Денисова Р.О. Право інтелектуальної власності на твір науки (авторсько- правовий аспект)

summary

У Вступі  обгрунтовується актуальність та новизна обраної теми, визначаються ступінь наукової розробленості проблеми, її важливість на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства, головні цілі та завдання роботи, наводяться у загальному вигляді основні результати, одержані у процесі проведеного дослідження, що виносяться на захист, висвітлюється його теоретичне і практичне значення.

Розділ перший "Правова сутність, визначення і класифікація творів науки як об'єктів права інтелектуальної власності", що складається з чотирьох підрозділів, присвячено всебічному дослідженню правової категорії “твір науки” як об’єкта права інтелектуальної власності.

У підрозділі першому "Поняття "твір науки": його сутність та ознаки як об'єкта права інтелектуальної власності"  зазначається, що, незважаючи на довгострокове використання поняття "твір науки" у законодавстві з авторського права, воно залишається дискусійним.  Між тим це поняття  виступає ключовим щодо визначення правового статусу вчених-створювачів наукових (науково-технічних) результатів.

Дисертант зазначає, що правова конструкція поняття "твір науки" може бути визнана ефективною лише у випадку, якщо вона адекватно і повно відбиває істотні риси творів науки як об'єктів права інтелектуальної власності, а також їх специфіку як об'єктів авторського права; органічно поєднує різноманітність зовнішніх форм їх втілення; кореспондується із законодавчою регламентацією відносин у сфері права інтелектуальної власності, а також в інших сферах правового регулювання.

Дослідження правової сутності творів науки  провадиться на підставі вивчення загальнофілософських та економічних характеристик діяльністі по їх створенню.

Виходячи із загальнофілософських позицій результатом як наукової, так і науково-технічної діяльності людини є нові знання, коли вона у процессі праці передає свій духовний настрій, матеріалізує свої здібності, навички, в результаті чого змінюються природа, соціальні умови, сама людина.  Інформація є головною частиною такого атрибуту матерії, як відображення; її особливістю є здатність до матерілізації (опредмечування).

Дослідник зауважує, що як у науковій, так і в науково-технічній сферах власність як продукт індивідуальної праці з чітким визначенням рис особистого авторства є власністю особливого роду, яка виходить за межі  приватної, що пояснюється як її суспільною природою, так і  метою призначення, оскільки завжди передбачається її використання іншими суб'єктами.

Аналізуючи        таку     рису          наукової            (науково-технічної)       діяльності як

     імовірність                 здобуття           наукових   (науково-прикладних) результатів, дисертант

дійшов висновку,        що   критерії       "цілеспрямованості"         та        "сфери використання"

 результатів не можуть розглядатися як ідентичні поняття і не дають підстав для протиставлення вказаних сфер інтелектуальної діяльності. Функціонально науково-технічна діяльність є підсумком наукової діяльністі.

Висновком з указаних положень є розуміння твору науки як правового явища, яке можна розглядати у двоїстому значенні: як об'єкт авторського права і як  об'єкт різних інститутів права інтелектуальної власності, при наявністі єдиної характеристики - діяльність по його створенню повинна кваліфікуватися як наукова (науково-технічна). Отже, наукова та науково-технічна діяльність взаємоприникають і тому немає ніяких підстав для їх протиставлення.

З позіцій економічної науки продуктом наукової праці є науковое знання, що має свою специфічну форму втілення - наукову інформацію. Значення  вказаних характеристик для розуміння правової сутності наукового знання полягає в тому, що  останнє, складаючи зміст наукового твору,  існує самостійно, незалежно від форми твору, оскільки може бути зафіксоване різними суб'єктами у різних формах.

Отже, для творів науки принциповою є відповідь на запитання: які елементи твору охороняються - тільки елементи форми чи сукупність елементів форми та змісту?  Проблема аналізується автором на підставі аргументів сучасної філософії науки і права. З позиції перших форма існує окремо від змісту. А вирази "форма змістовна", "зміст формується" характеризуються як помилкові. Правовими аргументами є такі:  юридичним фактом виникнення авторських правовідносин є не закріплення твору за допомогою зовнішньої форми, а надання змісту об'єктивної форми; результат наукової творчості не набуває новизни від викладення його у новій формі. Оригінальність (творча новизна) наукового твору визначається його ідеєю. Аналіз сутності особистого немайнового повноваження автора на недоторканність, а також виключних повноважень автора на переклад, переробку,  право упорядників збірників підтверджує правило про дію авторсько-правової охорони як щодо форми, так і відносно змісту твору при реалізації вказаних прав, що природно поширює цей принцип на всі інші авторські повноваження.

У роботі проаналізовані правові наслідки сприйняття висновку про твір науки як єдністі елементів форми і змісту. Основні є такі: а) для визначення твору науки об'єктом охорони засобами авторського права необхідно і достатньо, щоб  його форма і зміст характеризувалися суб'єктивною новизною; б) правовою гарантією охорони прав авторів творів науки при вільному їх використанні  має  стати нормативне закріплення обсягів дозволеного цитування;          в) обнародування не є засобом установлення першості на те чи інше наукове досягнення, але  воно дозволяє правильно її виявити. Іншими словами, першість у здобутті наукового досягнення належить авторові, який його         обнародував,       поки       не       буде     доведено  інше;     г) сприйняття        запропонованої концепції          має                бути            суттєвим             аргументом             у         дискусії             щодо 

  необхідності введення  прямої  правової  охорони  елементів  научного  знання, що   не охороняються  правовими  засобами  (ідей,  концепцій,   теорій тощо);    д) концепція має значення для диференціації інформації (у тому числі службової) на авторську і неавторську, тобто підпадаючу під авторсько-правову охорону і ту, що знаходиться за її межами, оскільки дозволяє виділити творчу компоненту в тому чи іншому результаті інформаційної дільністі.

Дисертант так формулює визначення твору науки як об'єкту авторсько-правової охорони: твір науки є результатом інтелектуальної діяльності людини, являє собою сукупність (комплекс) елементів форми (мова, порядок викладення, матеріл у цілому та його окремі розділи, логіка, система розкриття наукових ідей) та змісту, включаючи всі етапи циклу науково-пізнавального процесу (методи, спостереження, експеримент, гіпотези, дедуктивні та індуктивні висновки, емпіричні узагальнення, теорії, закони),  має бути зафіксований  в об'єктивній формі і характеризуватися суб'єктивною новизною.

У підрозділі другому "Класифікація творів науки"  систематизуються й уточнюються правові характеристики категорії "твір науки", пропонується класифікація  її складових за низкою критеріїв, викликаючих інтерес  з правової точки зору.

Першою підставою для  класифікації названо  форму об'єктивізації твору.  Значення вказаної класифікації полягає в тому, що окреслюється правова  ситуація при використанні результатів, які містяться у обнародуваних творах у науково-літературній формі, а саме - переосмислення (логічний розвиток) їх та використання у виробничо-технічній формі. Авторське право не встановлює монополії на використання здобутих знань, тому вищевказані дії виключені із сфери авторського права. Як виняток розглядаються твори архітектури (архітектурний проект, документація для будівництва, модель, архітектурний об'єкт), які по суті об'єктивують втілення та розвиток єдиного архітектурного задуму. Тому створювач архітектурного проекту (твору у науково-літературній формі) має авторські права по відношенню щодо всіх інших форм  втілення його задуму,  в тому числі  і виключні повноваження на використання його у виробничо-технічній формі.

Диференціація творів  науки на обнародувані та необнародувані має значення для визнання їх опублікованими (неопублікованими), що дає підставу для їх вільного використання у межах, визначених законодавством.

За критерієм оригінальності твори науки можна класифікувати на оригінальні та похідні. Права на переклади, переробки, як правило, залежні від прав автора оригіналу, що і визначає специфіку правового статусу створювача похідних творів.

Правовий стан твору науки залежить від того,  створено його за ініціативою автора чи за договором, тобто від умови, чи  пов'язаний  автор  зобов'язальними відносинами з іншими особами (роботодавцем, інвестором) щодо нього.

Нормативно закріпленою класифікацією є диференціація творів науки на наукові та науково-технічні результати.

Твори науки можуть бути класифіковано згідно з характеристиками елементів, що складають їх зміст. Якщо твір відповідає умовам правової охорони об'єктів права промислової власності, то він охороняється як об'єкт відповідного правового інституту (винахід, корисна модель; промисловий зразок; раціоналізаторська пропозиція; конфиденційна (нерозкрита) інформація). Указана диференціація пов'язана з характером прав, що надаються: в усіх вказаних випадках, за виключенням прав на раціоналізаторську пропозицію, автору надається монопольне право на використання свого твору.

 Елементи змісту творів науки  диференцюються на відображаючі об'єктивно існуючі явища, властивості, закономірності оточуючої дійсності (наприклад, наукові відкриття) та на ті, що характеризують рішення конкретного наукового (науково-технічного) завдання як суб'єктивне, тобто пов'язане з особою автора. Правовим наслідком указаної класифікації є визначення виключним чи невиключним характеру  прав, що надаються автору.

Класифікація науково-технічної інформації на інформацію з доступом відкритим чи обмеженим  також базується на характеристиках елементів змісту творів науки і впливае на правовий режим останніх. Дисертант класифікує  науково-технічну інформацію з обмеженим доступом на  документовані відомості, що становлять державну таємницю, та відомостей, доступ до яких залежить від  волі власника  або базується на договірних умовах.

У підрозділі  третьому "Твір науки як комплексна правова категорія" досліджується системний зв'язок твору науки як об'єкта авторського права з об'єктами суміжних правових інститутів права інтелектуальної власності - як наявних (інститути права промислової власності), так і дискусійних (право на наукове відкриття, право на науковий результат).

Розкриття автором поняття "комплексність твору науки як правової категорії" відображено в таких його характеристиках. По-перше, як об'єкт авторського права твір науки повинен відповідати комплексу критеріїв,  а саме має бути  результатом інтелектуальної діяльності людського розуму і   вираженим в об'єктивній формі. По-друге, діяльність по створенню наукових (науково-технічних) результатів  мусить бути реалізована у слідуючих прийомах: вміння науково узагальнювати (індукція); вміння  застосовувати теоретичні висновки на практиці (дедукція); виявлення протирічь між теоретичними узагальненнями  та процесами, що мають місце у природі (діалектика). По-третє, предметом авторсько-правової охорони є сукупність (комплекс) елементів форми та змісту. По-четверте, якщо характеристики елементів змісту відповідають  комплексу умов про надання правової охорони     засобами      права       промислової       власності,     права    на наукове відкриття,

договірного права у сфері створення, передачі та використання результатів наукової (науково-технічної) діяльністі, то твір науки включається у нову систему об'єктів відповідних правових інститутів.

Вивчення правової природи наукових відкриттів дало змогу  зробити висновки щодо їх характеристик як об'єктів правової охорони та місця правового регулювання відносин, пов'язаних з ними.  Усвідомлюючи охоронний потенціал авторського права, дисертант вказує на нездатність його правових механізмів здійснювати оцінку й облік, встановлювати державний пріоритет стосовно наукових відкриттів. Регулювання майнових відносин щодо останніх виходить за межі цивільного-правової регламентації, оскільки наукові відкриття характеризуються об'єктивним характером об'єктів дослідження (природних явищ,  властивостей та закономірностей) і тому не можуть бути монополізовані (на них не може бути встановлено виключне право). Будувати їх правову охорону  необхідно не на цивільно-правових підставах, а з огляду на наукові відкриття як на  особливий об'єкт правового регулювання. Суб'єктивне право автора відкриття при цьому складається з права на: пріоритет, авторство,  найменування відкриття, винагороду як матеріальне заохочення. Поняття "наукове відкриття" слід розглядати як комплексне правове явище. Сукупність  критеріїв (новизна, достовірність, фундаментальність) має характеризувати  комплекс об'єктів (явище, властивість, закономірність). Саме відповідність відкриттів названим критеріям  повинно видрізняти це  явище  від поняття "відкриття взагалі" і служити підставою спеціальної правової охорони.

На підставі пропонованої концепції охорони сукупност елементів змісту і форми у роботі робиться висновок про недоцільність формування цивільно-правового інституту “Право на науковий результат”. 

В підрозділі четвертому "Про місце правового регулювання відносин, що виникають при  створенні і використанні творів науки як об'єктів права інтелектуальної власності" дисертант визначає місце та окреслює  межі правового регулювання досліджуваних відносин у Цивільному кодексі України. Він наполягає на тому, що потенціал авторсько-правової охорони об'єктивованої ідеї при сприйнятті запропонованої в дисертації концепції достатній для захисту її на усіх стадіях ( в тому числі до обнародування), тому дослідник не поділяє думку деяких учених щодо необхідністі прийняття комплексного законодавства про наукову інтелектуальну діяльність, яка базується на вимогах встановлення різноманітних форм охорони ідеї, авторської пропозиції, незалежно від стадії ії визрівання та практичної реалізації творчого задуму. Автор підкреслює, що ці форми нормативного регулювання повинні  регламентувати договірні  відносини у процесі створення та використання наукових (науково-технічних) результатів, не   принижуючи можливостей авторсько-правової охорони відповідниї об'єктів.  

Розділ другий "Правова характеристика відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів науки, створених за наймом" присвячено дослідженню правовідносин, що складаються при створенні та використанні службових творів.

У підрозділі першому "Поняття твору науки, створеного за наймом" зазначається, що в сфері наукових досліджень та розробок творча діяльність характеризується  більшостю випадків як службова і її результати вже не можуть розглядатися в особистому плані.

 Для кваліфікації творів як службових  створювач повинен перебувати з роботодавцем у трудових відносинах, формалізованих у трудовому договорі (контракті), де має бути визначено, що створення творів науки належить до службових обов’язків автора. Незважаючи на те, що поняття “службові обов’язки”, “службове завдання” ні у діючому авторському законодавстві, ні у проекті Цивільного кодексу України не використовуються,   для визначення творчих результатів як службових вони  мають велике значення. Ці поняття  - взаємопов’язані і взаємозалежні категорії. Твір вважається службовим, навіть якщо його створення вийшло за межі службового завдання, але  охоплюється колом службових обов’язків працівника. Таким чином,  вирішальним є обумовлене у трудовому  договорі  коло  службових  обов’язків.    Якщо ж у  трудовому договорі відсутня умова про те, що створення об'єктів права інтелектуальної власності входить в службові обов’язки працівника, то конкретне службове завдання має бути офомленим як договор роботодавця з автором про створення твору.

У підрозділі другому "Суб'єкти права інтелектуальної власності на твори науки, створені за наймом" зазначається, що сучасна наукова діяльність характеризується як колективна і висуваються пропозиції щодо вдосконалення нормативного регулювання відносин співавторства. Підкреслюється, що мають право на законодавче закріплення і регулювання обидві форми співавторства (роздільне і нероздільне). При  використанні  частин  чужого твору для створення іншого ні за яких обставин  не виникають відносини співавторства і воно  може бути визнано дійсним лише за наявністю договору про співавторство.

Питання про встановлення співавторства на наукові результати, здобуті за допомогою обчислюваної техніки, вирішуються на підставі загальних принципів інституту співавторства, а саме на підставі наявності творчої участі особи у створенні програмного продукту. При створенні баз знань у системах штучного інтелекту спільна діяльність ученого і спеціалиста-когнітолога повинна признаватися співавторством, а створювачі мають право вимагати виплати авторської винагороди  в залежності  від ефективності експлуатації експертних систем.

Стверджується, що первинним суб’єктом авторського права на службовий твір є  автор. Факт переходу твору до роботодавця та обсяг переданих виключних повноважень  на його використання   - предмет домовленості працівника і работодавця. Правосуб’єктність останнього по використанню службового твору походить і залежить від  правосуб’єктності його автора.     Це    випливає     з    належності    створювачеві   всієї           сукупності

особистих немайнових та майнових повноважень.  Передача відповідних повноважень на використання службового твору повинна здійснюватися на підставі авторського договору про передачу прав на використання такого твору. Аргуменується безперспективність вирішення питань з охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності засобами лише трудового права, бо останнє  не призначено  (і не спроможне) регулювати питання власності. Трудові відносини закінчуються з припиненням дії трудового договору, а відносини, пов’язані з використанням службових результатів, можуть продовжуватися досить довго. Несумісна цивільна відповідальність за неправомірне використання об’єктів права інтелектуальної власності з видами відповідальності у трудовому законодавстві. У широкому розумінні концепція трудового законодавства передбачає пріоритет інтересів, пов’язаних з діяльністю підприємства, над відносинами працівника  і роботодавця, а в авторському праві це положення трактується у зворотному значенні.

У підрозділі третьому "Зміст  права інтелектуальної власності на твір науки, створений за наймом"

У зв’язку з поставленими проблемами дисертант вважає доцільним закріпити за работодавцем право вимагати від автора скласти договір про передачу прав на використання службового твору, якому кореспондується обов’язок автора виконати вказані дії. Обгрунтованість цієї пропозиції підтверджується загальною нормою цивільного права, згідно з якою підставою виникнення  цивільних прав та обов’язків є створення твору науки, літератури та мистецтва.  У коло вказаних обов’язків закономірно вписується й  обов’язок автора щодо оформлення відносин з роботодавцем у формі авторського договору про  використання результатів службової творчості. Отже, найманий працівник має скласти два договори - трудовий та цивільний (авторський); останній повинен регулювати відносини щодо передачі прав на використання службових творів.

Запропонований підхід дає змогу роботодавцю гарантувати  для себе законну можливість використовувати службовий твір, а автор захищений від невизначеності свого правового статусу  і свавілля роботодавця.

Центральним моментом у характеристиці суб’єктивного права  автора службового твору є вирішення питання: чи визначається обов’язок роботодавця виплачувати винагороду за використання такого твору як безперечний?  Якщо взяти за основу принцип чіткого розмежування винагороди за труд (процес створення твору) та авторської винагороди за його використання, то відповідь буде позитивною. У першому випадку  оцінка  труда грунтується на нормах трудового права,  з урахуванням  кваліфікації  працівника, складністі  завдання, тривалісті роботи тощо.  Оцінка труда в авторському праві  можлива тільки  за результатом, а саме по закінченому твору, точніше - ефективності  його використання. Закономірно, що винагорода повинна сплачуватися за реальне (а не потенційне) використання твору, тобто виходячи з фактично отриманих прибутків (доходів) роботодавця. Вирішення питання щодо авторської винагороди за

використання службового твору є прерогативою договірних відносин автора та роботодавця, формалізованих в авторському договорі про передачу прав на використання твору науки, створеного за наймом (службового).

Неприпустимою слід вважати ситуацію безстрокового переходу  права на використання твору. Беручи за основу те, що  вказане питання - предмет домовленості автора і роботодавця, доцільно нормативно закріпити максимальний строк  такої передачі.

Виходячи з наведених вище зауважень, пропонується слідуюча редакція норми Цивільного кодексу України щодо авторського права на твір, створений за наймом (службовий твір): “1. Авторське право на твір, створений особою, що працює за наймом (службовий), належить його авторові. 2. Службовим визнається твір, створений у ході виконання службових обов’язків (службового завдання). 3. Особа, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавець) має право вимагати від автора складення договору  про передачу прав на використання службового твору. 4. Строк, на який переходить виключне право на використрання твору встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати 10-ти років. 5. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору, а також порядок її виплати встановлюється  в авторському договорі про передачу прав на використання службового твору. 6. Роботодавець має право при будь-якому використанні службового твору зазаначати своє найменування або вимагати такого зазначення”.

У підрозділі четвертому “Правові форми реалізації авторських прав на твори науки, створені за наймом” дисертантом досліджена як концептуальная основа  передачі виключних прав на використання творів, так і  практичне втілення  пропонованих ним форм реалізації вказаних повноважень.

Підкреслюється, що предметом авторського договору є саме  передача прав на використання твору, а  не  твір, оскільки: по-перше, твір як нематерільне благо не може бути переданий (на відмінність від матеріального носія, у якому він об’єктивований, наприклад, рукопису) та, по-друге,  твір є об’єктом наданого по договору права.

Зауважується, що виключні права не можуть передаватися  у якісті прав власності на майно, а надаються  на визначених у договорі умовах.

   Спеціфіка реалізації виключних авторських прав на використання твору зумовлює диференціацію авторських договорів на договори про надання  виключних прав на виключних умовах та договорі про надання виключних прав на невиключних умовах (на відміну від договорів виключної та невиключної ліцензії  у патентних правовідносинах).

Дано визначення авторського договору про передачу прав  на використання твору науки, створеного за наймом (службового), досліджені положення про його об’єкти, суб’єкти та зміст, розроблена примірна форма такого договору.

      Вивчається сучасна правова регламентація виключного авторського повноваження на депонування твору та надаються пропозиції щодо її вдосконалення.  Вказується, що пропоновані зміни повинні поширюватися на всі елементи правовідносин по депонуванню творів: а) пропонується розширити коло об’єктів, що депонується шляхом включення до нього не тільки матеріалів вузькоспеціального змісту; б) зміни у суб’єктному складі засновані на сприйнятті концепції закріплення за автором усього комплексу повноважень на створений  ним службовий твір. Таким чином, у склад суб’єктів депонування включається й автор; в) доречним уявляється вирішувати питання про платний (з зауваженням про розмір винагороди у ціні  кожної копії роботи) та безоплатний характер  депонування  у  договорі про депонування твору.  Розроблені пропозиції знайшли відображення у Примірній формі договору про депонування рукопису твору науки

   Висновки. Підсумкова частина роботи містить загальні висновки, одержані автором у процесі дисертаційного дослідження, а саме:  спеціфика наукової  і науково-технічної діяльністі не дають підстав для їх протиставлення у правовому значенні та дозволяє розглядати твір науки як комплексну правову категорію;  предметом охорони засобами авторського права є твір науки як сукупність елементів форми та змісту; правовая охорона наукових відкриттів  знаходиться за межами цивільно-правового регулювання, оскільки характеристики об'єкта правової охорони не передбачають встановлення виключного права на його використання; первинним суб’єктом авторського права на службовий твір є  автор.  Факт переходу до роботодавця та обсяг переданих виключних прав  на використання такого твору - предмет домовленості працівника  та работодавця. Правосуб’єктність останнього по використанню службового твору походить та залежна від  правосуб’єктності його автора - це випливає із належності авторові усієї сукупності особістих немайнових та майнових повноважень; доцільно закріпити за работодавцем право вимагати від автора скласти договір про передачу прав на використання службового твору, якому кореспондується обов’язок автора виконати вказані дії.