для людини і громадянина, оскільки розкривають деякі суттєві  риси основних екологічних прав. Умовно їх запропоновано поділити на три  групи, які відповідають трьом власне  конституційним  екологічним правам. До групи прав, які доповнюють право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, можна віднести право на життя і здоров'я, на особисту гідність, на належні безпечні і здорові умови праці. До групи прав, які доповнюють право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, входить право на ознайомлення з відомостями про себе; доповнюють право на відшкодування шкоди, завданої людині екологічними правопорушеннями  право на соціальний захист стосовно екологічно обумовлених захворювань тощо. Автором обмежене коло дослідження системи екологічних прав  лише конституційними правами та свободами людини і громадянина, оскільки вони складають основу всієї  зазначеної системи. Вносяться пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства України, зокрема: доповнити текст Конституції розділом “ Екологічні права та обов'язки громадян”, прийняти Закон ”Про реалізацію конституційних екологічних прав та обов'язків людини і громадянина  в Україні.”

             У  підрозділі  1.2  досліджено та проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних учених щодо змісту зазначеної групи прав, акцентовано увагу на найбільш дискусійних питаннях. Основну увагу автор приділяє дослідженню одного з найважливіших із зазначеної групи прав – права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як найважливішої гарантії здійснення особою права на життя. Аналізуються дискусійні питання: зокрема, з приводу визначення суб'єкта зазначеного права. Підкреслено  актуальність питання відносно  різноманітностей при тлумаченні  назви та змісту права. Зроблено висновок, що практично всі  терміни, які вживаються в літературі, є синонімами поняття “право на безпечне для життя і здоров'я довкілля”, тому логічною буде спроба нормативно--правової уніфікації зазначених понять.  Вказано на відсутність єдиної точки зору і відносно я змісту зазначеного права. Зазначено, що для найбільш ефективного дотримання та забезпечення права на безпечне для життя і здоров'я людей довкілля велике теоретичне і практичне значення має детальне розкриття його змісту. Проте автором загострено увагу на обмеженості та однорідності існуючої системи закріплених  нормативів, запропоновано  своє бачення розвитку зазначеної системи. На думку дисертанта, пошук оптимального варіанту слід спрямовувати у напрямку,  акцентованому на розробку сукупного індексу якості довкілля, що відображав би цей стан у певних площинах – біологічній, економічній, соціально-культурній, медичній, юридичній тощо. Запропоноване також більш широке тлумачення поняття “навколишнє середовище”, до якого належить відносити не лише природне оточення, але і сферу, що забезпечує сприятливі умови існування кожного окремого індивіда: стан здоров'я, соціальні та інші створені людиною умови, які впливають на неї та на середовище, в якому вона проживає. Зроблено висновок, що ефективність конституційних екологічних прав залежатиме від того, наскільки вони будуть зорієнтовані на реалізацію основної найважливішої мети – безпосереднього захисту людини, її права на життя та здоров'я в цілому. Поставлене завдання робить необхідним внесення ясності в саме поняття “здоров'я людини,”яке  не має однозначного визначення. Автор приділяє увагу дослідженню прогалин та колізій чинного законодавства, пропонує шляхи їх усунення. Так, при розгляді змісту права на відшкодування завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля шкоди зазначено, що її відшкодування базується на нормах цивільного права, але має свої особливості, які ще не знайшли свого законодавчого відображення. Дисертант приділяє особливу увагу розробці такого поняття, як шкода здоров'ю людини, її генетичному фонду. Для повноти переліку видів негативного впливу на довкілля запропоновано конкретизувати їх з врахуванням антропогенних, техногенних і природних аварій та катастроф, доповнити  визначені В.І.Андрейцевим форми захисту екологічних прав (нормотворчу, управлінську, самоврядну, природоохоронну,  антропоохоронну,  судову) конституційною.

            З урахуванням прогалин діючого законодавства, численних бланкетних норм, особливостей екологічної шкоди (масштабності, невідшкодованості, латентності, віддаленості проявів у часі) запропоновано розробити Закон “Про відшкодування  екологічної шкоди.”

На основі аналізу стану нормативно-правового регулювання  конституційного права громадян на екологічну інформацію вказано на існування проблем необхідності визначення понять “достовірна, повна та своєчасна екологічна інформація”, більш конкретного формулювання змісту зазначеного права, доцільність існування нормативно-правового акту, що повинен безпосередньо регулювати питання  екологічної інформації – Закону “Про екологічну інформацію”.

            У підрозділі  1.3  розглядаються особливості нормативно-правового регулювання  забезпечення органами внутрішніх справ конституційних екологічних прав людини і громадянина.     Автор поділяє існуючу  думку, що таке правове регулювання повинне переслідувати наступну мету: визначення кола суспільних відносин, які потребують забезпечення зазначеним органами; чітке визначення повноважень різних функціональних підрозділів зазначених органів при здійсненні діяльності по забезпеченню реалізації прав та свобод громадян; закріплення видів і заходів відповідальності співробітників за невиконання або неналежне виконання зазначених повноважень (С.Л.Лисенков). Автор вважає, що нормативно-правове регламентування діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав складається з положень, які розкривають зміст зазначених прав, стосуються діяльності вказаних органів по їх забезпеченню, встановлюють форми покарання за порушення прав, що досліджуються

Автор обумовлює  звуження сфери дослідження та визначає її предметом розгляд діяльності не всієї структури зазначених органів, а в основному міліції та слідства, оскільки саме вони реально є найпоширенішими в системі органів внутрішніх справ, що дозволяє їм здійснювати комплекс заходів, пов'язаних із забезпеченням зазначених прав. Виходячи з того, що для ефективного застосування закону необхідне прийняття більш конкретного нормативно-правового акту, автор вказує, що законодавчі норми не враховують змін, які відбуваються, насамперед  конституційного розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування (зокрема з питань забезпечення  конституційних екологічних прав і свобод громадян). Дисертант поділяє думку, що таке розмежування повноважень  повинно враховуватись при формуванні підрозділів міліції в двох блоках служб: кримінальної міліції (на рівні органів виконавчої влади) та міліції громадської безпеки (на місцевому рівні, в тому числі місцевої міліції). На базі останньої автор пропонує формування підрозділів  екологічної міліції.

            Автор вважає, що процесу законотворчості обов'язково повинна передувати детальна розробка критеріїв, каталога. Необхідно визначитись у переліку правових засобів, що дадуть змогу реалізувати конституційні екологічні права: а) визначення об'єктів конституційного екологічного регулювання; б) розробку складів екологічно-правомірної та протиправної поведінки, поняття екологічної провини; в) виділення принципів конституційних екологічних прав; г) розробку кола суб”єктів конституційних екологічних правовідносин, як абсолютних, так і відносних ( на зразок “власник”,”зацікавлена особа” тощо); д) регулюваня еколого-правових відносин повинно бути максимально зорієнтоване на попередження будь-якої шкоди здоров’ю та інтересам людини, навколишньому природному середовищу; е)крім закріплення матеріальних норм, необхідно передбачити процедурні механізми їх опосередкування. Зазначено  необхідність  законодавчого закріплення питань екологічної безпеки, як однієї із складових  державної безпеки, протидії екологічному тероризму.  Дослідник вважає, що логічно завершить формування системи державних органів, які забезпечують конституційні екологічні права, створення системи спеціалізованих екологічних судів, що не знайшло відображення в новому Земельному кодексі, та підрозділів екологічної міліції, оскільки на даний момент з цієї системи існують лише природоохоронні прокуратури.

Зазначено що нормативно-правова база діяльності органів внутрішніх справ за  умов надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру не  відповідає вимогам часу.

            Конституційні екологічні права регулюються в основному через призму природокористування. Мають місце неузгодженості між конституційним, екологічним, цивільним, кримінальним, адміністративним, господарським законодавством. Тому у дослідженні підкреслено необхідність прийняття базового законодавчого акту прямої дії – Екологічного кодексу. У ньому, зокрема, слід визначити права та обов'язки органів внутрішніх справ по забезпеченню  зазначеного виду прав. Екологічне законодавство запропоновано доповнити Законами “Про державне регулювання навколишнього середовища у населених пунктах”, “Про заборону жорстокого поводження з тваринами”, “Про державне регулювання в галузі екологічної освіти”, “Про науково-біологічні експерименти із залученням людини, як об’єкту дослідження”, “Про генетично видозмінені організми”,“Про екологічну інформацію”, “Про екологічну безпеку”, “Про здійснення екологічного контролю закритих  адміністративно-територіальних утворень, режимних об’єктів Збройних Сил України та державної екологічної експертизи  озброєння, військової техніки, об’єктів та діяльності”. До діючого Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” пропонується включити розділи: ” Механізм забезпечення екологічних прав і свобод людини та громадянина”,  “Система органів державної влади по забезпеченню конституційних екологічних прав та свобод”, ”Охорона середовища проживання людини”, ”Забезпечення екологічної безпеки”. Цивільний кодекс запропоновано доповнити розділом “Відшкодування  екологічної шкоди”.

На думку дисертанта,  існуюча правова база діяльності органів внутрішніх справ потребує вдосконалення в напрямку орієнтації законодавчих актів на захист інтересів людини та громадянина, наданню їм пріоритетності порівняно з інтересами держави шляхом підготовки відповідного наказу Міністерством внутрішніх справ, внесення змін до законів “Про міліцію”,”Про оперативно-розшукову діяльність”, інтеграції модельного закону ”Про боротьбу з організованою злочинністю”, розробка законів “Про органи внутрішніх справ”,  “Про екологічну міліцію”, ”Про діяльність органів внутрішніх справ за умов надзвичайних ситуацій”, внесення змін до Закону “ Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, де передбачити умови взаємодії з громадськістю по здійсненню зазначених функцій. З метою конкретного визначення  повноважень та усунення дублювання функцій центральних органів виконавчої влади  пропонується  прийняття Закону “Про Міністерства, державні комітети та інші органи виконавчої влади”. Дослідником запропоновано імплементацію з міжнародного законодавства  норм кримінальної відповідальності за екоцид та біоцид.

У розділі другому – “Компетенція, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав людини і громадянина”, що складається з чотирьох підрозділів -- розглянуто проблеми вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційних екологічних прав людини і громадянина.

Автор у підрозділі  2.1  розглядає поняття компетенції, форм та методів зазначеної діяльності, шляхи їх удосконалення, здійснює їх  конкретизацію   в межах існуючої системи.

З метою з’ясування особливостей  зазначеної компетенції, дисертант звертається до розгляду поняття забезпечення конституційних екологічних прав. Проаналізувавши широке розуміння зазначеного терміна, автор виходить з   трактування забезпечення як створення необхідних умов для реалізації конституційних прав та їх охорони і захисту від правопорушень та відтворення порушеного права (А.Ю.Олійник, В.С.Заєць). Основними напрямками розвитку компетенції органів внутрішніх справ, як частини юридичних гарантій реалізації конституційних екологічних прав та свобод, автор вважає: 1) створення умов для дійсної реалізації громадянами своїх прав та свобод (планування та координація дій); 2) забезпечення безпосередньої реалізації прав та свобод громадян (наприклад,  забезпечення права на захист конституційних екологічних прав); 3) профілактики правопорушень, що посягають на екологічні права та свободи громадян;4) охорону (захист) конституційних екологічних прав та свобод людини і громадянина; 5) відтворення порушених прав та свобод.

 Аналізуючи пропозиції ряду дослідників, автор ділить всі форми діяльності органів внутрішніх справ на правові та неправові. До правових форм відносить правотворчу,виконавчо-розпорядчу, правоохоронну та правозастосовчу (А.Ю. Олійник) . Неправовими (організаційними) визначено регламентуючу, економічну ,контролюючу, виховну форми. Отже, під формою діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав людини й громадянина  запропоновано розуміти зовнішньо виражені вчинки зазначених органів та їх посадових осіб, здійснені у межах режиму законності та їх компетенції для досягнення поставленої мети  у досліджуваній галузі суспільних відносин. До методів діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав  запропоновано віднести способи, прийоми та засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності ( правова пропаганда,  інформування населення, стимулювання ініціативи громадськості по сприянню, профілактичні заходи, заохочення громадян). Зазначено, що органам внутрішніх справ слід акцентувати увагу  на методах переконання та заохочення, що сприятиме звуженню сфери адміністрування, примусових засобів  впливу.

                       У підрозділі 2.2 досліджуються  особливості повноважень органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав. Автором зазначено, що у структурі  діяльності державного органу питання забезпечення прав людини і громадянина посідає значне місце, оскільки є його головним конституційним обов’язком. В межах системи правоохоронних органів великий обсяг повноважень покладено на органи внутрішніх справ. Це зумовлено, перш за все, універсальністю їх прав та обов’язків, що дозволяє активно, за допомогою найрізноманітніших форм та методів брати участь у забезпеченні здійснення людиною та громадянином конституційних екологічних прав. Автором також відмічено, що, маючи великі можливості щодо забезпечення реалізації конституційних екологічних прав, зазначені органи не вважають таку діяльність пріоритетною. Адже природоохоронну функцію виконують практично всі служби та підрозділи органів внутрішніх справ. Дисертантом запропоновано доповнення ст. 2 Закону “ Про міліцію” положеннями, що конкретизують її  завдання стосовно забезпечення зазначених прав шляхом надання повноважень по: а) забезпеченню  конституційних екологічних прав, як природних прав людини та норм екологічної безпеки; б) попередженню, припиненню та розкриттю екологічних злочинів та правопорушень в зазначеній галузі; в) наданню допомоги державним органам та органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям, посадовим та службовим особам, громадянам та іншим індивідам в захисті зазначених прав та інтересів. В роботі виділено такі напрямки діяльності міліції по здійсненню її повноважень в досліджуваній галузі: адміністративний, профілактичний, оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний, виконавчий, охоронній.

  У  підрозділі  2.3    аналізуються форми і методи діяльності  органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційних екологічних прав, характеризується їх зміст, запропоновано шляхи вдосконалення. Форми  забезпечення конституційних екологічних прав автор  поділяє на правові ( нормотворчу, правореалізаційну, правоохоронну) та неправові (організаційну, виховну і профілактичну), розкриває їх зміст. На прикладах діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури, екологічної інспекції, судів окремих областей України проаналізовано типові недоліки та проблемні питання діяльності по забезпеченню конституційних екологічних прав. Запропоновано конкретизувати  форми та методи сприяння органів внутрішніх справ іншим природоохоронним органам. Охарактеризовано пропозицію виділити самостійний вид адміністративної діяльності  органів внутрішніх справ по здійсненню заходів, пов’язаних з організаційним та правовим сприянням  реалізації та захисту  конституційних екологічних прав  людини і громадянина, яку в літературі пропонують називати обслуговуванням населення ( евакуація та допомога особам, які постраждали від екологічних злочинів, екогенних катастроф тощо). Запропоновано активізувати та вдосконалити  відомчу нормотворчу діяльність  органів внутрішніх справ у зазначеній галузі, впорядкувати її нормативне регулювання. Автор підтримує точку зору І.А.Дмитренка та наголошує на необхідності розширення кола обов’язків зазначених органів у досліджуваній галузі по забезпеченню зазначеної категорії прав і свобод. Це  пов’язане з появою та розвитком нових форм екологічної злочинності. Вказано, що існуюча нормативно-правова база діяльності органів внутрішніх справ не передбачає конкретного визначення форм та методів  їх діяльності по протидії наростаючій загрозі екологічній  безпеці України. Запропоновано з метою вдосконалення  зазначеної діяльності нормативно врегулювати питання: визначення та закріплення міжнародно-правової та інформаційної форм діяльності органів внутрішніх справ  по забезпеченню конституційних екологічних прав; поняття “надзвичайна ситуація” стосовно розвитку форм та методів  діяльності останніх.

У підрозділі 2.4 сформульовано науково-теоретичні положення щодо формування та функціонування організаційно-правового механізму забезпечення реалізації конституційних екологічних прав шляхом удосконалення діяльності органів внутрішніх справ.

У дослідженні наголошено, що зусилля владних структур повинні спрямовуватися на забезпечення ефективного державного контролю за використанням природних ресурсів та станом довкілля, дотриманням  норм екологічної безпеки, посилення юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, створення екологічної міліції, екологічно орієнтованих підрозділів інших правоохоронних органів, за умови координації реалізації заходів у напрямку попередження екологічних правопорушень всіма зацікавленими органами. Запропоновано розробку державної програми по боротьбі з екологічними правопорушеннями,виведення  діяльності органів внутрішніх справ за межі суто природоохоронної, організація її на базі комплексного підходу до забезпечення екологічної безпеки; визначено шляхи подолання психологічного бар’єру, пов’язаного із нерозумінням працівниками органів  внутрішніх справ важливості завдань по забезпеченню  конституційних екологічних прав – удосконалення  екологічної освіти; введення до навчальних програм з кожного профілюючого предмету особливостей діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню досліджуваної групи прав. Для  ефективного здійснення функції нагляду  за виконанням конституційного екологічного законодавства пропонується надати органам внутрішніх справ повноваження по виданню обов’язкових приписів про усунення виявлених порушень, притягнення до адміністративної відповідальності, накладення штрафів.

Обгрунтовується доцільність створення  екологічної міліції саме в якості структурного підрозділу органів внутрішніх справ у системі місцевої міліції.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження, сформульовані основні поняття та узагальнені результати дослідження, запропоновані конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень у чинне законодавство України та щодо прийняття нових нормативних актів.

У “Додатку” містяться результати соціологічного опитування, проекти  положення про місцеву екологічну міліцію, посадової інструкції працівника місцевої екологічної міліції, перелік екологічних правопорушень.