Кодинець А.О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України

summary

      У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; ступінь наукової розробки проблеми дослідження; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються предмет, об’єкт, основна мета та завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, особистий внесок дисертанта; формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист; висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження; вказуються публікації за темою дисертації.

      Розділ 1 “Загальна характеристика та система засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України” присвячений дослідженню засобів індивідуалізації як об’єктів правової охорони. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У Підрозділі 1.1. “Комерційні найменування, торговельні марки і географічні зазначення: виникнення та розвиток правового регулювання” здійснено розмежування виникнення засобу індивідуалізації, як явища економічної та юридичної сфер. На підставі проведеного у роботі історичного аналізу зазначається, що появу засобів індивідуалізації (комерційного найменування, торговельної марки та географічного зазначення), як явищ економічної сфери, слід відносити до різних історичних епох. Використання спеціальних символів на товарі, що свідчать про географічне місце його виготовлення, увійшло у практику ще в період античності; цехові знаки Середньовіччя стали основою для розвитку сучасних колективних марок та лише у кінці цього періоду, внаслідок розвитку мануфактурного виробництва, одержало поширення таврування товарів індивідуальними торговельними марками. Комерційне найменування, як явище економічного життя, виникло у період Нового часу у результаті діяльності торговельних товариств.

Як явища юридичної сфери, засоби індивідуалізації виникають з моменту одержання правової охорони, яка здійснювалася більш історично збалансовано, починаючи з ХІХ ст. Якщо комерційне найменування та торговельна марка практично одночасно у середині ХІХ ст. отримали правове регулювання у результаті кодифікації торговельних правил та звичаїв, то підставою для розвитку системи правової охорони географічних зазначень став їх нормативний захист на міжнародно-правовому рівні. Під впливом міжнародного законодавства на початку ХХ ст. були сформовані національні законодавчі акти про правову охорону зазначень походження товарів та географічних зазначень.

У підрозділі 1.2. “Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг: термінологія та сучасний стан правової охорони”  на підставі історично-порівняльного дослідження термінології, встановлено, що ЦК України нормативно оформив зміну найменування всіх засобів індивідуалізації - об’єктів інтелектуальної власності.

У роботі аргументується, що трансформація назви позначення, що використовується для ідентифікації юридичної особи, з фірмового на комерційне найменування, не враховує правові традиції та може створити у правозастосовувача хибне уявлення про вільну оборотоздатність комерційного найменування, що суперечить положенням ЦК України.

З метою забезпечення чіткого визначення правового статусу комерційного найменування, як різновиду найменування юридичної особи, вказується про  необхідність у закріпленні в ЦК України принципу обов’язковості комерційного найменування для підприємницьких юридичних осіб. Обґрунтовується також доцільність прийняття Закону України “Про охорону прав на комерційні найменування”.

Закріплення у ЦК України поняття “торговельної марки” для характеристики позначення, що відрізняє товари та послуги одних осіб від продукції інших, обумовлюється потребою уніфікації термінології та відповідає міжнародним стандартам. Закладені ЦК України зміни, зумовлюють необхідність оновлення законодавства у даній сфері правового регулювання та забезпечення єдності використовуваної термінології, шляхом заміни терміну “знак для товарів та послуг” на “торговельну марку”.

На підставі аналізу міжнародно-правових документів та категоріального апарату, що застосовується на міжнародному та національному рівнях, визнається доцільною уніфікація правової термінології, здійснена ЦК України шляхом введення до системи інтелектуальної власності категорії “географічне зазначення”. Водночас, наголошується, що зміни, закладені на кодифікованому рівні потребують подальшої деталізації та консолідації на рівні, спеціальних законодавчих актів термінів “найменування місця походження” та “географічне зазначення походження” в єдине поняття “географічного зазначення”.

У підрозділі 1.3. “Проблеми відмежування засобів індивідуалізації від суміжних правових категорій” досліджено особливості співвідношення засобів індивідуалізації з системою індентифікуючих позначень (найменуванням підприємства, комерційним позначенням, фірмовим та сетифікаційним знаком), та системою об’єктів авторського права і патентного права.

На підставі аналізу питання відмежування комерційного найменування від суміжних правових категорій, встановлено, що відсутність легальної дефініції поняття “комерційне найменування” та подвійний правовий статус підприємства, закріплений в українському законодавстві, стали правовою підставою ототожнення комерційного найменування юридичної особи – суб’єкта права та назви підприємства, як виду об’єкта права. Тому для характеристики засобу ідентифікації підприємства пропонується використовувати термін “комерційне позначення”, відомий міжнародному законодавству як вид засобів індивідуалізації, що є елементом системи об’єктів інтелектуальної власності та забезпечити його правову охорону на рівні національного законодавства.

З метою реалізації положень ЦК України та ГК України про охорону комерційних найменувань, у роботі обґрунтовується доцільність встановлення правила про неможливість реєстрації, як комерційних найменувань, позначень, що відтворюють назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти, без згоди власників авторського права або їх правонаступників.

Підрозділ 1.4. роботи “Система засобів індивідуалізації” присвячений дослідженню зв’язків, функціональних особливостей та елементів засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

  Аналіз структури засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності, дозволяє визначити їх видові елементи (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення), та різновиди (наприклад, індивідуальні та колективні торговельні марки). Елементи системи засобів індивідуалізації можна класифікувати за: 1) об’єктом ідентифікації; 2) формою вираження; 3) колом суб’єктів, які мають право на їх використання; 4) суб’єктним складом тощо.  

 Доводиться, що засіб індивідуалізації може проходити у процесі свого генезису декілька стадій, кожній із яких відповідає притаманна їй форма виражання. На першій стадії ідентифікуюче позначення виникає як явище економічної сфери, що може отримати правову охорону. На стадії відомості, у залежності від її ступеня, комерційне найменування та торговельна марка може перебувати в одній із трьох форм правової охорони: популярній, знаменитій чи добре відомій. На третій стадії розвитку засіб індивідуалізації втрачає свої ідентифікуючі риси та перетворюється у видове позначення, що застосовується для найменування певної категорії товарів чи виду продукції, та не пов’язується з їх конкретним виробником чи географічним місцем виготовлення.

Засоби індивідуалізації залежать та видозмінюються відповідно до змін економічного устрою держави. Найкращі умови для їх функціонування виникають в умовах розвинутої конкуренції учасників ринкових відносин.  Впливає на засоби індивідуалізації також розвиток інформаційних технологій. Зокрема, розвиток глобальної інформаційної мережі (Інтернет) зумовив розширення традиційного переліку засобів індивідуалізації за рахунок включення до нього, як нового видового елементу, доменного імені.

Засоби індивідуалізації характеризуються єдиними функціональними характеристиками. Функції торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень розташовані у чітко визначеній багаторівневій ієрархічній структурі, єдиній для всіх засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності.

Таким чином, комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення формують систему, що характеризується своїми визначальними особливостями.

Розділ 2 “Суб’єктивні права на засоби індивідуалізації у сфері цивільних прав” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Правова природа та особливості прав на засоби індивідуалізації”  досліджуються основні наукові підходи визначення юридичної природи прав на результати творчої, інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації, визначаються типові, родові та видові ознаки суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації.

На підставі проведеного аналізу основних теоретичних підходів інтерпретації юридичної природи прав на результати творчої, інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, пропонується їх диференціювати на дві групи: 1) аналогістичні теорії - доктрини, що тлумачать права на результати творчості за аналогією з існуючими інститутами системи цивільного права; 2) специфічні – наукові підходи, що визначають права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, як самостійну та незалежну від існуючих правових інститутів, групу цивільних прав. У дисертаційному дослідженні здійснюється їх аналіз та підкреслюється неприйнятність використання пропрієтарної концепції інтерпретації сутності прав на засоби індивідуалізації, як такої, що не враховує при побудові правого режиму їх охорони характер об’єкта, обсяг охорони та зміст даних прав.

Враховуючи характер об’єкту, специфіку обсягу правової охорони та особливості розпорядження, у роботі обґрунтовується потреба у характеристиці прав на засоби індивідуалізації як квазівиключних.

На підставі порівняльно-правового аналізу права на комерційне найменування у системі прав на засоби індивідуалізації та об’єкти інтелектуальної власності,  встановлені ознаки суб’єктивного права на засоби індивідуалізації та проведена їх консолідація у три групи: типові, родові та видові.

У підрозділі 2.2. роботи “Суб’єкти прав на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення”, на підставі дослідження суб’єктного складу правовідносин у сфері використання комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень, встановлено, що суб’єктами права на комерційні найменування є лише юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю (підприємницькі товариства).

Індивідуалізація інших видів юридичних осіб, статутна діяльність яких не пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт чи наданням послуг, як основного виду діяльності, забезпечується на підставі їх офіційного найменування. Фізичні особи-індивідуальні підприємці набувають та здійснюють цивільні права, створюють та виконують цивільні обов’язки під своїм ім’ям.

З метою попередження виникнення можливих конфліктів між фізичними особами, що зареєстрували як комерційні найменування свої прізвища (імена), тотожні чи схожі з прізвищами (іменами) інших осіб, обґрунтовується потреба у  законодавчому обмеженні кола суб’єктів права на комерційне найменування лише підприємницькими юридичними особами.

У Підрозділі 2.3. “Зміст суб’єктивного права на засоби індивідуалізації” зазначається, що доктринальне визначення та нормативне закріплення елементів змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації, пов’язане з домінуючою у правовій науці теорією інтерпретації юридичної природи прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Враховуючи конструкцією прав на засоби індивідуалізації, специфіку правового режиму їх охорони, обґрунтовується належність до змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації правомочності використання, розпорядження та заборони.

Правомочністю використання охоплюється весь спектр можливих форм застосування комерційних найменувань, географічних зазначень та торговельних марок у будь-яких сферах, пов’язаних з функціонуванням управомоченого суб’єкта чи оборотом ідентифікованого об’єкта.

Форми реалізації правомочності розпорядження є неоднаковими для різних видів засобів індивідуалізації. До змісту суб’єктивного права на географічне зазначення правомочність розпорядження не входить. Суб’єкт права на торговельну марку наділений максимально широким спектром форм реалізації правомочності розпорядження, що проявляється у його можливості надання чи передачі прав на торговельну марку на підставі відповідних договірних конструкцій у повному обсязі чи частково. У сфері комерційних найменувань існують обмежені можливості розпорядження. Розпорядження у даній галузі має дві форми: 1) передача прав на комерційне найменування при правонаступництві у випадку реорганізації юридичної особи, якщо умови її проведення не передбачають збереження за особою такого найменування; 2) надання прав на комерційне найменування разом з іншими виключними правами на підставі договору комерційної концесії.

Правомочність заборони суб’єкта права на засоби індивідуалізації включає значний діапазон правових можливостей уповноваженої особи, які поширюються на заборону використання тотожних та схожих позначень при наявності небезпеки їх змішування.

У Підрозділ 2.4. “Теоретичні та практичні аспекти захисту суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг” пропонується визначити право на захист, як правову можливість уповноваженої особи використовувати заходи правоохоронного характеру з метою запобігання правопорушенню, припинення його наслідків, поновлення порушеного права та забезпечення виконання юридичного обов'язку.

У роботі обґрунтовується, що захист прав на засоби індивідуалізації має ряд особливостей, які проявляються у наступному:

а) у рамках прав на засоби індивідуалізації існують обмежені можливості використання неюрисдикційних механізмів захисту порушених прав у порядку самозахисту чи через застосування заходів оперативного характеру;

б) для захисту прав на засоби індивідуалізації в адміністративному порядку пріоритетне значення має превентивна діяльність державних органів у формі державній реєстрації позначень як торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань;

в) наявні спеціальні способи судового захисту, які реалізуються, насамперед, у сфері прав на засоби індивідуалізації (знищення з товару чи його упаковки незаконно використовуваного засобу індивідуалізації чи схожого з ним позначення; опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права на засоби індивідуалізації та зміст судового рішення щодо такого порушення).

Доводиться, що потребує удосконалення, передбачена Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, процедура розгляду заперечення проти реєстрації торговельної марки.

У Висновках викладені найбільш важливі теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення цивільно-правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, та внесення змін до законодавства України. Наводяться теоретичні узагальнення та пропонується нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні системи засобів індивідуалізації, правової природи та ознак суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації, особливостей їх правового захисту.