Грабовська О.О. Особливості судочинства в справах про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України

summary

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробки, об”єкт і предмет дослідження, мета і завдання, методологічна, теоретична та емпірична основи роботи, сформульовані основні положення, висновки та пропозиції, які характеризують її новизну,  практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

РОЗДІЛ І “Загальна характеристика справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню процесуально-правової природи справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, а також характеристиці джерел права, які регламентують судову процедуру усиновлення.

У підрозділі 1.1. “Процесуально-правова природа справ про усиновлення дітей іноземними громадянами”  досліджуються наявні в юридичній літературі визначення поняття усиновлення і дається авторський варіант визначення даного поняття, розкривається зміст  основного принципу, на якому він будується –  відповідність усиновлення інтересам дитини, а також визначається суть цієї категорії справ, мета їх розгляду та вирішення.

Проаналізовано процесуально-правову природу справ цієї категорії  і зроблено висновок про те,  що в справах про усиновлення встановлюється юридичний  статус усиновителів та юридичний  статус усиновлених а не “стан усиновителів”, “стан усиновлених”, або “факт усиновлення” як зазначається в юридичній літературі окремими авторами. При їх розгляді та вирішенні застосовуються загальні правила цивільного процесу, встановлені ЦПК з окремими винятками, правила окремого провадження, а також положення законодавства, які регламентують розгляд та вирішення судами справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

У  підрозділі 1.2. “Характеристика джерел права, що регулюють процедуру усиновлення дітей іноземними громадянами” досліджується зміст  міжнародно-правових актів, зокрема, Конвенції ООН про права дитини 1989 р., Декларації ООН про соціальні та правові принципи стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях 1986 р., Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р., а також аналізується їх вплив на розвиток законодавства України про усиновлення. Дисертантка робить висновок про неврегульованість питання застосування міжнародно-правових актів в правозастосовчій діяльності, оскільки ці акти мають декларативний характер і кожна країна імплементує їх положення у внутрішнє законодавство з урахуванням доцільності.

Автором доводиться, що  участь у справах цієї категорії громадян різних держав обумовлює необхідність застосовування міжнародних договорів. В судовій практиці ці джерела  не застосовуються в тій мірі, яка б відповідала меті їх укладення і місці в ієрархії норм права. Тому зроблено висновок: 1) про необхідність укладення окремих міжнародних договорів в сфері міжнародного усиновлення, в першу чергу, з тими країнами, громадяни яких найчастіше усиновлюють дітей в Україні (США, Італія, Німеччина, Ізраїль, Франція); 2) про необхідність вирішення в договорах проблемних питань, які виникають при розбіжностях у законодавстві України та країни проживання усиновителів; 3) про необхідність конкретизації в чинних договорах положень, які стосуються порядку повернення дитини з-за кордону у випадках, коли усиновлення не відповідає її інтересам та з інших причин, які суд визнає поважними, а також про необхідність  вказувати в договорах відповідні компетентні установи, які повинні здійснювати нагляд за дотриманням прав усиновлених в Україні дітей та їх адресу в іноземних державах.

На підставі аналізу законодавства та судової практики доведено, що особливість справ про усиновлення дітей іноземними громадянами зумовлює необхідність застосування іноземного законодавства, оскільки кожна країна встановлює свої правила щодо процедури усиновлення в іноземних державах дітей, визнання рішень іноземних судів про встановлення усиновлення, а також щодо   правового статусу усиновлених в інших державах.

З метою урегулювання даної проблеми пропонується доповнити п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 “Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення” (Порядок усиновлення) підпунктом такого змісту: “витяг з законодавства країни проживання щодо основних вимог, встановлених для міжнародного усиновлення  та правового статусу дітей, усиновлених в Україні. Витяги повинні бути завірені компетентними установами та перекладені на українську мову”.

У РОЗДІЛІ ІІ “Особливості порушення в суді справ про усиновлення дітей іноземними громадянами”, який складається з двох підрозділів, розкривається мета,  зміст стадії порушення  справ цієї категорії,  процесуально-правове становище іноземних громадян, передумови права на звернення до судів із заявами про усиновлення та процесуальний порядок порушення судом справ цієї категорії.

У підрозділі 2.1. “Передумови права на звернення до суду із заявою про встановлення усиновлення” розглянуті питання процесуально-правового положення іноземних громадян з точки зору  гарантування і законодавчого забезпечення прав іноземців на звернення до судів України за захистом своїх прав та  інтересів. На підставі аналізу положень Конституції України, ЦПК України, міжнародних договорів, автор визначає принципові начала юридичного статусу іноземних громадян у цивільному судочинстві і характеризує їх наступними чинниками: наявністю національного режиму, рівністю перед законом і судом незалежно від громадянства, національності, соціального походження та віросповідання, гарантією дотримання Україною прав іноземних громадян та осіб без громадянства.

Враховуючи процесуальні особливості справ про усиновлення дітей іноземними громадянами,  виділяються передумови права іноземних громадян на звернення до суду із заявою про усиновлення, дотримання яких є обов”язковим для порушення справи: наявність правоздатності та дієздатності, підвідомчість справи суду, юридична заінтересованість заявників, дотримання правил підсудності, належне оформлення заяви про встановлення усиновлення (оплата її держмитом, подання копій в залежності від кількості заінтересованих осіб).

Аналізуючи питання дієздатності іноземців в цивільному процесі України, враховуючи проблеми судової практики, а також законодавство деяких країн, зокрема, Німеччини, Франції, автор доводить, що необхідно переглянути положення ст. 211 СК України, яка встановлює, що усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна особа (яка досягла 18 років) і пропонує встановити загальну нижню вікову межу - 25 років, оскільки, як правило, в цьому віці кандидат в усиновителі вже сформований як особистість, має освіту, заробіток і може свідомо відповідати за свої вчинки. Для виняткових випадків (наприклад, при усиновленні дитини родичами або особами, в яких вже проживає дитина), автор вважає доцільним дозволяти усиновлювати з 18 років.

Обґрунтовується необхідність встановлення і верхньої вікової межі для кандидатів в усиновителі. Випадки смерті кандидатів в усиновителі як в процесі усиновлення, так і після, аналіз положень законодавства інших держав, обумовили висновок про те, що необхідно заборонити усиновлювати дітей особам, вік яких перевищує 45 років з метою запобігання корисливого усиновлення, а також забезпечення умов для  зростання дитини в повноцінній сім’ї, батьки в якій мають добре здоров’я, постійний заробіток і спроможні належним чином виховати усиновленого.

У зв’язку з цим пропонується  ч. 1 ст. 211 СК України викласти в такій редакції: “Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа, якій на день усиновлення виповнилося 25 років. У виняткових випадках суд може винести рішення про усиновлення особою, якій на день усиновлення виповнилось 18 років. Вік усиновителя не повинен перевищувати 45 років. В особливих випадках (наприклад, при усиновленні родичами), суд може винести рішення про усиновлення, не враховуючи верхню вікову межу усиновителів”.

У підрозділі 2.2. “Процесуальний порядок порушення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” автор досліджує специфіку справ даної категорії з точки зору дотримання умов реалізації права на звернення іноземних громадян – кандидатів в усиновителі до суду та порушення справи судом.

Особливість справ про усиновлення дітей іноземними громадянами полягає у тому, що для їх порушення необхідним є дотримання іноземцями-кандидатами в усиновителі досудової процедури: звернення до  Центру по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України для отримання дозволу на проведення усиновлення, до органів опіки і піклування для отримання направлення до дитячого будинку, а також до дитячих будинків для знайомства та встановлення контакту з усиновлюваним. І ця процедура повинна бути  підтверджена документами, які є доказами по справі.

Окрім документів, виданих цими установами, для відкриття провадження у справі необхідним є і  пакет документів, який готується компетентними установами іноземних держав, в яких проживають кандидати в усиновителі (ст. 252 ЦПК та п. 9, 10 Порядку усиновлення).

Аналіз ст. 252  ЦПК, п. 9, 10 Порядку усиновлення, а також судової практики, дозволив автору виявити розбіжності в частині переліку документів, які необхідно додати до заяви про  усиновлення і запропонувати внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 252 чинного ЦПК.

Враховуючи процесуальні особливості справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор робить висновок про те, що заява про усиновлення дитини іноземними громадянами повинна відповідати як загальним вимогам, які викладені у ст. 119  ЦПК, так і спеціальним, які передбачені ст. 252  ЦПК.

Обґрунтовано висновок, що наслідками порушення справ цієї категорії є: 1) виникнення цивільних процесуальних правовідносин між судом, заявниками, заінтересованими особами та особами, які сприяють розгляду та вирішенню цієї категорії справ; 2) початок перебігу процесуальних строків; 3) виникнення у судді обов’язку належним чином підготувати справу до судового розгляду; 4) виникнення у  заявників та заінтересованих осіб комплексу передбачених законом прав.

У РОЗДІЛІ ІІІ    “Процесуальні дії по підготовці справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до судового розгляду у судовому засіданні”, який складається з чотирьох підрозділів, розкривається мета, значення і зміст підготовки справ даної категорії до судового розгляду; досліджується процес з’ясування обставин, що мають значення для правильного та своєчасного вирішення цих справ та порядок визначення кола доказів, які їх підтверджують; визначається коло осіб; досліджується порядок  призначення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до судового розгляду.

У підрозділі 3.1. “Мета, значення і зміст підготовки справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” дається загальна характеристика стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду, а також досліджуються характерні особливості підготовки справ даної категорії.  Аналізуючи відповідні положення нового ЦПК щодо підготовки цивільних справ до судового розгляду,  обґрунтовано висновок про те, що дана категорія справ не може бути вирішена на цьому етапі провадження, для цих справ ЦПК передбачена підготовка з метою своєчасного та правильного  їх вирішення.

Обґрунтовано висновок, що в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами зміст підготовки складається з наступних процесуальних дій: з’ясування обставин, які мають значення для правильного та своєчасного розгляду справи та визначення кола доказів, які їх підтверджують; визначення кола осіб, які повинні взяти участь у справі; призначення справи до судового розгляду і своєчасне повідомлення учасників процесу про час і місце судового засідання.

У підрозділі 3.2. “З’ясування обставин, що мають значення для правильного та своєчасного вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами та визначення кола доказів, які їх підтверджують” автором розглядаються питання судового доказування в цивільному процесі, визначаються основні його стадії, а також   виділяються особливості доказової діяльності суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин в стадії підготовки  справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

Обґрунтовано  висновок про те, що в стадії підготовки справ цієї категорії реалізується перший етап доказового процесу – виявлення, збирання, витребування та надання доказів.

Враховуючи наявні в юридичній літературі визначення щодо  предмету доказування, аналізуючи зміст відповідних нормативних актів, а також   практику розгляду та вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор робить висновок, що до предмету доказування в справах цієї категорії суддею повинні включатися такі факти: 1) що підтверджують можливість заявників бути усиновителями  (досягнення ними повноліття та дотримання різниці у віці, встановленої законом;  перебування (неперебування) заявників у шлюбі; наявність у заявників дієздатності; що заявники не були позбавлені батьківських прав, або були усиновлювачами інших дітей і усиновлення відбулось; що заявники за станом здоров’я можуть бути усиновителями; наявність постійного місця проживання та постійного заробітку; що не виявилось громадян України, які б бажали усиновити дану дитину; що кандидати в усиновителі не притягувались до кримінальної відповідальності; наявність дозволу компетентного органу відповідної держави на в’їзд та постійне проживання усиновленої дитини; наявність письмового зобов’язання заявників в місячний термін поставити усиновлену дитину на консульський облік в консульській установі України в країні проживання (із зазначенням, в якій саме консульській установі) та надавати цій установі періодичну інформацію (не рідше одного разу на рік) про умови проживання і виховання дитини, можливість її представника спілкуватися з дитиною, а також збереження усиновленій дитині громадянства України до досягнення нею 18-річного віку; обставини, що обгрунтовують бажання заявників усиновити дитину; 2) що підтверджують можливість усиновлення заявниками даної дитини: втрата дитиною батьківського піклування;  наявність (чи відсутність) в усиновлюваного братів та сестер; наявність згоди батьків, опікунів, піклувальників, другого з подружжя усиновлювачів на усиновлення;  наявність згоди самої дитини на усиновлення.

Обґрунтовано висновок про те, що в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами виявлення доказів – це діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі. Незважаючи на те, що основний  обов’язок збирання і надання доказів покладається на заявників та заінтересованих осіб, особливістю даної категорії справ є передбачене законом право суду збирати необхідні докази за власною ініціативою.

Оскільки в справах цієї категорії докази подаються не лише заявниками, а й заінтересованими особами, зокрема, Центром по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України, органами опіки і піклування, дитячими будинками та іншими, автор їх класифікує за джерелом надходження: 1) докази, пред’явлені ззаявниками поділяються на  особисті ( паспорт, копія свідоцтва про шлюб, згода на усиновлення другого з подружжя) та докази, надані іноземними установами (медичний висновок про стан здоров’я заявника, довідка з місця роботи, документ, що підтверджує право власності на житло, дозвіл компетентної установи відповідної держави на в’їзд та постійне проживання усиновленого та ін.); 2) докази, які надаються державними установами України: Центром по усиновленню (дозвіл на проведення усиновлення в Україні, направлення до відповідної райдержадміністрації для знайомства та встановлення контакту з дитиною та ін.);  органами опіки і піклування (письмовий висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, направлення до відповідного дитячого будинку для знайомства та встановлення контакту з дитиною); дитячими будинками (свідоцтво про народження дитини, висновок про стан здоров’я усиновлюваного, письмова відмова від дитини тощо); 3) докази, надані іншими заінтересованими особами (батьками дитини, опікунами, піклувальниками, усиновлюваним – згода на усиновлення та ін.).

У підрозділі 3.3. “Визначення кола осіб у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами” досліджується один з основних етапів  підготовки  справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до судового розгляду, пов”язаний з визначенням учасників по справі та залучення їх у процес.

На підставі аналізу законодавства, судової практики, встановлюється коло учасників судочинства в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами. В залежності від процесуального становища автор поділяє їх на такі групи: 1) заявники та їх представники; 2) заінтересовані особи (органи опіки  і піклування, Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України, прокурор, опікуни, піклувальники, усиновлюваний тощо); 3) особи, які сприяють провадженню справ цієї категорії (перекладач, експерт та ін.).

Аналізуючи питання  участі опікунів та піклувальників дитини в цих справах, робиться висновок про існуючу прогалину в законодавстві щодо притягнення зазначених осіб до процесу розгляду та вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами. На думку автора, якщо над дитиною встановлено опіку (піклування), опікунів (піклувальників) необхідно залучати в процес як заінтересованих осіб з метою винесення законного та обґрунтованого рішення.

Досліджуючи сучасні тенденції участі прокурора в цивільному процесі, судову практику, враховуючи особливості, складність, актуальність, суспільне значення справ про усиновлення дітей іноземцями, робиться висновок про необхідність обов’язкової участі в них прокурора з метою дачі висновку по справі.  У зв’язку з чим пропонується внести відповідні зміни в ЦПК України.

У підрозділі 3.4. “Призначення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до  розгляду у судовому засіданні” досліджується складова частина стадії підготовки цієї категорії справ – призначення справи до судового розгляду у судовому засіданні.

На підставі аналізу практики розгляду та вирішення судами справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, вказується на неналежне оформлення ухвал про призначення справ цієї категорії до судового розгляду, зокрема, в ухвалах стало буденним не вказувати заявників, заінтересованих осіб, найменування суду, в якому розглядається справа, його адреса, час розгляду, дані про надходження повісток про час та місце судового засідання тощо. З метою усунення неналежного оформлення даних ухвал, автором  пропонується в ухвалах про підготовку, окрім загальних даних, зазначати повний план підготовки враховуючи особливості кожної конкретної справи, а також вказувати на дії, які повинні здійснити заявники, заінтересовані особи, а також особи, які сприяють розгляду та вирішенню цих справ та строк їх виконання.

Автор звертає увагу на необхідність значно збільшити термін підготовки справ про усиновлення дітей іноземцями, що пояснюється необхідністю, в окремих випадках, направлень судових доручень, витребуванням необхідних документів з-за кордону, врученням повісток та повідомлень учасникам процесу, які проживають в інших державах. У зв’язку з цим пропонується  ст. 130 ЦПК доповнити положенням такого змісту: “Підготовка справ про усиновлення дітей іноземними громадянами провадиться у строки, визначені ст. 130 ЦПК. У виключних випадках строк підготовки може бути продовжений за клопотанням заявників або за ініціативою суду”.

У РОЗДІЛІ ІV “Процесуальний порядок розгляду судом справ про усиновлення дітей іноземними громадянами”, який складається з двох підрозділів, досліджується порядок  судового розгляду справ цієї категорії в суді першої інстанції.

У підрозділі 4.1. “Мета, завдання і зміст стадії судового розгляду справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” на підставі аналізу законодавства автор робить висновок про те, що справи цієї категорії розглядаються з урахуванням загальних правил цивільного судочинства з винятками і доповненнями, характерними для справ окремого провадження, а також з дотриманням спеціальних положень, встановлених главою 5 Розділу ІІІ ЦПК для справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

Характеризуючи реалізацію принципів цивільного процесуального права при здійсненні судочинства в  справах про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор виділяє ті з них,  в реалізації яких є особливості. Зокрема, принципи диспозитивності,  національної мови судочинства, усності тощо.

Аналізуючи  порядок судового розгляду справ про усиновлення дітей іноземцями, автор вказує на необхідність дотримання встановленої законом процесуальної форми. Розкриваючи зміст підготовчої частини судового засідання, виділяються її особливості в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами. Зокрема, звертається увага на необхідність неухильного дотримання вимог закону щодо обов’язкової явки у процес заявника (заявників), перекладача, інших осіб, а також належне роз’яснення їм прав та обов’язків. У зв’язку з тим, що заявники – іноземці, особливого значення набуває правильний переклад та чітке роз’яснення такого диспозитивного права заявників як відмова від заяви з метою уникнення небажаного усиновлення.

Аналізуючи процесуальне становище представників при розгляді та вирішенні справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор робить висновок про те, що специфікою справ даної категорії є і особливості в реалізації представниками своїх функцій. Зокрема, в справах цієї категорії представники не мають права особисто представляти інтереси заявників, основний обсяг своїх повноважень вони виконують поза стадією судового розгляду, зокрема, допомагають заявникам у збиранні  доказів.

Досліджуючи особливості процесу доказування, автор доводить, що суб’єктами доказування в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами є заявники, заінтересовані особи та суд, а найбільш застосовуваними засобами доказування – письмові докази.

У підрозділі 4.2. “Судове рішення в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами”   досліджується основний акт правосуддя - судове рішення в справах цієї категорії, порядок його ухвалення, оформлення, основні його властивості, зміст, порядок проголошення, роз’яснення тощо.     Враховуючи специфіку справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, а також проблеми виконання судових рішень про встановлення усиновлення дітей іноземними громадянами як в Україні, так і в іноземних державах, вноситься пропозиція щодо формулювання резолютивної частини рішення.

Доведено, що судами часто допускається  негайне виконання рішень про встановлення усиновлення дітей іноземними громадянами у зв’язку з тим, що діти мають захворювання які потребують термінового лікування. В дійсності ж, в більшості випадків, причиною є неможливість тривалого перебування заявників-іноземців в Україні з різних причин.  З метою урегулювання даної проблеми пропонується ст. 255 ЦПК доповнити частиною такого змісту: “Суд, постановляючи рішення, може допустити негайне його виконання у випадку, якщо від затримання виконання рішення може статися шкода для заявника або для здоров’я усиновленої дитини”.

Окрім того, автор пропонує затвердити Перелік захворювань, які дають підставу суду допустити негайне виконання рішення  у зв”язку з необхідністю термінового лікування усиновленого і додати його до Порядку усиновлення.

У “висновках” викладено основні положення дисертаційної роботи, а також сформульовано основні теоретичні та практичні результати, отримані автором в ході дослідження, висловлені пропозиції щодо вдосконалення законодавства в частині регулювання судової процедури усиновлення дітей іноземними громадянами.