Москалюк В.Ю. Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (цивільно-правовий аспект)

summary

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, ступінь розробленості проблеми, визначається об’єкт та предмет, мета і задачі дослідження, його методологічна основа, нормативна й емпірична база, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, апробація і впровадження результатів дослідження, формулюються положення, які виносяться на захист.

Розділ 1 “Дитячий будинок сімейного типу в структурі форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Ретроспективний аналіз форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” відображаються історичні передумови виникнення дитячого будинку сімейного типу.

Автором відмічається, що аналізувати систему турботи про дітей-сиріт, яка існувала до революції 1917 року, досить важко. Вітчизняних історико-правових досліджень з цього питання поки що не існує.

Система догляду за покинутими дітьми ще з давніх часів іде двома шляхами. Один із них – це утримання і виховання таких дітей у спеціальних закладах, а другий – це передача дітей для виховання та утримання в сім’ї приватних осіб. Автором було виявлено як переваги, так і недоліки систем громадського та сімейного влаштування покинутих дітей з точки зору історичного розвитку цих систем.

Після революції 1917 року радянська влада проголосила принцип суспільного виховання дітей, які залишилися без піклування батьків. І з цього часу Радянська держава взяла на себе обов’язок щодо утримання і виховання таких дітей. У роки після Великої Вітчизняної війни разом із дітьми-сиротами, чиї батьки загинули, з’являються і так звані соціальні сироти, тобто діти, які стали сиротами при живих батьках.

Збільшення кількості соціальних сиріт у країні спонукало уряд СРСР на черговий крок у бік поліпшення умов виховання і навчання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, шляхом передачі їх на виховання в сім’ї, завдяки чому в 1988 році з’явилася нова форма влаштування зазначеної категорії дітей – дитячі будинки сімейного типу. Однак дитячий будинок сімейного типу не став вирішенням усіх проблем покинутих дітей. Існують люди, які б хотіли взяти до себе на виховання дітей-сиріт або дітей, які залишилися без піклування батьків, але дуже важко виховувати і утримувати відразу п’ятьох дітей, до того ж якщо є ще й свої. Виконувати таке завдання цим людям не під силу. Ця обставина стала одним із чинників, що викликав до життя ще одну форму влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, – прийомну сім’ю.

Незважаючи на наявність такої кількості можливостей для влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, проблема бездоглядних дітей в Україні залишається нерозв’язаною. Численні проблеми, пов’язані з улаштуванням зазначеної категорії дітей, сприяли поверненню давно забутої, але досить раціональної форми влаштування покинутих дітей – патронату.

У підрозділі 1.2 “Дитячий будинок сімейного типу в системі форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” провадиться детальний порівняльний аналіз правових підстав улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою визначення місця дитячого будинку сімейного типу в системі форм улаштування таких дітей.

Аналіз чинного законодавства України дає підстави для виокремлення трьох форм улаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків: 1) сімейна форма (улаштування дітей у сім’ю); 2) інтернатна форма (улаштування в навчально-виховні заклади); 3) квазі-сімейна форма (улаштування дітей у сім’ю із збереженням державної підтримки).

Наведені форми мають власні види, які характеризуються специфічними комплексами юридичних засобів забезпечення прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дослідження особливостей виникнення і припинення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу, а також характеру прав і обов’язків дітей та їх вихователів дало дисертанту підстави зробити висновок, що за такими ознаками, як підстави виникнення правовідносин та рівність прав і обов’язків суб’єктів, дитячий будинок сімейного типу наближається до сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. А такі ознаки, як відсутність взаємних прав і обов’язків батьків-вихователів і вихованців дитячого будинку сімейного типу, відплатність обов’язків батьків-вихователів наближає його до інтернатної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Крім того, правовідносини в дитячому будинку сімейного типу припиняються за наявності як тих юридичних фактів, що необідні для припинення правовідносин при сімейній формі влаштування, так і тих, що призводять до припинення правовідносин при інтернатній формі.

Таким чином, можна стверджувати, що дитячому будинку сімейного типу притаманні особливості як сімейної, так і інтернатної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування і віднести дитячий будинок сімейного типу до квазі-сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

У даному підрозділі дисертантом наводиться визначення дитячого будинку сімейного типу.

У процесі функціонування дитячого будинку сімейного типу виникає цілий комплекс взаємопов’язаних відносин, що регулюються нормами різних галузей права і законодавства: цивільних, сімейних, адміністративних, трудових, щодо соціального забезпечення, земельних. Дана обставина пояснюється як складністю суб’єктного складу дитячого будинку сімейного типу, так і багатоманітністю особистих немайнових і майнових благ, щодо яких складаються ці відносини, тобто їх об’єктів.

Розділ 2 “Правовідносини, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу” присвячений характеристиці правовідносин, які передують укладенню Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу та визначенню його правової природи.

У підрозділі 2.1 “Характеристика правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу” дістала подальшого розвитку теорія юридичного складу як підстави виникнення цивільних правовідносин.

Дисертант стверджує, що підставою виникнення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу є юридичний склад, що включає три елементи: письмову заяву особи або осіб, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання у сім’ю; письмовий висновок відповідного відділу у справах сім’ї та молоді; рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Особливістю цього юридичного складу є те, що жоден із його елементів не може бути виключений з нього, а також те, що ці елементи повинні виникати у певній, чітко визначеній у законі послідовності.

Із цього виникає проблема того, чи мають правове значення ті наслідки, що тягне за собою кожен з елементів юридичного складу, який є підставою виникнення правовідносин у дитячого будинку сімейного типу. Існує декілька точок зору на цю проблему. Автор підтримує точку зору, згідно з якою в праві потрібно розрізняти декілька категорій юридичних складів: 1) склади, елементи, яких мають самостійне правове значення, іншими словами, є юридичними фактами; 2) склади, які становлять собою сукупність фактів, які набувають юридичного значення тільки у момент завершення юридичного складу (В.І. Данилін, С.І. Реутов). Таким чином, дисертант пропонує поділяти юридичні факти на два види: а) факти, які мають самостійне правове значення і тягнуть за собою виникнення проміжних правовідносин та б) факти, які не мають самостійного значення, але входять до юридичного складу як його невід’ємна частина.

Серед юридичних фактів, що входять до юридичного складу, необхідного для створення дитячого будинку сімейного типу, більшість мають самостійне значення (заява особи або осіб, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання у сім’ю; висновок відповідного відділу у справах сім’ї та молоді). Тільки останній елемент складу, а саме – рішення про створення дитячого будинку сімейного типу – відноситься до юридичних фактів другого типу. Цей факт не має самостійного значення, не породжує проміжних правовідносин і входить до юридичного складу як його невід’ємна частина.

Для визначення основ регулювання відносин, які виникають при організації діяльності дитячого будинку сімейного типу, у даному підрозділі розглядається також питання правової природи тих правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу.

На підставі порівняльного аналізу теорій організаційних правовідносин у доктрині цивільного та адміністративного права автор робить висновок, що за своєю правовою природою відносини, які виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу, є організаційними.

У підрозділі 2.2 “Характеристика Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу” автор обгрунтовує думку про те, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є комплексним.

На підставі аналізу ознак комплексних договорів у даному підрозділі підкреслюється, що, по-перше, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є підставою виникнення цілої низки правовідносин як майнового, так і немайнового характеру, по-друге, правовідносини, що виникають унаслідок укладення цього Договору, є предметом регулювання різних галузей права, і, по-третє, зобов’язання, що виникають із цього Договору, об’єднані єдиною метою – створення найкращих і максимально наближених до сімейних умов для забезпечення особистих і майнових прав дитини.

Дисертантом визначено місце Договору в загальноприйнятій системі класифікації договорів. Цей Договір є взаємним, відплатним і консенсуальним.

У системі правовідносин, які виникають на підставі Договору, вихованці дитячого будинку сімейного типу по відношенню до батьків-вихователів і органу опіки та піклування є третіми особами. Зважаючи на те, що виконання здійснюється вихованцям дитячого будинку сімейного типу, які не стають стороною у Договорі та не набувають права вимагати від батьків-вихователів і органу опіки та піклування виконання їх обов’язків, дисертант робить висновок, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є договором про виконання третій особі.

Завданням даного підрозділу дисертації є виокремлення з Положення про дитячий будинок сімейного типу саме тих умов, без яких Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу не може вважатися укладеним, тобто істотних умов.

Основною і конститутивною істотною умовою будь-якого договору є його предмет. Через те, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є комплексним і відповідно є підставою виникнення низки різногалузевих правовідносин цей Договір можна вважати багатопредметним. Істотними умовами Договору також є розмір грошового утримання батьків-вихователів, умова щодо строку дії Договору, тобто строку, на який дитина передається в дитячий будинок сімейного типу. У Договорі повинні бути визначені права і обов’язки сторін Договору.

Наприкінці підрозділу з урахуванням характеристики Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу дисертант формулює визначення вказаного Договору.

Розділ 3 “Правовідносини, що виникають в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу”.

Підрозділ 3.1 “Майнові правовідносини в системі правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу” присвячено розв’язанню проблем, що виникають під час реалізації суб’єктами дитячого будинку сімейного типу своїх майнових прав у процесі його діяльності.

У дитячому будинку сімейного типу між його суб’єктами виникає багато різноманітних зв’язків стосовно майна. Вони набувають певної юридичної форми і стають правовідносинами.

Правовідносини власності є центральними серед майнових правовідносин у дитячому будинку сімейного типу. Майно може належати на праві власності кожному із суб’єктів дитячого будинку сімейного типу. Після створення дитячого будинку сімейного типу правовий режим зазначеного майна вихованців і батьків-вихователів не змінюється і право власності на це майно не припиняється.

При передачі на виховання у дитячий будинок сімейного типу діти зберігають право на одержання пенсій і аліментів від своїх рідних батьків. Спеціальний правовий режим установлений щодо аліментів на дитину, яка проживає в дитячому будинку сімейного типу. Батьки-вихователі не набувають права власності на аліменти, що належать вихованцям дитячого будинку сімейного типу, бо якщо хоча б один із батьків вихованця живий, то право власності на аліменти належить йому, а якщо той з батьків, з ким проживала дитина, помер, аліменти є власністю дитини. Батьки-вихователі обмежені також і у використанні зазначених коштів.

Ще одним джерелом права власності у дитячому будинку сімейного типу є майно і кошти, які можуть надаватися юридичними та фізичними особами дитячому будинку сімейного типу у вигляді благодійної допомоги під час його діяльності відповідно до п. 29 Положення дитячому будинку сімейного типу. Ураховуючи те, що підставою виникнення цих правовідносин є договір, а також їх безвідплатний та цільовий характер, у дисертації робиться висновок, що вказаний договір є пожертвою, і тому, укладаючи з батьками-вихователями договір про надання благодійної допомоги, юридична або фізична особа повинна вказати, що майно і кошти передаються для використання на потреби вихованців дитячого будинку сімейного типу і не підлягають відчуженню.

Підставою набуття права власності на майно у дитячому будинку сімейного типу може бути спільна праця суб’єктів такого дитячого будинку. Правовий режим майна, набутого внаслідок спільної праці батьків-вихователів і вихованців дитячого будинку сімейного типу, залишається нез’ясованим, проте розв’язання проблеми вбачається в проведенні аналогії з особистим селянським господарством, основними ознаками якого є, по-перше, сімейне об’єднання осіб, по-друге, трудове об’єднання. Таким чином, у дисертації робиться висновок, що майно, набуте спільною працею вихованців і батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, є їхньою спільною сумісною власністю.

У ході аналізу правовідносин у дитячому будинку сімейного типу також постає питання щодо прав вихованців на житлове приміщення, в якому батьки-вихователі проживають до створення дитячого будинку сімейного типу і яке належать їм на праві власності і використовується в діяльності дитячого будинку сімейного типу. Аналіз правового становища вихованців щодо зазначеного об’єкту права власності батьків-вихователів дав змогу автору зробити висновок про те, що вихованців дитячого будинку сімейного типу не можна вважати ні тимчасовими мешканцями, ні наймачами цього житлового приміщення. Вони мають такий же обсяг прав на житлове приміщення батьків-вихователів, як і члени сім’ї останніх, які проживають разом з ними і ведуть з ними спільне господарство.

Мають свою специфіку відносини, об’єктом яких є майно, що не належить його суб’єктам на праві власності, а надається їм у користування державними органами. Найбільш цінним майном і таким, що складає основу діяльності дитячого будинку сімейного типу, є безперечно житло, яке надається батькам-вихователям позачергово у вигляді індивідуального житлового будинку або багатокімнатної квартири. У дисертації доводиться, що як користування, так і надання житлового будинку або багатокімнатної квартири повинно здійснюватися відповідно до норм законодавства, які регулюють порядок надання і користування службовими житловими приміщеннями.

Разом із нерухомим майном у дитячий будинок сімейного типу може передаватися також і рухоме майно. Воно надається батькам-вихователям і вихованцям на праві володіння, і вони мають рівні права на користування цим майном.

У підрозділі 3.2 “Особисті немайнові правовідносини в системі правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу” проводиться аналіз особистих немайнових прав батьків-вихователів та вихованців дитячого будинку сімейного типу.

Положення про дитячий будинок сімейного типу покладає на батьків-вихователів відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток вихованців, унаслідок чого батьки-вихователі мають як права, так і обов’язки щодо виховання таких дітей. Але права і обов’язки, рідних батьків дитини, переданої в дитячий будинок сімейного типу, переходять до батьків-вихователів не в повному обсязі, оскільки деякі з них настільки пов’язані з особою рідних батьків, що не можуть передаватися іншим особам.

Батьки-вихователі є представниками вихованців у цивільно-правовому і процесуальному сенсі. Ці правовідносини мають як спільні риси, так і певні відмінності: вони різні за своїм суб’єктним і об’єктним складом, за обсягом прав і обов’язків представників, а також відрізняються за своєю тривалістю. Обов’язок цивільно-правового представництва батьків-вихователів припиняється при досягненні вихованцями віку 14 років, а обов’язок процесуального представництва – фактично припиняється тільки тоді, коли вихованці вибувають із дитячого будинку сімейного типу при досягненні повноліття чи навіть пізніше. Крім того, батьки-вихователі можуть бути процесуальними представниками вихованців і тоді, коли останні самостійно звернулися до суду.

Із права неповнолітнього звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів також випливає, що вихованці дитячого будинку сімейного типу можуть звернутися до суду зі скаргами на неправомірні дії батьків-вихователів і членів їх сім’ї. У цьому разі інтереси неповнолітніх вихованців у справі суперечать інтересам їх законних представників. Чинне законодавство не передбачає виходу з такої ситуації. Здається, що захист прав і законних інтересів вихованців має здійснювати орган опіки та піклування, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Крім того, враховуючи обставини, за яких виникла необхідність передати дитину в дитячий будинок сімейного типу, права дітей можуть захищати їхні власні батьки, якщо вони не позбавлені батьківських прав і є повністю дієздатними.

У підрозділі 3.3 “Відповідальність батьків-вихователів за неналежне виконання своїх обов’язків” характеризуються підстави, умови і особливості цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів.

У випадку дитячого будинку сімейного типу має місце як договірна, так і позадоговірна відповідальність батьків-вихователів. Автор пропонує критерій для розмежування договірної та позадоговірної відповідальності батьків-вихователів, яким є шкода, заподіяна життю і здоров’ю дитини. У випадку, коли невиконання ними свого обов’язку щодо виховання дітей завдає шкоди життю і здоров’ю дитини, батьки-вихователі повинні нести позадоговірну цивільно-правову відповідальність.

Протиправною поведінкою батьків-вихователів шкода може бути заподіяна не тільки особі, але й майну вихованців дитячого будинку сімейного типу. Оскільки Договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу не передбачено ніяких обов’язків майнового характеру батьків-вихователів щодо вихованців, можна припустити, що батьки-вихователі в разі заподіяння шкоди майну вихованців будуть нести за неї позадоговірну відповідальність.

Із аналізу ст. 1197 ЦК України випливає, що позадоговірна відповідальність батьків-вихователів буде мати місце і в тому разі, коли внаслідок нездійснення або неналежного здійснення батьками-вихователями свого обов’язку щодо виховання, переданих їм дітей, діями (бездіяльністю) останніх завдано шкоди життю, здоров’ю чи майну третіх осіб.

Іншим видом цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу є договірна відповідальність. У зазначеному підрозділі робиться висновок про те, що батьки-вихователі будуть нести договірну відповідальність за неналежне виконання або невиконання свого обов’язку щодо виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, покладеного на них Договором, у тому разі, коли їхніми діями шкода дитині, взятій ними для виховання та спільного проживання, не завдана. Таким чином, договірна відповідальність покладається на батьків-вихователів за неналежне виконання або невиконання обов’язків немайнового характеру, і умовами її є протиправна винна поведінка батьків-вихователів щодо вихованців дитячого будинку сімейного типу. Це означає, що склад цивільного правопорушення при договірній відповідальності може бути усіченим.

На відміну від звичайних договорів, відповідальність за неналежна виконання або невиконання яких є майновою, форми договірної відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу матимуть адміністративний характер.

Розділ 4 “Правовідносини, що виникають у процесі припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу” присвячено питанням припинення правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Ці правовідносини розглянуто з точки зору правової природи.

Діяльність дитячого будинку сімейного типу може бути припинена у добровільному та примусовому порядку. Примусове припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу пов’язане із застосуванням до батьків-вихователів заходів юридичної відповідальності, а припинення його діяльності у добровільному порядку – з певними правомірними діями або подіями, які є підставами припинення зобов’язальних правовідносин, що виникли під час діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Особливою правовою природою дитячого будинку сімейного типу, а також специфікою об’єктів і предметів Договору про організацію його діяльності пояснюється те, що не всі способи припинення зобов’язань, перелічені у главі 50 Цивільного кодексу України, можуть служити способами припинення тих зобов’язальних правовідносин, які виникають на підставі Договору. Таким чином, зобов’язальні правовідносини, що виникли в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу, можуть бути припинені: 1) шляхом виконання, проведеного належним чином; 2) за домовленістю сторін; 3) неможливістю виконання; 4) смертю боржника.

Автор наводить аналіз кожної з цих підстав, із зазначенням їх особливостей стосовно дитячого будинку сімейного типу.

Основною особливістю припинення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу є те, що в більшості випадків припинення дії Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу в добровільному порядку правовий зв’язок між батьками-вихователями і вихованцями дитячого будинку сімейного типу зберігається у вигляді взаємних майнових та особистих немайнових прав і обов’язків.