Міщенко І.В. Цивільно-правові договори в митній справі України

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюються ступінь вивчення теми, зв'язок роботи з науковими програмами, надається характеристика її об'єкта, предмета, мети, визначаються задачі, аргументується наукова новизна та розкривається практичне значення роботи, наводиться інформація щодо апробації отриманих результатів.

Розділ перший “Роль норм цивільного права у регулюванні відносин у сфері митної справи України” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню значення та місця цивільно-правових норм у системі митного права як правової галузі комплексного характеру, що регулює суспільні відносини у сфері митної справи України.

У підрозділі 1.1. “Співвідношення галузі цивільного права з митно-правовою галуззю” розглядаються основні засади зв'язку між такими галузями, як митне та цивільне право. Звертається увага на те, що митне

право як комплексна галузь права широко використовує цивільно-правові норми, принципи цивільного права та цивільно-правовий метод для регулювання певної категорії суспільних відносин у сфері митної справи, що входять до предмета його правового регулювання.

Зроблено висновок, що основні точки зіткнення між галузями цивільного та митного права полягають у регулюванні договірних відносин між суб'єктами митної справи при реалізації ними своїх прав та законних інтересів. Такі відносини підпадають під подвійне регулювання - цивільно-правове та митно-правове. Це, з одного боку, дозволяє надати суб'єктам митного права більш широких можливостей для реалізації своїх прав та інтересів, урізноманітнити засоби такої реалізації, а з іншого - примушує діяти й обирати модель своєї поведінки у встановлених законодавством межах, вихід за які є неприпустимим і тягне за собою певні негативні наслідки - юридичну відповідальність. Механізм цей, враховуючи публічний характер митної справи, є оптимальним для встановлення балансу приватних і публічних інтересів у сфері митної справи України.

У підрозділі 1.2. “Поняття та сутність цивільно-правових договорів, чинники, що обумовлюють їх специфіку у сфері митної справи України” детальному аналізу піддано питання визначення поняття “цивільно-правовий договір”, що міститься у нормах права і в науковій літературі, та його ролі як соціального регулятора. Висловлюється згода з думкою більшості цивілістів про триаспектність цивільно-правового договору. У цьому зв'язку він розглядається як юридичний факт, як правовідношення та як документ, однак доводиться, що в сучасних умовах роль договору докорінно змінилась і вже виходить за межі цієї класичної моделі. Правова категорія договору знаходиться у стані постійного розвитку та удосконалення.

Зроблено висновок, що на сьогоднішній день цивільно-правовий договір є регулятором суспільних відносин, якому притаманні певні риси нормативності. Не зменшуючи ролі основного джерела права — нормативного акта, - оскільки саме норми права є основним засобом впливу на суспільні відносини, у тому числі й ті, що врегульовані цивільно-правовим договором, доводиться, що саме співіснування нормативного та договірного регулювання суспільних відносин на сьогодні є найефективнішим механізмом формування правомірної поведінки учасників цих відносин.

Доводиться, що цивільно-правові договори у митній справі України мають низку особливостей, викликаних значними обмеженнями свободи договору. У цьому зв'язку наводяться конкретні випадки обмеження кожного з елементів договірної свободи. Встановлення таких обмежень зумовлено публічним характером сфери застосування цивільно-правових договорів, а саме спрямованістю передусім на забезпечення державних інтересів

(наповнення державного бюджету, економічна стабільність країни, збереження культурної та історичної спадщини України, здоров'я населення тощо); одночасною дією норм цивільного та митного права; поєднанням двох протилежних засобів регулювання - диспозитивного та імперативного; встановленням певних нормативних вимог до того чи іншого елементу правовідносин.

У підрозділі 1.3. “Загальна характеристика, суб'єктний склад та класифікація цивільно-правових договорів, що укладаються у сфері митної справи України” аналізуються характерні ознаки цивільно-правових договорів, що укладаються у митній справі України. Зроблено висновок, що ці договори належать до договорів про надання послуг; за характеристиками є консенсуальними, взаємними, оплатними, остаточними. Спільною рисою для цих цивільно-правових договорів є їхня спрямованість на реалізацію окремих складових митної справи. У зв'язку з цим увага акцентується на специфіці суб'єктного складу договірних відносин у цій сфері.

Зазначається, що учасниками договірних відносин у сфері митної справи завжди є або митні органи України, або митні посередники. В залежності від виду конкретного договору їх контрагентами можуть бути суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України, або інші суб'єкти, визначені законодавством.

Митні органи є основними суб'єктами, на які законом покладена реалізація митної справи України. Будучи суб'єктами публічного права, вони можуть виступати рівноправними учасниками договірних відносин, які при цьому мають на меті забезпечення належного виконання поставлених перед ними публічних завдань, що випливають з окремих функцій держави.

Митні посередники - це суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо не беруть участі у переміщенні товарів через митний кордон України, а на підставі цивільно-правового договору певного виду та дозвільних документів надають з ініціативи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які переміщують товари та транспортні засоби через митний кордон України, посередницькі митні послуги, представляючи їх інтереси у митних органах України. Доводиться, що до митних посередників належать митні брокери, митні перевізники, власники складів тимчасового зберігання (відкритого типу) та власники митних ліцензійних складів (відкритого типу).

Запропоновано кілька авторських класифікацій цивільно-правових договорів у митній справі України за такими критеріями: в залежності від суб'єктного складу договірних відносин; в залежності від мети, яку переслідують їх учасники; за ступенем урегульованості цивільним законодавством; за характером зв'язку зі сферою митної справи.

Розділ другий “Цивільно-правові договори, стороною в яких

виступає митний орган” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу договірних відносин за участю митних органів як головних суб'єктів реалізації митної справи України, до яких належать Державна митна служба України, регіональні митниці та митниці.

У підрозділі 2.1. “Договір комісії” розглядаються особливості цього цивільно-правового договору, що укладається з метою реалізації певних категорій товарів чи транспортних засобів, які знаходяться під митним контролем: товарів, строк зберігання яких під митним контролем закінчився, а власник не звернувся за ними у встановлений МК України строк; товарів, що швидко псуються або мають обмежений строк зберігання, у тому числі товарів - предметів порушення митних правил; товарів, від яких власник відмовився на користь держави. Сторонами цього договору є митний орган (комітент) та організатор митного аукціону або товарна біржа чи підприємство торгівлі (комісіонер). В залежності від статусу комісіонера у митній справі України виокремлюють відповідно три види комісійних договорів.

Детальному аналізу піддано права, обов'язки та відповідальність сторін цього договору. Робиться висновок, що договори комісії у митній справі України, підпадаючи під загальні правила, закріплені в ЦК України, водночас мають відповідати додатковим вимогам, встановленим спеціальним законодавством, зокрема до їх суб'єктного складу, безпосередньо предмета комісії (товари, що реалізуються за такими договорами, мають специфічний статус, наприклад, вилучені товари тощо), щодо граничних термінів продажу таких товарів, процедури такого продажу (стосовно митних аукціонів) тощо.

У підрозділі 2.2. “Договір охорони та супроводження товарів” розглядаються цивільно-правові аспекти застосування такого заходу гарантування доставки товарів при транзитних перевезеннях, як охорона та супроводження товарів, що знаходяться під митним контролем. Доводиться, що правовідносини, які виникають на підставі цього договору, мають усі ознаки, властиві цивільно-правовим зобов'язанням.

Робиться висновок, що за договором охорони та супроводження одна сторона (виконавець) зобов'язується за плату забезпечити цілісність та недоторканність товарів, що знаходяться під митним контролем і переміщуються іншою стороною (перевізником) митною територією України, протягом усього шляху прямування. Внаслідок цього між сторонами виникають майнові відносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми, однак некомерційного характеру. При цьому вказується на відмінність між послугами з охорони та супроводження товарів та адміністративними послугами, які можуть надаватися митними органами, що переконливо свідчить про їх різну правову природу.

Зважаючи на вузьку сферу застосування цього договору, цивільне законодавство такий вид договору не передбачає. У той же час, робиться висновок, що положення ст. 978 ЦК України про договір охорони (особи чи майна) також не можуть бути застосовані до відносин, пов'язаних з охороною та супроводженням товарів. Зокрема доводиться, що ця норма ЦК України містить звужене визначення договору охорони, оскільки має значну кількість обмежень, які стосуються сторін (охоронцем може бути лише підприємець; в значній кількості випадків охоронні послуги надаються державними органами, зокрема підрозділами МВС України), порядку оплати (вноситься щомісячно), що у свою чергу передбачає тривалий термін дії договору (щонайменше один місяць).

У зв'язку з цим з метою вдосконалення чинного законодавства запропоновано авторську редакцію статті 978 ЦК України “Договір охорони”.

Розділ третій “Цивільно-правові договори, стороною в яких виступає митний посередник” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню договірних відносин фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих у встановленому порядку, які безпосередньо не беруть участі у переміщенні товарів через митний кордон, а надають посередницькі послуги в галузі митної справи (декларування, зберігання, перевезення товарів, що знаходяться під митним контролем) суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності - власникам чи володільцям товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

У підрозділі 3.1. “Договір доручення як підстава діяльності митного брокера” аналізуються договірні засади надання посередницьких митних послуг з декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Зокрема підкреслюється, що діяльність митного брокера як постачальника зазначених послуг, яка базується на цивільно-правовому договорі доручення, є детально регламентованою нормами актів митного законодавства. Так, права та обов'язки цього суб'єкта встановлені МК України та Наказом ДМСУ “Про затвердження Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору” від 22.07.1997 р. № 340. Відповідно, зміст наданого йому доручення повинен відповідати не тільки вимогам ЦК України, а й положенням зазначених актів.

У результаті зіставлення загальних норм ЦК України та спеціальних норм актів митного законодавства зроблено висновок, що не всі положення ЦК України про договір доручення можуть застосовуватися до регулювання відносин митного брокера.

На підставі аналізу законодавства, яке регулює суспільні відносини за участю цього суб'єкта, робиться висновок, що чимало його положень є

застарілими, неточними та суперечливими. У зв'язку з цим запропоновано ряд суттєвих змін та доповнень до МК України та до інших актів митного законодавства.

У підрозділі 3.2. “Договірні засади діяльності митного перевізника” зазначається, що відносини цього суб'єкта митної справи зі споживачами його послуг регулюються системою цивільно-правових договорів - доручення та перевезення. Договір доручення є підставою для представництва митним перевізником інтересів суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності у митних органах та інших органах державної влади, який визначає обсяг наданих повіреному повноважень та порядок їх реалізації. Фактичні ж дії щодо перевезення товарів під митним контролем здійснюються на підставі договору перевезення Водночас доводиться, що для регулювання взаємовідносин митного перевізника з особою, яку він представляє, доцільніше було б застосовувати договір транспортного експедирування, який більшою мірою відповідає призначенню митного перевізника та сутності його діяльності.

Проаналізовано права та обов'язки митного перевізника та особи, яку він представляє. Зазначається, що обсяг прав, обов'язків та відповідальність митного перевізника, передбачена актами митного законодавства та законами у галузі транспорту, не можуть бути обмежені договором.

Окремо досліджено питання відповідальності митного перевізника. Звернуто увагу на такі основні моменти: по-перше, митний перевізник відповідальний за вчасну доставку товарів у схоронності перед їх власником (володільцем) за договором перевезення; по-друге, митний перевізник відповідає за належне виконання юридичних дій, що складають зміст наданого йому доручення. Крім того, вступаючи у договірні відносини зі своїм контрагентом, митний перевізник виступає гарантом доставки товарів або сплати всіх належних митних платежів у разі їх недоставки перед митним органом.

У підрозділі 3.3. “Договір зберігання” проаналізовано два види договорів зберігання товарів у митній справі України, які укладаються, по-перше, при тимчасовому зберіганні товарів, по-друге, при зберіганні товарів на митному ліцензійному складі (у митному режимі “митний склад”).

При цьому зазначається, що договірні відносини зберігання виникають лише при розміщенні товарів на склади тимчасового зберігання та митні ліцензійні склади відкритого типу, які призначені для зберігання товарів будь-яких власників, тоді як склади закритого типу служать для задоволення особистих потреб власників таких складів у зберіганні виключно належних їм товарів.

Доводиться, що обидва види договірного зберігання здійснюються на

підприємницьких засадах, однак мають різну митно-правову природу. Так, тимчасове зберігання є факультативною (необов'язковою) стадією митного оформлення, яка може бути реалізована за бажанням власника товарів. Зберігання на митному ліцензійному складі забезпечує реалізацію митного режиму “митний склад”, який у разі потреби добровільно обирається власником товарів. Природно, що такі види зберігання мають власні цілі, граничні строки, предмети зберігання, передбачені МК України та іншими актами митного законодавства.

Обов'язковою ознакою для обох видів зберігання є те, що протягом всього періоду зберігання товари знаходяться під митним контролем. Це обумовлює певну специфіку даних договірних відносин, яка проявляється через законодавче встановлення: 1) особливої процедури розміщення товарів на складах, яка потребує додаткового узгодження з митним органом; 2) заборон щодо зберігання окремих категорій товарів; 3) обмежень щодо доступу, користування та розпорядження товарами їх власником в період зберігання; 4) постійного контролю з боку митних органів за процесом зберігання; 5) спеціальних вимог до облаштування приміщень складів.

Окремо надається цивільно-правова характеристика кожного з договорів зберігання: його сторін, форми, прав, обов'язків та відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань з урахуванням вимог, обмежень та заборон, встановлених актами митного законодавства.

На підставі аналізу договірних засад зберігання товарів у сфері митної справи України зроблено ряд пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює відносини зі зберігання товарів під митним контролем.

У підрозділі 3.4. “Консигнаційний договір” дається визначення договору консигнації, з'ясовуються його спільні риси та відмінності з договором комісії. Досліджується та визначається специфіка предмета договору консигнації, який складають угоди лише з продажу товару. Детальному аналізу піддано особливості змісту консигнаційного договору. Зазначається, що необхідними умовами для укладення договору консигнації є наявність консигнаційного складу, визначення території та термінів консигнації. При цьому звертається увага на те, що на сьогоднішній день консигнаційні склади в Україні є відсутніми, їхні функції мають виконувати митні ліцензійні склади, тому консигнація в Україні опосередковується митним режимом “митний склад”. З огляду на це в роботі розглядається лише той випадок консигнаційної торгівлі, коли консигнатор - сторона у договорі консигнації - є власником митного ліцензійного складу, з якого вестиметься продаж консигнаційного товару.

Окремо розглядається механізм виконання договору з урахуванням необхідних митних формальностей. Зважаючи на майже відсутність законодавчої бази, а також недостатність положень ЦК України про договір комісії для правового регулювання консигнаційних відносин, в ЦК України запропоновано закріпити норми, що встановлюють загальні положення про договір консигнації.