Карчевський К.А. Платні освітні послуги вищих закладів освіти МВС України: цивільно-правовий аспект

summary

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається мета дослідження, розкриваються основні результати дослідження, що виносяться на захист, викладається теоретичне і практичне значення дослідження.

Розділ 1. “Загальна характеристика діяльності вищого закладу освіти МВС по наданню платних освітніх послуг” присвячений дослідженню юридичної природи і змісту платної освітньої послуги, з'ясуванню існування необхідних правових передумов надання вищому закладу освіти МВС права робити платні освітні послуги, а також змісту правоздатності даного суб'єкта.

Підрозділ 1.1. Поняття та правова природа платних освітніх послуг. З метою з'ясування змісту відносин по наданню платних освітніх послуг вищим закладом освіти МВС насамперед виникає необхідність у з'ясуванні поняття та змісту платної освітньої послуги як об'єкта цивільного права. Перш ніж визначити поняття платної освітньої послуги, у роботі подано юридичну характеристику послуги взагалі. З метою більш повного з'ясування правової природи послуги у дослідженні з'ясовується її лексичне значення, а також економічний зміст. Автором зроблено історичний аналіз розвитку правових уявлень про послуги, які існували у Стародавньому Римі, дореволюційної Росії, СРСР. Розглядаючи відображення правових уявлень про послуги у законодавстві нашої країни відзначається, що воно не виділяло послугу як самостійний об'єкт цивільного права. Теорія ж цивільного права вже тривалий час розглядає послуги як самостійний об’єкт цивільного права.

Проведений аналіз точок зору щодо поняття “послуга” дозволив виділити ряд критеріїв, за допомогою яких визначається дане поняття. Такими критеріями є: характер отримуваного результату, у тому числі зв’язок результату з виготовленням нової речі; віддільність результату від діяльності; гарантованість досяжності результату; момент, підстави та порядок споживання отриманого результату. Вважаємо, що при визначенні поняття послуги необхідно використовувати відразу всі дані критерії.

На підставі аналізу літератури узагальнюються ознаки послуги. На основі цього проводиться порівняння послуг з іншим результатом дій – роботами. При цьому виділено їх загальні риси, які обумовлюються єдиною економічною сутністю, та зазначено відмінності між ними. Погоджуючись із загальною думкою про те, що основне розходження між роботами і послугами проводиться за характером результату, що отримується, автор вважає за необхідне враховувати також і ознаку віддільності результату від діяльності виконавця у випадках, коли діяльність особи не пов'язана з виготовленням нової речі. Таким чином, можуть існувати так звані нематеріальні роботи, результат яких хоча і не втілюється у створенні нової речі, але є віддільним від самої діяльності. Це обумовлює застосування у даному випадку норм, що регулюють виконання робіт, а не надання послуг. Аналіз процесу здійснення діяльності уможливив висновок, що при послугах відразу після закінчення дій, які входять до складу послуги, виникає потреба у здійсненні нових дій. При послугах також інтерес для замовника будуть становити результати кожної дії, з яких складається зміст послуги. Роботи, навпаки, характеризуються завершеним характером. При їх виконанні інтерес для замовника становить кінцевий результат. Вказуються й інші відмінності послуг і робіт, які пов'язані з особливостями споживання результату, гарантованості його досягнення.

Переходячи до розгляду власне освітніх послуг, відзначено, що вони належать до групи фактичних послуг. Юридичне поняття освітньої послуги подано, виходячи з економічного і педагогічного змісту процесу освіти. Зазначено, що всі освітні послуги можуть бути підрозділені на освітні послуги у широкому та вузькому значенні. В основу такого розподілу будуть покладені: особистість виконавця; обсяг і характер послуги; особливості порядку надання; особливості формалізації досягнутого результату. Наголошено, що безпосередньо процес одержання освіти буде охоплюватися поняттям освітньої послуги у вузькому розумінні.

Зміст освітньої послуги буде визначатися різними заходами, у тому числі: навчальними; методичними; організаційними; матеріально-технічними. Центральною ланкою освітньої послуги є навчальні заходи, які при освітніх послугах у вузькому значенні повинні відповідати змісту освіти. Зміст освіти визначається державними стандартами освіти у так званій нормативній частині, чи іншими актами, у тому числі договором – у вибірковій частині. Зазначено, що характер і зміст цих заходів буде залежати від: форми навчання; структури освіти; освітньо-кваліфікаційного рівня; профілю підготовки; рівня підготовленості особи що навчається. Далі досліджується вплив даних факторів на зміст вказаних заходів. Також відзначається, що освітні послуги припускають таке споживання, що ґрунтується на наявності фактичних можливостей до цього, що мають місце як при встановленні відносин, так і в процесі надання послуг. Споживання у даному випадку виражається в особистій та активній участі особи у навчальному процесі.

На завершення наголошено, що до об’єктів цивільного права повинні належати такі послуги, які задовольняють, перш за все, приватні інтереси особи. На цій підставі до числа об¢єктів цивільного права будуть належати усі освітні послуги у широкому значенні. Говорячи про освітні послуги у вузькому значенні, зазначається, що до числа об¢єктів цивільного права будуть відноситись ті послуги, які фінансуються за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб. У названих випадках мова саме і йде про платні освітні послуги. Це обумовлює необхідність у регулюванні відносин з приводу надання таких послуг нормами законодавства про освіту та цивільного законодавства. Інші освітні послуги, а саме освітні послуги у вузькому розумінні, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, будуть задовольняти, поряд з приватними, також і суспільні та державні інтереси. Це обумовлює регулювання діяльності по наданню таких послуг виключно нормами законодавства про освіту.

Підрозділ 1.2. Правові передумови надання платних освітніх послуг вищим закладом освіти МВС. Оскільки надання платних освітніх послуг належить до відносин майнового обороту, то виникає потреба у з’ясуванні того, чи може ВЗО МВС виступати його суб’єктом та надавати такі послуги. Як правило, можливість участі у цивільному обороті організації традиційно пов’язується з наявністю у неї статусу юридичної особи. Однак у даний час такий статус закріплюється за деякими організаціями для забезпечення їх діяльності, що виключає можливість надавати платні послуги, виконувати роботи за плату, займатись торговельною діяльністю. Тому робиться висновок, що останні можливості залежать не скільки від статусу юридичної особи, скільки від того, до якого виду юридичних осіб належить дана організація, а також від того, у якій організаційно-правовій формі вона створюється. Вказано, що ВЗО МВС належать до юридичних осіб публічного права та некомерційних організацій і показано, як це впливає на можливість його участі у цивільному обороті. Вказано, що ВЗО МВС створюється у організаційно-правовій формі установи. Далі автор проводить аналіз ознак установи і робить висновки щодо можливості її участі у цивільному обороті. Однією з ознак установи є та, що установа володіє майном на праві оперативного управління. Оскільки право оперативного управління пов'язане з проблемою розмежування прав кількох осіб на одне майно, то автор проводить історичний і порівняльно-правовий аналіз засобів вирішення даної проблеми: визнання організації власником, корпоратизація, довірча власність. При цьому робляться висновки щодо можливостей використання таких засобів стосовно ВЗО МВС. Автор приходить до висновку, що у даному випадку існуючі засоби не можуть бути використані через деякі об¢єктивні причини. Зокрема, оскільки майно державних ВЗО не може бути приватизоване, то бачиться неможливим застосування у даному разі інституту корпоратизації. Інститут довірчої власності не можна застосовувати через його недостатнє законодавче закріплення. Тому більш доцільним видається застосування саме конструкції права оперативного управління. У зв¢язку з цим запропоновано закріпити даний інститут у новому ЦК України. Розглядаючи право оперативного управління, показується історія його розвитку та відзначається існуюча у цивілістичній доктрині України тенденція до відмови від нього. Вважючи за необхідне збереження даного права як майнової основи діяльності державних установ і у тому числі ВЗО МВС, автор робить висновок про необхідність дослідження того, чи створює право оперативного управління необхідні передумови для здійснення ВЗО МВС діяльності по наданню платних освітніх послуг.

Провівши аналіз правомочностей, які належать оперативному управляючому, зроблено висновок про те, що на можливість використовувати майно для надання платних послуг буде безпосередньо впливати правомочність користування. Її зміст буде визначатися законом; метою діяльності, яка зазначена у статуті; завданнями власника майна; цільовим призначенням майна. При встановленні того, чи може особа використовувати майно, яке належить їй на праві оперативного управління, для надання платних послуг, треба враховувати те, що мета діяльності, яка закріплена у статуті, не повинна виключати можливість надавати такі послуги. Це також стосується і призначення майна. Держава, як власник майна, може закріпити можливість використовувати майно, яке належить на праві оперативного управління ВЗО МВС, для надання платних послуг, що відображається в законодавстві та статуті даного суб’єкта. На цій підставі робиться висновок про те, що використання майна, закріпленого на праві оперативного управління, для надання ВЗО МВС платних освітніх послуг бачиться можливим, оскільки таке право закріплено у законодавстві про освіту, а цільове призначення майна не виключає можливості використовувати його для цього.

Особливий правовий режим встановлюється у відношенні тієї частини майна, яка утворюється у результаті надання ВЗО МВС платних послуг. Це стосується коштів, одержаних за надані послуги, та майна, яке придбане за рахунок таких коштів. Автор поділяє позицію, відповідно до якої таке майно є об'єктом права повного господарського ведення. Таке право, будучи максимально наближеним до права власності, у будь-якому випадку може бути використано для надання платних послуг.

На основі викладеного зроблено загальний висновок про те, що ВЗО МВС може надавати платні освітні послуги, тому що існують необхідні правові передумови до цього.

Підрозділ 1.3. Зміст правоздатності вищого закладу освіти МВС у сфері надання платних освітніх послуг. Оскільки ВЗО МВС надається право робити платні послуги, то виникає необхідність у з'ясуванні того, як це впливає на зміст його правоздатності.

Насамперед, вказується на те, що у даний час юридичні особи володіють спеціальною (статутною) правоздатністю. Даючи характеристику статутної правоздатності, здійснено її історичний і порівняльно-правовий аналіз та відзначено тенденції до відмови від неї. Разом з тим автор вказує причини через які спеціальна правоздатність може бути збережена. Наголошується, що надання ВЗО МВС права робити платні послуги не повинно спричиняти автоматичне застосування правила про загальну правоздатність.

Досліджуючи спеціальну правоздатність, показуються засоби її закріплення: а) спеціальний закон – у частині вказівки на те, що даний суб'єкт здійснює тільки певні види діяльності; б) установчі документи – у частині закріплення таких видів діяльності; в) ЦК – у частині встановлення правила про недійсність угод, що суперечать закону чи статуту. Відзначено, що до змісту спеціальної правоздатності ВЗО МВС входять мета і предмет діяльності. Даючи характеристику мети діяльності, відзначено, що у ВЗО МВС вона повинна бути пов'язана з науково-освітньою сферою. Предмет діяльності характеризується конкретними діями особи. Таким чином, предмет діяльності складається з конкретних видів діяльності. Вони можуть залежати від організаційно-правової форми, а також інших чинників, зокрема обсягу та характеру правомочностей, які встановлюються стосовно майна організації. З урахуванням характеристики правового статусу ВЗО МВС, який був зроблений у підрозділі 1.2., автор приходить до висновку про те, що даний суб’єкт повинен надавати саме платні освітні послуги. Такі послуги стосовно ВЗО МВС повинні виступати тільки як альтернатива безплатним послугам, а тому не повинні надаватися замість або за рахунок безплатних освітніх послуг.

На закінчення вказується, що на зміст правоздатності ВЗО МВС по наданню платних освітніх послуг безпосередньо впливають ліцензування, акредитація й атестація ВЗО і показується даний вплив.

Розділ 2. Загальна характеристика договору про надання платних освітніх послуг присвячений дослідженню договору про надання платних освітніх послуг, з'ясуванню його поняття і місця в системі зобов’язального права, порядку укладання, змісту, а також відповідальності за його невиконання чи неналежне виконання.

Підрозділ 2.1. Поняття договору про надання платних освітніх послуг і його місце у системі зобов’язального права. Виходячи з того, що платні освітні послуги належать до об'єктів цивільного права, то одним із правових засобів, які забезпечують їх споживання, виступає цивільно-правовий договір – договір про надання платних освітніх послуг. Оскільки він належить до договорів, що наразі не названі у цивільному законодавстві, то виникає необхідність у з'ясуванні його поняття і визначенні його місця у системі цивільного (і насамперед зобов’язального) права.

Характер предмета даної угоди обумовлює віднесення його до категорії договорів, спрямованих на надання послуг. Автором проводиться історичне і порівняльно-правове дослідження договорів про надання послуг і з'ясовуються засоби їх законодавчої регламентації. Відзначено, що загальні риси послуг і робіт тривалий час дозволяли регулювати непоіменовані договори про надання послуг у рамках договору підряду. Деякі угоди на надання послуг регулювалися в рамках самостійних договірних форм, наприклад, доручення, комісія. У даний час зберігаються і зазначені підходи, однак відбувається виділення загальних положень про надання послуг. Розділяючи даний підхід, автор зазначає, що поняття договору про надання платних освітніх послуг повинне визначатися, насамперед, виходячи із загального поняття договору про надання послуг, і обґрунтовує необхідність окремого закріплення договору про надання платних освітніх послуг у законодавстві.

Переходячи до характеристики договору про надання платних освітніх послуг, насамперед, вказуються причини, з яких він у радянський період окремо не виділявся. При визначенні поняття даної угоди слід враховувати запропонований поділ освітніх послуг. Таким чином, автор розрізняє договори про надання платних освітніх послуг у широкому і вузькому значенні та пропонує їх поняття. Відносини у сфері одержання освіти будуть регулюватися договором про надання платних освітніх послуг у вузькому значенні. Разом з тим до діяльності ВЗО МВС можуть входити і відносини, які опосередковуються договором про надання платних освітніх послуг у широкому значенні, однак у зв'язку з тим, що такі відносини менш поширені, основна увага у дослідженні приділяється першому договору.

На основі порівняльного аналізу розглянутого договору з іншими договорами, відзначено, що він буде відрізнятися від договору підряду та деяких інших угод. Разом з тим вказано, що загальні риси робіт і послуг у цілому дозволяють поширювати норми про підряд на договір про надання послуг взагалі і освітніх послуг зокрема, принаймні у частині регулювання самого процесу здійснення діяльності. У роботі зазначено, саме які норми про договір підряду як діючого ЦК УРСР, так і проекту ЦК України, можуть бути застосовані до договору про надання послуг, а які не будуть застосовуватись до нього. Вказується на можливість поєднання спільних норм у окремий розділ нового ЦК “Загальні положення про виконання робіт та надання послуг”.

Розглядаючи місце договору про надання платних освітніх послуг серед інших договорів про надання послуг, відзначається, що він належить до числа договорів про надання фактичних послуг. На цій підставі він буде відрізнятися від угод, які складають групу угод про надання послуг юридичного характеру, та угод, які поєднують здійснення фактичних та юридичних дій. Особливості предмета угоди, що розглядається, дозволяють відрізняти її від інших договорів про надання фактичних послуг, у тому числі близьких їй за змістом, зокрема від договору консалтингу, договору на інформаційне обслуговування тощо.

Даючи правову характеристику договору про надання платних освітніх послуг, відзначається, що він є двостороннім, консенсуальним, оплатним. Обґрунтовується можливість застосування до нього категорії договору на користь третьої особи. Також вказується на необхідність віднесення договору про надання платних освітніх послуг до числа підприємницьких договорів і на необхідність застосування до договору про надання платних освітніх послуг у вузькому розумінні категорій договору про приєднання і публічного договору, як правових засобів, які забезпечують захист прав споживачів таких послуг. Дані правові конструкції можуть також застосовуватись і до договору про надання платних освітніх послуг у широкому розумінні.

Підрозділ 2.2. Укладання договору про надання платних освітніх послуг. Відзначається, що існуючий порядок встановлення відносин з приводу одержання платної освіти ще відображає специфіку публічно-правового регулювання освітньої сфери, яка була притаманна радянському періоду. Цей порядок не відповідає тому, що платні освітні послуги належать до об¢єктів цивільного права і в основі встановлення відносин з їх приводу лежить саме договір про надання платних освітніх послуг. Це обумовлює необхідність реформування у цій сфері, яке повинне йти по шляху поширення норм цивільного права на норми законодавства про освіту. У зв'язку з цим автор робить спробу розробити відповідний правовий механізм встановлення відносин з приводу платних освітніх послуг.

Насамперед, у роботі розкривається зміст основних стадій укладання договору. Це робиться і для того, щоб дати правову оцінку того, які дії існуючого способу встановлення відносин можуть бути включені у відповідні стадії. Наголошується, що порядок укладання розглянутої угоди буде мати особливості у зв¢язку з її розподілом на договори про надання платних освітніх послуг у вузькому і широкому значенні, а також можливостями застосування конструкцій договору на користь третьої особи, публічного договору і договору про приєднання.

При укладенні договору про надання платних освітніх послуг у широкому значенні у залежності від того, хто буде виступати у ролі оферента, можливі два варіанта. Якщо у ролі оферента виступить замовник, то договір буде укладатися за загальними правилами, передбаченими ЦК. Випадок виступу з офертою ВЗО буде охоплювати організацію платних курсів, семінарів, лекторіїв і т.п. Пропозиція укласти договір у даному випадку буде підкорятися правилам про публічну оферту. Укладання угоди буде відбуватися шляхом приєднання до заздалегідь встановлених умов.

Розглядаючи порядок укладання договору про надання платних освітніх послуг у вузькому значенні, вказується, що у даному випадку з пропозицією може виступати винятково ВЗО, що випливає з приєднувального характеру даної угоди. Проводячи аналіз існуючого порядку встановлення відносин з приводу одержання освіти, робиться висновок про те, що оголошення про набір на навчання може розглядатися як публічна оферта тільки у випадку усунення деяких формальних недоліків. Аналізуючи подальші етапи даного порядку запропоновано вважати за можливе варіант, при якому вступні іспити можуть не проводитися взагалі. Необхідність в їх проведенні може охоплюватися випадками, коли осіб, які відгукнулися на пропозицію, виявиться більше, ніж місць для навчання, встановлених ліцензією, або коли ВЗО ставить задачу з'ясовувати рівень підготовленості особи як необхідну передумову для споживання майбутніх послуг. Зазначається, що ВЗО може звернутися з офертою до конкретної особи. У такому випадку укладання договору буде підкорятися загальним правилам цивільного права.

Підрозділ 2.3. Зміст договору про надання платних освітніх послуг. Розглядаючи зміст даної угоди, автор виходить з того, що у даному випадку договір розглядається як правовідношення, а тому його зміст характеризується суб'єктивними правами і юридичними обов'язками сторін. Склад відповідних прав та обов¢язків буде випливати із характеру договору про надання платних освітніх послуг.

Говорячи про обов'язки виконавця, зазначається, що його основним обов'язком буде надання освітніх послуг шляхом здійснення певної діяльності. Виходячи з поняття освітньої послуги, у дану діяльність буде включатися: проведення заходів навчального, методичного, організаційного і матеріально-технічного характеру; проведення контрольних заходів; проведення заходів, спрямованих на посвідчення отриманого особою рівня знань. Далі автор на основі аналізу норм законодавства про освіту дає характеристику зазначених заходів. Зокрема вказується, які саме дії входять до складу відповідних обов¢язків, та яким вимогам повинні відповідати такі дії. Подальшому розгляду підлягає обов'язок виконавця надавати послуги в належний термін, у належному місці, а також обов'язок особистого виконання договору. Говорячи про права виконавця, вказано, що йому належать права вимагати виконання відповідних обов'язків від замовника, відмовитися від договору в односторонньому порядку, а також у певних випадках не приступати до виконання договору.

Розглядаючи права та обов'язки замовника, відзначається, що основними його обов'язками будуть обов'язки сплатити послугу і взяти особисту участь у її споживанні. Автор розглядає також питання про порядок, способи і терміни оплати, а також про підстави і порядок зміни ціни договору. Зокрема наголошується на необхідності попереджати про підвищення ціни договору не пізніше ніж за семестр. Правом замовника є право вимагати від виконавця виконання відповідних обов'язків, а також право в односторонньому порядку відмовитись від договору.

Підрозділ 2.4. Відповідальність за договором про надання платних освітніх послуг. Розглядаючи питання відповідальності в освітній сфері, відзначається, що чинне законодавство про освіту передбачає переважно дисциплінарну відповідальність осіб, які навчаються. У зв¢язку з запропонованим механізмом цивільно-правового регулювання відносин з приводу надання платних освітніх послуг виникає необхідність у з'ясуванні загальних засад застосування заходів цивільної відповідальності до осіб, що не виконують чи неналежно виконують свої обов'язки за договором про надання платних освітніх послуг. Також необхідно з'ясувати, які заходи повинні застосовуватися до порушників у відповідних випадках. У роботі робиться узагальнення точок зору, стосовно поняття цивільної відповідальності, її ознак, а також основ її застосування. Розділяючи точку зору про те, що першими підставами застосування заходів цивільної відповідальності є наявність прав і, відповідно, їх протиправне порушення, а також виходячи із зазначеного у підрозділі 2.3. переліку прав і обов'язків сторін, автор показує, які права можуть порушуватися й у чому це конкретно полягає. Після цього, характеризуючи інші підстави застосування відповідальності, розглядається поняття і зміст збитків, а також те у чому вони можуть виражатися стосовно кожної сторони розглянутої угоди. Автор вказує на необхідність віднесення до складу збитків замовника послуг моральної шкоди. Це пов¢язується з тим, що у деяких випадках невиконання чи неналежне виконання виконавцем своїх обов¢язків за договором може призвести до значних втрат немайнового характеру (наприклад, втрата часу), які не входять до складу прямих збитків та неодержаної вигоди, але повинні бути відшкодовані. Говорячи про вину виконавця, допускається можливість покладання на нього відповідальності без вини.

Розглядаючи форми відповідальності, відзначається, що основною її формою виступає відшкодування збитків. Разом з відшкодуванням завданих збитків у даному договорі може бути застосована і сплата неустойки. Вказується на необхідність застосування правил про неустойку у всіх випадках, коли визначити розмір збитків буде важко. При цьому неустойка, яка застосовується до виконавця за договором, повинна бути штрафною, що забезпечить додаткову охорону прав споживачів платних освітніх послуг.