Лемішко Ю.М. Конституційно-правові основи участі громадян України у масових публічних заходах

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються зв’язок дисертації з науковими планами та програмами, її мета і завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація, міститься інформація щодо публікацій, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1 “Теоретичні основи реалізації права громадян на участь у масових публічних заходах” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Становлення права громадян на участь у масових публічних заходах: історично-правовий аналіз” досліджено процес виникнення, становлення та правового закріплення права особи на участь у масових публічних заходах і в контексті зарубіжного історичного досвіду, і на різних етапах розвитку української державності та суспільства. Наголошується, що найбільшого поширення масові публічні заходи набували в періоди прояву громадського протесту проти дій влади.

Право громадян на масові публічні заходи має глибокі історичні витоки, тривалий період свого осмислення, усвідомлення, визнання й позитивного закріплення в конституційних текстах. На різних історичних етапах розвитку держави і суспільства, в різних державах світу воно набувало різного обсягу, значення й форм зовнішнього прояву. Існували різні механізми його практичного забезпечення. Однак в усі часи воно фактично було одним з головних засобів спільного вираження громадянами свого ставлення до найбільш важливих для суспільства питань, подій та проблем. Вперше ж його нормативне закріплення відбулося в епоху буржуазно-демократичних революцій, що, фактично, й зумовило його роль і значення в системі основних прав і свобод, суттєво вплинуло на його головний зміст.

У підрозділі 1.2. “Конституційне право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації у системі основних прав і свобод громадян” зазначається, що право на проведення масових публічних заходів є невід’ємною складовою частиною конституційного статусу людини й громадянина у всіх демократичних державах світу. Це одна з форм безпосередньої демократії, яка дозволяє політично-активним громадянам дуже оперативно впливати на перебіг різноманітних процесів в суспільстві й державі, забезпечує можливості фактично постійної участі в політичному житті, безперервної реалізації народом своєї влади.

Обґрунтовано, що право громадян на участь у масових публічних заходах є одним з визначальних в системі політичних прав і свобод громадян України, оскільки воно: а) має суттєву соціально-правову цінність саме по собі, тому що дозволяє кожному громадянину, соціальним спільнотам і політичним об’єднанням вільно і відкрито висловлювати свою громадянську позицію з будь-яких питань суспільного та політичного життя, є дієвим засобом вираження громадянського протесту; б) забезпечує формування та реалізацію масової громадської й політичної активності та змушує владу прислуховуватись до волі народу; в) є одночасно гарантією і складовою конституційно-правового механізму забезпечення громадянських, соціально-економічних, екологічних, культурних прав і свобод людини, сприяє їх ефективній реалізації та захисту; г) є дієвим засобом здійснення громадського контролю за органами публічної влади; ґ) сприяє зростанню й поширенню політичної активності громадян, забезпечує задоволення їх прав і законних інтересів, а отже виступає однією з необхідних передумов формування дієвих інститутів громадянського суспільства; д) сприяє накопиченню досвіду використання форм безпосередньої демократії у повсякденному житті та формуванню й поширенню демократичних традицій; е) сприяє зниженню соціальної напруженості; є) стає одним з головних каналів “зворотного зв’язку” між тими, хто управляє, та тими, ким управляють.

Підрозділ 1.3. “Поняття та види масових публічних заходів” присвячений з’ясуванню головного змісту кожного з видів масових публічних заходів, їх характерних ознак та розробці їх понять.

Збори громадян визначаються як завчасно підготовлений та організовано проведений у попередньо визначеному місці масовий захід з метою розгляду, обговорення та прийняття рішення з затвердженого його учасниками кола питань, що становить для них спільний інтерес; мітинг – як особливий різновид організаційно підготовлених та (або) організовано проведених масових зборів громадян у попередньо визначеному місці просто неба, з використанням засобів наочної агітації, звукопідсилення та інших технічних засобів, з метою публічного висловлення солідарності, протесту, заклику, вимоги, апеляції до конкретних рішень чи дій органів публічної влади, їх посадових осіб, громадських та інших організацій з приводу суспільно-політичних або інших актуальних питань поточного життя, які завершуються, як правило, прийняттям резолюції учасників; демонстрація (вуличний похід, вулична хода) – як організований рух групи громадян попередньо визначеним організаторами маршрутом, з використанням засобів наочної агітації чи без них з метою привернення уваги органів публічної влади та широкого загалу до проблем, що становлять спільний інтерес, або з метою вираження громадського протесту; похід – як організований тривалий рух громадян за попередньо визначеним організаторами маршрутом, шляхами загального користування, через (повз) населені пункти з метою привернення уваги вищих та місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, широкого загалу до суттєвих проблем загальнодержавного, регіонального чи місцевого значення чи вираження громадянського протесту.

Виходячи з узагальнення характерних ознак пікету запропоновано його авторське визначення як форми спільного (масового) публічного протесту, яка виражає ставлення його учасників до дій чи рішень органів влади, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, проводиться біля чи навколо їх будівель шляхом мовчазного стояння (сидіння), у тому числі – через оголошення голодування, з плакатами, гаслами, транспарантами, портретами та іншими формами наочної агітації, в яких зазначається причина пікету і вимоги пікетувальників.

У підрозділі 1.4. “Предмет і суб’єкти масових публічних заходів” проаналізовано особливості їх предмету з урахуванням специфіки окремих видів масових публічних заходів, а також з’ясовано особливості суб’єктного складу правовідносин, що виникають у зв’язку з проведенням таких заходів.

Предметом масових публічних заходів є коло питань з приводу спільного, публічного й вільного розгляду яких, чи з метою привернення уваги до яких організовуються і проводяться відповідні масові заходи, або певні публічні дії, які задовольняють спільні індивідуальні й колективні інтереси їх учасників. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що предметом масових публічних заходів не можуть бути заклики: до невиконання або порушення Конституції України та законів України; до заворушень, до незаконного захоплення державної влади; до пропаганди війни, насильства; до вчинення дій, що можуть завдати шкоди інтересам національної безпеки, до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, до скоєння діянь, передбачених Кримінальним кодексом України як злочини; до посягання на права і свободи, честь і гідність людини і громадянина, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, до вчинення дій, що можуть завдати шкоди здоров’ю населення. Організатори та учасники масових публічних заходів мають дотримуватися вимог, що випливають із Закону України “Про захист суспільної моралі”.

Усіх суб’єктів масових публічних заходів запропоновано поділяти на такі групи (категорії): а) ініціатори; б) організатори; в) учасники; г) органи державної влади загальної компетенції; ґ) органи місцевого самоврядування; д) органи державної виконавчої влади спеціальної компетенції, на які покладається обов’язок забезпечувати громадський порядок і безпеку учасників масових заходів й сторонніх осіб, які з різних причин опинилися в місці їх проведення. Окремим суб’єктом, права та свободи якого також потребують врахування й забезпечення в процесі проведення масового публічного заходу, можна вважати й осіб, які мешкають безпосередньо поряд з місцем його проведення.

Розділ 2 “Конституційно-правовий механізм організації та проведення масових публічних заходів” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Механізм організації й проведення масових публічних заходів та його складові елементи” запропоновано розглядати механізм реалізації права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації в широкому та вузькому (спеціальному або правовому) розумінні. Механізм реалізації права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації визначається як сукупність взаємопов’язаних між собою чинників політичного, соціального, правового, духовно-культурного, психологічного та фінансово-економічного характеру, спрямованих на задоволення потреб особи та різних соціальних груп у висловленні власної позиції щодо найважливіших питань розвитку суспільства та держави в процесі колективного спілкування (обговорення певних суспільно значущих питань) та колективного формування ставлення до певних подій, фактів та рішень, що мають суспільне значення.

Конституційно-правовий механізм організації та проведення масових публічних заходів розглядається у двох площинах: у статиці – як система нормативно-правових та інституційно-організаційних елементів, які, у своїй сукупності та взаємодії, забезпечують здійснення громадянами контролю за діяльністю органів публічної влади шляхом формування і висування (проголошення) відповідних вимог в процесі проведення масових публічних заходів, що сприяють вияву їх громадсько-політичної активності та публічному висловленню колективного ставлення до певних подій, фактів та рішень, які мають суспільне значення, та реалізації інших прав і свобод; у динаміці – як сукупність взаємозалежних, взаємопов’язаних, послідовних та логічно обумовлених періодів (етапів), спрямованих на задоволення потреби бути почутим іншими людьми та органами публічної влади саме в процесі або за результатом колективного обговорення певних подій, фактів та рішень, що мають суспільне значення, вияв громадської та політичної активності громадян, накопичення ними досвіду управління та громадсько-політичного спілкування, усвідомлення змісту власних прав та обов’язків, формування навичок чітко та лаконічно формулювати власні вимоги, пов’язані з реалізацією та захистом інших прав.

Підрозділ 2.2. “Порівняльно-правовий аналіз конституційного закріплення механізму реалізації права на проведення масових публічних заходів” присвячений з’ясуванню особливостей правового регулювання порядку проведення масових публічних заходів в конституційних актах зарубіжних держав.

На підставі проведеного аналізу розроблено нову класифікацію конституцій, згідно з якою виокремлюються такі їх види залежно від особливостей закріплення права на мирні збори: 1) за способом закріплення права на участь у мирних масових публічних заходах: а) ті, що прямо не вимагають прийняття поточного законодавства; б) ті, в яких безпосередньо передбачено необхідність ухвалення спеціального закону, що має визначити порядок реалізації цього права (останній різновид у свою чергу може поділятися на два підвиди – ті, що потребують ухвалення звичайного закону; ті, що потребують ухвалення конституційного закону); 2) залежно від закріплення обов’язку ініціаторів (організаторів) повідомляти про проведення масового публічного заходу та встановлення форми такого повідомлення: а) ті, в яких відсутня вимога попереднього повідомлення; б) ті, в яких вимагається попереднє повідомлення; в) ті, які вимагають отримання дозволу відповідних органів влади; 3) за критерієм закріплення можливості обмеження мирних зборів та встановленням підстав таких обмежень конституції поділяються на: а) ті, що не передбачають жодних обмежень права на проведення масових заходів; б) ті, що передбачають обмеження цього права; 4) в залежності від того, чи здійснена в конституції диференціація масових публічних заходів за місцем їх проведення, тобто у громадських місцях (“просто неба”) та у так званих “закритих” приміщеннях, вони поділяються на: а) ті, що передбачають такий поділ; б) ті, що не враховують такий поділ; 5) з урахуванням рівня деталізації конституційних норм, присвячених праву громадян збиратися мирно і проводити збори та інші масові публічні заходи, вони поділяються на чотири види: а) конституції, в яких відсутня навіть мінімальна деталізація; б) конституції, норми яких містять мінімальну деталізацію; в) конституції, що істотно деталізують порядок проведення масових публічних заходів; г) конституції, що містять вимогу подальшої деталізації в законі; 6) залежно від суб’єктів, за якими визнається право на мирні збори та інші масові публічні заходи (“кожен”, “усі”, “громадяни”) конституції можна диференціювати на ті, в яких: а) право на мирні збори та участь у інших масових публічних заходах визнається лише за громадянами держави; б) це право визнається за будь-якою особою (тобто і за громадянами, і за іноземцями і за особами без громадянства).

У підрозділі 2.3. “Нормативний блок конституційно-правового механізму реалізації права на участь у масових публічних заходах в Україні” встановлено особливості нормативно-правового закріплення зазначеного права в Конституції України та поточному українському законодавстві, а також підзаконних нормативно-правових актах (зокрема, у Статуті патрульно-постової служби міліції України).

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що нормативний блок конституційно-правового механізму забезпечення прав громадян України на проведення масових публічних заходів є розпорошеним, строкатим, різнорівневим, фрагментарним, непослідовним та неузгодженим. Нормативне регулювання порядку організації та проведення масових публічних заходів включає в себе низку неузгоджених між собою законів та підзаконних нормативно-правових актів. Відсутність спеціального, базового закону, присвяченого порядку реалізації права громадян на участь у масових публічних заходах, істотно гальмує прояви політичної активності громадян, перешкоджає формуванню їх політичної та правової культури, негативним чином відбивається на становленні громадянського суспільства та утвердженні демократичних традицій в усіх сферах життєдіяльності.

Брак логічно завершеного, внутрішньо узгодженого, досконалого та добротного законодавчого врегулювання порядку організації та проведення мирних зборів й інших масових публічних заходів звужує можливості громадян не лише щодо здійснення контролю за органами публічної влади, а й щодо реалізації інших суміжних та близьких прав людини, зокрема, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно поширювати інформацію, право на свободу світогляду, право на звернення. Це, в свою чергу, по-перше, ускладнює діяльність органів державної виконавчої влади, правоохоронних органів, судів та органів місцевого самоврядування, повноваження яких або ж взагалі не визначені, або ж окреслені приблизно та нечітко, по-друге, створює передумови для зловживання правом на масові заходи з боку їх організаторів та учасників.

У підрозділі 2.4. “Інституційно-організаційний блок механізму організації та проведення масових публічних заходів” запропоновано визначення інституційно-організаційного блоку зазначеного механізму як сукупності державних та недержавних інституцій, посадових і службових осіб, на яких покладається обов’язок створити належні умови для реалізації громадянами права на мирні зібрання, а також здійснення постійного контролю за їх проведенням та забезпечення правопорядку з метою недопущення порушення прав учасників та інших осіб в процесі здійснення масових публічних заходів. До таких органів та посадовців віднесено: 1) Верховну Раду України; 2) органи державної виконавчої влади, тобто районні та обласні державні адміністрації; 3) правоохоронні органи (передусім органи внутрішніх справ); 4) суди; 5) органи місцевого самоврядування; 6) недержавні (неурядові) організації.

Значної уваги приділено аналізу повноважень органів внутрішніх справ щодо забезпечення громадського порядку під час проведення масових публічних заходів, а також рішень органів місцевого самоврядування, присвячених питанням організації проведення масових публічних заходів.

На підставі проведеного аналізу обґрунтовано, що система органів публічної влади, які покликані сприяти підвищенню політичної активності та забезпечити реалізацію права громадян на участь у масових публічних заходах, не визначена належним чином, а їх функції, завдання, повноваження та порядок взаємодії в процесі проведення мирних зборів та інших масових публічних заходів законодавчо не встановлені. Це ускладнює, а інколи навіть унеможливлює, належне виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними та судовими органами виконання покладених на них функцій щодо забезпечення порядку організації та проведення масових публічних заходів, дотримання громадського порядку та гарантування безпеки громадян під час проведення таких заходів.