Кривенко Ю.В. Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюються ступінь вивчення теми, зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет дослідження, характеризуються методи, теоретичне, нормативне та емпіричне підґрунтя дисертаційної роботи, формулюються основні положення роботи, підкреслюється наукове і практичне значення одержаних результатів, зазначається апробація результатів дослідження, аналізуються наукові праці правознавців, теологів, істориків, які прямо або опосередковано торкаються досліджуваних у роботі питань.

Розділ 1 “Формування засад визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій” присвячено визначенню цивільно-правового статусу релігійних організацій за різних історичних періодів.

У підрозділі 1.1. “Становлення підходів до визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій у римському праві” з використанням принципів компаративістики аналізується формування цивільно-правового статусу релігійних організацій у римському праві. При аналізові стану першоджерел насамперед розглядаються ті юридичні пам'ятки, акти цивільного законодавства, які дали змогу проаналізувати цивільно-правовий статус релігійних організацій за часів Стародавнього Риму.

Зазначається, що уявлення про цивільно-правовий статус релігійних організацій змінювалося і за різних епох було різним. У Стародавньому Римі релігійні організації вперше з'явилися як суб'єкти права і набули статусу юридичної особи. Колегії жерців було наділено такими ознаками: корпоративне влаштування, організаційна та юридична відокремленість від органів влади, власна компетенція, наявність правоздатності. Діяльність колегій мала в основному публічний характер. Крім цього існували державні колегії по нагляду за відправленням культу. Із прийняттям християнства, Церкву було визнано юридичною особою, яка займала двояке становище: з одного боку - це корпорація, з іншого - статус юридичної особи отримали не тільки єпархії, але й приходи та монастирі.

У підрозділі 1.2. “Трансформація засад визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій в Україні” розглядається динаміка розвитку законодавства з питань формування цивільно-правового статусу релігійних організацій в Україні з часів язичництва до сьогодення. Протягом досить тривалого історичного періоду істотно видозмінювався цивільно-правовий статус релігійних організацій. За часів панування

язичництва релігійної організації в прямому розумінні цього слова не існувало, культові служіння проводилися жрецями. У подальшому в різні історичні періоди змінюється цивільно-правовий статус релігійних організацій. За часів Російської імперії Церква визнавалася юридичною особою публічного права, яка уповноважена була вирішувати питання: духовного суду; цензури; розгляду сектантських вчень; перевірки кандидатів на єпископське звання, нагляду за церковним майном, захисту духовенства перед мирським судом; перевірки дійсності заповітів, доброчинності та знищення жебрацтва; керівництва початковою освітою, запису актів цивільного стану, нагляду за політичною благонадійністю громадян. Держава втручалася у внутрішні справи різних конфесій, строго регламентуючи їхню структуру і діяльність. Після жовтневих подій 1917 р. релігійні організації втратили своє панівне становище, оскільки не могли співіснувати з антирелігійною за своєю суттю державою. Законодавство про релігійні організації не визнавало за ними статусу юридичної особи і обмежувало їхнє право власності на майно. За доби Центральної Ради Церква не була відокремлена від держави, її справами займався департамент сповідань. За доби Гетьманської республіки Православна Церква проголошується “первенствуючою” та дістає суверенність у вирішенні питань внутрішньої діяльності. Церковні інституції та священнослужителі отримують грошове утримання, постають питання стосовно повернення церковного майна. Православну Церкву наділено статусом юридичної особи публічного права. У період з 1917 до 1920 р. Церква в Україні не була відокремлена від держави. Цивільний кодекс УРСР виключав можливість поширення прав юридичної особи на релігійні об'єднання. Постанова від 8 квітня 1929 р. “Про релігійні об'єднання” визначала цивільно-правовий статус Церкви та релігійних організацій на період довжиною в 60 років, тобто діяльність релігійних організацій була обмеженою, статусом юридичної особи вони не наділялися. У повоєнний період Церкві надано статусу “обмеженої юридичної особи” у справах оренди, будівництва та купівлі у власність для церковних потреб будинків, транспорту та знарядь праці. Законодавство суверенної України надало статусу юридичної особи релігійним організаціям. Цивільно-правовий статус Церкви залишився не визначеним.

У розділі 2 “Поняття та ознаки релігійної організації як юридичної особи” аналізуються сучасні наукові дослідження та норми чинного законодавства і пропонується відкоригувати законодавство з метою визначення поняття Церкви та релігійної організації та їх видів як юридичної особи з визначенням специфіки.

У підрозділі 2.1. “Поняття та види релігійних організацій” проаналізовано точки зору дослідників щодо співвідношення понять

“Церква” та “релігійні організації”, досліджено їх ознаки та здійснено класифікацію видів.

Визначено, що цивільно-правовий статус Церкви та релігійної організації - це сукупність визнаних Конституцією та законами України похідних, невідчужуваних прав і обов'язків особи, які виникають не у зв'язку з реалізацією інших прав, не на підставі юридичних фактів, а існують в результаті наявності правоздатності.

При цьому релігійною організацією запропоновано визнати систему різновидів організаційно оформлених релігійних об'єднань, що мають управлінські та виконавчі органи, чітку структуру, яка забезпечується змістом релігійної парадигми і культу.

Крім того, запропоновано визнати, що Церква - це самостійне структуроване релігійне об'єднання з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципові з регламентацією відносин всередині нього, а також з релігійними чи світськими організаціями. Церква, яка належить до будь-якого віросповідання, повинна користуватися захистом, який відповідає її меті та завданням, для яких її призначено. Якщо Церква була створена у відповідності до законів її релігії, то вона вправі здійснювати такі ж законні дії, як і звичайні юридичні особи, тобто вона не повинна надавати документ, який визначає, що вона отримала статус юридичної особи у відповідності до формальностей, що передбачені законом.

Можна також класифікувати такі види релігійних організацій: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії, духовні навчальні заклади), а також об'єднання, що складаються з вищеназваних релігійних організацій.

У підрозділі 2.2. “Ознаки релігійної організації як юридичної особи”

Релігійні організації як юридичні особи є самостійними суб'єктами правовідносин. Статус юридичної особи дозволяє релігійним організаціям самостійно брати участь у господарському обігові, бути рівноправними суб'єктами майнових та інших цивільно-правових відносин.

Всі релігійні організації повинні мати можливість для отримання статусу юридичної особи.

Релігійним організаціям притаманні всі ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність. Релігійні організації - це колективні утворення, які здійснюють свою діяльність як єдине ціле зі своїми завданнями та цілями, з різноманітною організаційною побудовою і органами управління;

- наявність відокремленого майна. Майнова відокремленість релігійної організації полягає, насамперед, у тому, що вона є власником майна, яке їй належить. У деяких випадках релігійні організації наділено по відношенню

до закріпленого за ними майна правом оперативного управління, що характерно для багатоланкових релігійних об'єднань;

- самостійна майнова відповідальність. Релігійні організації як юридичні особи користуються правами і мають обов'язки у відповідності до чинного законодавства і свого статуту;

- релігійні організації виступають у цивільному обігові від свого імені, самостійно набувають цивільних права та обов'язків та виступають у судових органах як позивачі та відповідачі. Найменування релігійної організації вказується в її засновницьких документах та вноситься до єдиного державного реєстру.

Всі ознаки юридичної особи є важливими рівною мірою, і відсутність хоча б однієї з них виключає можливість існування організації як юридичної особи.

У підрозділі 2.3. “Створення та припинення релігійних організацій” Кожна держава має закони і постанови, які регулюють особливості створення та припинення релігійних організацій, визнання і об'єднання релігійних спільнот.

Релігійні організації створюються з метою задоволення громадянами своїх релігійних потреб сповідувати і поширювати віру. Незважаючи на зміни, які відбуваються в суспільстві, створити релігійну організацію досить складно. Релігійна організація набуває статусу юридичної особи після її реєстрації.

Реєстрація релігійної організації є складною, подвійною процедурою і потребує спрощення. В Україні на сьогоднішній день, незважаючи на складність реєстрації, склалася найкраща ситуація для релігійних організацій, тому що в більшості випадків не перевіряється саме основна мета релігійних організацій, з якою вони створюються. Це питання потребує досить глибоких розробок. Законодавчо на належному рівні потребує врегулювання питання проведення релігієзнавчої експертизи, яка, у свою чергу, здатна замінити собою дозвіл обласних державних адміністрацій на створення релігійних організацій. Тобто при бажанні створити релігійну організацію, потрібно надати статутні документи з повним викладенням віровчення на експертизу. Експерти надають висновок і в подальшому реєструється релігійна організація на підставі Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців”.

У разі відмови в реєстрації релігійна організація, як правило, продовжує своє існування як громадська організація і в такому випадку значно важче перевірити сферу її діяльності.

Релігійні організації можуть бути ліквідовані:

- за рішенням їх засновників або органу, уповноваженого на те статутом релігійної організації;

- за рішенням суду у випадку неодноразових або грубих порушень норм Конституції України, Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” або у випадках систематичного здійснення релігійною організацією діяльності, яка суперечить меті її створення.

Розділ 3 “Основна та допоміжна діяльність релігійних організацій” присвячується аналізові проблем діяльності релігійних організацій.

Підрозділ 3.1. “Поняття релігійної діяльності, її основні форми” підкреслюється, що релігійні організації створюються з метою сповідання віри. Під релігійною діяльністю слід розуміти богослужіння, релігійні церемонії, процесії, релігійні обряди, інші індивідуальні чи колективні релігійні дії, пов’язані із сповідуванням та поширенням віри; релігійний культ - система релігійних дій, предметів і символів, пов'язаних з релігійними уявленнями віруючих і спрямованих на задоволення потреб суб'єктів релігійної діяльності; під релігійними обрядами слід розуміти сукупність визначених внутрішніми церковними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дій віруючих, спрямованих на встановлення двобічних відносин між людиною і надприродними об'єктами. Правове регулювання цього виду діяльності відбувається на підставі внутрішніх установ релігійних організацій та норм церковного права. З огляду на ст. 18 Загальної декларації прав людини і ст. 18 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права “право на свободу совісті включає право на виконання ритуальних обрядів та сповідання релігійних вірувань”.

У підрозділі 3.2. “Благодійна діяльність релігійних організацій” проаналізовано визначення благодійної діяльності релігійних організацій, яка тісно пов'язана з релігійним культом. Це пояснюється перш за все тим, що християнські заповіти у сукупності своїй являють вчення про благодійництво. При здійсненні богослужінь і соборних молитов служителі Церкви завжди нагадують особам, які моляться, про благодійність та закликають до неї.

Релігійні організації під благодійністю розуміють певну діяльність, яка пов'язана з такими поняттями як: милосердя, співчуття, готовність надати безоплатну допомогу будь-кому, хто її потребує.

Благодійна діяльність релігійних організацій включає в себе надання матеріальної, фізичної, технічної допомоги та морально-духовні форми підтримки людей, які опинилися в тяжкій життєвій ситуації.

Благодійною діяльністю взагалі визнається діяльність, яка здійснюється без мети отримання прибутку (некомерційний характер), в інтересах суспільства в цілому і на підставі альтруїзму (особи, які беруть

участь у такій діяльності, вносять фінансові пожертви або працюють без винагороди, або інших економічних переваг та користі). Сьогодні існує ряд благодійних програм та ініціатив, які пропонуються різноманітними релігійними організаціями. Це перш за все допомога малозабезпеченим, розвиток освіти, підтримка релігії та інші цілі, що служать суспільному благу.

У підрозділі 3.3. “Освітня діяльність релігійних організацій” Доцільність цивільно-правового регулювання освітньої діяльності Церкви та релігійних організацій зумовлена практичними міркуваннями, пов'язаними з необхідністю нового бачення освітньої діяльності Церкви та релігійних організацій, яку, в свою чергу, слід розмежовувати на загальну та спеціальну. Загальна релігійна освіта - це можливість отримання необхідних знань в галузі “Теології”, “Основ релігії”, “Етики релігії” при безпосередній участі Церкви та релігійних організацій. На релігійну освіту повинні поширюватися норми законодавства про освіту. Спеціальна релігійна освіта - це необхідні знання для проповідування культу та релігійної парадигми.

У світовій практиці релігійна освіта розглядається як складовий елемент права на свободу совісті та віросповідання.