Крупа Спеціальний режим підприємницької діяльності у вільних економічних зонах України (комплексне дослідження)

summary

У вступі обгрунтовуються актуальність та новизна обраної теми, визначаються мета та завдання роботи, розкриваються у загальному вигляді основні результати, які отримані внаслідок проведеного дослідження, висвітлюється теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

Розділ перший “Вільні економічні зони: поняття, історія розвитку та сучасний стан ”, який складається з двох підрозділів, присвячено детальному аналізу світового досвіду створення та функціонування вільних економічних зон (ВЕЗ) та дослідженню правового регулювання створення вільних економічних зон в Україні.

У підрозділі першому “Світовий досвід у сфері створення та функціонування вільних економічних зон” аналізується всесвітня практика існування найбільш помітної інституційної інновації ХХ століття – вільної економічної зони.

Досліджується створення та функціонування ВЕЗ у країнах з різним типом економічного розвитку, а саме – у країнах з розвинутою ринковою економікою, таких, що розвиваються, та з перехідною економікою.

Зазначається, що в країнах розвинутої ринкової економіки найчастіше створюються зони вільної торгівлі і технопарки; в країнах з економікою, що розвивається, та перехідною економікою така тенденція спрямована на створення експортно-промислових та митних зон. Автор вказує, що ВЕЗ є універсальним інструментом інвестиційної політики, їх створення у розвинутих країнах зумовлюється, як правило, необхідністю протидії відтоку національного капіталу, розвитком малопрацезабезпечених регіонів та ін. У країнах, що розвиваються, спрямованість дещо протилежна, а саме: залучення іноземного капіталу, виведення національних коштів, що можуть бути інвестовані з тіньової економіки та інше.

У другому підрозділі “Правове регулювання вільних економічних зон в Україні” досліджується низка проблем, характерних для сучасного етапу правового регулювання створення ВЕЗ в Україні, пропонуються можливі шляхи та засоби їх вирішення.

Аналізуючи спеціальну літературу та міжнародні і національні джерела права, автор приходить до необхідності визначити поняття “вільна економічна зона” та її основні ознаки. По-перше,

5

слід зазначити, що ВЕЗ повинна сприяти інтеграції національної економіки у світове господарство. Держава може сприяти цьому шляхом встановлення власних зовнішньо та внутрішньоекономічних пріоритетів під час створення конкретних типів ВЕЗ, як наприклад: збільшення експортної частини економіки, імпорту товарів, залучення інвестицій – як національних, так і іноземних, мобілізація високих технологій, структурна перебудова економіки, підготовка кадрів та інше. По-друге, будь-яка ВЕЗ характеризується встановленням спеціального правового режиму, в інвестиційній, підприємницькій та зовнішньоекономічній діяльності суб’єктів цієї ВЕЗ. По-третє, наявність ознак, що характеризують певну юридично-організаційну відокремленість будь-якої ВЕЗ від решти території держави. Підставою для виділення цієї ознаки є не стільки встановлення митного кордону як такого, скільки встановлення меж розповсюдження пільгового режиму діяльності суб’єктів права. Однак зважаючи на вказане, ВЕЗ завжди залишається під юрисдикцією держави, що її створила, та ніколи не користуватиметься правом екстериторіальності. Тому дисертант схильний розглядати ВЕЗ як частину території держави, на яку “накладена сітка” гарантій, пільг, форм державної підтримки, обмежень та заборон, а також додаткових підстав юридичної відповідальності, що сприяють у свою чергу створенню певного циклу розвитку економічних і правових процесів, направлених на досягнення цілей та завдань, поставлених під час створення ВЕЗ, де, власне, і діє спеціальний правовий режим інвестиційної, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності.

Вказані ознаки ВЕЗ дають можливість сформулювати визначення цього поняття так:

Під вільною економічною зоною розуміється певна частина території держави (держав), обмежена митним кордоном, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим інвестиційної, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів зони, що встановлюється спеціальним законодавством для досягнення прискореного розвитку відповідних суспільних відносин на даній території зокрема та у країні в цілому.

Механізм функціонування ВЕЗ тісно пов’язаний з її організаційно-структурною формою, тобто типом вільної економічної зони. Зазначається, що не існує чіткої узгодженості у підходах до цієї проблеми як у науці, так і в діючому законодавстві. Тому на питання, чи є необхідність класифікації ВЕЗ на певні типи, відповідь буде позитивною. Адже саме закріплення типів ВЕЗ разом з розкриттям їх змісту у законодавстві сприятиме вибору моделі управління, організаційно-правових форм суб’єктів, змісту спеціального правового режиму діяльності останніх, а також об’єктів інвестування і таке інше.

Виходячи з викладеного, запропонована нова редакція ст. 3 базового закону, що регулює типологію ВЕЗ: “На території України можуть створюватися ВЕЗ різних функціональних типів: експортні, імпортні, виробничі, технологічні парки, туристсько-рекреаційні, банківські, страхові, митні, транзитні. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам ВЕЗ, вказаним у цій статті (комплексні ВЕЗ).

Тип кожної конкретної ВЕЗ визначається в законі про її створення.

Розділ другий “Теоретичні аспекти поняття “правовий режим”, що складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню теоретичних основ категорії “правовий режим” та “спеціальний правовий режим” на прикладі вільної економічної зони зокрема.

У підрозділі першому “Поняття правового режиму” висвітлюється стан сучасних наукових досліджень по відношенню до вказаної категорії, аналізуються такі поняття, як національний режим, режим найбільшого сприяння, а також спеціальний режим, що традиційно виділяється в міжнародному приватному та публічному праві.

У роботі аналізуються різні наукові підходи до теорії правового режиму, на підставі цього автором пропонується власне визначення цієї правової категорії: правовий режим слід розуміти як особливий порядок регулювання, що виражений через застосування певної сукупності пра

6

вових засобів, які утворюють особливе поєднання велінь, дозволів та заборон і створюють особливу спрямованість правового регулювання, яка реалізується через специфіку елементів механізму регулювання вказаних відносин.

Виходячи з цього, правове регулювання певних суспільних відносин теоретично можна поділити на дві частини: а) статичну, що не змінюється залежно від виду правового режиму і б) динамічну – тобто свою, особливу сукупність способів правового регулювання, яка і створює притаманну тільки цьому правовому режиму направленість правового регулювання. Саме друга властивість і дозволяє нам відрізняти один правовий режим від іншого. Сукупність, взаємодія і співвідношення способів правового регулювання (велінь, дозволів та заборон) необхідно називати формулою правового режиму.

З загальної точки зору на систему права слід розрізняти два види правових режимів – загальнодозволювальний та зобов’язувальний, котрі отримали свій початок від типів правового регулювання. Однак суттєвою ознакою правового режиму є те, що в кожній з його формул переважає якийсь один спосіб. Якщо це зобов’язання чи заборони, то у цьому випадку мова йтиме про зобов’язувальний режим, якщо ж це дозволи, то про загальнодозволювальний.

Галузеві режими підпорядковуються тій самій класифікації, у свою чергу зазначається, що внутрішньогалузеві режими (які пропонується називати інституціональними) за типом регулювання збігаються з галузевим, однак їхня формула інша, тобто співвідношення способів реалізації відрізняється від галузевого. Це пояснює, чому в одній і тій самій галузі права можуть функціонувати різні режими, які відрізняються ступенем жорсткості регулювання.

Режим, який створюється державою по відношенню до тієї чи іншої сфери регулювання для національних суб’єктів права і який діє на усій території держави, пропонується називати загальним правовим режимом. Він охоплює загальнодозволювальний і зобов’язувальний режими в цілому, а суть його у тому, що встановлювальний ним порядок регулювання розповсюджується на всіх національних суб’єктів права.

Внаслідок аналізу змісту категорії “спеціальний правовий режим”, автор приходить до висновку, що спеціальний правовий режим бачиться як особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин, який встановлюється стосовно конкретного кола суб'єктів або сфери їх діяльності і який відрізняється від загального режиму або пільговою, або обмежувальною спрямованістю регулювання, зумовленою особливим публічним інтересом, який виявляється у всіх елементах його механізму головним чином через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони і додаткові підстави юридичної відповідальності.

Особливо дисертантом зазначається, що слід розмежовувати такі дії, як надання спеціального правового режиму і надання пільг. Подібність полягає у тому, що обов’язковою умовою їх функціонування є наявність суб’єкта отримання і об’єкта спрямованості регулювання, а відмінною особливістю є те, що спеціальний правовий режим – категорія комплексного порядку, а пільги є одним із інструментаріїв вказаної правової категорії поряд із гарантіями, державною підтримкою та юридичною відповідальністю.

У підрозділі другому “Правовий механізм спеціального режиму ВЕЗ” зазначається, що на сьогодні вільна економічна зона є однією з форм існування спеціального правового режиму поряд із територіями пріоритетного розвитку, на яких встановлюється і діє спеціальний правовий режим інвестиційної діяльності.

Дисертант приходить до висновку, що перенесення правової орієнтації спеціального правового режиму від суб’єкта (яким донедавна був іноземний інвестор) на його сферу діяльності є суттєвою ознакою спеціального режиму у ВЕЗ.

У роботі автором робиться умовний поділ усіх правовідносин, що складаються у ВЕЗ, на три

7

групи: інвестиційну, підприємницьку та зовнішньоекономічну. Перед дослідником не стояла задача остаточного дефінітивного розмежування та співвідношення вказаних категорій, однак їх виділення здійснюється (вельми умовно), виходячи з необхідності провести детальний аналіз змісту спеціального режиму ВЕЗ в умовах, коли сам законодавець не дає чіткої класифікації відносин, що складаються у ВЕЗ, за групами. Саме аналіз податкових пільг та інших преференцій, що містяться в Законах України про ВЕЗ, дозволяє виділити в першу чергу саме ці напрямки реалізації правової політики. Крім цього, сама динаміка відношень у ВЕЗ передбачає умовну стадійність: інвестування та причетні до нього правові процеси; здійснення діяльності по виробництву товарів, наданню послуг і окремо виконання зовнішньоекономічних операцій.

На підставі викладеного автор вказує, що в коло найбільш суттєвих правовідносин, пов’язаних із здійсненням саме інвестиційної діяльності, слід відносити: право на здійснення інвестування, вимогу до параметрів майнових цінностей, що інвестуються,  правові форми інвестування і легалізації інвестиційних правовідносин, оподаткування прибутків інвестора. До підприємницької групи відносить реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, особливий режим оренди земельних ділянок і розробки природних родовищ,  спеціальний порядок найму працівників, їх соціальне забезпечення, а також особлива специфіка реалізації податкових зобов'язань (комплексність проблеми, що досліджується, не тільки передбачає але й диктує таке об'єднання різних за своєю правовою природою відносин). До зовнішньоекономічної групи в інтересах дослідження віднесено: порядок перетину митного кордону товарами та іншими предметами, а також валютні правовідносини.

Автор прийшов до висновку, що правовим інструментарієм спеціального правового режиму у ВЕЗ є: пільги, гарантії, різні форми державної підтримки, додаткові підстави юридичної відповідальності, комплекс обмежень та заборон.

Зокрема автор вказує, що гарантії як правова категорія недостатньо досліджені, хоча у цілому ряді праць можна знайти їх розробки, але вони не носять завершеного характеру. Тому під гарантіями автор розуміє підкріплену силою держави систему засобів та умов, що  посилюють права і обов’язки суб’єктів правовідносин, забезпечуючи їх реалізацію через особливу процедуру. У свою чергу автор погоджується з думкою М.І. Байтіна, який розглядає пільгу як правомірне полегшення положення суб’єкта, яке дозволяє йому якнайповніше задовольнити свої інтереси, що проявляється як у наданні особливих прав (переваг), так і у звільненні від зобов’язань. Державна підтримка носить прикладний характер і, на наш погляд, є не окремою правовою категорією, а особливим проявом економічної функції держави. У ній найповніше виявляється сучасна роль держави у сфері господарювання. Форми державної підтримки можуть бути різними залежно від економічної кон’юнктури, сектора ринкової економіки, конкретних соціально-економічних завдань розвитку економіки перехідного періоду.

Дослідник доводить існування особливого виду спеціального правового режиму у ВЕЗ, даючи таке його визначення: під спеціальним правовим режимом ВЕЗ розуміється особливий порядок регулювання інвестиційних, підприємницьких і зовнішньоекономічних відносин, що складаються в ВЕЗ,  який встановлюється стосовно її суб'єкта і певної сфери його діяльності і відрізняється від загального режиму пільговою спрямованістю регулювання, проявляючись у всіх елементах його механізму, зокрема через закріплення гарантій, пільг, форм державної підтримки, обмежень, заборон і додаткових підстав юридичної відповідальності.

Автором детально аналізується проявлення спеціального правового режиму у механізмі правового регулювання, а саме: нормі права, юридичному факті, правовідношенні та акті застосування права.

Аналізуючи правовідношення як елемент реалізації спеціального правового режиму, дослідник робить висновок, що суб’єкт ВЕЗ – це суб’єкт підприємницької діяльності, його філія чи

8

виробниче представництво (для іноземних суб’єктів), що здійснює діяльність на території ВЕЗ, яка відповідає її цілям, зареєстрований на її території як такий і на якого розповсюджується спеціальний правовий режим такої зони.

У роботі проведено певний аналіз управління вільною економічною зоною: аналізуються її органи управління, виводиться існування трирівневої системи управління, а саме: державна, місцева, зональна; досліджується їх компетенція, робляться пропозиції щодо внесення змін до базового закону та інших нормативних актів.

Особливої уваги приділено розробці моделі спеціального органу управління – Адміністрації ВЕЗ. Вказується на основні її функції, розмежування її компетенції з органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

У розділі третьому “Зміст спеціального режиму діяльності суб’єктів у вільних економічних зонах”, що складається з трьох підрозділів, досліджуються особливості реалізації спеціального правового режиму в умовно виділених трьох групах правовідносин, що виникають у ВЕЗ: інвестиційних, підприємницьких та зовнішньоекономічних.

У підрозділі першому “Правовий режим інвестиційної діяльності у вільних економічних зонах” автор досліджує механізм реалізації інвестиційних процесів у ВЕЗ та принципи роботи спеціального правового режиму інвестиційної діяльності. Дисертант приходить до висновку, що під спеціальним режимом інвестиційної діяльності у ВЕЗ слід розуміти особливий порядок правового регулювання відносин по залученню цінностей, що мають ринкову  вартість, у підприємницький обіг на території ВЕЗ, який встановлюється відносно до закріпленого законом кола суб’єктів та визначеної сфери їх діяльності і який відрізняється від загального режиму пільговою стимулюючою спрямованістю регулювання, виявляючись у всіх елементах механізму правового регулювання зокрема через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони і додаткові підстави юридичної відповідальності.

Зазначається, що дослідження питання спеціального правового режиму інвестиційної діяльності потребує уточнення самого поняття вказаної категорії, під якою слід розуміти залучення цінностей, що мають ринкову вартість у підприємницький обіг на підставі цивільно-правових угод суб’єктами права, що володіють відповідною правосуб’єктністю. Досліджуються особливості інвестування у ВЕЗ, виводяться його суттєві ознаки, на підставі чого робиться висновок, що інвестування у ВЕЗ – це залучення цінностей, які мають ринкову вартість у підприємницький обіг на території ВЕЗ на підставі цивільно-правових угод суб’єктами права, що наділені відповідною правосуб’єктністю, які у встановленому порядку визнані як суб’єкти ВЕЗ, за умови відповідності інвестиції встановленим вимогам законодавства про ВЕЗ та укладення адміністративного договору.

Пропонується поділ інвестиційної діяльності на етапи, де особлива увага приділяється такому способу утворення інвестиційної маси, як акумулювання цінностей для наступного інвестування. Він має особливе значення саме у ВЕЗ, оскільки тут можуть здійснювати інвестування три категорії осіб, що наділені спеціальною правосуб’єктністю: іноземні, національні, що мали місцезнаходження за територією ВЕЗ, та суб’єкти права, що знаходяться на території ВЕЗ, які проводять виділення цінностей, що мають ринкову вартість, з власних фондів для інвестування їх в економіку ВЕЗ на підставі окремого інвестиційного проекту.

Автор пропонує доповнити Закон України “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” окремою главою “Процедура реєстрації інвестиційних проектів, що реалізуються на території ВЕЗ”, яка направлена на правове регулювання процедури розгляду та схвалення інвестиційних проектів, порядку укладення адміністративного договору на реалізацію інвестиційного проекту, закріплюються державні гарантії інвесторам.

Досліджується спеціальний правовий режим регулювання правовідносин, що складаються під час інвестування, через призму механізму правового регулювання, при цьому виділяються

9

особливості інструментарію спеціального правового режиму саме інвестиційної діяльності. Слід зазначити, що вказаний інструментарій є збірним і не належить до певної конкретної ВЕЗ, автор підкреслює, що його комплексне застосування для правового регулювання інвестиційних відносин у ВЕЗ при її створенні дасть можливість законодавцю оперувати цим інструментарієм для досягнення поставленої мети. А саме вказується: специфічною гарантією у цьому режимі є право безперешкодного вивозу капіталу, отриманого від інвестиційної діяльності у ВЕЗ, за її межі. Особливістю цієї гарантії є те, що вона надається як іноземним, так і національним інвесторам; згідно з чинним законодавством існує дві форми державної підтримки як інструмент спеціального правового режиму інвестиційної діяльності: а) інвестиційні та інноваційні проекти, які реалізуються на території ВЕЗ є пріоритетними для залучення кредитів від іноземних кредиторів під державні гарантії; б) ці ж проекти є пріоритетними для залучення коштів Державного інноваційного фонду і його регіональних відділень (дана норма діяла до прийняття Указу Президента України від 15 грудня 1999 р., № 1573); інвестиційні правовідносини опосередковуються специфічною пільгою, суть якої полягає в тому, що у валовий прибуток підприємств, розташованих у ВЕЗ, з метою оподаткування не включається отримана відповідно до інвестиційного проекту сума інвестицій у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена відповідно до законів (процедур) країни інвестора або міжнародними торговими звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау та ін.; найбільш активно в спеціальному правовому режимі інвестиційної діяльності застосовуються обмеження. Серед них процедура допуску суб'єкта підприємницької діяльності до вкладення цінностей на території ВЕЗ; встановлення мінімального розміру інвестицій; законодавством непрямо встановлюється обов'язок інвестора інвестувати в певні галузі економіки, адже саме функціональна спрямованість ВЕЗ, а також перелік тих підприємств, які можуть функціонувати у ВЕЗ, дає підставу Адміністрації приймати інвестиції тільки в ці галузі розвитку ВЕЗ; останнім обмеженням є те, що прибутки, отримані нерезидентами від джерел походження на території ВЕЗ від здійснення ними інвестицій в цінні папери, випущені за рішенням уповноваженого державного органу або органу місцевого самоврядування, а також прибутки визначені п. 13.6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підлягають оподаткуванню в загальному порядку; серед заборон слід назвати відмову в затвердженні інвестиційного проекту в разі, якщо є заборгованість перед бюджетом чи державним цільовим фондом; специфічною формою юридичної відповідальності для інвестора у ВЕЗ є відміна реєстрації суб’єкта ВЕЗ за невиконання умов адміністративного договору на реалізацію інвестиційного проекту.

У підрозділі другому “Правовий режим здійснення підприємницької діяльності у вільних економічних зонах” досліджуються особливості процедури легітимації підприємництва, його оподаткування, відведення та оренда земельних ділянок, а також порядок працевлаштування та соціального захисту працівників ВЕЗ.

Зазначається, що під спеціальним режимом підприємницької діяльності у ВЕЗ слід розуміти особливий порядок правового регулювання здійснення підприємницької діяльності, її ліцензування і оподаткування, а також залучення та використання фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, який встановлюється стосовно суб'єктів таких ВЕЗ  і сфери їх діяльності і який відрізняється від загального режиму пільговою спрямованістю регулювання, проявляючись у всіх елементах його механізму через закріплення гарантій, пільг, форм державної підтримки, обмежень, заборон і підстав юридичної відповідальності.

Проводиться аналіз спеціального правового режиму підприємницької діяльності через призму механізму правового регулювання, вказується інструментарій цього режиму, а саме: серед Гарантій автор називає стабільність правового режиму функціонування ВЕЗ на весь термін її існу

10

вання; збереження всіх майнових і немайнових прав суб'єктів ВЕЗ; гарантоване надання земельних ділянок в оренду суб'єктам ВЕЗ; серед пільг вказує на звільнення від сплати податку на прибуток; податку на додану вартість; збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; збору в Державний інноваційний фонд (відмінений); плати за землю; обмеженнями дисертант вважає те, що спеціальний правовий режим підприємницької діяльності розповсюджується тільки на суб'єктів ВЕЗ; суб'єкти ВЕЗ можуть займатися тільки тими видами підприємницької діяльності, які прямо передбачені в законодавстві про цю ВЕЗ; відносно процедури створення комерційних банків, їх філій, страхових фірм та ін.; існують заборони на створення філій, відділень і відособлених підрозділів за межами ВЕЗ; казино та інших об'єктів грального бізнесу; пільгове оподаткування не розповсюджується на бартерні операції; існує також і спеціальна юридична відповідальність: так, у разі порушення законодавства України, статутних документів, адміністративного договору на реалізацію інвестиційного проекту можливі скасування дозволів на користування земельною ділянкою або об'єктами інфраструктури; тимчасове припинення діяльності; скасування реєстрації суб'єкта ВЕЗ.

Аналізуючи комплекс правовідносин, що виникають у ВЕЗ, автор приділяє увагу ліцензуванню підприємницької діяльності, а саме зазначається, що ліцензійні умови не підлягають трансформації, однак їх процедура може бути спрощена. Напрямками такого спрощення є: зменшення строків проходження цієї процедури та/ або делегування повноважень з ліцензування місцевим державним адміністраціям і Адміністрації ВЕЗ. Автор вважає, що найбільш перспективним для ВЕЗ є другий спосіб, наводячи при цьому ґрунтовні докази. На підставі цього даються пропозиції про внесення змін у базовий закон стосовно здійснення ліцензування підприємницької діяльності у ВЕЗ.

У цьому підрозділі дисертантом досліджується система оподаткування прибутку, отриманого від здійснення підприємницької діяльності у ВЕЗ. Проводиться поділ ставок податків, що діють у ВЕЗ на дві групи: стабільні, що не змінюються з часом, і пільгово-прогресивні, коли розмір податку, що стягується, залежить від строку дії підприємства-суб’єкта ВЕЗ на її території. Пропонуються зміни до базового закону стосовно оподаткування прибутку суб’єктів ВЕЗ.

У підрозділі висвітлюється дія спеціального правового режиму у регулюванні банківських відносин. Автором не підтримується думка, висвітлена в літературі, стосовно створення у ВЕЗ особливої банківської системи, зазначається, що у ВЕЗ слід говорити не про окрему систему, а саме про порядок створення банківських установ, їх реєстрацію та ліцензування.

Вказується на можливість створення на території ВЕЗ комунального страхового фонду, основною метою діяльності якого повинно стати страхування інвестиційних ризиків.

У підрозділі приділена увага розгляду земельних правовідносин. Дисертант приходить до висновку, що регулювання земельних відносин ВЕЗ повинно здійснюватися через механізм можливої передачі земельних ділянок у користування Адміністрації ВЕЗ на праві оперативного управління з делегуванням цьому органу права передачі землі в оренду. Дається аналіз правовідносин, що складаються в процесі передачі в оренду земельних ділянок суб’єктам ВЕЗ.

Виходячи з того, що основною метою створення ВЕЗ є ефективне використання трудових ресурсів, покращення соціально-економічного забезпечення населення, що в свою чергу тісно пов’язано із здійсненням підприємницької діяльності, у підрозділі висвітлюються питання правового регулювання за допомогою спеціального правового режиму підприємницької діяльності трудових правовідносин. Пропонується внесення ряду змін до діючого законодавства стосовно: а) контрактної форми трудового договору, а саме закріплення порядку його укладання з суб’єктами ВЕЗ; б) процедури працевлаштування іноземних громадян, для чого пропонується делегувати функцію Республіканського центру зайнятості Міністерства праці України в частині видачі дозволів на працевлаштування обласному відділенню центру зайнятості України.

11

У підрозділі третьому “Правовий режим зовнішньоекономічних відносин у вільних економічних зонах” зазначається, що, як правило, зовнішньоекономічні правовідносини прийнято розділяти на дві групи – приватноправові і публічно-правові: до перших автор відносить правове регулювання умов зовнішньоекономічного договору (контракту) у ВЕЗ; до категорії публічних правовідносин у ВЕЗ віднесено такі: квотування і ліцензування; митні – процедура стягування мита, акцизу і ПДВ; валютні – продаж валютної виручки від реалізації товарів, робіт, послуг, вироблених або виконаних на території ВЕЗ, її обмін.

Аналізуючи правовідносини, що складаються у ВЕЗ, зазначається, що під спеціальним режимом зовнішньоекономічної діяльності у ВЕЗ слід розуміти особливий порядок приватноправового і публічноправового регулювання зовнішньоекономічних договірних зобов'язань, включаючи виникаючі під час їх реалізації валютні і митні правовідносини, який встановлюється стосовно суб'єктів ВЕЗ або сфери їх діяльності і який відрізняється від загального режиму пільговою спрямованістю регулювання, виявляючись у всіх елементах його механізму через закріплення гарантій, пільг, форм державної підтримки, обмежень, заборон і додаткових підстав юридичної відповідальності.

На підставі досліджень робиться висновок про те, що в цілому законодавство про ВЕЗ, що стосується правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, являє собою уніфікований порядок регулювання, чого не можна сказати про групу відносин, що умовно виділені у дослідженні як інвестиційні та підприємницькі.

Автор вказує, що на рівні спеціального правового режиму зовнішньоекономічної діяльності проявляється такий специфічний інструментарій спеціального режиму: пільги, обмеження і підстави юридичної відповідальності. Інші інструменти, такі, як гарантії, форми державної підтримки і заборони, на нинішньому етапі свого розвитку в законодавстві не знайшли. Однак теоретична можливість їх залучення в спеціальному правовому режимі зовнішньоекономічної діяльності ВЕЗ є реальною.

Дисертант підкреслює, що існуючі пільги у зовнішньоекономічній діяльності ВЕЗ можна поділити на митні, власне зовнішньоекономічні та валютні, дається докладний їх опис.

У регулюванні зовнішньоекономічної діяльності у ВЕЗ застосовуються обмеження, а саме – на території ВЕЗ на товарообмінні (бартерні) операції розповсюджується загальний (національний) режим оподаткування.

Зазначається, що спеціальний правовий режим зовнішньоекономічної діяльності у ВЕЗ також передбачає і особливу підставу юридичної відповідальності: у разі нецільового використання обладнання і комплектуючих деталей до нього, ввезеного заздалегідь з-за меж митної території України, платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання за результатами податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ПДВ, яка повинна була бути сплачена при ввезенні (пересилці) на митну територію України таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи з 120 % облікової ставки Національного банку України, яка діяла на день збільшення податкового зобов'язання, за період від дня ввезення цих товарів до дати збільшення податкового зобов'язання.