Карабань В.Я. Тлумачення актів цивільного законодавства України

summary

У Вступі дисертації показується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, описуються методи дослідження та його теоретична основа, розкривається наукова новизна результатів дослідження, їх практичне значення, наводяться відомості щодо апробації результатів дослідження та їх публікації.

Розділ І “Поняття і загальна характеристика тлумачення актів цивільного законодавства” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Поняття тлумачення актів цивільного законодавства” визнається, що для науки цивільного права, в принципі, було б придатним те розуміння поняття тлумачення, яке склалось в теорії права. Але воно, з одного боку, зводиться до з'ясування та роз'яснення змісту актів законодавства, а з іншого боку, невиправдано ускладнюється шляхом включення до визначення цього поняття зазначення на мету підвищення ефективності правового регулювання. Суб'єкт тлумачення не повинен думати про ефективність правового регулювання. В іншому випадку він не зможе дати адекватне тлумачення акта законодавства.

У сфері цивільного права особливо помітна значна різниця між положеннями акта законодавства і правовою нормою та значна

відстань між цими двома явищами та поняттями, які ці явища визначають. Це пов'язане із складністю цивільних відносин, що практично виключає можливість повного викладення в одному положенні акта цивільного законодавства правової норми. З огляду на це було б неприйнятним запозичення наукою цивільного права традиційного для теорії права поняття “тлумачення правових норм”. Використання цього поняття у цивільному праві є прийнятним лише остільки, оскільки воно визнається менш широким поняттям стосовно поняття тлумачення актів цивільного законодавства.

У підсумку тлумачення актів цивільного законодавства визначається як виявлення положень актів законодавства, що поширюються на певні правовідносини, конструювання на їх підставі норм цивільного права, з'ясування змісту цих правових норм та обгрунтування з'ясованого змісту.

У підрозділі 1.2 “Загальна характеристика окремих видів тлумачення актів цивільного законодавства” визнається можливість виокремлення видів тлумачення за різними критеріями. Але головним критерієм є зміст пізнавальної операції, яка здійснюється з метою встановлення прав та обов'язків суб'єктів цивільних правовідносин та умов їх виникнення, зміни та припинення. За цим критерієм в дисертації пропонується виокремлювати такі види тлумачення: 1) тлумачення — перетворення тексту акта цивільного законодавства з метою надання йому вигляду, що відповідає структурі норм цивільного права; 2) тлумачення — виявлення за допомогою відповідних логічних засобів правових приписів, що закріплюються в даному положенні цивільного законодавства; 3) систематичне тлумачення, яке включає до себе виявлення предмета регулювання відповідного положення акта цивільного законодавства, співпоставлення цього положення з іншими положеннями актів цивільного законодавства з метою вибору положення, що підлягає переважному застосуванню, та уточнення змісту цього положення, конструювання правової норми з повною гіпотезою і повною диспозицією; 4) лінгвістичне тлумачення положень актів цивільного законодавства; 5) логічне тлумачення актів цивільного законодавства; 6) інші способи виявлення змісту цивільних прав та обов'язків та підстав їх виникнення.

У підрозділі 1.3 “Стан проблеми тлумачення актів цивільного законодавства та організаційно-правові шляхи її вирішення” звертається увага на загострення даної проблеми в умовах сучасного бурхливого оновлення цивільного законодавства і пов'язаних з ним ускладненням цивільного законодавства, посиленням суперечностей

між його положеннями та зниженням рівня його формальної визначеності. Констатується, що наука цивільного права залишила практику тлумачення актів цивільного законодавства без науково обґрунтованої методології. За таких умов узагальнення судової практики, тобто практики тлумачення актів цивільного законодавства стало здійснюватись майже виключно судами на доступному для них науковому рівні. Ця ситуація потребує рішучих змін. Необхідно налагодити співробітництво між судами та науковими (науково-освітніми) установами з метою розробки науково обґрунтованої методології тлумачення актів цивільного законодавства на базі узагальнення практики тлумачення актів цивільного законодавства.

Іншим напрямком удосконалення практики тлумачення актів цивільного законодавства могло б бути внесення доповнень до Цивільного кодексу України, які будуть стосуватись тлумачення актів цивільного законодавства. Менш прийнятним було б приступити до розробки та прийняття закону про тлумачення нормативно-правових актів, який стосувався б актів всіх галузей законодавства, оскільки над розробкою проблеми методології тлумачення актів цивільного законодавства працює група фахівців, включаючи і автора цієї дисертації, а проблеми тлумачення актів інших галузей права у практично спрямованому варіанті фактично на цей час не розробляються.

Розділ II “Тлумачення як перетворення тексту актів цивільного законодавства та виявлення правових приписів” складається із шести підрозділів. У підрозділі 2.1 “Способи закріплення правових приписів в актах цивільного законодавства” констатується, що таке закріплення може бути прямим і непрямим.

Закріплення правових приписів позначається в актах цивільного законодавства як встановлення, передбачення, визначення, випливання. Переважно використовуються однокорінні з цими іменниками дієслова.

Пряме закріплення (встановлення, передбачення, визначення) правових приписів має місце тоді, коли текст акта цивільного законодавства не потребує будь-якого логічного перетворення для цілей з'ясування змісту прав та обов'язків сторін відповідних правовідносин та підстав їх виникнення.

Необхідність визнання такого правового явища як пряме встановлення правових приписів та правових конструкцій підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання “прямо вказано” (ч. 3 ст. 6 ЦК), “прямо встановлено законом” (ч. 2 ст. 1030 ЦК), “прямо передбачено законом” (ч. 1 ст. 5 Закону “Про фінансові

послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”); “прямо заборонено” (ст. 43 Закону “Про міжнародне приватне право”).

Для прямого встановлення цивільних прав використовуються формулювання “особа має право”, “особа може”. У ст. 627 ЦК для прямого встановлення прав використовується формулювання “сторони є вільними”. Для прямого встановлення обов'язків використовуються формулювання “особа зобов'язана”, “особа повинна”, “особа має” (щось зробити).

Гіпотези правових норм встановлюються прямо значно частіше, ніж диспозиції.

У підрозділі 2.2 “Виявлення правових приписів, які прямо випливають із актів цивільного законодавства” досліджуються формулювання актів цивільного законодавства, із яких правові приписи випливають прямо. Явище випливання правових приписів із актів цивільного законодавства пов'язане з неспівпаданням змісту правової норми і тексту положень актів законодавства. Але проблема тлумачення відповідних формулювань ніколи не була предметом наукового аналізу. Є підстави для твердження про те, що правові приписи можуть випливати із актів цивільного законодавства прямо і непрямо, оскільки в законі зустрічаються зазначення на пряме випливання із закону правових приписів.

Диспозиція норми цивільного права включає до себе право особи і обов'язок іншої особи, що кореспондує цьому праву. Але в такому вигляді диспозиції формулюються вкрай рідко. Зазвичай законодавець прямо зазначає на право (обов'язок) сторони цивільних правовідносин, маючи на увазі, що обов'язок (право) іншої сторони цих же правовідносин прямо випливає із формулювання, в якому закріплюється відповідне право (відповідний обов'язок). Правові приписи прямо випливають із таких речень нормативного тексту, в яких підметом є не суб'єкт відповідних відносин, а їх об'єкт чи правова конструкція, а також із формулювань, в яких використовується пасивний зворот. Правові приписи прямо випливають із формулювань, в яких зазначається на те, що особа діє в певний спосіб. Як пряме випливання правових приписів із актів цивільного законодавства слід визнати випливання правових приписів із формулювань, в яких використовуються слова “лише”, “тільки”, “виключно”, “крім”, якщо ці приписи виявляються при тлумаченні висновком від протилежного. Такі правові приписи позначаються як такі, що прямо випливають із актів законодавства тому, що за юридичною силою вони

прирівнюються до прямо встановлених приписів і приписів, що в інший спосіб прямо випливають із актів цивільного законодавства.

У підрозділі 2.3 “Правові приписи, що непрямо випливають із актів цивільного законодавства та виявляються при тлумаченні висновком від протилежного” досліджується відповідне надзвичайно поширене правове явище. На підставі аналізу численних положень актів цивільного законодавства зроблено висновок про те, що правові приписи, які непрямо випливають із актів цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком від протилежного, застосовуються за умови відсутності правових приписів, які прямо встановлюються актами цивільного законодавства, прямо випливають із них, або непрямо випливають із них і виявляються при тлумаченні висновками від попереднього правового явища до наступного і навпаки, висновком ступеню. Зроблено також висновок про те, що врегулювання цивільних відносин правовими приписами, які непрямо випливають із актів цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком від протилежного, виключає застосування до цих відносин закону, а тим більше - права, за аналогією.

У підрозділі 2.4 “Непряме випливання із положень актів цивільного законодавства правових приписів, що виявляються при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки” констатується, що висновок від попереднього правового явища до наступного і навпаки може стосуватись не тільки правовідносин між тими ж особами, на які (правовідносини) поширюється чинність прямо встановленого правового припису. Він може стосуватись зовсім інших відносин, в тому числі і відносин іншої галузевої належності. Зокрема, висновком від наступного - цивільно-процесуального припису, встановленого ч. 3 ст. 651 ЦК (“розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення”) — до попереднього виявляється правило, яке непрямо випливає із наведеного положення і яке має матеріально-(цивільно-) правовий зміст.

Юридична сила цивільно-правових приписів, про які йдеться, показується в дисертації на прикладі співвідношення положень Закону “Про захист прав споживачів”, що стосуються відшкодування моральної шкоди: такі правові приписи не можуть застосовуватись всупереч прямо встановленим правилам, які підлягають переважному застосуванню перед приписами, які непрямо випливають із актів

цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки.

У підрозділі 2.5 “Непряме випливання із актів цивільного законодавства правових приписів, що виявляються при тлумаченні висновком ступеню” здійснюється спроба розширити сферу застосування цього висновку при тлумаченні норм цивільного права в порівнянні з тією сферою, на яку в науці зверталась увага раніше.

Правові приписи, які непрямо випливають із актів цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком ступеню, мають таку ж юридичну силу, як і правила, що виявляються при тлумаченні висновками від попереднього правового явища до наступного і навпаки.

У підрозділі 2.6 “Асоціативне тлумачення актів цивільного законодавства” на підставі дослідження судової практики зроблено висновок про те, що асоціативне тлумачення набуло значного поширення, в тому числі в практиці вищих судових інстанцій України.

Асоціативне тлумачення найбільш наближається до виявлення правових приписів при тлумаченні висновком від наступного до попереднього і навпаки. Тому необхідно знайти критерій, який може виконати роль наукового інструментарію для розмежування названих двох явищ. Таким критерієм є жорсткість зв'язку між правовідносинами, на які поширюється чинність прямо встановлених правових приписів, і правовідносин, на які поширюється чинність правових приписів, які непрямо встановлені і виявляються при тлумаченні висновками від наступного до попереднього і навпаки.

Розділ III “Систематичне тлумачення актів цивільного законодавства” складається із двох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Врахування при тлумаченні категорій “система законодавства” і “система права” звертається увага на те, що попри наявність глибоких досліджень проблем системи права в теорії права відсутнє розуміння тієї значної відстані, яку слід подолати для того, щоб перейти із системи законодавства в систему права при тлумаченні актів законодавства. Зокрема, це веде до визнання норм-засад, норм — принципів, норм — цілей, норм — оголошень, норм — визначень, норм — строків, відсильних і бланкетних норм. Виокремлення таких “норм” свідчить про невиправдане наближення явищ, що знаходяться в системі законодавства, до явищ, які знаходяться в системі права. Якщо норма права визнається правилом поведінки, яке має принаймні гіпотезу і диспозицію, то правовою нормою не можна визнавати положення актів законодавства, в яких формулюються засади, принципи, цілі,

оголошення, визначення, строки. Ці положення лише використовуються при конструюванні гіпотез та диспозицій правових норм.

Сконструювати норму цивільного права на базі цивільного законодавства означає зібрати її із окремих положень законодавства, виявити відносини, на які вона поширюється та визначити у такий спосіб галузеву належність правової норми.

Підрозділ 3.2 “Врахування системних зв'язків положень актів цивільного законодавства і норм цивільного права” присвячений врахуванню системних зв'язків для усунення невизначеності змісту норм цивільного права та для виправлення недоліків формулювань положень актів цивільного законодавства. Зокрема, показуються системні зв'язки ч. 1 ст. 924 ЦК із положеннями ст. 1, 9 ЦК, ст. 175, 314 ГК, ст. 15 Закону “Про транспорт”, ст. 23 Закону “Про залізничний транспорт”, ст. 31 Статуту залізниць України і на цій підставі зроблено висновок про те, що судова практика у таких спорах, яка склалась і знайшла відображення у відповідному роз'ясненні Вищого господарського суду, підлягає зміні.

Як здійснюється усунення недоліків формулювань положень актів цивільного законодавства шляхом врахування системних зв'язків, показується на прикладі п. 5 ч. 1 ст. 988 ЦК, де помилково вживається слово “страховиком” замість слова “страхувальником”, ч. 1 ст. 707 ЦК, де замість слова “належної”“ використане слово “неналежної”.

Розділі IV “Інші способи тлумачення актів цивільного законодавства” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 “Лінгвістичне (мовознавче) тлумачення” пропонується привести термінологію, яка використовується для позначення даного виду тлумачення та його різновидів, у відповідність із класифікацією відповідних наук. Як родове має використовуватись поняття лінгвістичного тлумачення. Його видами є лексичне і граматичне. Синтаксичне тлумачення є різновидом граматичного. Лексичне тлумачення охоплює собою семантичне (стосується виявлення прямого і переносного значення слів), фразеологічне і етимологічне тлумачення. Синтаксичне тлумачення полягає у врахуванні побудови речень у тексті нормативно-правових актів. Не виключається виокремлення стилістичного тлумачення, але воно має обмежене значення, оскільки стилістика пов'язана перш за все з вишуканою словесністю, а головною задачею є чітке викладення правотворчим органом своєї думки, а не надання тексту акта законодавства вишуканої форми. Практичне значення стилістичне тлумачення може мати лише при аналізі тексту

акта цивільного законодавства у випадках, коли виникає питання про те, використання подібних термінів обумовлене прагненням правотворчих органів до урізноманітнення термінології чи викликане прагненням надати тексту акта законодавства особливого змісту.

При аналізі низки положень актів цивільного законодавства показується значення синтаксичного тлумачення. Звертається увага на те, що у практиці як правотворчості, так і правозастосування намітилась тенденція до нехтування синтаксичним елементом.

У підрозділі 4.2 “Логічне тлумачення актів цивільного законодавства” заперечення деякими науковцями логічного тлумачення пов'язується з відсутністю достатньої визначеності стосовно змісту цього поняття. Дисертант погоджується з тим, що будь-яке тлумачення має відповідати логіці людського мислення, а тому воно завжди є логічним. Разом з тим, є дві логічні операції, для позначення яких доцільно було б виокремлювати такий вид тлумачення.

Перша із названих операцій полягає у відтворенні у мисленні на підставі положення акта цивільного законодавства правовідносин, на які поширюється чинність даного положення, з метою усунення його невизначеності чи недоліків.

Друга логічна операція, яка охоплюється поняттям логічного тлумачення, - це співпоставлення суміжних положень актів цивільного законодавства з метою виявлення тих правових приписів, які текстуально в акті законодавства не закріплені, але випливають із логічного зв'язку між суміжними, а інколи — дещо більш віддаленими положеннями, а також з метою усунення невизначеності або недоліків правових приписів. Так, у судовій практиці частину 3 ст. 4 Закону “Про обіг векселів в Україні” (“умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем”) було витлумачено так, що тут формулюється дозвіл на необмежене застосування векселів при здійсненні розрахунків, якщо виконана вимога про включення в договір умови про такий спосіб розрахунків. Але із логічного зв'язку частини З ст. 4 названого Закону з частиною першою та другою цієї ж статті випливає, що розрахунки з використанням векселів допускаються за наявності двох умов: 1) це передбачено договором; 2) наявність на

момент видачі векселя заборгованості трасата або векселедавця перед трасантом.

У підрозділі 4.3 “Врахування деяких інших чинників при тлумаченні положень актів цивільного законодавства” досліджується вплив на тлумачення актів цивільного законодавства історичного чинника, мети таких актів, а також ідей верховенства права, які знайшли своє закріплення в Конституції України, а також у ст. 3 ЦК.

Зміна соціально-економічної і соціально-правової ситуації по-різному може вплинути на тлумачення актів цивільного законодавства. Свого часу зміна соціально-економічної ситуації в Україні привела до того, що не стало соціалістичних організацій, а Цивільний кодекс 1963 р. широко використовував це поняття. Судова практика аж до моменту прийняття нового Цивільного кодексу так і не змогла опрацювати єдине розуміння положень, які містили зазначення на соціалістичні організації. Врахування історичного чинника давало підстави для тлумачення терміну “соціалістичні організації”“ як такого, що поширюється на всіх юридичних осіб.

В дисертації критично оцінюється висновок Конституційного Суду України про неможливість застосування п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу, який стосується селянських (фермерських) господарств, оскільки Закон “Про фермерське господарство” не передбачає існування селянських (фермерських) господарств. Видається, що п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу підлягає застосуванню і надалі, але при його застосуванні треба зазначити, що при цьому з урахуванням зміни соціально-правової ситуації здійснюється вихід за межі змісту названого пункту.

Необхідність виходу за межі змісту положень актів цивільного законодавства з огляду на принцип верховенства права може бути викликана тим, що буквальне тлумачення їх змісту може дати безглуздий висновок або висновок, який грубо суперечить ідеям верховенства права, закріпленим в Конституції України та ст. З Цивільного кодексу. В обгрунтування такої можливості дисертант посилається на практику судів Великобританії та Німеччини.